Постанова

від 23.01.2025 по справі 126/709/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 126/709/23

Провадження № 22-ц/801/98/2025

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуСправа № 126/709/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Фермерське господарство «Василишин Ігор Анатолійович»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Хмеля Р. В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 602 від 19 червня 2020 року, після смерті батька ОСОБА_3 , є власником 1/2 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0183, площею 2,1300 га, що розташована на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Також, власником 1/2 частини зазначеної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 грудня 2020 року, є онук позивача ОСОБА_2 .

У порядку та на умовах договору оренди землі № 47 від 14 січня 2021 року позивачем було передано ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» у строкове платне володіння та користування (оренду) 1/2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0183.

Договір було зареєстровано державним реєстратором Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області Красиленко В.Б. 29 січня 2021 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 56384876).

Сторонами було встановлено у договорі оренди землі форму та розмір орендної плати та строки її виплати.

Починаючи з 2021 року й по даний час відповідач користується на правах оренди належною позивачеві земельною ділянкою, не сплачуючи при цьому орендної плати, яка визначена п. 6 договору оренди землі № 47 від 14 січня 2021 року, чим порушує умови зазначеного договору.

На думку позивача, неналежне виконання умов договору, а саме несплата орендної плати відповідачем, як орендарем, є порушенням умов договору оренди землі № 47 від 14 січня 2021 року, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору достроково та стягнення на користь позивача невиплаченої орендної плати.

Покликаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просив суд:

- розірвати (припинити) договір оренди землі № 47 від 14 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Василишин Ігор Анатолійович», відповідно до якого ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» було передано земельну ділянку, загальною площею 2,1300 га, кадастровий номер 0520484800:02:001:0183, яка знаходиться на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, індексний номер рішення про державну реєстрацію 56384876 від 29 січня 2021 року;

- стягнути з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату у розмірі 10 000 грн, з яких 5 000 грн орендна плата за 2021 рік, 5 000 грн орендна плата за 2022 рік.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року позовні вимоги було задоволено, вирішено:

- розірвати (припинити) договір оренди землі №48 від 14 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» згідно якого передано в оренду ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» земельну ділянку, загальною площею 2,1300 га, кадастровий номер - 0520484800:02:001:0183, яка знаходиться на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області; індексний номер рішення про державну реєстрацію 56384876 від 29 січня 2021 року;

- стягнути з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за 2021-2023 роки, в у розмірі 15 000 грн;

- стягнути з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач не оспорює, що орендна плата не виплачена, проте вважає, що це пов`язане з ухиленням позивача від її отримання.

Під час розгляду справи заборгованість по орендній платі також не була сплачена.

Матеріали справи не містять даних про умисне ухилення позивача від отримання орендної плати та вчинення будь-яких дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати.

У зв`язку із зазначеним, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем не надано належних доказів на спростування вимог позивача щодо порушення умов договору оренди в частині не виплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки і на час розгляду вказаної справи в суді, існує заборгованість у розмірі 15 000 грн.

За вказаних обставин, суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі підлягають задоволенню.

З огляду на систематичну несплату відповідачем орендної плати, суд також дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 листопада 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Рибчинський В. П, Медвецький С. К.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 січня 2025 року справу призначено до розгляду на 23 січня 2025 року о 10 год. 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що стягнення орендної плати за 2023 рік судом першої інстанції є незаконним, враховуючи, що при звернені до суду такі вимоги не ставились позивачем, а мотивувальна частина рішення не містить посилання на зміну позивачем предмета та підстав позову, хоча така заява також була б незаконною станом на 2023 рік, оскільки є самостійною вимогою.

На думку скаржника, ОСОБА_1 ухилився від отримання орендної плати за 2022 рік, що відповідно до вимог закону вказує на відсутність вини орендаря і є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Наведене підтверджується довідкою про нарахування орендної плати та листом повідомленням з описом вкладення, направленим на адресу позивача, з проханням повідомити банківські реквізити для перерахунку орендної плати, однак суд першої інстанції також проігнорував даний факт і не дав оцінку вказаним документам.

Доводи позивача про те, що орендна плата ним не одержана за 2021 рік спростовуються наданням до суду Відомості про виплату цих грошових коштів № 4 від 23 грудня 2021 року з підписами позивача про їх отримання. Натомість суд першої інстанції ніякої оцінки не надав такому доказу виплати позивачу орендної плати та повторно стягнув орендну плату з відповідача за 2021 рік.

Відповідач не отримував заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу і був позбавлений можливості надати відповідні заперечення проти заявленого розміру витрат.

Окрім того суд першої інстанції не повідомив відповідача про судове засідання, призначене на 23 вересня 2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 є власником 1/2 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0183, площею 2,1300 га, яка розташована на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №213261502 (а. с. 7-8).

14 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» укладено договір оренди землі №48, відповідно до умов якого він укладений строком на 10 років; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, у гривні і становить 5000 грн, або, за бажанням орендодавця в натуральній формі (розрахунок в натуральній формі повинен відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати); орендна плата вноситься не пізніше як у термін до 30 грудня поточного року; припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (а. с. 14-16).

Відповідно до Відомості на виплату готівки № 4 від 23 грудня 2021 року, виданої ФГ «Василишин Ігор Анатолійович», ОСОБА_1 отримав орендну плату за 2021 рік у розмірі 4 025 грн (з урахуванням сплати податку) (а. с. 31, 155).

На а. с. 34, 35знаходяться довідки про нарахування орендної плати ОСОБА_1 відповідно до договорів оренди земельних ділянок (паїв) № 47, 48, 49 від 14 січня 2021 року за 2021 рік в розмірі 15 000 грн та за 2022 рік в розмірі 15 000 грн.

На а. с. 32 міститься адресований відповідачем ОСОБА_1 лист-повідомлення про надання реквізитів для перерахунку орендної плати за користування земельними ділянками 0520484800:02:001:0182, 0520484800:02:001:0183, 0520484800:02:001:0184, який був надісланий на його адресу 21 листопада 2022 року (а. с. 32-33).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст. 1 ЗУ «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями ст. 24, 25 ЗУ «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Частинами 3, 4 ст. 31 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як визначено ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За ч. 2 ст. 651ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

У постанові від 20 листопада 2024 у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплатиорендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року, у справі № 616/292/17, від 08 травня 2024 року у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).

Тож підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.

Згідно з вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).

Як визначено ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як на підставу звернення до суду із цим позовом, ОСОБА_1 покликався на те, що відповідач, починаючи з 2021 року і на момент подання позову (24 березня 2023 року), користується належною позивачеві земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість за 2021-2022 роки у розмірі 10000 грн, посилаючись на що, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача відповідний розмір заборгованості, а також розірвати договір оренди землі у зв`язку із невиконанням його умов щодо виплати орендної плати.

Окрім того 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути також орендну плату за 2023 рік.

Задовольняючи позовнівимоги ОСОБА_1 про стягненняорендної плати,суд першоїінстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано належних доказів на спростування вимог позивача щодо порушення умов договору оренди в частині виплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки з її власником і на час розгляду вказаної справи в суді існує заборгованість у розмірі 15 000 грн за несплату орендної плати за 2021-2023 роки.

Крім того, суд задовольнив вимогу позивача про розірвання вказаного договору оренди землі, посилаючись, як на підставу, на систематичну (два і більше випадки) несплату передбаченої договором орендної плати.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується із наступних підстав.

На підтвердження виконання свого обов`язку зі сплати орендної плати за 2021 рік ФГ « ОСОБА_4 » до суду першої інстанції було надано Відомості на виплату готівки № 4 від 23 грудня 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 4 025 грн (з урахуванням податку) як орендну плату за 2021 рік, що підтверджується його власноручним підписом.

Заперечуючи проти такого доказу, 11 вересня 2023 року стороною позивача було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (а. с. 63), на вирішення якої поставити питання чи виконано особистий підпис від імені ОСОБА_1 у Відомості на виплату готівки № 4 за 23 грудня 2021 року, виданій ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на другому листі документу у п`ятому стовпці таблиці, в першому, другому та третьому рядку графи 5 «Підпис одержувача» ОСОБА_1 чи іншою особою?

Ухвалою місцевого суду від 20 вересня 2023 року клопотання було задоволено (а. с. 68-69).

21 грудня 2023 року матеріали справи повернулися з експертної установи без виконання експертизи, у зв`язку з відсутністю оплати експертних послуг (а. с. 75).

Таким чином, ОСОБА_1 не було спростовано надані відповідачем докази виплати йому орендної плати за 2021 рік, а відтак таку обставину, на переконання колегії суддів слід вважати доведеною належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2022 року у справі № 916/2519/21 зробив висновок, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази суд не взяв до уваги. Викладення у рішенні лише доводів, доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням процесуальних норм.

Згідно позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 20 січня 2022 року у справі № 916/2869/19 вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.

Однак суд першої інстанції взагалі не аргументував підстав відхилення вищенаведеного доказу, що, на переконання апеляційного суду, свідчить про порушення положень ст. 89, 263 - 265 ЦПК України щодо оцінки доказів; законності і обґрунтованості судового рішення; питань, які вирішує суд під час його ухвалення і його змісту.

На підтвердження відсутності вини у невиплаті орендної плати ОСОБА_1 за 2022 рік, відповідач надав довідку про нарахування орендної плати та лист повідомлення від 21 грудня 2022року з описом вкладення, надісланий на адресу ОСОБА_1 , з проханням повідомити банківські реквізити для перерахунку орендної плати.

Однак, на переконання апеляційного суду, лист із проханням надати банківські реквізити позивача не є достатнім доказом підтвердження добросовісних намірів відповідача у силу вимог ст. 80 ЦПК України, які полягали у сплаті ним орендної плати позивачу, оскільки цей позов подано ОСОБА_1 у березні 2023 року, що свідчить про те, що будь-яких інших заходів зі сплати орендної плати відповідач протягом понад три місяці не вживав, а користувався земельною ділянкою безоплатно протягом тривалого часу на порушення умов договору та приписів законодавства, що урегульовують відносини щодо оренди землі.

До того ж матеріали справи не містять доказів виплати орендної плати за 2022 рік станом на момент розгляду цієї справи, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, а відтак позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими.

Між тим, що стосується стягнення орендної плати за 2023 рік, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 4, 5 ч. 2 ст. 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У ст. 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У частині третій вказаної статті зазначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, ст. 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас, як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Оскільки положення ч. 3 ст. 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас, позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.

До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц.

У даному випадку, в порівнянні з позовною заявою, яка надійшла до місцевого суду у березні 2023 року, заява представника позивача під назвою «Заява про збільшення позовних вимог», яка була подана у квітні 2024 року, містить нову вимогу про стягнення із відповідача невиплаченої орендної плати за 2023 рік, яка обґрунтована новими обставинами, зокрема про несплату відповідачем позивачу орендної плати за 2023 рік, тобто іншими обставинами, ніж подана раніше позовна заява.

Збільшення розміру позовних вимог не передбачає пред`явлення однієї чи кількох нових вимог, додатково до викладених у позовній заяві.

Подана заява про збільшення позовних вимог, незважаючи на таку її назву, фактично такою не є, оскільки у цій заяві не порушується питання про збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою майнового характеру.

За таких обставин, позивач заявив нову позовну вимогу, яка не заявлялась при подані позову, яку мотивував іншими обставинами.

Вказана заява прозбільшення позовнихвимог є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключало можливість прийняття до розгляду судом першої інстанції вказаної заяви.

До того ж, ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» заперечувало проти прийняття судом такої заяви позивача у своїх письмових запереченнях від 23 квітня 2024 року та з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм процесуального права просив відмовити у прийнятті такої заяви (а. с. 92-93).

Натомість, суд першої інстанції на порушення вимог ч. 2 ст. 258 ЦПК України, відповідно до якої клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал, взагалі не постановив ухвалу про прийняття названої заяви та відмову у клопотанні відповідача про відмову у її прийнятті, а фактично прийняв та розглянув її. Суд також жодним чином не мотивував таку свою процесуальну бездіяльність щодо постановлення ухвали та щодо фактичних своїх дій ні в ухвалі про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, ні в оскаржуваному рішенні суду.

Разом з тим, помилкове об`єднання судом першої інстанції у цій справі вимог, які не пов`язані підставою виникнення та не співвідносяться між собою як основна та похідна вимоги та розгляд їх по суті з ухваленням рішення судом, саме по собі не єобов`язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік яких визначений у частині третій статті 376 ЦПКУкраїни та ухвалення судового рішення про відмову у прийнятті названої заяви та повернення її заявникові, а тому, на думку колегії суддів, у даному випадку необхідно перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення щодо вирішення вимог названої заяви по суті спору.

З огляду на викладене, апеляційний суд виснує, що ОСОБА_1 із цим позовом до суду не було доведено обставин систематичного (два і більше) невиконання відповідачем умов договору оренди землі від 14 січня 2021 року щодо виплати орендної плати, на що суд першої інстанції уваги не звернув, та дійшов хибного та передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» орендної плати за 2021 - 2023 роки та розірвання договору оренди у зв`язку із систематичним порушенням умов цього договору з боку відповідача.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» про те, що відповідач не отримував заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу і був позбавлений можливості надати відповідні заперечення проти заявленого розміру витрат, оскільки про стягнення судових витрат, зокрема й на правничу допомогу позивачем зазначалося у позовній заяві, яка була отримана відповідачем. Також як встановлено із матеріалів справи, до заяви про долучення доказів розміру понесених витрат на правничу допомогу (а. с. 103-106а) долучено докази надсилання такої заяви відповідачу, однак правом на заперечення той не скористався.

Разом з тим апеляційний суд вважає підставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про судове засідання, призначене на 23 вересня 2024 року.

Насамперед апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи №126/709/23 не містять жодної повістки про виклик/повістки-повідомлення сторін до суду, хоча судові засідання призначалися неодноразово.

На а. с. 109 знаходиться рекомендоване повідомлення про вручення ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» поштового відправлення 14 вересня 2024 року. Однак у примітках такого повідомлення зазначено номер справи та провадження, відмінні від справи, що розглядається, а саме справа №126/711/23, провадження №2/126/73/2024.

Відтак немає обґрунтованих підстав вважати, що відповідач був належним чином повідомлений про призначене на 23 вересня 2024 року судове засідання у цій справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. ст. 376 ЦПК України).

Згідно із п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 с т. 141 ЦПК України).

Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню на 25%, а тому з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» слід пропорційно стягнути 536,80 грн сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та 2500 грн витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню на 75%, з ОСОБА_1 на користь ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» слід стягнути 2415,60 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» підлягає стягненню різниця судового збору у розмірі 1878,80 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович» задовольнити частково.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійовича», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати, задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійовича» на користь ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди землі №48 від 14 січня 2021 року у розмірі 5000 грн за 2022 рік.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійовича» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2500 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійовича» різницю судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1878,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 28 січня 2025 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді С. К. Медвецький

В. П. Рибчинський