Постанова

від 21.01.2025 по справі 320/28826/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/28826/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ №796-к/тр від 25.07.2023 Національного агентства з питань запобігання корупції щодо звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити (негайно) на посаді заступника голови Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_1 з 27.07.2023;

- стягнути з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період: з 27.07.2023 по 18.08.2023 в розмірі 121 817,07 грн;

- допустити негайне виконання щодо стягнення заборгованості заробітної плати за один місяць з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 ;

- стягнути з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 грн.

У ході судового розгляду позивач подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову та збільшення позовної вимоги, у якій просив:

- визнати незаконними дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього контролю за фактом надходження до Національного агентства з питань запобігання корупції витягу з протоколу № 6 засідання урядового комітету з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності від 17.07.2023;

- визнати незаконним та скасувати наказ №796-к/тр від 25.07.2023 Національного агентства з питань запобігання корупції щодо звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити (негайно) на посаді заступника голови Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_1 з 27.07.2023;

- стягнути з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період: з 27.07.2023 по дату винесення остаточного судового рішення, який станом на 07.11.2023 становить 570 673,2 грн;

- допустити негайне виконання щодо стягнення заборгованості заробітної плати за один місяць з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 ;

- стягнути з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 грн.

У судовому засіданні 07.11.2023 суд першої інстанції ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та приєднати до матеріалів справи заяву про збільшення позовних вимог.

Рішенням рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що звільнення позивача є неправомірним.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26.07.2023 згідно наказу Національного агентства від 25.07.2023 №796-к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Національного агентства.

Підставою для звільнення вказано: пункт 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), статті 147-1, 148, 149 КЗпП, доповідна записка керівника Управління внутрішнього контролю Норця Р. від 25.07.2023 № 131-02/5476-23.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про правомірність звільнення позивача.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з статтею 139 КЗпП працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У статті 147 КЗпП визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Стаття 40 КЗпП визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а стаття 41 цього Кодексу - додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, необхідно виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, і суттєвість наслідків порушення трудових обов`язків.

При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини (постанова Верховного Суду від 01.01.2018 у справі № 661/1171/16-ц).

Одноразове грубе порушення трудових обов`язків за своєю природою є дисциплінарним стягненням, має оціночний характер і підлягає застосуванню як підстава звільнення за наявності певних законодавчо визначених умов.

Ознаками порушення зазначеного як підстава звільнення у пункті 1 статті 41 КЗпП, є те, що порушення має бути грубим, порушення стосується трудових обов`язків працівника, порушення є одноразовим. Однією з умов застосування цієї норми при звільненні є встановлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов`язків, а й вини працівника в такому порушенні.

Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 305/1001/18).

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

Приймаючи оскаржуване рішення про звільнення позивача, відповідач виходив із того, що позивачем допущено одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке пов`язане із тим, що позивач за власної ініціативи вніс пропозицію стосовно зняття з розгляду розробленого та внесеного Національним агентством з питань запобігання корупції на розгляд Кабінету Міністрів України проєкту Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації працівників Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - законопроєкт), що суперечило інтересам Національного агентства та дорученню Голови Національного агентства стосовно необхідності підтримки законопроєкту в Кабінеті Міністрів України з метою його подальшого прийняття.

У свою чергу, позивач заперечив скоєння ним правопорушення, вказуючи, що у спірних правовідносинах він діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, у межах своїх повноважень, а також згідно доручень Голови Національного агентства.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Керівництво діяльністю Національного агентства здійснює його Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному цим Законом (частина перша статті 5 Закону № 1700-VII).

Згідно частини шостої статті 5, частини другої статті 7 Закону № 1700-VII Голова Національного агентства може мати трьох заступників, яких він призначає на посаду та звільняє з посади.

Заступники Голови Національного агентства здійснюють свої повноваження відповідно до розподілу обов`язків, затвердженого Головою Національного агентства, та у разі відсутності Голови виконують його обов`язки відповідно до наказу Голови Національного агентства.

Відповідно до затвердженого наказом Національного агентства від 28.01.2022 №57/22 (зі змінами) розподілу обов`язків між заступниками Голови Національного агентства, заступник Вишневський А.В., серед іншого, за дорученням Голови Національного агентства представляє Національне агентство у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами і організаціями, а також органами іноземних держав, міжнародними та іноземними організаціями.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що позивач як заступник Голови Національного агентства міг представляти Національне агентство у відносинах із державними органами виключно за дорученням Голови Національного агентства.

