Постанова

від 24.01.2025 по справі 640/7709/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7709/19 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянки Білорусії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою громадянки Білорусії ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Громадянка Білорусії ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві (відповідач-1), Державної міграційної служби України (відповідач-2), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25 лютого 2019 року № 59-19;

- зобов`язати Державну міграційну службу України розглянути заяву громадянки Білорусії ОСОБА_1 про надання статусу біженця або додаткового захисту.

На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, громадянка Білорусії ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірне рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.

Доводи апелянта - аналогічні викладеним у позовній заяві та стосуються того, що відмова позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою, позаяк вона належить до категорії осіб, які не можуть повернутись в країну походження, оскільки можуть зазнавати там неправомірного переслідування.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в російській федерації, с. Тавричеське, Тавричеський край, Омська обл.; за національністю - росіянка; за віросповіданням - православна; освіта - середня спеціальна; спілкується російською, білоруською мовами, українською із словником; вдова, має недієздатну дитину, є її опікуном; є громадянкою Республіки Білорусь; паспорт громадянки Республіки Білорусь НОМЕР_1 , виданий 17 лютого 2006 року.

04 березня 2019 року відповідачем-1 оформлено повідомлення № 43 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане повідомлення прийнято підставі рішення відповідача-2 № 59-19 від 25 лютого 2019 року.

Не погоджуючись з висновками відповідачів, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала достатньої аргументації своїм побоюванням про можливість переслідування у разі повернення в країну громадянської належності та проживання, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

В силу положень п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі - Правила № 649).

Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

У силу частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина 8 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина 2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Виходячи із системного тлумачення наведених вище положень вбачається, що небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.

При цьому, обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Так, у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач стверджує, що була цивільною дружиною поета ОСОБА_2 . Вона зазначила, що проживала з ним з 1971 року до 1978 року, потім одружилась із ОСОБА_3 і проживала з ним у шлюбі з 1978 року до 1988 року, а з 1988 року знову проживала з ОСОБА_4 до його смерті, а саме до 1996 року. За словами заявниці, її чоловіка ОСОБА_4 вбили «кегебісти» в 1996 році через публікацію ним поеми про ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_9». Вона зазначає, що її чоловік писав політичні очерки, книги, був журналістом, критикував владні дій і повідомляє, що постійно піддавався обшукам. Позивач стверджує, що її переслідували спецслужби. Вона повідомляє, що її маму вбили «кегебісти» в 2006 році після того, як позивач подала до суду на ОСОБА_5 . Родичі, які теж були «кегебістами», намагалися відібрати квартиру.

Позивач повідомляє, що 15 лютого 1996 року її чоловіка ОСОБА_4 привезли в лікарню без свідомості, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер. Вона вважає, що це зробили люди із «ескадрону смерті» в його квартирі. Свідком цих подій вона не була.

Позивач повідомила, що одного разу до неї, прийшов командир ескадрону смерті на ОСОБА_6 . Вона вирішила, що спецслужби серйозно нею зацікавилися і прийняла рішення про виїзд із країни. Вона зазначила, що після цього випадку через 2 дні вона виїхала електричкою до Чернігова.

При цьому, під час співбесіди від 19 квітня 2018 року позивач зазначила, що хоче поїхати із України: «Хотіла б поїхати в Польщу».

Інформація про поета ОСОБА_2 міститься у відкритому доступі за посиланням::ІНФОРМАЦІЯ_11.

Що стосується поеми «ІНФОРМАЦІЯ_9», інформація про даний твір міститься у відкритих джерелах.

За інформацією, яка міститься у відкритому доступі російською мовою, зокрема за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10 «ІНФОРМАЦІЯ_9» - історія і міфологія. Розхожі омани: «...Довгий час «Лука» існував в усній і рукописній традиції. Передача і переписування художнього твору таким шляхом найчастіше веде до змін, «поправок» і помилок в тексті. Тому досить складно встановити дефінітивний варіант тексту «ОСОБА_7». Ще більш важко, навіть неможливо, без звернення до джерел встановити авторство і час написання поеми.....

...Вірш «ОСОБА_7» - це ямбічний тетраметр, типовий для XIX століття (після 1820 pоку), з характерним для цієї епохи ритмічним профілем. Всі варіанти « ОСОБА_7 » виявляють разючу подібність з пушкінським віршем 1830-х років (лірикою 1830-33 pp. і двома поемами: «Єзерський», 1832 і «Мідний вершник», 1833). Дана схожість, зрозуміло, зовсім не означає, що ми хочемо приписати авторство «ОСОБА_7» Пушкіну; про подібну атрибуцію не може бути й мови - пушкінська еротична образність і гумор набагато витонченіший і не мають нічого спільного з грубим натуралізмом «ОСОБА_7 ».

...Всі перераховані вище факти говорять на користь того, що ОСОБА_8 не міг бути автором поеми, і що вона була створена, ймовірно, не раніше першої і не пізніше останньої третини XIX століття. Очевидно, немає жодного шансу, що ця поема, хоча б в самому початковому начерку, могла б існувати в XVIII столітті».

Таким чином, вважається, що твір « ОСОБА_9 » було написано раніше першої і не пізніше останньої третини XIX століття. Встановити авторство твору наразі неможливо. Спеціалісти вважають, що твір довго існував в усній і рукописній традиції та переписувався.

Отже, імовірно, що поет ОСОБА_4 міг бути певним чином причетним до переписування даного твору.

Однак, враховуючи інформацію, наведену вище, ОСОБА_4 , який народився в 1935 році, не може бути автором поеми «ІНФОРМАЦІЯ_9», написаної в XIX столітті.

Також інформація про країну походження не містить даних про вбивство поета ОСОБА_4 .

Щорічний звіт «Репортери без кордонів» за 2005 рік - Білорусь, не містить інформації про таке вбивство.

Доповідь Human Rights Watch «Республіка Білорусь: дроблення громадянського суспільства» від 01 серпня 1997 pоку, доступ англійською мовою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12, яка дуже детально охоплює питання поводження з вільною пресою в країні, також не містить інформації про такий інцидент.

Відповідно, малоймовірно, що якби було здійснено таке резонансне вбивство, то цей факт не був би задокументований в зазначених звітах.

Враховуючи інформацію, наведену вище, матеріальний елемент, що чоловіка позивача - поета ОСОБА_4 , було вбито політичним режимом в Білорусії після опублікування твору «ІНФОРМАЦІЯ_9», не може бути визнаний правдоподібним та доведеним. При цьому, в матеріалах особової справи не має жодних підтверджень, окрім слів заявниці, що поет ОСОБА_4 був її цивільним чоловіком.

Позивач повідомила під час співбесіди 10 травня 2018 року та в пунктах 4.2, 4.3 анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що в країні походження вона брала участь у всіх мітингах, що проводились в Мінську та Гомелі, стояла з плакатами, проживала в палатках. Вона брала участь у демонстраціях партії «Білоруського народного фронту» (до якого подала заяву на вступ і не знає, чи була вона прийнята), з метою донести правду про загибель поета ОСОБА_10 .

Позивач під час співбесід зазначала, що у неї постійно відбувалися обшуки, відбирали всі кошти, всі продукти. Протягом останніх років її попереджали, що посадять у в`язницю, постійно обшукували, їй виривали дроти в квартирі, щоб світла не було, знущалися, хотіли вижити.

Інформація про країну походження (далі також - ІКП), долучена до матеріалів справи, підтверджує твердження позивача щодо репресій опозиційних демонстрацій в Білорусії.

Відповідно до ІКП для учасників мітингів наслідками участі у зазначених заходах були адміністративні покарання, у тому числі ув`язнення та побиття.

Імовірно, позивач, могла брати участь у мітингах, організованих опозицією в Мінську та Гомелі, але, є серйозні підстави вважати, що її участь у таких заходах не мала жодних наслідків, оскільки вона не згадує та не надає свідчень про жодні адміністративні затримання її чи штрафні санкції, застосовані до неї.

У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та під час співбесіди 25 вересня 2017 року позивач не надавала жодних свідчень щодо вбивства її матері.

Водночас, під час співбесіди від 19 квітня 2018 року позивач повідомила, що її матір вбила жінка на ім`я ОСОБА_11 , яка прибула із ОСОБА_12 і проживала з братом заявниці, а також висловила припущення, що ця жінка, на її думку, працювала на владу Білорусії. При цьому позивач підтвердила, що доказів цього не має.

Під час співбесіди від 10 травня 2018 року позивач зазначила, що її матір катували та вбили «кегебісти» після того, як заявниця подала до суду позов на ОСОБА_5 у 2006 році. Отже, твердження позивача є нелогічними та заплутаними.

Таким чином, політичні мотиви, на які посилається позивач, і через які влада Білорусії скоїла би вбивство матері заявниці, належно не підтверджені

Враховуючи вищезазначене, а також і той факт, що твердження заявниці щодо вбивства її матері є непослідовними, суперечливими, плутаними, матеріальний елемент, стосовно того, що мати заявниці вбили «кегебісти» у 2006 році після того, як заявниця подала до суду позов на ОСОБА_5, не може бути визнаний правдоподібним та доведеним, з чим погоджується і колегія суддів.

Відтак, достовірних та переконливих фактів щодо неможливості повернення/перебування позивача на території країни походження через переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у справі немає.

Таким чином, відсутні обставини, які могли б бути визнані достатньою правовою підставою для визнання позивача біженцем у відповідності до умов, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» зазначається, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Поряд з наведеним, колегія суддів погоджується з тим, що побоювання, які виникли у позивача, мають суто суб`єктивний характер і не підтвердженні жодними документальними доказами, заявник не має доказів наявності погроз у свій бік, як і не має інших документальних підтверджень її слів.

Колегія суддів також зазначає, що самою ж позивачкою вказано, що Білорусію вона залишила в 2007 році, а з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернулась лише в 2019 році, тобто через понад 12 років.

Верховний Суд у своїх постановах від 16.02.2018 у справі № 825/608/17, від 07.10.2019 у справі № 440/134/19, від 30.01.2020 у справі № 826/10336/18, від 01.07.2020 у справі № 420/3057/19 зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що причини, про які позивач зазначає для отримання в Україні статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу громадянки Білорусії ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом громадянки Білорусії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Є. О. Сорочко