Рішення

від 23.01.2025 по справі 173/3323/24

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 173/3323/24

Провадження №2/173/295/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 січня 2025 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Галюка Романа Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності в порядку спадкування та зняття арешту,

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2024 року представник позивача - адвокат Галюк Роман Михайлович звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності в порядку спадкування та зняття арешту. В позовній заяві зазначає, що позивачка є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 06.02.1976 р. Після одруження вона змінила дівоче прізвище « ОСОБА_3 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_4 ». Її батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, яку вона прийняла шляхом звернення до нотаріуса із відповідною заявою. На день смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно - житловий будинок загальною площею 57,5 м. кв. з надвірними спорудами та будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер: 1221085500:01:081:0814, площею 5,78 Га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована Дніпропетровська область, Кам`янський район, поблизу с. Домоткань.

Земельну ділянку ОСОБА_2 прийняв у спадщину шляхом спільного проживання зі своєю матір`ю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та зі своєю бабусею ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Земельна ділянка належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акту на землю серії 2-ДП № 109699 від 12 липня 2002 року. Право власності на житловий будинок не було оформлено та зареєстроване, що підтверджується довідкою КП «Кам`янське РБТІ» № 2/933 від 16.09.2024 року.

16 вересня 2024 року позивач знову звернулась до нотаріуса з завою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом, однак як з`ясувалось, що оскільки у самого батька оформленого майна не було, а майно, яким він продовжив користуватись та прийняв фактично у спадщину після смерті своєї матері та своєї бабусі, потребує додаткових відомостей та підтверджень її з ними родинних стосунків.

16 вересня 2024 року вона отримала від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій в якій нотаріус зазначила, що нею не надано оригінал державного акту про право власності на земельну ділянку, а на житловий будинок відсутні документи взагалі та ще й накладений арешт.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , на підставі постанови Державної виконавчої служби у Верхньодніпровському районі № 01-07/7018 від 30.11.2006 р.

Разом з цим, у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_7 від 10.10.2024 р. Верхньодніпровський Відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив, що в системі АСВП та в Іншому вигляді відсутні відомості щодо виконавчих проваджень, в яких могло бути винесено постанову Державної виконавчої служби у Верхньодніпровському районі № 01-07/7018 від 30.11.2006 р. як «арешт на все майно», тобто виконавчі провадження не вдалось ідентифікувати.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка вимушена звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2024 року провадження у справі відкрито та її призначено до розгляду за правилами загального провадження з викликом учасників судового розгляду в судове засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 23 січня 2025 року .

Представник позивача Галюк Р.М. у судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Верхньодніпровської міської ради Решетнік О.Ю в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав на адресу суду заяву в якій проти задоволення вимог позивача не заперечував.

Представник відповідача Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районні Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Перелигіна А.В. у судове засідання не з`явилась, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надала на адресу суду заяву про проведення судового засідання без її участі та відзив на позовну заяву.

Судом встановлені наступні правовідносини.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 на підставі постанови Державної виконавчої служби у Верхньодніпровському районі № 01-07/7018 від 30.11.2006 р.

Листом № 286-27/173052 від 10.10.2024 Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області повідомив, що згідно з інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявні записи про арешт нерухомого майна:

за реєстраційним номером обтяження 4169074, підставою обтяження є постанова, 01-07/7018, 30.11.2006, Державна виконавча служба у Верхньодніпровському районі, об`єктом обтяження є невизначене майно, все майно, власником є: ОСОБА_2 ;

за реєстраційним номером обтяження 4169104, підставою обтяження є постанова, 01-07/7018, 30.11.2006, Державна виконавча служба у Верхньодніпровському районі, об`єктом обтяження є невизначене майно, все майно, власником є: ОСОБА_2 .

Також, повідомила, що здійснивши моніторинг Автоматизованої системи виконавчого провадження, у тому числі Спецрозділу - виконавчі провадження перенесені з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ЄДРВП), встановлено, що в системі відсутні будь-які виконавчі провадження щодо ОСОБА_2 , в тому числі і в рамках яких винесено постанови, 01-07/7018, 30.11.2006 на підставі яких зареєстровані обтяження: 4169074 та 4169104.

Так, у зв`язку з тим, що не можливо ідентифікувати в рамках яких виконавчих проваджень накладено арешт на вищевказане нерухоме майно ОСОБА_2 , у Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відсутні законні підстави для зняття арешту та припинення вищевказаних обтяжень.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на земельну ділянку кадастровий номер: 1221085500:01:081:0817, площею 5,78 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Кам`янський район, с. Домткань та житловий будинок загальною площею 57,5 м. кв. житловою площею 33,3 м. кв., господарські будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно ксерокопії державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_6 належить земельна ділянка кадастровий номер: 1221085500:01:081:0817, площею 5,78 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Кам`янський район, с. Домткань.

З копії спадкової справи наданої на адресу суду вбачається, що 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріусу Кам`янського районного нотаріального округу Малашової Г.В. з заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження позивачка ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 є донькою ОСОБА_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».

Постановою приватного нотаріусу Кам`янського районного нотаріального округу Малашовою Г.В. від 09.04.2024 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 у зв`язку пропуском останньою шестимісячного строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду з заявою про продовження строку для прийняття спадщини чи/або факту прийняття спадщини.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 ОСОБА_1 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 .

16.09.2024 ОСОБА_1 вдруге звернулась до приватного нотаріусу Кам`янського районного нотаріального округу Малашової Г.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 1221085500:01:081:0814.

Однак постановою приватного нотаріусу Кам`янського районного нотаріального округу Малашовою Г.В. від 16.09.2024 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку у зв`язку з тим, що право власності на житловий будинок не було оформлено та не надано оригінал державного акту на земельну ділянку. Крім того на все майно ОСОБА_2 накладено арешт та рекомендовано звернутись до суду.

Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно матеріали цивільної справ, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відновлення порушеного конституційного права на вільне користування своєю власністю є покладення на відповідача обов`язку усунути перешкоди у користуванні майном.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.08.1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» у н. 4 роз`яснив, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини (ч. 2 ст. 30 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (ст. 16 ЦК України).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні (ст. 316, 317. 319 ЦПК України).

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 56 ЗУ «При виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). А. відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 та ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить саме їй, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно і постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. В разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті І Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], N31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справі «Україна-Тюмень» проти України»).

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У даній ситуації суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи правові підстави позову, а також те, що предметом позову є визнання права власності, яке зареєструвати в реєстрі буде неможливо без зняття арешту з майна боржника, який помер, право позивача ОСОБА_1 на спадкування зазначеного майна підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна боржника-спадкодавця ОСОБА_2 , який накладений на підставі постанови Державної виконавчої служби у Верхньодніпровському районі №01-07/7018 від 30.11.2006 р. як «арешт на все майно», ухваленої у виконавчому провадженні відомості про які не вдалось ідентифікувати, реєстраційний номер запису про обтяження 4169074, реєстраційний номер запису про обтяження 4169104, що внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 05 грудня 2006 року. З огляду на вищевказане позовна заява в частині скасування арешту з майна підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку суд зазначає таке.

Відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки па підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За приписами ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, прийняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкування за законом).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України)

Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, у разі якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України, якщо він не заявив про відмову від неї (ст.1268, 1269 ЦК України).

Судом встановлено, що позивачка, як спадкоємець першої черги звернулася до приватного нотаріусу Кам`янського районного нотаріального округу Малашової Г.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_2 , на підставі якої була заведена спадкова справа № 62/2024.

Як вбачається з постанови Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршадського Ігоря Вікторовича, позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавців на житловий будинок та земельну ділянку.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи ОСОБА_2 № 62/2024, померлий ОСОБА_2 отримав рішення про визнання права власності на спірний житловий будинок, але за життя правовстановлюючого документу не оформив.

Крім того, ОСОБА_11 був спадкоємцем ОСОБА_6 , який прийняв спадщину у виді земельної ділянки кадастровий номер: 1221085500:01:081:0817, площею 5,78 га спільним проживанням із спадкодавицею, але не оформив своїх спадкових прав.

Доказів на спростування викладених позивачкою обставин, щодо прийняття її покійним батьком ОСОБА_2 спадщини після смерті матері ОСОБА_5 та бабусі ОСОБА_6 , відповідачем суду не надано, а судом самостійно не здобуто.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок та земельна ділянка входять до складу спадщини, а позивачка єдина спадкоємиця, яка прийняла спадщину, а відтак суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі та визнає за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер: 1221085500:01:081:0817, площею 5,78 га.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 3783 грн. 63 коп. необхідно покласти на позивача, оскільки відсутня вина відповідачів у виникненні даного спору.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності в порядку спадкування та зняття арешту задовольнити.

Зняти арешт з майна належного ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладений на підставі постанови Державної виконавчої служби у Верхньодніпровському районі № 01-07/7018 від 30.11.2006 р., винесеної у виконавчому провадженні, відомості про які не вдалось ідентифікувати, реєстраційний номер запису про обтяження 4169074, що внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 05 грудня 2006 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 1221085500:01:081:0817, площею 5,78 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Кам`янський район, с. Домткань в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 право власності на житловий будинок загальною площею 57,5 м. кв. житловою площею 33,3 м. кв., господарські будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3783 грн. 63 коп. покласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.01.2025

Суддя