У справі, що розглядається, Голова Національного агентства доручив позивачу представляти Національне агентство на засіданні Урядового комітету 17.07.2023, на якому, окрім іншого, здійснювався розгляд розробленого Національним агентством проєкту Закону, яким пропонувалося внести зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», доповнивши визначений абзац п`ятнадцятий частини першої статті 23 цього Закону перелік органів словами «Національного агентства з питань запобігання корупції».

У ході вказаного засідання позивач вніс пропозицію щодо зняття з розгляду згаданого проекту Закону, яка була прийнята Урядовим комітетом, що підтверджується витягом з протоколу № 6 від 17.07.2023.

Позивач стверджує, що він мав повноваження діяти у зазначений спосіб. Водночас відповідач заперечує це, оскільки Голова Національного агентства не надавав доручення ініціювати питання про зняття з розгляду згаданого законопроєкту, а тому позивач діяв виключно за власною ініціативою та всупереч інтересів Національного агентства.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про допущення позивачем порушення своїх трудових обов`язків.

Так, як зазначалося, у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами і організаціями, а також органами іноземних держав, міжнародними та іноземними організаціями, позивач, як заступник Голови, представляючи інтереси Національного агентства зобов`язаний діяти виключно у межах наданого Головою доручення.

При цьому, у позовній заяві позивач вказує, що його дії «були спрямовані на виконання доручення Голови Національного агентства Новікова О.Ф. стосовно необхідності підтримки законопроєкту в Кабінеті Міністрів України з метою його подальшого прийняття». Тобто позивач у повній мірі розумів зміст доведеного йому Головою Національного агентства доручення щодо підтримки законопроєкту. Про факт надання позивачу саме доручення з підтримки законопроєкту повідомив також і допитаний судом першої інстанції свідок - ОСОБА_2 .

Твердження ж позивача про те, що представляючи на Урядовому комітеті Національне агентство позивач міг діяти на власний розсуд є помилковим. Так, доручаючи позивачу представити Національне агентство на засіданні Урядового комітету 17.07.2023, Голова Національного агентства не наділяв позивача правом відкликати, відмовлятися або ж ініціювати питання залишення без розгляду проєктів законодавчих актів, які розроблялися агентством. Відсутні також і докази того, що позивачу у питанні підтримки законопроектів були надані повноваження діяти на вказаному засіданні на власний розсуд, без попереднього доручення Голови.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, внесення пропозиції щодо зняття з розгляду проекту Закону було особистим рішенням позивача, яке попередньо не узгоджувалося із Головою Національного агентства. У зв`язку із цим, такі дії позивача є порушенням його посадових обов`язків, що визначені у пункті 5 розділу ІІІ Розподілу обов`язків між заступниками Голови Національного агентства, затвердженого наказом Національного агентства від 28.01.2022 №57/22 (зі змінами).

Надаючи оцінку характеру вчиненого порушення, колегія суддів зазначає таке.

Згідно п.п.4-5 § 28-6 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (далі - Регламент) про проект закону, акта Президента України чи Кабінету Міністрів доповідає на засіданні урядового комітету керівник центрального органу виконавчої влади, відповідального за його розроблення.

Під час обговорення проекту акта обов`язково заслуховуються доповіді керівників заінтересованих органів виконавчої влади, якими висловлено зауваження щодо суті проекту акта, зокрема стосовно обставин (ризиків та обмежень), які створюють значні перешкоди щодо реалізації державної політики у сферах, віднесених до їх компетенції, та головного розробника щодо мотивів їх відхилення; пропозиції членів урядового комітету та інших учасників засідання щодо врегулювання спірних питань, а також розглядається висновок Секретаріату Кабінету Міністрів.

Згідно пп.2-4 § 55 Регламенту якщо за результатами розгляду проекту акта на засіданні урядового комітету розбіжності щодо нього врегульовано та підтримано позицію головного розробника, такий проект подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів.

Якщо за результатами розгляду проекту акта на засіданні урядового комітету розбіжності щодо нього врегульовано та головний розробник погодився з висловленими зауваженнями, такий проект повертається головному розробнику для доопрацювання. Якщо строк доопрацювання не визначено, проект вноситься до Кабінету Міністрів не пізніше ніж через 10 днів після його розгляду на засіданні урядового комітету та подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів після проведення Секретаріатом Кабінету Міністрів повторної експертизи.

Якщо за результатами розгляду проекту акта на засіданні урядового комітету розбіжності в позиціях головного розробника та заінтересованих органів не врегульовано, такий проект подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів у редакції головного розробника для прийняття остаточного рішення.

Відповідно пункту 8 § 55 Регламенту урядовий комітет може визнати за недоцільне прийняття акта Кабінету Міністрів. Остаточне рішення щодо проекту такого акта приймає Кабінет Міністрів, крім випадків, коли проти рішення урядового комітету щодо недоцільності прийняття акта Кабінету Міністрів не заперечує головний розробник, який вніс проект з власної ініціативи.

Аналіз викладеного свідчить, що позиція головного розробника проєкту акта безумовно враховується на засіданні урядового комітету для цілей вирішення питання подальшого розгляду проєкту на засіданні Кабінету Міністрів України.

Як вже зазначалося, Національне агентство є розробником проєкту Закону України «Про внесення зміни до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації працівників Національного агентства з питань запобігання корупції».

При цьому, у пояснювальній записці до законопроєкту вказано, що його реалізація забезпечить належну ефективність діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції, у тому числі в частині реалізації ним Антикорупційної стратегії на 2021-2025 роки та державної програми з її виконання.

Як встановив суд першої інстанції, з метою прийняття Верховною Радою України вказаного проекту Закону Національним агентством відповідно до законодавчо встановленої процедури було здійснено ряд необхідних для цього дій.

Зокрема Національне агентство направило вказаний проект Закону, разом порівняльною таблицею, для погодження Міністерству фінансів України, Міністерству економіки України, Міністерству цифрової трансформації України та Міністерству оборони України. З отриманих від Міністерства фінансів України та Міністерства цифрової трансформації України висновку та листа вбачається, що зауваження і пропозиції до проекту Закону у вказаних органів відсутні. Міністерство оборони України, як профільний у вказаному питанні орган, листом від 27.02.2023 №220/1886 повідомило Національне агентство, що погоджує проект Закону без зауважень. За результатами проведеної правової експертизи 28.04.2023 Міністерство юстиції України сформувало висновок, в якому в графі загальна підсумкова оцінка вказано, що проект Закону відповідає встановленим критеріям оцінки.

З урахуванням викладеного, вказаний проект Закону був поданий на розгляд Кабінету Міністрів України без зауважень, як заінтересованих органів, так і Міністерства юстиції України, що підтверджується складеною Національним агентством довідкою від 05.05.2023.

Таким чином, оскільки Національним агентством вчинялися чіткі та послідовні дії, спрямовані на розробку, погодження й подальшу підтримку спірного законопроєкту законодавцем, то самовільно прийнявши рішення щодо ініціювання питання зняття цього законопроєкту з розгляду без відповідного доручення Голови, позивач допустив дії, що суперечать інтересам Національного агентства.

Так, спірні дії позивача завдали очевидної шкоди інтересам Національного агентства, створили загрози його ефективній діяльності, позаяк позивач фактично добровільно відмовився просувати запровадження на законодавчому рівні безумовної відстрочки від мобілізації для працівників Національного агентства, надавши перевагу відстрочці за процедурою бронювання. Проте, зважаючи на відмінність вказаних видів відстрочок, суд наголошує на тому, у спірному законопроєкті Національним агентством було чітко задекларований інтерес в отриманні саме безумовної відстрочки для працівників.

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що така поведінка позивача у питанні, що стосується очевидного інтересу та ефективності діяльності Національного агентства, свідчить про грубий характер вчиненого порушення.

При цьому, посилання позивача щодо наявності окремих застережень з боку Міністерства економіки України, Міністерства юстиції України, зауважень Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо недоцільності прийняття проєкту Закону, відсутність розробленого відповідачем проєкту закону у плані законопроектної роботи Верховної Ради України на 2023 рік, не наділяє позивача правом діяти у спірних правовідносинах на власний розсуд, без відповідного доручення Голови, ініціюючи питання, які суперечать інтересам Національного агентства.

Посилання позивача на протиправність допиту ОСОБА_2 також є безпідставним, оскільки в силу вимог частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. При цьому, нормами частини другої статті 65 КАС передбачено, що свідок може бути викликаний в судове засідання з ініціативи суду. Таким чином, допитуючи свідка ОСОБА_2 , суд керувався принципом офіційного з`ясування обставин справи, а відтак, діяв правомірно.

Зважаючи на викладене, оскільки позивач як заступник Голови Національного агентства належить до кола суб`єктів, визначених у пункті 1 статті 41 КЗпП, оскільки ним було скоєне одноразове порушення своїх трудових обов`язків, яке за своїм характером є грубим та виразилось у свідомому вчиненні дій від імені Національного агентства проти його інтересів за відсутності відповідного доручення Голови, то відповідач не допустив порушень при кваліфікації спірного проступку за пунктом 1 статті 41 КЗпП.

Щодо заперечень позивачем дотримання процедури його звільнення, колегія суддів звертає увагу на таке.

Так, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, що висловлені у справах 578/1187/15-а, 160/166/16-а, позивач наполягає на тому, що звільненню за пунктом 1 статті 41 КЗпП має передувати службове розслідування.

Процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" визначає Порядок проведення службового розслідування, затверджений постановою від 13.06.2000 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2023 № 246; далі - Порядок № 950)

Пунктом 2 цього Порядку № 950 передбачено, що відповідно до цього Порядку може бути проведено службове розслідування в разі:

- невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особою, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, а також недодержання вимог законодавства;

- внесення подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або припису Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконанню вимог Закону в інший спосіб;

- вимоги особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що вимоги КЗпП не передбачають проведення службового розслідування у разі вчинення працівником дисциплінарного проступку, у тому числі для цілей застосування пункту 1 статті 41 КЗпП. Згадані ж положення Порядку № 950 визначають виключно можливість проведення розслідування, а не його обов`язковість. При цьому, випадки проведення службового розслідування, передбачені у Порядку № 950, не охоплюють одноразове грубе порушення своїх трудових обов`язків визначеного у пункті 1 статті 41 КЗпП кола осіб.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що метою проведення службового розслідування фактично є об`єктивне і достовірне з`ясування факту та обставин, за яких було скоєне правопорушення. Водночас, ні положення КЗпП, ні норми Порядку № 950 не містять заборони на встановлення роботодавцем (уповноваженою особою) самостійно з інших достовірних джерел всіх обставин, необхідних для вирішення питання притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, у межах правового регулювання, що розглядається, питання доцільності призначення службового розслідування може вирішуватися індивідуально залежно від характеру скоєного порушення та обсягу обставин, що підлягають з`ясуванню.

Зважаючи на викладене, не заперечуючи необхідності здійснення службового розслідування у справах № 578/1187/15-а, 160/166/16-а, розглянутих Верховним Судом, на які послався позивач в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає, що у спірних правовідносинах для встановлення всіх обставин скоєного позивачем порушення здійснення службового розслідування не є необхідним та обов`язковим.

Так, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення було достовірно встановлено факт віднесення позивача до кола осіб, визначених у пункті 1 статті 41 КЗпП, факт ініціювання зняття з розгляду законопроєкту без доручення Голови про це, а також і факт грубого характеру такого порушення з огляду на очевидний інтерес Національного агентства у просуванні цього законопроєкту.

Зважаючи на викладене, доводи позивача про неправомірність його звільнення з огляду на відсутність проведеного службового розслідування є протиправними.

Позивач також вказує про те, що доповідна записка керівника Управління внутрішнього контролю від 25.07.2023 № 131-02/5476-23 протиправно вказана підставою для його звільнення.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що підставою для звільнення за пунктом 1 статті 41 КЗпП є сукупність певних умов, які мають бути достовірно встановлені. Саме встановлення цих умов є підставою для звільнення особи. Норми чинного законодавства не обмежують обсягу інструментів та/або джерел, які роботодавець може застосовувати при з`ясуванні наявності цих умов.

Службовою перевіркою Управління внутрішнього контролю, вимогу про визнання протиправною якої було заявлено позивачем, а також згаданою доповідною запискою керівника Управління внутрішнього контролю було здійснено виключно збір інформації, яка стосувалася вчинених позивачем дій. Як вже зазначалося, відповідні факти були встановлені відповідачем правильно, а при кваліфікації дій позивача помилок не допущено. У зв`язку із цим, колегія суддів наголошує на тому, що форма зібраної відповідачем інформації (службова перевірка чи службове розслідування, доповідна записка, акт чи довідка тощо) не спростовує правильності самої інформації, а відтак не має ключового значення для вирішення даного спору.

Колегія суддів наголошує на тому, що оцінку дій позивача у спірних правовідносинах здійснив саме Голова Національного агентства, який прийняв оскаржуване рішення, а не Управління внутрішнього контролю або ж його керівник, який виключно відобразив існуючу інформацію.

Тому, посилання позивача не неправомірність здійснення відносно нього службової перевірки та неправомірність оцінки його дій Управлінням внутрішнього контролю колегія суддів відхиляє.

В апеляційній скарзі позивач також наголошує на тому, що відповідач порушив його право на надання письмових пояснень.

Дійсно, згідно частини першої статті 149 КАС до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Так, як встановив суд першої інстанції, 25.07.2023 о 14.20 год. ОСОБА_1 у його робочому кабінеті особисто керівником Управління внутрішнього контролю Національного агентства (далі - Управління) ОСОБА_3 вручений лист Національного агентства від 25.07.2023 вих. №131-02/16447-23. З даного листа ОСОБА_1 дізнався про проведення службової перевірки Управлінням за фактом надходження до Національного агентства витягу.

Надалі, 25.07.2023 о 15 год. ОСОБА_1 подано до Національного агентства письмову відповідь на вказаний лист, у якій відповіді позивач підтвердив, що готовий надати відповіді на питання, зазначені у листі, та просив про встановлення розумного строку для надання відповідей з того часу, як буде відновлено доступ до системи електронного документообігу Національного агентства та робочої електронної пошти відповідно до раніше у цей день поданої ним заяви до Національного агентства про надання доступу до робочого місця та усунення перешкод у здійсненні посадових обов`язків від 25.07.2023.

Надалі, 25.07.2023 о 17:20 год, до ОСОБА_1 в робочий кабінет зайшов керівник Управління ОСОБА_3 з двома іншими працівниками Управління і склали акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень та відповідей на питання.

Водночас 25.07.2023 о 17:40 год., ОСОБА_1 подав до Національного агентства лист на додаток до раніше поданого, у ньому наголошено, що ОСОБА_1 не відмовлявся від надання пояснень і готовий надати їх після поновлення доступу до системи електронного документообігу та інших систем.

Наведене дає підстави для висновку про те, що позивачу пропонувалося надати пояснення щодо своїх дій, які мали місце на спірному засіданні Урядового комітету. Проте, позивач від надання відповідних пояснень фактично відмовився.

Колегія суддів критично оцінює обставини, які позивач вказав такими, що перешкоджають наданню письмових пояснень, позаяк такі обставини не перешкодили йому із поданням згаданих листів.

Окрім того, пояснення позивача, які ним надавалися у ході судового розгляду, на переконання колегії суддів, не є такими, що виправдовують його дії. З огляду на це, колегія суддів вважає, що ненадання позивачем пояснень в порядку частини першої статті 149 КАС, не є у даному випадку обставинами, що свідчать про неправомірність його звільнення відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП.

Колегія суддів наголошує на тому, що всі порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення, на які посилається позивач, не спростовують правильність кваліфікації його дій за пунктом 1 статті 41 КЗпП, не містять у собі суттєвих недоліків, які б могли вплинути на правильність такої кваліфікації.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18 зазначив, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, Суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

У цій постанові Верховний Суд визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

У підсумку, Верховний Суд у справі № 1640/3394/18, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку Суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

У постанові від 30.11.2023 у справі № 140/3786/22 Верховний Суд вказав, що пуризм у загальноприйнятому розумінні є надмірним прагненням до чистоти, переваги форми над змістом.

Правовий пуризм може мати як добровільний характер і виявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, недопущення відступу від правових приписів.

Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Отже, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів суду апеляційної інстанції відхиляє посилання позивача на порушення процедури звільнення як підстави для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки у ході судового розгляду не було встановлено обставин протиправності звільнення позивача згідно оскаржуваного наказу Національного агентства з питань запобігання корупції №796-к/тр від 25.07.2023.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова

Повний текст постанови складений 27.01.2025.