Постанова
від 22.01.2025 по справі 911/878/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2025 р. Справа№ 911/878/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Божко А. В.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Тех Сервіс"

на рішення господарського суду Київської області від 18.04.2024 (повний текст складено 08.07.2024)

у справі № 911/878/20 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Тех Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

про стягнення 1 002 000, 00 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позову та заперечень проти позову

У квітні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі за текстом - ПрАТ "СК "УНІКА"; позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Тех Сервіс" (далі за текстом - ТОВ"Глобал Тех Сервіс"; відповідач) 1 002 000,00 грн відшкодування шкоди в порядку суброгації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що до ПрАТ "СК "УНІКА" перейшло право вимоги до ТОВ "Глобал Тех Сервіс" (власника джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого сталася дорожньо-транспортна пригода) внаслідок виплати позивачем (страховиком) ТОВ "Авто+" (страхувальнику) страхового відшкодування у зв`язку з страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою 09.09.2019 за участю застрахованого транспортного засобу "Вольво" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та транспортного засобу "Фольксваген" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

Позивач зазначив, що 09.09.2019 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпечених транспортних засобів марки "Вольво", держномер НОМЕР_1 (договір добровільного страхування від 31.10.2018 №008078/4011/0000001, страховик - позивач) та марки "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 (поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АМ/9226311, страховик - ПрАТ СК "ПЗУ Україна", страхова сума за майнову шкоду - 100000,00 грн, франшиза - 2000,00 грн). Відповідно до постанови слідчого СУ ГУ Національної поліції в Київській області про закриття кримінального провадження від 29.11.2019 вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм відповідача ОСОБА_1 , який керував автомобілем "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , пункту 12.1 Правил дорожнього руху. Позивач в позовній заяві посилається на те, що власником автомобіля "Фольксваген", водія якого було визнано винним у скоєнні ДТП та цивільно-правова відповідальність якого була застрахована згідно з полісом обов`язкового страхування №АМ/9226311, є відповідач. Позивач зазначає, що згідно із наявним звітом оцінювача №508 від 09.10.2019 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , та матеріального збитку потерпілого складає 1436757,51 грн, а без урахування ПДВ - 1241515,53 грн, а згідно з рахунком ТОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" від 08.10.2019 №ST-VU1915829 вартість ремонту цього транспортного засобу склала 1508204,17 грн, а без урахування ПДВ - 1256836,81 грн. Позивач також пояснює, що відповідно до до умов договору добровільного страхування від 31.10.2018 №008078/4011/0000001 між позивачем, як страховиком, та ТОВ "Авто+", як страхувальником-потерпілим, було укладено заяву узгодження розміру страхового відшкодування (компромісна виплата), на підставі якої позивач здійснив потерпілому виплату страхового відшкодування в сумі 1200000,00 грн, а тому до позивача в порядку суброгації за ст.27 Закону України "Про страхування" та ст.993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяної шкоди, у розмірі 1 002 000,00 грн, що становить різницю між фактичним розміром відшкодування шкоди (1 200 000,00 грн), який виплачено позивачем потерпілому на підставі договору добровільного страхування від 31.10.2018 №008078/4011/0000001, та страховою виплатою, отриманою позивачем від ПрАТ СК "ПЗУ Україна" (98 000,00 грн) за полісом обов`язкового страхування №АМ/9226311 з урахуванням отриманої позивачем додаткової виплати в розмірі 100000,00 грн (1 200 000-98 000-10 0000=1 002 000).

З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь у порядку статей 993, 1172, 1187 та 1194 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" 1 002 000,00 грн відшкодування шкоди, залучивши при цьому до участі у справі Приватне акціонерне товариство СК "ПЗУ Україна" (ПрАТ СК "ПЗУ УКРАЇНА") в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що: 1) працівник відповідача ОСОБА_1 в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував належним відповідачу автомобілем "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , в особистих цілях, а не у зв`язку із виконанням службових обов`язків, а тому відповідач вважає, що відповідальність за заподіяну шкоду несе не він як роботодавець водія, а сам водій, точніше спадкоємці водія у зв`язку із загибеллю самого водія. Відповідач при цьому послався на те, що 04.06.2019 між відповідачем як роботодавцем та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір, а 26.06.2019 відповідач передав вказаному працівнику ОСОБА_1 у користування автомобіль "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , при чому, як пояснює відповідач, відповідно до умов трудового договору працівники відповідача можуть використовувати автомобілі відповідача в особистих цілях, тобто не під час виконання трудових (службових обов`язків), а з 04.09.2019 й до моменту настання ДТП 09.09.2019 працівник ОСОБА_1 не з`являвся на робочому місці, тобто, як стверджує відповідач, використовував автомобіль у особистих цілях; 2) відповідач вважає передчасним висновок про те, що вина загиблого у ДТП водія ОСОБА_1 була доведена органом досудового розслідування, враховуючи, що, як стверджує відповідач, слідчий не досліджував стан дорожнього покриття на місці ДТП та те, що вищезазначена ДТП могла статись внаслідок нещасного випадку та/або раптового та критичного розладу здоров`я померлого працівника відповідача, а сам відповідач не був учасником кримінального провадження №12019110000000659, у межах якого встановлена вина загиблого у ДТП водія ОСОБА_1 ; 3) наданий позивачем звіт про оцінку розміру збитків №508 від 09.10.2019 складений із суттєвими порушеннями методики товарознавчої експертизи, а саме не встановлено пробіг пошкодженого транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , не наведено розрахунок коефіцієнту зносу шин, наявна невідповідність максимальної тривалості ремонту рами, відсутні докази здійснення ремонту пошкодженого автомобіля на спеціалізованому для даної моделі підприємстві, що впливає на розрахунок розміру збитків.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.04.2020 у справі №911/878/20, серед іншого, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ПрАТ СК "ПЗУ Україна".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі №911/878/20 частково задоволено позовні вимоги ПрАТ "СК "УНІКА" до ТОВ "Глобал Тех Сервіс" про стягнення 1 002 000,00 грн відшкодування шкоди; стягнуто з ТОВ "Глобал Тех Сервіс" на користь ПрАТ "СК "УНІКА" 816 025 грн 27 коп. відшкодування шкоди та 5703 грн 35 коп. відшкодування судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 185 974,73 грн шкоди відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що:

відповідач є володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 . Цей транспортний засіб, яким в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував працівник відповідача ОСОБА_1 , не вибував із володіння відповідача в незаконний спосіб поза волею відповідача. Працівник ОСОБА_1 мав доступ до вказаного автомобіля в силу перебування у трудових відносинах із відповідачем відповідно до укладеного між відповідачем, як роботодавцем, та ОСОБА_1 , як працівником, трудового договору. Відповідач, як роботодавець, передав працівнику ОСОБА_1 цей автомобіль на підставі акта прийому-передачі від 26.06.2019;

ТОВ "Глобал Тех Сервіс" є належним відповідачем у даній справі, як особа, яка була володільцем джерела підвищеної небезпеки та роботодавцем працівника-водія вказаного джерела підвищеної небезпеки;

розмір матеріального збитку потерпілого внаслідок пошкодження застрахованого транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , становить 1 014 025,27 грн, що підтверджується висновком експерта від 06.12.2023 №20332/23-57 за результатами проведення судової додаткової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20;

страхове відшкодування в сумі 1 200 000,00 грн виплачувалось страховиком-позивачем безпосередньо потерпілому (згідно з платіжним дорученням №125902 від 13.12.2019), не спрямовувалось на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта;

залишок невідшкодованої заподіювачем (відповідачем) позивачу шкоди (різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою від ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна") становить 816 025,27 грн (1 014 025, 27 грн шкоди - 198 000,00 грн відшкодування = 816 025, 27 грн залишку);

відшкодуванню відповідачем позивачу, який є страховиком потерпілого, в порядку суброгації відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України у межах фактичних витрат позивача підлягає залишок невідшкодованої шкоди в сумі 816 025,27 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у справі задоволені частково.

Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї

В апеляційній скарзі ТОВ "Глобал Тех Сервіс" просить суд скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі №911/878/20 в частині стягнення з ТОВ "Глобал Тех Сервіс" на користь ПрАТ "СК "УНІКА" 816 025, 27 грн відшкодування шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована таким:

поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що відповідно до пункту 2.2 Трудового договору з метою належного виконання трудових обов`язків працівник може використовувати власний автотранспорт або автотранспорт апелянта, який він може використовувати в особистих цілях протягом періоду перебування в трудових правовідносинах із апелянтом за умови несення працівником повної юридичної відповідальності за таке використання автотранспорту апелянта в особистих цілях;

працівник з невідомих для апелянта причин не з`являвся на роботі з 04 вересня 2019 року й до моменту настання ДТП, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу працівником за вересень 2019 року, складеним апелянтом 16 вересня 2019 року, який передчасно не було враховано судом першої інстанції як доказ відсутності Працівника на робочому місці та невиконання трудових обов`язків 09 вересня 2019 року;

апелянт не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що табель не може доводити відсутність працівника на робочу місці, так як табель є одностороннім документом та складено 16 вересня 2019 року;

протягом усього часу з 04 вересня 2019 року й до моменту настання ДТП працівник використовував автомобіль апелянта виключно в особистих цілях, не перебував у відпустці або на лікарняному;

апелянт вважає передчасним висновок суду першої інстанції в його рішенні, що експлуатацію автомобіля апелянта здійснював саме апелянт, як роботодавець працівника, а працівник, як працівник апелянта, мав доступ до вказаного автомобіля та можливість його використовувати на підставі акта прийомупередачі та трудового договору, та що апелянт є належним відповідачем у справі, як особа, яка була володільцем джерела підвищеної небезпеки та роботодавцем працівника-водія вказаного джерела підвищеної небезпеки, адже на момент настання ДТП працівник у розумінні частини другої статті 1187 ЦК України володів автомобілем апелянта, оскільки використовував останній в особистих цілях на законних підставах (таке використання передбачене умовами трудового договору), так і не приступивши (після тривалого прогулу) до виконання своїх трудових (службових) обов`язків 09 вересня 2019 року;

при цьому, поза увагою суду першої інстанції залишилися приписи частини першої статті 1172 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №905/1391/19, які апелянт просить суд урахувати при розгляді цієї апеляційної скарги, відповідно до яких юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником лише під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, що не мало місце у спірних правовідносинах у справі №911/878/204;

навіть якщо в настанні ДТП і є вина працівника, то не апелянт, а саме спадкоємці працівника, повинні відповідати за шкоду, завдану померлим працівником під час спірної ДТП, адже на момент ДТП працівник керував транспортним засобом апелянта в особистих цілях, тобто не у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків, що залишилося поза увагою суду першої інстанції та не було спростовано позивачем.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Процедура апеляційного провадження

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Демидової А.М., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Глобал Тех Сервіс" на рішення господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі №911/878/20 та призначено її до розгляду 13.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 розгляд справи відкладено на 11.12.2024 та продовжено строк її розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 розгляд справи відкладено на 22.01.2025.

Присутній у судовому засіданні 22.01.2025 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ "Глобал Тех Сервіс" на користь ПрАТ "СК "УНІКА" 816 025, 27 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач явку свого представника у судове засідання 22.01.2025 не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

17.01.2025 від позивача надійшло клопотання, у якому просив проводити засідання за відсутності його представника, заперечив проти апеляційної скарги, оскаржене рішення просив залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин

09.09.2019 на автодорозі "Київ-Чернігів" (на 29 км+300 м в напрямку м. Києва) сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Вольво", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та автомобіля "Фольксваген", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , надалі - дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за наслідками якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_1 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 29.10.2019 у зв`язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою 09.09.2019 зареєстровано кримінальне провадження №12019110000000659 за ознаками ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого).

Із постанови від 29.11.2019 про закриття кримінального провадження, яка винесена старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області майором поліції Попадюком К.О. у зазначеному кримінальному провадженні №12019110000000659, випливає, що вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, а саме: "під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним". Також, під час розслідування вказаного кримінального провадження №12019110000000659 в діях іншого учасника ДТП - водія транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не було встановлено порушень Правил дорожнього руху, які перебували б у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди і настанням суспільно небезпечних наслідків від даної дорожньо-транспортної пригоди.

З урахуванням встановлених в ході досудового розслідування обставин вчинення дорожньо-транспортної пригоди вказаною постановою слідчого від 29.11.2019 кримінальне провадження №12019110000000659 було закрито за відсутністю в діянні водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

Транспортний засіб "Вольво", держномер НОМЕР_1 , яким на час дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_2 , належить ТОВ "Авто+" (надалі - потерпілий), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

На момент дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси власника транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , (потерпілого) були застраховані ПрАТ "СК "Уніка" (позивачем) відповідно до договору добровільного страхування транспортних засобів від 31.10.2018 №008078/4011/0000001. Так, 31.10.2018 між позивачем в якості страховика та потерпілим в якості страхувальника був укладений договір добровільного страхування транспортних засобів №008078/4011/0000001 (далі - договір добровільного страхування від 31.10.2018), відповідно до пунктів 1.1-1.8. якого:

- застрахованим за цим договором транспортним засобом є транспортний засіб "Вольво" 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- дійсна вартість транспортного засобу та страхова сума становить 2448000,00 грн;

- строк дії договору: з 03.11.2018 по 02.11.2019;

- страхові ризики: в т.ч. б) ДТП;

- безумовна франшиза: 0,5%, але не менше 50 євро;

- відшкодування збитків здійснюється без урахування зносу деталей, що замінюються при ремонті (умова "без урахування зносу" не розповсюджується на випадки незаконного заволодіння та повного конструктивного знищення або фізичного руйнування ТЗ).

Відповідно до п.10.3 договору добровільного страхування від 31.10.2018 пробіг транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , становить 141 тис.км.

Відповідно до п.2.1 договору добровільного страхування від 31.10.2018 предметом цього договору в частині добровільного страхування наземного транспорту є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (далі за текстом - ТЗ) та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням, зазначеним в п.1.2 цього договору.

Згідно з підпунктом 3.1.2 статті 3 цього договору добровільного страхування від 31.10.2018 до страхових ризиків за цим договором, серед передбачених цією статтею, входить, зокрема, дорожньо-транспортна пригода, в т.ч. викид каменів чи інших твердих фракцій з-під коліс транспорту.

Відповідно до п.3.4 договору добровільного страхування від 31.10.2018 страховик та страхувальник визнають базовою методикою для визначення ринкової вартості транспортного засобу ту, що викладена в Методиці товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої відповідним наказом Фонду Держмайна та Міністерства юстиції України. В разі неможливості визначення ринкової вартості ТЗ згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою відповідним наказом Фонду Держмайна та Міністерства юстиції України, ринкова вартість затверджується згідно з Алгоритмом розрахунку, що затверджений положенням Додатку №3 до Договору про співпрацю №09/52-00/1528 від 30.07.2010.

Відповідно до п.9.1 статті 9 договору добровільного страхування від 31.10.2018, яка визначає порядок здійснення виплати страхового відшкодування, виплата страхового відшкодування за цим договором здійснюється на користь вигодонабувача в розмірі заборгованості страхувальника/позичальника перед вигодонабувачем згідно кредитного договору. Розмір заборгованості визначається на підставі виданої вигодонабувачем довідки. Різниця між сумою страхового відшкодування та сумою, виплаченою вигодонабувачу, належить до виплати страхувальникові або його спадкоємцям. На підставі письмового дозволу вигодонабувача вся сума страхового відшкодування може бути виплачена на користь страхувальника.

Також відповідно до п.9.3 цієї статті 9 розмір страхового відшкодування визначається, виходячи із фактичного розміру збитків, завданих ТЗ в результаті страхового випадку та розрахованого відповідно до умов договору. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, понесеного страхувальником (вигодонабувачем) та розміру страхової суми, зазначеної в цьому договорі. Розрахунок суми страхового відшкодування визначається на день настання страхового випадку.

Згідно з п.10.1.1 статті 10 "Умови здійснення виплати страхового відшкодування" договору добровільного страхування від 31.10.2018 виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з умовами цього договору на підставі заяви вигодонабувача або страхувальника (за письмовою згодою з вигодонабувачем) і страхового акта, що складається страховиком після отримання всіх необхідних документів, визначених розділом 10 цього договору.

Відповідно до п.10.1.2 цієї статті 10 та п.1.8 цього договору відшкодування збитку проводиться без урахування експлуатаційного зносу деталей, вузлів та агрегатів ТЗ (з урахуванням умов п.1.8 договору, у якому сторонами обрано опцію "без урахування зносу").

Також відповідно до п.10.1.3 цього договору добровільного страхування від 31.10.2018 розмір збитку може визначатися судовим експертом або оцінювачем, призначеним на вимогу та за рахунок страховика.

Відповідно до п.10.1.14 договору добровільного страхування від 31.10.2018 (з урахуванням умов п.1.7 договору, у якому сторонами обрано варіант " 2" розрахунку страхового відшкодування) розрахунок суми страхового відшкодування при настанні страхового випадку, зокрема, за ризиком "ДТП", здійснюється на основі звіту (дослідження) експерта/оцінювача, або на основі аварійного сертифікату страховика, або на основі калькуляції вартості відновлювального ремонту на станції технічного обслуговування, відповідно до Варіанту 2 - із застосуванням для ТЗ, на який поширюються гарантійні зобов`язання виробника/імпортера/дилера, цін на запасні частини та вартості нормо-години СТО, яка підтримує гарантійні зобов`язання щодо ТЗ, а також рекомендованих виробником ТЗ нормативів трудоємності ремонтних робіт.

Страхувальник-потерпілий (ТОВ "Авто+") звернувся до страховика (позивача) з заявою від 12.09.2019 про настання страхового випадку.

Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" виставлено Товариству з додатковою відповідальністю "Авто+" (потерпілому) рахунок від 08.10.2019 №ST-VU1915829 на передоплату вартості відновлювального ремонту пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , на загальну суму 1508204,17 грн, у т.ч. ПДВ.

09.10.2019 ТОВ "СЗУ Україна" в особі оцінювача Куриловича Дмитра Федоровича відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні" складено звіт №508 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу (надалі - звіт оцінювача №508 від 09.10.2019), відповідно до якого вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , на дату оцінки (09.09.2019) становить 1436757,51 грн (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали фарбування та роботу).

Як випливає із розділу "Ідентифікаційні та технічні характеристики" та розділу "Визначення вартості відновлювального ремонту" описової частини цього звіту оцінювача №508 від 09.10.2019, показник "фактичний пробіг" транспортного засобу при розрахунку розміру збитків у цьому звіті не використовувався; а розрахований розмір збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , в загальній сумі 1436757,51 грн з ПДВ складається із таких складових: 265305,60 грн - вартість ремонтних робіт, 22969,65 грн - вартість необхідних для ремонту матеріалів, 1148482,26 грн - вартість складових, що підлягають заміні (265305,60 + 22969,65 + 1148482,26 = 1436757,51).

Листом від 25.11.2019 №Д5-13122/392 АТ "Райффайзен Банк Аваль", яке є вигодонабувачем у договорі добровільного страхування від 31.10.2018, повідомило позивача як страховика про те, що вигодонабувач не заперечує щодо виплати страхового відшкодування на поточний рахунок страхувальнику (Товариству з додатковою відповідальністю "Авто+").

Відповідно до страхового акта позивача №00316827 від 12.12.2019 дорожньо-транспортну пригоду, що відбулась 09.09.2019, визнано страховим випадком та вирішено здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 1200000,00 грн ТОВ "Авто+" (потерпілому).

Позивачем до страхового акта №00316827 від 12.12.2019 здійснено розрахунок страхового відшкодування, з якого вбачається, що позивачем суму страхового відшкодування у розмірі 1200000,00 грн визначено таким чином:

- страхова сума за договором страхування: 2448000,00 грн;

- вартість відновлювального ремонту, визначеного на підставі звіту експерта: 1241515,53 грн (що відповідає вартості матеріального збитку, яка була визначена у звіті оцінювача №508 від 09.10.2019 без урахування ПДВ - 1241515,53 грн);

- вартість складових, що підлягають заміні: 957068,56 грн (що відповідає вартості складових, що підлягають заміні, яка була визначена у звіті оцінювача №508 від 09.10.2019 (1148482,26 грн), але зменшена на суму ПДВ за ставкою 20% (1148482,26 : 6 х 5 =957068,55 без ПДВ);

- визнана позивачем вартість матеріального збитку страхувальника: 1241515,53 грн;

- франшиза: 12240,00 грн (що становить 0,5% страхової суми: 2448000х0,5%=12240);

- погоджена позивачем та відповідачем сума страхового відшкодування з урахуванням заяви-погодження страхувальника: 1200000,00 грн

Позивачем здійснено виплату страхового відшкодування за страховим актом від №00316827 від 12.12.2019 в розмірі 1200000,00 грн на банківський рахунок потерпілого-страхувальника, що підтверджується платіжним дорученням від 13.12.2019 №125902 на суму 1 200 000,00 грн про перехування страхового відшкодування ТОВ "Авто+".

Відповідач не оспорює, що інший учасник дорожньо-транспортної пригоди, а саме водій ОСОБА_1 , який в момент ДТП керував транспортним засобом "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , був працівником відповідача (посада - технік, що підтверджується наказом відповідача про прийняття на роботу від 03.06.2019 №131/К-0000000084 та трудовим договором від 04.06.2019, копії яких містяться в матеріалах справи).

Відповідач також не оспорює, що відповідач, як володілець джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , передав вказаний транспортний засіб працівнику ОСОБА_1 в користування на підставі акта прийому-передачі автомобіля від 26.06.2019, копія якого також міститься в матеріалах справи.

Цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ СК "ПЗУ Україна" згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності серії АМ №9226311 (страховик - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", страхова сума за майнову шкоду - 100000,00 грн, франшиза - 2000,00 грн), надалі - поліс №АМ/9226311. Зазначене підтверджується витягом з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) щодо транспортного засобу "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , відповідно до якого станом на 09.09.2019 вказаний транспортний засіб був забезпечений діючим полісом №АМ /9226311.

Сторами не оспорюється те, що ПрАТ СК "ПЗУ Україна" здійснило страхову виплату позивачу в розмірі 98000,00 грн, що відповідає страховій сумі, встановленій цим полісом №АМ/9226311 (100000,00 грн), яка зменшена на встановлену франшизу в розмірі 2000,00 грн (100000-2000=98000)., а також додатково відшкодувало позивачу ще 100000,00 грн, однак отриманих позивачем від ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" виплат в загальній сумі 198000,00 грн (98 000+100 000=198 000) недостатньо для покриття усього розміру шкоди, заподіяної водієм транспортного засобу "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що отриманих позивачем виплат в загальній сумі 198 000,00 грн недостатньо для покриття всієї суми страхового відшкодування (виплати), здійсненої позивачем як страховиком своєму страхувальнику (потерпілому) у зв`язку із ДТП в розмірі 1 200 000,00 грн, з огляду на що позивач просить суд в порядку ст. ст.ст.993, 1172, 1187 та 1194 ЦК України стягнути з відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , та роботодавця водія, який керував вказаним транспортним засобом на час дорожньо-транспортної пригоди, різницю між сумою страхового відшкодування, яке сплатив позивач своєму страхувальнику в розмірі 1 200 000,00 грн за договором добровільного страхування від 31.10.2018, та сумою страхового відшкодування та додаткової виплати, які були сплачені позивачу ПрАТ СК "ПЗУ Україна" за полісом обов`язкового страхування №АМ/9226311 в сукупному розмірі 198 000,00 грн, яка становить 1 002 000,00 грн (1 200 000-198 000=1 002 000).

В ході розгляду даної справи з метою визначення розміру матеріального збитку, завданого потерпілому у вигляді пошкодження транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судом за клопотанням відповідача були призначені основна та додаткова судові автотоварознавчій експертизи у справі №911/878/20, які були проведені КНДІСЕ.

Відповідно до висновку експертів від 02.09.2022 за результатами судової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20 розмір матеріального збитку (як без урахування коефіцієнту фізичного зносу складових, так і з урахуванням цього коефіцієнту), завданого потерпілому - власнику транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 09.09.2019, становить 1204436,72 грн. Із вказаного висновку експертів від 02.09.2022 випливає, що при визначенні розміру матеріального збитку був врахований податок на додану вартість в складі вартості запасних частин, необхідних для заміни на пошкодженому транспортному засобі.

Також, відповідно до висновку експерта від 06.12.2023 №20332/23-57 за результатами проведення судової додаткової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20 розмір матеріального збитку без урахування ПДВ станом на 09.09.2019, завданого у результатів пошкодження транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить 1014025,27 грн. Із вказаного висновку експерта від 06.12.2023 випливає, що при визначенні розміру матеріального збитку не був врахований податок на додану вартість в складі вартості запасних частин, необхідних для заміни на пошкодженому транспортному засобі, та був врахований пробіг транспортного засобу (який становив 266192,4 км на підставі інформації з листа позивача від 09.10.2020 №3459). Також відповідно до вказаного висновку експерта від 06.12.2022 розрахований розмір матеріальних збитків потерпілого в загальній сумі 1 014 025,27 грн складається із таких складових: 29034,60 грн - це вартість ремонтних робіт, 54 619,38 грн - це вартість необхідних для ремонту матеріалів, 835424,71 грн - це вартість складових, що підлягають заміні, 94946,58 грн - це втрата товарної вартості (29034,60 + 54619,38 + 835424,71 + 94946,58 = 1014025,27).

Отже причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 002 000,00 грн відшкодування шкоди в порядку суброгації.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише у частині задоволених позовних вимог про стягнення стягнення з ТОВ "Глобал Тех Сервіс" на користь ПрАТ "СК "УНІКА" 816 025, 27 грн відшкодування шкоди, а тому з огляду на норми частини першої статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції переглядається у цій частині.

Правовідносини у сфері страхування і відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів, врегульовані Законом України "Про страхування, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з абз.3 та 4 ст.4 Закону України "Про страхування" предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування) або відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування (ст.9 Закону України "Про страхування").

Відповідно до ст.6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (із змінами та доповненнями станом на момент виникнення спірних правовідносин), надалі - Закон №1961-IV, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п.36.4 ст.36 Закону №1961-IV виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Згідно зі ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічне положення про суброгацію міститься в статті 993 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно із ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Також відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, в силу здійснення позивачем, як страховиком, виплати потерпілому страхового відшкодування в розмірі 1 200 000,00 грн за договором добровільного страхування від 31.10.2018, до позивача у відповідності до ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України у межах виплаченого страхового відшкодування перейшло в порядку суброгації право вимоги, яке потерпілий, що одержав страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану внаслідок ДТП шкоду.

Як випливає із постанови від 29.11.2019 про закриття кримінального провадження, яка винесена старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області майором поліції Попадюком К.О. у кримінальному провадженні №12019110000000659 у зв`язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою, та не спростовано відповідачем в ході розгляду справи №911/878/20, особою, винною в дорожньо-транспортній пригоді 09.09.2019, був саме водій ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом відповідача - автомобілем "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 .

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про передчасність висновку органу досудового розслідування у постанові від 29.11.2019 про закриття кримінального провадження про те, що вина загиблого у ДТП водія ОСОБА_1 була доведена органами досудового розслідування, враховуючи, що слідчий не досліджував стан дорожнього покриття на місці ДТП та обставини того, що вищезазначена ДТП могла статись внаслідок нещасного випадку та/або раптового та критичного розладу здоров`я померлого працівника відповідача, і при цьому сам відповідач не був учасником кримінального провадження №12019110000000659 від 09.09.2019, з огляду на таке.

Передбачений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства надає сторонам достатні процесуальні можливості у представленні та доказуванні своєї позиції, спростуванні позиції інших учасників процесу з метою правильного вирішення спору. Цей принцип передбачає активну роль сторін як заінтересованих учасників процесу у доказуванні своєї правової позиції. Відповідно до ч.5 ст.13 цього Кодексу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У ході розгляду даної справи судом першої інстанції були створені належні умови усім учасникам судового процесу для представлення та доказування суду своїх правових позицій у справі, в т.ч. судом були витребувані за клопотанням самого відповідача матеріали кримінального провадження №12019110000000659, яке здійснювалось у зв`язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою 09.09.2019 та відповідно до висновків якого винним в дорожньо-транспортній пригоді є водій транспортного засобу відповідача. В той же час в ході розгляду справи №911/878/20 вказані докази, в т.ч. постанову від 29.11.2019 про закриття кримінального провадження із висновками про відсутність вини іншого учасника ДТП - водія транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , та про вину у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди саме водія автомобіля "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , який виїхав на зустрічну смугу та спричинив зіткнення транспортних засобів, відповідач не спростував.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що перелічені відповідачем під час розгляду справи інші можливі версії про причини дорожньо-транспортної пригоди, а саме, що такими причинами могли бути також: а) стан дорожнього покриття на місці ДТП та/або б) нещасний випадок та/або в) раптовий критичний розлад здоров`я померлого працівника відповідача - є лише неперевіреними припущеннями самого відповідача, які ніякими доказами у справі не підтверджуються, а тому не можуть братися судом до уваги. Як вказував з цього приводу Верховний Суд, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

Відповідач в ході розгляду справи не був позбавлений можливості у доказуванні причин дорожньо-транспортної пригоди, однак ніяких інших доказів, крім матеріалів кримінального провадження №12019110000000659 із висновками про вину саме водія автомобіля "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , у цій дорожньо-транспортній пригоді справа №911/878/20 не містить. Таким чином, доводи відповідача про недоведеність у спричиненні ДТП вини водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобу відповідача - автомобілем "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , місцевий суд правомірно відхилив.

Крім того, відповідно до обставин вчинення ДТП, заподіювачем шкоди був саме водій транспортного засобу відповідача, який виїхав на зустрічну смугу та спричинив зіткнення транспортних засобів. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина 2 статті 1166 ЦК України), обов`язок з її спростування покладається саме на відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки, однак відповідачем вказана презумпція в ході розгляду справи №911/878/20 не була спростована.

Відповідачем під час розгляду справи не спростовані наявні докази - матеріали кримінального провадження №12019110000000659 із висновками про вину у дорожньо-транспортній пригоді саме водія транспортного засобу відповідача.

Також суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про те, що він не несе відповідальності за спричинену внаслідок ДТП шкоду потерпілому, оскільки працівник відповідача ОСОБА_1 в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував належним відповідачу автомобілем "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , в особистих цілях, а не у зв`язку із виконанням службових обов`язків і а тому відповідальність за шкоду несе не відповідач як роботодавець водія, а сам водій в особі спадкоємців водія, урахувавши таке.

Відповідно до обставин справи відповідач є володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 . Вказаний транспортний засіб, яким в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував працівник відповідача ОСОБА_1 , не вибував із володіння відповідача в незаконний спосіб поза волею відповідача, а, як визнає сам відповідач та підтверджується наявними у справи доказами, працівник ОСОБА_1 мав доступ до вказаного автомобіля в силу перебування у трудових відносинах із відповідачем відповідно до укладеного між відповідачем як роботодавцем та ОСОБА_1 як працівником трудового договору. Як визнає з цього приводу сам відповідач, саме відповідач як роботодавець передав працівнику ОСОБА_1 цей автомобіль на підставі акта прийому-передачі від 26.06.2019, копія якого також міститься в матеріалах справи.

Спірні правовідносини є деліктним зобов`язанням, стосуються відшкодування роботодавцем шкоди, завданої його працівником під час виконання ним трудових обов`язків внаслідок ДТП, та регулюються положеннями статей 1166, 1187, 1188, 1172 ЦК України.

За загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, що узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17).

В постановах від 25.11.2024 у справі № 357/11901/22, від 17.01.2024 у справі № 554/4401/22 та від 19.02.2024 у справі № 272/579/22 Верховний Суд роз`яснив, що під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

У постанові від 25.07.2018 у справі № 914/820/17 Верховний Суд роз`яснив, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела.

Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) № 6-108цс13 та постановах Верховного Суду від 01.11.2021 у справі № 920/343/20, від 10.08.2022 у справі № 904/6092/21.

За даних обставин за юридичною та фактичною ознаками експлуатацію автомобіля "Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , здійснював саме відповідач, як роботодавець працівника ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 , як працівник відповідача мав доступ до вказаного автомобіля та можливість його використовувати на підставі акта прийому-передачі від 26.06.2019 та трудового договору. Разом з тим, вказаний акт прийому-передачі автомобіля від 26.06.2019 не вказує на те, що ОСОБА_1 отримав цей автомобіль в оренду, позичку чи набув інше речове право від відповідача на цей автомобіль в порядку цивільних відносин, заснованих відповідно до в ст.1 ЦК України на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

За вказаних обставин покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору, можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч.ч. 3 та 4 статті 1187 Цивільного кодексу України). Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №910/20622/17.

Проте матеріали цієї справи не містять доказів на підтвердження неправомірного заволодіння працівником ОСОБА_1 автомобілем Фольксваген", держномер НОМЕР_2 , а твердження відповідача про те, що працівник ОСОБА_1 з 04.09.2019 не виходив на роботу та використовував 09.09.2019 автомобіль в особистих цілях, ґрунтується виключно на односторонньому доказі самого відповідача (табелі обліку робочого часу, складеному 16.09.2019 самим відповідачем вже після настання дорожньо-транспортної пригоди 09.09.2019), який не спростовує вищевикладених обставин щодо відсутності у працівника ОСОБА_1 обов`язку відшкодувати заподіяну ним шкоду автомобілем, який належить відповідачу як володільцю джерела підвищеної небезпеки і доступ до якого працівнику ОСОБА_1 надав сам відповідач на підставі трудового договору.

Разом з тим, колегією суддів береться до уваги те, що транспортна пригода сталась у ранковий час робочого дня - понеділок (орієнтовно о 9 год. 10 хв.), при цьому доказів того, що виїзд на автомобілі не пов`язаний з виконанням працівником відповідача ОСОБА_1 своїх трудових (службових) обов`язків, відповідачем до матеріалів справи не надано.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п.п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставин використання працівником відповідача, визнаним винним у скоєнні ДТП, транспортного засобу під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, оскільки надані позивачем докази на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем в обґрунтування його заперечень.

Отже, з урахуванням статей 1187 та 1172 ЦК України належним відповідачем є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебував у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Вирішуючи спір між сторонами в частині визначення розміру шкоди, заподіяної потерпілому (ТОВ "Авто+") внаслідок ДТП у вигляді пошкодження належному потерпілому транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , місцевий суд в цій частині спору обґрунтовано погодився із доводами відповідача про те, що розмір зазначеної шкоди підтверджується висновком експерта від 06.12.2023 №20332/23-57 за результатами проведення судової додаткової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20 та становить 1 014 025,27 грн без урахування ПДВ.

Так, позивач в позовній заяві посилався на те, що згідно з рахунком ТОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" від 08.10.2019 №ST-VU1915829 вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , склала 1508204,17 грн, а без урахування ПДВ - 1 256 836, 81 грн.

Позивачу, який є професійним учасником ринку страхових послуг, відомо або повинно бути відомо те, що рахунок авторемонтного підприємства сам по собі не є доказом розміру заподіяної потерпілому майнової шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу, а відображає лише вартість послуг авторемонтного підприємства, за якою останнє погоджується відремонтувати пошкоджений транспортний засіб. Вартість послуг ремонтного підприємства з ремонту пошкодженого транспортного засобу може як збігатись з розміром майнової шкоди, яку було заподіяно потерпілому-страхувальнику у вигляді пошкодження транспортного засобу, так і в певних випадках може не збігатись з цим розміром шкоди (наприклад, в залежності від урахування чи не урахування ПДВ, зносу деталей, вартості залишків пошкодженого транспортного засобу та інших обставин, що підлягають врахуванню при розрахунку).

При цьому сталою є судова практика про те, що у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум ПДВ, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком (правові висновки постанови Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 757/22706/15-ц).

В той же час, у справі відсутні докази того, щоб ремонт пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , здійснювався Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" або іншим спеціалізованим авторемонтним підприємством - платником ПДВ. Відповідно до обставин цієї справи страхове відшкодування в сумі 1200000,00 грн виплачувалось страховиком-позивачем безпосередньо потерпілому (згідно з платіжним дорученням №125902 від 13.12.2019), а не спрямовувалось на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта. За таких обставин відсутні підстави для врахування податку на додану вартість у складі розміру заподіяних потерпілому (ТОВ "Авто+") збитків.

Про відсутність підстав для врахування податку на додану вартість у складі розміру заподіяних потерпілому збитків визнавалось також самим позивачем при розрахунку належного до виплати потерпілому страхового відшкодування, беручи до уваги, що в страховому акті №00316827 від 12.12.2019 розмір збитків страхувальника (розмір вартості відновлювального ремонту на підставі звіту експерту) позивач визначив в сумі 1241515,53 грн, що відповідає розміру матеріального збитку, визначеного у звіті оцінювача від 09.10.2019 №508 без урахування ПДВ (1241515,53 грн).

З наведених підстав суд при визначенні розміру заподіяної потерпілому шкоди відхиляє посилання позивача на рахунок ТОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" від 08.10.2019 №ST-VU1915829. З цих підстав суд відхилив також і висновок експертів від 02.09.2022 за результатами судової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20, оскільки в цьому висновку розмір матеріального збитку, завданого потерпілому-власнику транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , визначений в сумі 1204436,72 грн з урахуванням податку на додану вартість в складі вартості запасних частин, необхідних для заміни на пошкодженому транспортному засобі, в той час як відповідно до обставин даної справи ПДВ врахуванню не підлягає.

Аналізуючи наданий позивачем звіт оцінювача №508 від 09.10.2019, відповідно до якого розмір збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , на дату оцінки (09.09.2019) становить 1436757,51 грн (з урахуванням ПДВ) або 1241515,53 грн (без урахування ПДВ), місцевий суд зауважив, що позивачем в ході розгляду справи не були спростовані доводи відповідача про неповноту цього звіту оцінювача №508 від 09.10.2019, а саме: не встановлений пробіг пошкодженого транспортного засобу, не наведений розрахунок коефіцієнту зносу шин, наявні ознаки невідповідності максимальної тривалості ремонту рами, відсутні докази здійснення ремонту пошкодженого автомобіля на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві, що впливає на розрахунок розміру збитків.

На відміну від зазначеного звіту оцінювача №508 від 09.10.2019 висновок експерта від 06.12.2023 №20332/23-57 за результатами проведення судової додаткової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20 є більш повним, і відповідно до нього розмір шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок ДТП у вигляді пошкодження транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , становить 1014025,27 грн без урахування ПДВ.

З урахуванням наведеного, місцевий суд на підставі висновку експерта від 06.12.2023 №20332/23-57 за результатами проведення судової додаткової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20 визнав встановленою обставину того, що розмір шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок ДТП у вигляді пошкодження транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , становить 1 014 025, 27 грн.

Доводи позивача про те, що для цілей визначення розміру шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок ДТП, необхідно враховувати розмір фактично сплаченого позивачем як страховиком потерпілому як страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 1200000,00 грн відповідно до платіжного доручення позивача №125902 від 13.12.2019, і те, що позивач виплатив вказане страхове відшкодування "без урахування зносу", оскільки така умова було передбачена пунктом 1.8 договору добровільного страхування від 31.10.2018, місцевий суд вірно визнав нерелевантними у цій справі для цілей визначення розміру шкоди, заподіяної потерпілому.

Так, за змістом статті 1 Закону України "Про страхування" метою страхування є саме захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків). Цей захист надається шляхом виплати страховиком страхувальнику у разі настання страхового випадку страхового відшкодування з метою відшкодування таким чином збитків страхувальника, що виникають внаслідок настання страхового випадку.

Відповідно до ч.17 ст.9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування виплачується у межах страхової суми і не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Відповідно до ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні, або прямі збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода, або непрямі збитки).

Поняття терміну "прямі збитки" визначено в п.3 розділу "Загальні питання" Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003 року, відповідно до якого прямі збитки - це поточна вартість витрат на відтворення, заміщення або відшкодування ринкової вартості об`єкта оцінки без урахування неотриманих майбутніх вигод.

Як вказував Верховний Суд України у постанові від 19.09.2018 у справі № 753/21177/16-ц та у постанові від 19.09.2018 у справі № 643/74161/15-ц, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/2092.

В даному випадку розмір матеріального збитку потерпілого внаслідок пошкодження застрахованого транспортного засобу Вольво", держномер НОМЕР_1 , становить 1014025,27 грн, що підтверджується висновком експерта від 06.12.2023 №20332/23-57 за результатами проведення судової додаткової автотоварознавчої експертизи у справі №911/878/20.

При цьому суброгація - це перехід до страховика на підставі відповідного акту права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Це правило поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування (передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми). Доказами наявності у страховика права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, є договір страхування і документ, який підтверджує виплату страхового відшкодування.

Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов`язання, яке виникло із заподіяння шкоди та у зв`язку з яким було виплачено страхове відшкодування і заміну в ньому кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 справі №910/2603/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/12500/17, від 10.07.2018 у справі №905/2970/16, від 20.04.2018 у справі №910/8982/17).

Таким чином, при суброгації деліктне зобов`язання (зобов`язання заподіювача відшкодувати спричинену шкоду) зберігається, але відбувається заміна кредитора з потерпілого-страхувальника на страховика у межах виплаченого страховиком страхового відшкодування.

Суть деліктного зобов`язання полягає в обов`язку заподіювача шкоди відшкодувати шкоду, завдану майну потерпілому, в повному обсязі (ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1192 Цивільного кодексу України способами відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, є відшкодування її в натурі (передання речі того ж роду і такої ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) або відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

Отже, у деліктному зобов`язанні для цілей визначення його обсягу (обсягу заподіювача відшкодувати завдану майнову шкоду) значення має не розмір страхового відшкодування, який був визначений страховиком із страхувальником-потерпілим за договором страхування, а сам розмір майнової шкоди, яка була заподіяна потерпілому (обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому заподіювачем).

Як встановлено у цій справі, обсяг матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому заподіювачем внаслідок пошкодження застрахованого транспортного засобу "Вольво", держномер НОМЕР_1 , становить саме 1014025,27 грн.

Той факт, що позивач страхове відшкодування визначив та сплатив своєму клієнту-страхувальнику (потерпілому) в сумі 1200000,00 грн, що є більшим розміру прямого збитку потерпілого (1014025,27 грн), є односторонньою дією самого позивача, яка не створює зобов`язання для заподіювача шкоди (відповідача), враховуючи, що у деліктному зобов`язанні зобов`язання відповідача полягає в обов`язку відшкодувати потерпілому збитки в повному обсязі (які в даному випадку становили 1014025,27 грн).

У зв`язку з наведеним, місцевий суд визнав помилковим є посилання позивача на платіжне доручення позивача №125902 від 13.12.2019 про сплату страхового відшкодування в розмірі 1200000,00 грн як на доказ розміру збитків, які підлягали відшкодуванню потерпілому заподіювачем (відповідачем).

Крім того, і позивач і відповідач відповідно до їх правових позицій у цьому спорі визнають, що розмір збитків, який підлягає відшкодуванню потерпілому-страхувальнику або позивачу, який є страховиком потерпілого, підлягає зменшенню на суму страхового відшкодування в розмірі 98000,00 грн та додаткової виплати в сумі 100000,00 грн, які були сплачені позивачу ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", як страховиком, на підставі полісу обов`язкового страхування №АМ/9226311.

Так, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено ст. 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, залишок невідшкодованої заподіювачем (відповідачем) позивачу шкоди (різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою від ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна") становить 816 025,27 грн (1 014 025,27 грн шкоди - 198 000,00 грн відшкодування = 816025,27 грн залишку).

Таким чином, відшкодуванню відповідачем позивачу, який є страховиком потерпілого, в порядку суброгації відповідно до ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України у межах фактичних витрат позивача підлягає залишок невідшкодованої шкоди в сумі 816 025,27 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у справі обґрунтовано задоволені судом першої інстанції у цій частині. У решті позовних вимог про 185 974,73 грн відшкодування шкоди суд першої інстанції правомірно відмовив з огляду на їх безпідставність.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції належним чином з`ясовано і перевірено усі обставини справи та пов`язані з ними докази.

Оскаржене судове рішення прийнято на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Тех Сервіс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі №911/878/20 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 27.01.2025.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення22.01.2025
Оприлюднено30.01.2025
Номер документу124752580
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі страхування

Судовий реєстр по справі —911/878/20

Постанова від 22.01.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ходаківська І.П.

Ухвала від 11.12.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ходаківська І.П.

Ухвала від 13.11.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ходаківська І.П.

Ухвала від 01.10.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ходаківська І.П.

Ухвала від 05.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Палій В.В.

Ухвала від 05.08.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Палій В.В.

Рішення від 18.04.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 28.03.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 07.03.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 22.02.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні