Рішення

від 16.01.2025 по справі 538/1780/24

ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа №538/1780/24

Провадження№2/549/8/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого судді Крєпкого С.І.

за участю: секретаря судового засідання Кривчун Я.А.

прокурора Катриченко Г.М., Бабарики О.М.,

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду селища Чорнухи цивільну справу за позовом Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування незаконно набутої земельної ділянки,

установив:

Миргородська окружна прокуратура Полтавської області звернулася до суду з позовом, в якому, посилаючись на ст.ст.3,13, 16, 172, 202, 203, 215, 234, 317,319,321,327, 387 ЦК України, ст.80,83, 188 ЗК України, прохали:

1)визнати недійсним Договір купівлі - продажу від 13.11.2023, НСР 002840, реєстровий номер 1498, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О.В.;

2) витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області земельну ділянку кадастровий номер 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023 у справі за № 538/1247/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Лохвицької міської ради Миргородського району, третя особа - Перша лохвицька державна нотаріальна контора.

Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є троюрідною тіткою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку розміром 2,82 га у межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лохвицької міської ради (колишньої Лучанської сільської ради) Миргородського району Полтавської області, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №057030, виданого 19.02.1998 Лохвицькою районною державною адміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю з кадастровим номером земельної ділянки 5322684400:00:003:0765.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_2 25.09.2023 на підставі зазначеного рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023 зареєстрував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765.

У подальшому, 13.11.2023, ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га, відповідачу ОСОБА_1 .

Згідно з п.1 договору купівлі - продажу від 13.11.2023, НСР 002840, реєстровий номер 1498, ПРОДАВЕЦЬ ( ОСОБА_2 ) передає у власність ПОКУПЦЯ ( ОСОБА_1 ), а ПОКУПЕЦЬ приймає земельну ділянку площею 2,82 га, що знаходиться на території Лучанської сільської ради Миргородського району Полтавської області, колишній Лохвицький район, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5322684400:00:003:0765.

Земельна ділянка, що продається, належить ПРОДАВЦЮ на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2023 року, справа №538/1247/23.

Право власності на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 25 вересня 2023 року, номер запису про право власності: 51933954, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:2805185653226.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.05.2024 у справі №538/1247/23 задоволено апеляційну скаргу Миргородської окружної прокуратури, рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом на вказану земельну ділянку.

Вважають, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 13.11.2023, серія та номер: НСР 002840, реєстровий за №1498, посвідчений приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О.В., підлягає визнанню недійсним зважаючи на таке.

У рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч.З ст. 13, ч.З ст. 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення Цивільного кодексу є конституційними та такими, що не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису ч. З ст. 13 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.09.2023 у справі № 483/448/20 вказала, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України).

Учасники цивільних правовідносин мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси іншої сторони, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (п. п. 37, 38), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (п. 40), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 52)).

Дії відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі - продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га таким засадам добросовісності не відповідають.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-1751Ісві9) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Укладений договір купівлі - продажу земельної ділянки від 13.11.2023, який зареєстрований в реєстрі за № 1498, має ознаки «фраудаторності».

По-перше, земельна ділянка площею 2,82 га, яка належала ОСОБА_2 , продана ОСОБА_1 за заниженою ціною та не відповідає ринковій вартості майна.

Так, у п.3 договору купівлі-продажу від 13.11.2023 зазначено, що згідно з Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 13.11.2023, унікальний номер 201-20231113-0006906072, вартість земельної ділянки становить 161053,91 гривні 91 копійка, проте, відповідно до п.2 зазначеного Договору продаж земельної ділянки площею 2,8200 га за домовленістю сторін вчинено за 93000,00 гривень.

По-друге, як вбачається з п.9 договору купівлі-продажу від 13.11.2023, Покупець ( ОСОБА_1 ) довела до відома Покупця зміст заяви чоловіка ОСОБА_3 про надання згоди на укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавській області Ряжко О.В. 02 грудня 2022 року, запис в реєстрі за № 1142, тобто більше ніж за півроку до прийняття рішення Лохвицьким районним судом у справі № 538/1247/23.

Звернуто увагу, що станом на 02.12.2022 ОСОБА_2 не був власником спірної земельної ділянки, про що достеменно відомо було ОСОБА_1 .

Більше того, ОСОБА_3 27.04.2023 сформований Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ- 9919012302023, який використаний як доказ до позову ОСОБА_2 у справі № 538/1247/23.

По-третє, договір купівлі - продажу від 13.11.2023 укладений між сторонами через один місяць і вісімнадцять днів після державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 - 25.09.2023, що, зважаючи на обставини цієї справи, не видається проявом добросовісної поведінки.

Є безумовно очевидним, що намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник задовго до звернення до Лохвицького районного суду із позовною заявою ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, а також винесення на користь ОСОБА_2 рішення Лохвицьким районним судом, тобто 02.12.2022.

Вважає, що такі дії порушує майнові інтереси Лохвицької територіальної громади, в особі Лохвицької міської ради і направлені на неповернення останній земельної ділянки з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га.

Укладення договору купівлі-продажу від 13.11.2023, реєстровий №1498, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1 та 5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання їх недійсними відповідно до ст.234 ЦК України.

Крім того, розглядаючи справу №538/1247/23 Полтавський апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки спадщина (на час розгляду якого була земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га) у встановлений законом строк ніким не була прийнята, заповіт не складався, тому відповідно до вимог ст.524 ЦК УРСР за правом спадкоємства перейшла до держави.

Законом України від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, згідно з яким органам місцевого самоврядування надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га, вибула з володіння держави, власником якої в силу положень ст.524 ЦК УРСР, ст. 83, п.24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, є Лохвицька територіальна громада.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс 18).

З огляду на викладене прокурором заявлено вимогу про витребування у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Лохвицької територіальної громади Миргородського району Полтавської області.

Зважаючи на обставини у справі дії ОСОБА_1 спрямовані на заволодіння спірною земельною ділянкою, є очевидно недобросовісними, так як були вчинені ще до звернення ОСОБА_2 до Лохвицького районного суду із позовом та винесення судом рішення.

Враховуючи характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право володіння та користування ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, і її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Головне Управління Держгеокадастру в Полтавській області є уповноваженим органом діяти у спірних правовідносинах з метою захисту інтересів держави.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави зазначено, що ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наділено прокурора правом на звернення до суду за захистом інтересів держави у випадку коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність Лохвицької міської ради та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

16 вересня 2024 року ухвалою Лохвицького районного суду заяву Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на належну ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га; заборонено ОСОБА_1 розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання належної їй на праві

19 вересня 2024 року ухвалою Лохвицького районного суду відкрито провадження у справі.

На підставі розпорядження голови Лохвицького районного суду від 16.10.2024 у зв`язку з задоволенням самовідводів суддів Лохвицького районного суду справу передано до Чорнухинського районного суду для розгляду.

Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 28.10.2024 цивільну справу прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено строк для подання відзиву.

26 листопада 2024 року ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 ..

Відзив відповідача ОСОБА_1 (т.1, а.с.156-161) на позов обґрунтовано тим, що вона 13.11.2023 придбала земельну ділянку кадастровий номер 5322684400:00:003:0765, яка належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення суду №538/1247/23 від 27.07.2023, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О.В.

Продаж здійснено за 93000 грн, що відповідає вимогам п.22 Перехідних положень ЗК України, а саме ціна договірна, але не менше нормативно- грошової оцінки.

Законодавчих обмежень щодо терміну дії згоди її чоловіка на продаж нерухомості немає.

Згода за №1142 від 02.12.2022 надавалася для іншого договору купівлі-продажу і була також використана для договору купівлі-продажу №1498 від 13.11.2023.

Така згода на укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок надавалася загальна, без зазначення конкретно визначеного майна.

Факт надання ОСОБА_3 згоди на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 02.12.2022 за №1142 за півроку до прийняття рішення Лохвицьким районним судом не має ніякого відношення до цієї справи, так як дійсно її чоловіком надавалася згода 02.12.2022 за №1142.

Саме 02.12.2022 вона здійснювала купівлю іншого об`єкта нерухомого майна, для якого і надавалася згода на укладення цього договору її чоловіком за №1142.

Лохвицька міська рада не являється власником даної земельної ділянки, так як земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765 до визнання права власності ОСОБА_2 відносилася до земель категорії не переоформленої спадщини.

Відповідно до ст.1285 ЦК України Лохвицька міська рада являється управителем, а не власником, тому прокурором не може бути витребувана земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765 у комунальну власність, так як із зазначених вище обставин вони є управителями і земельна ділянка не перебувала у комунальній власності.

У постанові від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 820/725/17.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» передавати в оренду нерозподілені земельні ділянки/невитребувані паї мають право виключно сільські, селищні, міські ради, на території яких розташована така земля.

До 01.01.2019 повноваження передавати в оренду нерозподілені земельні ділянки/невитребувані паї за межами населених пунктів мали районні державні адміністрації. Відповідно, з 01.01.2019 райдержадміністрації втратили такі повноваження та на даний час не має значення розташування такої земельної ділянки в межах чи поза межами населеного пункту.

Лохвицька міська рада являється управителем, а не власником земельної ділянки із зазначених вище обставин і право власності після смерті особи не переходить автоматично у комунальну власність, а надано строк (1 рік) для визнання спадщини відумерлою. Лохвицька міська рада до 2023 року, так і не звернулася до суду про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою.

Відповідно до статей 15-1, 117, 122 ЗК України, Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» та наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 № 45 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності» було оформлено акт приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, де було зазначено всі земельні ділянки державної власності, які передалися в комунальну власність.

В зазначеному акті відсутня земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, так як не відносилася до земель державної власності.

Тому земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765 не належить до земель державної чи комунальної власності.

Жодного факту, який зазначений Миргородською окружною прокуратурою Полтавської області, не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу згідно норм законодавства України.

Щодо витребування майна із чужого незаконного володіння зазначено, що майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Відповідно до п.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), право власника на витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

Ця норма передбачає вичерпне коло підстав при яких власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише в разі, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Саме власнику майна належить право на витребування майна з незаконного володіння.

Лохвицька міська рада не є власником спірного майна, яке незаконно вибуло з її володіння, а тому у неї немає підстав для витребування майна на свою користь як не володіючого власника, а відтак заявлені позовні вимоги Миргородської окружної прокуратура Полтавської області, яка діє в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння не підлягають задоволенню.

Враховуючи вище викладене, вона є добросовісним набувачем і законодавчі підстави для витребування земельної ділянки у добросовісного набувача відсутні.

У відповіді на відзив прокурором вказується на те, що аргументи відповідача, наведені у відзиві, не ґрунтуються на законі, не підтверджуються доказами і не можуть бути прийняті судом з підстав, які фактично викладені у позові (т.2, а.с.6-12).

У запереченнях відповідач ОСОБА_1 викладено свої пояснення, міркування і аргументи, які фактично викладені у відзиві на позов (т.2, а.с.21-27).

Згідно з письмовими поясненнями третьої особи ОСОБА_3 він надав згоду 02.12.2022 саме тому, що в цей день його дружина купувала земельну ділянку з кадастровим номером 5322688400:00:004:0456 (договір купівлі-продажу №1143 від 02.12.2022 ), для якого і надавалася згода на укладення даного договору.

Законодавчих обмежень щодо терміну дії згоди на продаж нерухомості немає, тому ця згода за №1142 від 02.12.2022 (яка надавалася для договору купівлі-продажу від 02.12.2022 року) була використана і для договору купівлі-продажу №1498 від 13.11.2023.

Згода на укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок надавалася загальна, без зазначення конкретно визначеного майна.

Той факт, що намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) виник задовго до звернення до Лохвицького районного суду із позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5322684400:00:003:0765, як зазначає позивач є безпідставним, так як він надав заяву про надання згоди своїй дружині 02.12.2022, бо в цей день укладався договір купівлі-продажу за №1143 між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець).

Витяг з ДЗК, сформований мною про земельну ділянку, не є підставою для визнання договору купівлі-продажу за №1498 від 13.11.2023 року недійсним, оскільки відповідно до ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними (т.1, а.с.229-230).

Прокурор в судовому засіданні позов підтримала з викладених у ньому та відповіді на відзив підстав.

Представник Лохвицької міської ради у поданій заяві прохав розгляд справи розглянути без участі представника Лохвицької міської ради. При вирішенні справи покладаються на розсуд суду (т.1, а.с.213).

Представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в судове засідання не з`явився, про час і місце суду повідомлені належним чином (т.1, а.с.136, 137, 222 т.2, а.с.1).

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні прохала у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, направив заяву про розгляд справи без його участі, покладається на розсуд суду (т.1, а.с.227).

Третя особа ОСОБА_3 прохав справу розглянути за без його участі (т.1. а.с.231).

Суд, заслухавши прокурора Катріченко Г.М., відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Стосовно представництва прокурора необхідно зазначити, що ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наділено прокурора правом на звернення до суду за захистом інтересів держави у випадку коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).

Ці обставини фактично не заперечувалось учасниками справи.

Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст.12, ч.ч.1,2 ст.76 ч.1 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими й електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.79 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За вимогамист.264ЦПК Українипід часухвалення рішеннясуд вирішуєтакі питання:1)чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; 2)чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; 3)які правовідносинисторін випливаютьіз встановленихобставин; 4)яка правованорма підлягаєзастосуванню доцих правовідносин; 5)чи слідпозов задовольнитиабо впозові відмовити; 6)як розподілитиміж сторонамисудові витрати; 7)чи єпідстави допуститинегайне виконаннясудового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

На виконання цих обов`язків суд має з`ясувати у позивача предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав).

У відповідача суд з`ясовує суть та характер заперечення проти позову й на підставі з`ясованого визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору (предмет доказування).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; установлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до висновків, які містяться у постанові КЦСВС від24травня 2021року усправі №671/22/19від, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16, на яку посилається особа, що подала касаційну скаргу, зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див. пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Судом встановлено, що рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023 у справі №538/1247/23 позовні вимоги ОСОБА_2 до Лохвицької міської ради Миргородського району, третя особа: нотаріус Першої лохвицької державної нотаріальної контори, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом задоволено в повному обсязі.

Встановлено факт, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , була троюрідною тіткою ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , право власності на земельну ділянку розміром 2,82 га у межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лохвицької міської ради (колишньої Лучанської сільської ради) Миргородського району Полтавської області, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 057030, виданого 19.02.1998 року Лохвицькою районною державною адміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, кадастровий номер земельної ділянки: 5322684400:00:003:0765 (т.1, а.с.11-15).

25 вересня 2023 року державний реєстратор Білашенко Вікторія Вікторівна на підставі цього рішення суду провела державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 (т.1, а.с.16).

13 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_1 придбала за договором купівлі-продажу у відповідача ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,82 га, що знаходиться на території Лучанської сільської ради Миргородськогорайону Полтавської області, колишній Лохвицький район, наданої для товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5322684400:00:003:0765.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Ряжко О.В., а відомості щодо права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З договору вбачається, що приватним нотаріусом перевірено документи продавця ОСОБА_2 та підстави належності йому спірної земельної ділянки, зокрема те, що вона належить йому на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023 у справі №538/1247/23, зареєстровано за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі цього рішення.

Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 93 000 грн, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становила 92 667,42 грн.

Актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інших речових прав стосовно земельної ділянки, обмеження у використанні була відсутня (т.1, а.с.14-17).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2024 року рішення рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023 у справі №538/1247/23 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Лохвицької міської ради Миргородського району, третя особа: нотаріус Першої лохвицької державної нотаріальної контори, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом відмовлено (т.1, а.с.3-5).

Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 13 листопада 2023 року, укладеним між нею та відповідачем ОСОБА_2 з дотриманням норм законодавства, до скасування рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023.

Судом не встановлено обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 , яка не могла передбачати наявність ризику того, що право власності на земельну ділянку може бути припинено у зв`язку з тим, що рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27.07.2023 у справі №538/1247/23, яке набрало законної сили, буде в подальшому скасоване.

З огляду на викладене ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та набула право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі відплатного договору, тому витребування спірної земельної ділянки призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

У такому випадку на відповідача ОСОБА_1 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

При цьому посилання прокурора, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Лохвицької територіальної громади поза її волею є помилковим.

У справі №538/1247/23 за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на земельну ділянк,у кадастровий номер 5322684400:00:003:0765, Лохвицька міська рада була відповідачем, проти позову, зокрема, визнання права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 , не заперечувала.

Таким чином спірне нерухоме майно вибуло з володіння за вираженням волі Лохвицької територіальної громади.

При цьому необхідно зазначити, що в частині першій статті 555 ЦК УРСРзакріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниможе застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР.

Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.

Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися.

Відповідні положення містяться у постанові КЦС ВС від 24 травня 2021 року у справі №671/22/19.

Таким чином спадкоємцем за законом за умови, що у спадкодавця відсутні спадкоємці за законом чи за заповітом, визнавалася держава в особі компетентних органів.

З огляду на викладене посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що Лохвицька міська рада повинна була звернутися до суду про визнання спадщини відумерлою є помилковим.

Лохвицька міська рада в Полтавській області в силу закону, зокрема ст.524 ЦК УРСР, ст.83, п.24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, була законним володільцем спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння з її волі.

Твердження прокурора про те, що земельна була продана за заниженою ціною також є помилковим в силу пункту 22 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, відповідно до якого до 1 січня 2030 року ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку.

Ціна продажу спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення 93 000 грн, не була меншою за її нормативну грошову оцінку 92 667,42 грн.

Формування ОСОБА_3 27.04.2023 витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер 991901230223 (т.1, а.с.7-9), який використаний як доказ до позову ОСОБА_2 , у справі №538/1247/23, укладення договору купівлі-продажу від 13.11.2023, укладеного сторонами через один місяць і вісімнадцять днів після державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 25.09.2024, надання ОСОБА_3 02.12.2022 посвідченої нотаріально заяви про згоду на укладення договорів купівлі-продажу стосовно будь-якої земельної ділянки на території України його дружиною ОСОБА_1 , запис в реєстрі №1142 (т.1, а.с.83) жодним чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, не свідчить про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 .

При цьому зазначена заява про надання згоди була використана при укладенні договору між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 купівлі-продажу земельної ділянки 02.12.2022, посвідченого нотаріально, номер у реєстрі 1143 (т.1, а.с.84-87).

Крім того сам по собі виникнення наміру укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до звернення до Лохвицького районного суду із позовною заявою ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, а також винесення на користь ОСОБА_2 рішення Лохвицьким районним судом Полтавської області, тобто 02.12.2022, також не може свідчити про недобросовісність.

Таким чином підстав для задоволення позову не вбачається.

З огляду на викладене після набрання рішенням суду законної сили заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Лохвицького районногосуду Полтавськоїобласті від16.09.2024,необхідно скасувати, накладений арешт з земельної ділянкиз кадастровимномером 5322684400:00:003:0765зняти.

Виходячи з наведеного, керуючись 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

1.Відмовити у задоволенні позову Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування незаконно набутої земельної ділянки.

2.Після набрання рішенням суду законної сили заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 16.09.2024, скасувати, зняти арешт на належну ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га, номер запису про право власності: 51933954, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2805185653226.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 27.01.2025.

Суддя С.І.Крєпкий