Рішення

від 21.01.2025 по справі 527/385/24

ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/385/24

провадження 2/527/25/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді А.В. Павлійчук,

за участі секретарів судового засідання Ю.С. Козинко,

в режимі відеоконференції позивача ОСОБА_1 ,

в режимі відеоконференції представника позивача ОСОБА_2 ,

представники відповідачів ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Глобинського районного суду Полтавської області цивільну справу № 527/385/24 за позовом представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення коштів за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2024 року представник позивача звернувся до суду з позовом з вимогою стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Договором позики № 8Ю від 08.01.2022 року в розмірі 282500,00 грн.

В обґрунтування позову, представник позивача зазначив, що 17.01.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладеноДоговір позики № 8Ю, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 282500,00 грн., що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 10000,00 доларів США, а позичальник зобов`язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 17.01.2024 року. В порушення умов договору, 17.01.2024 року відповідач не повернув позивачу грошові кошти зазначені у договорі та його заборгованість за договором станом на день складання позовної заяви становить 381000,00 грн, що за комерційним курсом АТ КБ «Приват Банк» становить 10 000,00 доларів США. Станом на дату укладення договору позики, позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . В умовах Договору позики відсутнє застереження, що кошти у позику ОСОБА_5 отримав для особистих потреб. Посилаючись на те, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання умов Договору позики, представник позивача просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики № 8Ю від 17.01.2022 року у розмірі 381 000,00 грн.

21 лютого 2024 року від відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що вона заперечує проти позовних вимог в частині стягнення заборгованості з неї, посилаючись на те, що дійсно на момент виникнення спірних правовідносин, вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , проте фактично шлюбні відносини між ними було припинено з 2020 року, спільне господарство з того часу між ними не велося, проживали окремо. 24.06.2022 року шлюб між ними було розірвано. Зі змісту договору позики, укладеного ОСОБА_5 17.01.2022 року зрозуміло, що вона не є його стороною, зміст договору не конкретизує на які саме потреби кошти передаються у позику, отже не підтверджено, що договір укладено в інтересах сім`ї. Своєї згоди на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового вона не надавала, вона не була присутня при його укладанні та передачі коштів та не була взагалі обізнана про його укладання. Договір поруки між нею та ОСОБА_1 не укладався, а умовами договору не передбачено її солідарної відповідальності за боргами ОСОБА_5 . Перебування її у шлюбі з ОСОБА_5 не є достатньою підставою для покладення на неї солідарної відповідальності за його боргами.

21 лютого 2024 року від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що він визнає позовні вимоги частково, посилаючись на те, що дійсно між ним та позивачем було укладено Договір позики, відповідно до якого він отримав від позивача грошові кошти у власних інтересах. На виконання умов договору ним було частково сплачено грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 в загальному розмірі 72514,00 грн. З рахуванням викладеного вважає, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 308486,00 грн, які підлягають стягненню з нього. Стосовно позовних вимог до ОСОБА_6 зазначив, що заперечує проти позовних вимог до останньої оскільки, дійсно на момент виникнення спірних правовідносин, вони з ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, проте фактично шлюбні відносини між ними було припинено з 2020 року, спільне господарство з того часу між ними не велося, проживали вони окремо. 24.06.2022 року шлюб між ними було розірвано. ОСОБА_6 своєї згоди на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового не надавала, не була присутня при його укладанні та передачі коштів. В умовах договору відсутнє застереження про те, що кошти у позику ним було отримано в інтересах сім`ї. Договір поруки між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не укладався, а умовами договору не передбачено солідарної відповідальності ОСОБА_6 за його боргами. Перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ним не є достатньою підставою для покладення на неї солідарної відповідальності за його боргами. Позивачем не надано доказів, що отримані за договором кошти він витратив в інтересах сім`ї. Посилаючись на викладене, просив суд ухвалити рішення про стягнення з нього заборгованості за договором позики в сумі 308486,00 грн, в задоволенні позову про стягнення боргу солідарно з ОСОБА_6 просив відмовити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що є підприємцем який постійно проживає та здійснює свою діяльність в м. Львів, іноді по справах буває в Києві, десь у 2020 чи 2021 роках, точно не пам`ятає уклав договір про співпрацю з Альянсом «Ай єм джи», Альянс презентує підприємства, які потребують фінансування, фінансування надають в гривні, підписував договір із Коніщуком, однак особисто його не бачив, договір надійшов на електронну адресу, позивач його роздрукував у м. Львів, підписав, а потім підписаний договір, акт приймання передачі грошових коштів, та самі грошові кошти передав ОСОБА_7 , коли був в Києві по справам, яким чином відбувалась передача підписних документів та грошових коштів, чітко не пам`ятає, не розуміє суть питання суду, взагалі не розуміє чому і суду виникають такі питання, бо так працює вся Україна. Коніщука бачив лише по відео конференціях в телеграм каналі Альянсу, де останній звітував про шляхи витрачання позичених кошті. З позичених коштів повернув 43255 грн. на особистий рахунок позивача. Позивач не визнав платіж копія платіжної інструкції долучена до відзиву відповідача Коніщука ( а.с.52) оскільки йому не відомо, хто такий ОСОБА_8 .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із наведених у ньому підстав.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлені належним чином, від ОСОБА_6 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в подальшому уточнила, що до відзиву доданий платіж а.с. 52, суд не брав до уваги оскільки позивач підтвердив, що не має відношення до вказаної особи, тож визнала позов на суму 332268,00грн (триста тридцять дві тисячі двісті шістдесят вісім гривень).

Заслухавши пояснення присутніх сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

17.01.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладеноДоговір позики № 8Ю, за умовами якого, позикодавець передає позичальнику грошові кошти в розмірі 282500,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 10000,00 доларів США, в строк до 08.01.2024 (а.с.13-15).

Згідно Акту прийому-передачі грошових коштів до договору позики № 8Ю від17.01.2022, ОСОБА_5 прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 282500,00 грн, що на момент отримання грошей дорівнює еквіваленту сумі 10000,00 доларів США.

Таким чином, судом встановлено, що договором позики № 8Ю від 17.01.2022 передбачено надання ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 282500,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 10000,00 доларів США. ( а.с.17)

Вказані обставини в ході судового розгляду підтвердили як представник позивача, так і представник відповідача.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначено в ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

На підтвердження часткового виконання зобов`язання, відповідачем ОСОБА_5 було надано суду копії квитанцій та платіжних інструкцій на загальну суму 72514,00 грн (а.с.46-54).

Представник позивача в ході судового розгляду підтвердив сплату відповідачем на користь позивача вказаних грошових коштів.

Згідно з ч. 2 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи надані суду платіжні дорученняна загальну суму 43255,00 грн, а також визнання позивачем та представником позивача вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_5 в рахунок виконання зобов`язання за договором було сплачено на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 43255,00 грн.

Також, на підтвердження часткового виконання зобов`язання, відповідач ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву зазначив, що ним було перераховано позивачу в особі ОСОБА_8 на виконання вказаного договору грошові кошти в сумі 23782, 00 грн., Однак позивач повністю заперечив отримання вказаних коштів, і оскільки представник відповідача не довів, що вказана особи має стосунок до позивача суд не приймає вказаний доказ до уваги ( а.с. 52).

Згідно з ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлено, що відповідач отримавши від позивача грошові, що на момент отримання грошей дорівнював еквіваленту 10000,00 доларів США, частково виконав зобов`язання в сумі 43255,00 грн, тому у ОСОБА_5 наявне невиконане зобов`язання перед позивачем в розмірі 332268,00 грн (381000,00 грн - 43255,00 грн), які підлягають стягненню на користь позивача.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості за договором позики солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 18 жовтня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 24 червня 2022 року розірвано (а.с.19-21).

Отже, судом встановлено, що на момент укладення договору позики № 8Ю від 17.01.2022 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 Сімейного кодексу України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Тому, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 Сімейного кодексу України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як зазначено в ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Окрім того судом безпосередньо в судовому засіданні, встановлено що фактично ОСОБА_1 укладено з ОСОБА_5 - інвестиційний кредитний договір, а не договір безвідсоткової позики, як стверджує представник позивача, тобто фактично позивач передав грошові кошти як інвестицію, однак йомуне відомо чи отримує Альянс прибуток від такої інвестиційної діяльності, чи здійснюється оплата податків. Як встановлено в судовому засіданні і не оспорюється сторонами, позивач ОСОБА_1 в Альянс «Ай єм Джей» передав 282500,00 гривень готівкою виключно в гривні, хоча окрім його слів, відсутні будь-які докази передачі грошових коштів Альянсу, окрім Акту приймання передачі вказаних грошових коштів ОСОБА_5 , однак як відповідно до долучених копій договору позики № 8Ю, додатку до нього, акту приймання передачі грошових коштів і розрахунку заборгованості, мова йде, про, начебто, отримання ОСОБА_5 грошових коштів в валюті доларів США, та здійснюється «прив`язка» розрахунку заборгованості до різниці грошового курсу, однак не можливо встановити в якій саме валюті фактично отримувалось відповідачем грошові кошти в валюті гривня, чи долар США, оскільки, враховуючи плин часу, зміну грошового курсу, фактично мова йде про збільшення заборгованості з 282500 грн. до 381000 грн., і відсутність інформованості сторін про фактичну діяльність Альянсу, суд робить висновок про умисне укладання інших договорів ніж фактичне волевиявлення сторін та крім того про ухилення як ОСОБА_9 так і позивача від сплати податків під час дії військового часу.

Однак фактичне часткове визнання відповідачем позивних вимог відповідно до відзиву долучено до справи та пояснень представника відповідача, суд позбавлений права самостійно вийти за межі позовних вимог, враховуючи вимоги ЦПК України.

Аналізуючи досліджені в ході судового розгляду докази, суд зазначає, що позивачем у цій справі не доведено належними та достатніми доказами укладення ОСОБА_5 договору позики саме в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних з сім`єю інтересах самого позичальника, як і не підтверджено дійсне використання одержаних за договором коштів в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних з сім`єю інтересах одного з подружжя.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що враховуючи те, що ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, належним чином не виконав зобов`язання з повернення позики в розмірі та у строк встановлені у договорі, тому грошові кошти в сумі332268,00 грн,підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 .

Разом з тим, позовні вимоги в частині солідарного стягнення боргу з ОСОБА_6 до задоволення не підлягають, у зв`язку з недоведеністю факту укладення договору позики ОСОБА_5 та отримання ним грошових коштів за ним в інтересах сім`ї.

Згідно з п. 3 ч. 2ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі3810,00 грн.та заявлено позовні вимоги про стягнення381000,00 грн.

Суд, задовольняючи позов частково, та стягуючи з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 332268,00 грн., вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 3322,68 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 заборгованістьза Договором позики № 8Ювід 17.01.2022 в розмірі 332268,00грн (триста тридцять дві тисячі двісті шістдесят вісім гривень).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 збір у сумі 3322,68 грн (три тисячі триста двадцять дві гривні 68 коп.).

В іншій частині в задоволені позову до ОСОБА_5 відмовити.

В задоволенні позову до ОСОБА_6 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 );

відповідачі: ОСОБА_5 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_1 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення складено 28 січня 2025 року.

Суддя А. В. Павлійчук