Постанова

від 27.01.2025 по справі 953/7533/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 р.Справа № 953/7533/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Дяченко О.М., вул. Блюхера, 7б, м. Харків, Харківська, 61168, по справі № 953/7533/24

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції , Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (надалі відповідач1, УПП), Департаменту патрульної поліції (надалі відповідач2, ДПП), в якому просив суд скасувати постанову інспектора УПП серії ББА № 131509 від 31.07.2024, про притягнення його до відповідальності за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення /далі - КУпАП/ і застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн та закрити провадження по справі.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт стверджує, що його зупинили протиправно, оскільки інспектор не повідомив про причини зупинки. Посилаючись на приписи ст. 15 КУпАП стверджує, що відповідачі не мали права розглядати справу стосовно позивача, оскільки він є військовослужбовцем, вважає, що справа мала бути передана для розгляду до ВСП. Також вважає, що до нього, в силу приписів ст. 15 КУпАП неможливо накласти стягнення у вигляді штрафу.

ДПП надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

УПП правом подання відзиву на позов не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не зв`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені, відповідно до ст. 268 КАС України.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

31.07.2024 інспектором 5 роти 4 батальйону старшим лейтенантом поліції УПП Кареліним В.Л. складено постанову серії ББА №131509 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 4 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Згідно цієї постанови на позивача накладено стягнення у вигляд штрафу в сумі 20 400,00 грн за те, що останній 30.07.2024 о 23:40 год керував транспортним засобом HUNDAY TERRACAN, д.н.з НОМЕР_1 в м. Харкові по вул. Гвардійців Широнінців, біля буд. 38 з ознаками ДТП, при перевірці документів було встановлено, що водій був позбавлений права керування транспортним засобом строком на один рік постановою Київського районного суду м. Харкова від 16.08.2023 у справі №953/6116/23.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності спірної постанови з огляду на підтвердження у судовому порядку факту керування транспортним засобом позивачем, якого було позбавлено права керування транспортними засобами..

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно із п. 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1.

Згідно підпункту а) п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об`єкт; об`єктивна сторона; суб`єкт; та суб`єктивна сторона.

Суб`єктивна сторона - це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб`єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив.

Ознаками суб`єктивної сторони проступку є вина, мотив і мета правопорушення.

Як вбачається із оскаржуваної постанови ОСОБА_1 30.07.2024 о 23:40 год керував транспортним засобом HUNDAY TERRACAN, д.н.з НОМЕР_1 в м. Харкові по вул. Гвардійців Широнінців, біля буд. 38 з ознаками ДТП, при перевірці документів було встановлено, що водій був позбавлений права керування транспортним засобом строком на один рік постановою Київського районного суду м. Харкова від 16.08.2023 у справі №953/6116/23.

Відповідач2, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, посилання на докази, якими він керувався при ухваленні відповідного рішення. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 251 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що постановою Київського районного суду м. Харкова від 16.08.2023, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 31.01.2024, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Таким чином, ОСОБА_1 був обізнаний про вид адміністративного стягнення застосованого відносно нього постановою Київського районного суду м. Харкова від 16.08.2023, а саме про штраф 17 000,00 грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.

З дослідженого судами першої та апеляційної інстанції відеозапису з нагрудної камери співробітника поліції встановлено, що на місці події перебували працівники поліції та працівники у військовій формі з написами «ВСП». Так, один з працівників у військовій формі з написом «ВСП» відійшов від автомобіля HUNDAY TERRACAN, 0621E1 та підійшов до групи поліцейських та повідомив «він буде дутися». Працівники поліції підійшовши до автомобіля HUNDAY TERRACAN повідомили водію, що він має ознаки сп`яніння, та запропонували пройти огляд на стан сп`яніння, останній погодився; крім цього, останньому запропонували надати документи (посвідчення водія та технічний паспорт на транспортний засіб). У подальшому працівники поліції розпочали огляд на стан сп`яніння. Одночасно, було встановлено особу водія. ОСОБА_1 , був одягнутий у військову форму.

Отже, вказаним відеозаписом підтверджено факт того, що ОСОБА_1 керував автомобілем, будучи позбавлений права керування транспортними засобами, відповідні дії останнього мають ознаки адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Позивач також не спростовує вказаного факту.

Щодо твердження апелянта, що постанова винесена некомпетентним органом, колегія суддів зазначає.

Матеріали справи містять відомості про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що підтверджується копією посвідчення офіцера НОМЕР_2 (а.с. 19) та керував транспортним засобом HUNDAY TERRACAN, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить в/ч, п. 8 протоколу (а.с. 18).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. У разі притягнення таких осіб до відповідальності за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі направлення особи, яка вчинила таке насильство, на проходження програми для осіб, які вчинили домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, здійснюється на загальних підставах.

Аналіз наведеної норми дає підстави для таких висновків:

- військовослужбовці, несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами;

- за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах;

- до зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт.

Враховуючи, що позивач є військовослужбовцем, то за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху він несе адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Згідно з ч. 4 ст. 15 КУпАП при порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що вказана норма регулює особливості притягнення до адміністративної відповідальності виключно військовослужбовців строкової служби.

Враховуючи, що позивач є офіцером ЗС України, суд констатує неможливість застосування до нього присів ч. 3 ст. 15 КУпАП.

Отже, з урахуванням приписів ст. 15 КУпАП позивач, як військовослужбовець (офіцер) несе адміністративну відповідальність на загальних підставах за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: частини перша, друга і четверта статті 126, . Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, за загальним правилом, до відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП притягають саме органи Національної поліції.

З огляду на вказане правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку про помилковість тверджень апелянта про те, що справа мала бути направлена на розгляд до ВСП та неможливість притягнення його до відповідальності у формі штрафу.

Доводи апелянта про безпідставність зупинки транспортного засобу, так і про безпідставність усіх подальших дії інспектора працівника поліції, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

По-перше, зокрема зі змісту відеозапису «IMG_3598» вбачається рух транспортного засобу HYUNDAI TERRACAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому відсутнє заднє вітрове скло (а.с. 66, 105).

По-друге, 24.02.2022 Президент України ухвалив Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, згідно з яким воєнний стан запроваджується з 5:30 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово продовжувався і триває до цього часу.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Відповідно до п. ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.

Враховуючи, що місто Харків знаходиться у безпосередній близькості до зони бойових дій, а тому запровадження певних заходів під час дії правового режиму воєнного стану є законним та таким, що переслідує легітимну мету (національна безпека), а позивач керував транспортним засобом під час дії комендантської години колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про незаконність зупинки останнього.

Колегія суддів також відхиляє посилання позивача на незаконності спірної постанови з огляду на відсутність його підпису у відповідній графі про ознайомлення з правами, які передбаченні ст. 268 КУпАП та строків оскарження в постанові від 31.07.2024 серії ББА №131509, оскільки відеозаписом №472746 з нагрудної камери працівника поліції у період часу 31.07.2024 з 01:04:45 по 01:05:45 підтверджено факт роз`яснення позивачеві прав, особи яка притягається до адміністративної відповідальності; а саме на запитання «чи зрозумілі права?» - відповідь ОСОБА_1 «зрозуміло».

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень щодо нероз`яснення його прав та обов`язків, передбачених статтею 268 КУпАП.

Щодо доводів апелянта про те, що в постанові не визначено, який саме пункт Правил дорожнього руху порушено, колегія суддів зазначає таке.

Судом встановлено, що транспортний засіб HYUNDAI TERRACAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було зупинено, у зв`язку з тим, що останній мав ознаки ДТП. Під час перевірки документів та встановлення особи було встановлено, що Київським районним судом м. Харкова від 16.08.2023 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Рішення суду набрало законної сил.

Колегія суддів звертає, що у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 адміністративне провадження №К/9901/23055/18 сформульовано такий висновок:

«…Верховний Суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18».

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції та зазначає, що формальна відсутність в постанові від 31.07.2024 серії ББА №131509 посилання на пункт 2.1 а) Правил дорожнього руху не свідчить що відсутня подія правопорушення, адже позивач ОСОБА_1 керував транспортним засобом, будучи особою позбавленою права керування відповідно до постанови Київського районного суду міста Харкова від 16.08.2023 у справі № 953/6116/23, а тому суд відхиляє цей аргумент позивача.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі "О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), згідно з яким будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваною постанови від 31.07.2024 серії ББА №131509 про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, а саме керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2024 року по справі № 953/7533/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін