Постанова

від 20.01.2025 по справі 922/4269/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/4269/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Радіонова О.О.

за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.

від позивача: Жилко С.Е.- представник;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.12.2024 у справі №922/4269/24

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут сучасного проектування та

розвитку будівельної галузі Центр

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року, Харківська міська рада (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі ЦЕНТР (далі - Відповідач) безпідставно збережені кошти у розмірі

орендної плати у сумі - 1 902 464 (один мільйон дев`ятсот дві тисячі чотириста шістдесят чотири) грн 45 коп. за використання земельної ділянки по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:05:050:0023 за період з 21.04.2021 по 28.02.2022 та витрати зі сплати судового збору у сумі 28 536 (двадцять вісім тисяч п`ятсот тридцять шість) грн 97 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310138800:05:050:0023 по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст.ст.125,126

Земельного кодексу України для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та у період з 21.04.2021 по 28.02.2022 не сплачував за користування вказаною земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, які Позивач просить стягнути з Відповідача як безпідставно збережені кошти на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Одночасно з позовною заявою Позивач в заяві про забезпечення позову (вх.№4269/24 від 29.11.2024) просить суд до вирішення спору по суті забезпечити позов шляхом заборони Відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження нежитлової будівлі літ. АЕ-1 загальною площею 46,0 кв.м, нежитлової будівлі літ. АЖ-1 загальною площею 98,2 кв.м, нежитлової будівлі літ. АВ-3 загальною площею 164,7 кв.м, нежитлової будівлі літ. АГ-1 загальною площею 14,7 кв.м, нежитлової будівлі літ. АД- 1 загальною площею 12,3 кв.м, нежитлової будівлі літ. АА-1 загальною площею 16,0 кв.м, нежитлової будівлі літ. АБ-1 загальною площею 15,9 кв.м по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2020781163101) в межах ціни позову.

Означена заява мотивована існуванням обставин, які можуть ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення у даній справі, в разі його винесення на користь Позивача, зокрема, через дії ТОВ Агентство нерухомості МІЕЛЬ-Україна, яке є боржником перед Позивачем в межах іншої господарського спору у справі №922/222/21, які полягають в укладенні Договору купівлі-продажу від 21.04.2021 №945 про відчуження єдиного нерухомого майна, яке знаходилось у власності Боржника на користь Відповідача.

На думку Позивача, господарські відносини між зазначеними особами (які є пов`язаними через ідентичність їх бенефіціара та керівника) у вигляді фраудаторних правочинів, направлені на значне зменшення активів підприємства, яке має грошові зобов`язання перед Позивачем та порушує його права як потенційного кредитора. Відтак, на час розгляду судом спору у даній справі Відповідач, на переконання Позивача, матиме можливість відчужити вказане майно, що матиме наслідком утруднення або неможливість виконання рішення суду в даній справі у випадку задоволення позову

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.12.2024 по справі № 922/4269/24 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Оскаржувана ухвала мотивована недоведеністю заявлених Позивачем обставин щодо вчинення Відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з Позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), не співмірністю заявлених заходів пред`явленій вимозі, не обґрунтованістю співвідношення його прав (інтересів) з вартістю належного на праві власності Відповідачу нерухомого майна, за рахунок якого він вимагає забезпечити свої вимоги.

Суд вважав, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання майбутнього судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу господарського суду скасувати та задовольнити його заяву про забезпечення позову.

Зокрема, скаржник вважав, що суд першої інстанції при розгляді даного питання дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки можливість вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь- які дії щодо відчуження в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог.

Як зазначає апелянт, у випадку, якщо місцевий господарський суд вважає, що заходи забезпечення позову є неспівмірними, суд не був позбавлений права та можливості забезпечити позов в межах ціни позову.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив такої підстави вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу як заборона вчиняти певні дії щодо відчуження майна належного на праві власності Відповідачу, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та, як наслідок, не досліджував достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, апелянт вважає посилання місцевого господарського суду щодо ненадання Позивачем жодних доказів на підтвердження вчинення Відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду, безпідставним, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2024 року відкрито апеляційне провадження заданою апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 20.01.25р. о 13:00.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.01.2025року представник Позивача просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у зв`язку з чим колегія суддів ухвалила про можливість розгляду справи у відсутності представника Відповідача, оскільки він не скористався своїм правом, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд зазначає, що заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Так, в обґрунтування поданої заяви Позивач посилався на ймовірне відчуження Відповідачем належного йому нерухомого майна, а заявлений захід забезпечення позову Позивач розцінює як додаткову гарантію виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

Наведене не може бути прийняте судовою колегією у якості достатніх обґрунтованих доводів, оскільки:

- матеріали справи не містять жодних доказів несумлінних дій Відповідача, спрямованих на відчуження нерухомого майна, його реалізації чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи іпотеки тощо;

-Позивачем взагалі не надано жодних доказів неможливості виконання Відповідачем судового рішення у разі задоволення позовних вимог, зокрема, відсутності грошових коштів на рахунках, за рахунок яких може бути виконано судове рішення у разі його ухвалення на користь Позивача, чи доказів утруднення виконання судового рішення, зокрема, участі Відповідача в інших судових спорах у якості боржника, тощо;

-Позивачем не обґрунтовано співвідношення права (інтересу), про захист якого він просить, з вартістю належного Відповідачу на праві власності нерухомого майна, зазначеного у заяві про забезпечення позову.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що запропонований Позивачем захід забезпечення позову не є адекватними пред`явленій вимозі, на забезпечення якої він просить вжити такі заходи.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не позбавлений права та можливості забезпечити позов в межах ціни позову є безпідставними, оскільки саме Позивач має надати відповідні докази з тим, щоб була можливість заборонити вчиняти дії з відчуження майна в межах заявлених позовних вимог.

Відтак, за відсутності взагалі будь-яких доказів неможливості чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, самі по собі доводи апелянта про необхідність додаткової гарантії реального виконання майбутнього рішення суду у вигляді вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження належного Відповідачу майна - нівелюють інститут забезпечення позову, оскільки, за правовою позицією апелянта, безумовно можна б було забезпечити вимоги позову і без наведення підстав та надання відповідних доказів.

Щодо доводів Позивача про факт ухилення пов`язаної з Відповідачем особи в межах іншої господарської справи шляхом укладення з Відповідачем фраудаторного правочину, то відповідні доводи не можуть досліджуватися судом при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки така особа не є учасником даної справи, жодним рішенням зазначений факт не встановлений, а Позивач не позбавлений права звернутися до суду із вимогою про визнання фраудаторного правочину недійсним, якщо вважає, що він укладений на шкоду його інтересам, як кредитора.

Крім того, вимагаючи саме накласти заборону на відчуження зазначеного в заяві нерухомого майна Відповідача, а не арешт на грошові кошти останнього, які і є предметом позову в даній справі, Позивач фактично створює штучні підстави для забезпечення існування аналогічних грошових вимог в подальшому, що пов`язані саме з належністю Відповідачу нерухомого майна на належній Позивачу земельній ділянці.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наявні у суду матеріали, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником не наведено фактичних обставин (та не підтверджено їх доказами), які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту його прав, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Наведена вище правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 25.05.2021 у справі №925/1441/20.

Водночас, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, не можуть бути прийняті судовою колегією у якості релевантних обставинам даної справи, оскільки у даному випадку Позивач взагалі не посилається на відсутність у Відповідача можливості виконати судове рішення, у разі задоволення позову, або на обставини утруднення його виконання, а розцінює передбачену процесуальним законодавством можливість заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна Відповідача як додаткову гарантію захисту своїх майнових прав, що не узгоджується з метою та правовою сутністю інституту забезпечення позову.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у заяві про забезпечення позову Позивачем не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що ухвала господарського суду Харківської області від 02.12.2024р. у справі № 922/4269/24 ґрунтується на дотриманні спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.12.2024 у справі №922/4269/24 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 02.12.2024 у справі № 922/4269/24 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Харківську міську раду.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 27.01.2025

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.О. Радіонова