Рішення

від 27.12.2024 по справі 202/3082/19

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/3082/19

Провадження № 2/202/5/2024

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі головуючої судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6 .

Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за цією адресою.

ОСОБА_6 заповіту не склав.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 у рівних частках є його діти: він ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

У шестимісячний строк вони звернулися з заявами про прийняття спадщини до Першої дніпровської державної нотаріальної контори, де була заведена спадкова справа № 327/2018.

Державний нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позивач вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видано відповідачу, має бути визнано частково недійсним.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його дід ОСОБА_7 .

Після його смерті відкрилася спадщина на 2/3 частини будинку по АДРЕСА_2 , а також на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за цією адресою.

За життя ОСОБА_7 заповіту не склав.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 в рівних частках були його діти: син ОСОБА_6 (батько позивача) і дочка ОСОБА_2 (відповідач у справі).

Тобто кожному з них належало по 1/2 частині спадкового майна.

Його батько фактично прийняв спадщину після смерті своїх батьків, користуючись спадковим будинком, гаражем, який розташований у дворі будинку, де знаходився автомобіль марки «Москвич», велосипеди, що належали його батькам, інструменти для ремонту будинку, вудочки і гумовий човен.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_7 підтверджується актом комісії, посвідченим квартальним комітетом, а також державним актом на право власності на землю на ім`я ОСОБА_7 , який знаходиться у ОСОБА_5 .

Отже, його батько ОСОБА_6 прийняв спадщину відповідно до статті 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, фактично вступивши в управління спадковим майном.

Водночас відповідач ОСОБА_2 приховала від нотаріуса факт прийняття спадщини його батьком ОСОБА_6 , уклавши 22 грудня 1997 року після смерті свого батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , договір дарування домоволодіння на підставі довіреності, виданої ОСОБА_7 на ім?я ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , і яка з його смертю припинила свою дію.

Крім того, після смерті ОСОБА_7 відповідач набула у порядку спадкування право власності на земельну ділянку, 1/2 частина якої, на його думку, належала його батькові ОСОБА_6 .

Про порушення своїх спадкових прав він дізнався 30.10.2018 року, коли отримав довідку Головного управління держгеокадастру про реєстрацію за відповідачем права власності на земельну ділянку.

За цих підстав позивач із урахуванням зміненого предмета позову просив установити факт прийняття його батьком ОСОБА_6 спадщини після смерті свого батька, а його діда, - ОСОБА_7 , визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видано 07 липня 1998 року Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , в частині 1/2 частки земельної ділянки для обслуговування будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , а також визнати за ним право власності на 1/6 частину цієї земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 22 травня 2019 року у даній справ було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Під час підготовчого провадження відповідачем ОСОБА_2 був поданий відзив на позов, в якому вона позов не визнала, посилаючись на те, що батько позивача, а її брат ОСОБА_6 ані на момент смерті матері, ані на момент смерті батька у будинку АДРЕСА_2 не мешкав. Був виписаний з цього будинку 15.02.1971 року. В установлений строк із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_7 не звертався. Не надавав нотаріусу документів, які підтверджують вступ в управління або володіння спадковим майном. За життя (протягом 21 року після смерті батька) не звертався до суду для продовження строку на прийняття спадщини або встановлення факту прийняття спадщини. Отже, вважає, що ОСОБА_6 не прийняв спадщину після смерті їх батька.

На думку відповідача, наданий позивачем акт від 23.02.2019 є неналежним доказом і не підтверджує факт прийняття спадщини ОСОБА_6 .

Відповідач у своєму відзиві також звертає увагу, що за життя батьків ОСОБА_6 отримав у дар від баби житловий будинок по АДРЕСА_3 , в якому мешкав зі своєю сім`єю. За домовленістю в їх родині будинок з земельною ділянкою по АДРЕСА_2 мала успадкувати саме вона для подальшого проживання в ньому.

В установлений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори та прийняла спадщину після смерті батька, про що ОСОБА_6 було відомо, але він не скористався своїм правом на прийняття спадщини. Видане їй нотаріусом свідоцтво про право на спадщину не оспорював.

З огляду на наведене, відповідач вважала, що права позивача не порушені та просила відмовити в задоволенні позову.

В свою чергу, позивач подав відповідь на відзив, в якій вважає, що факт прийняття його батьком ОСОБА_6 спадщини підтверджується наявністю в нього державного акта на право приватної власності на землю, який після його смерті знаходиться у дочки ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 користувався спадковим майном: гаражем, розташованим на території домоволодіння по АДРЕСА_2 , в якому зберігався автомобіль, а також велосипедами, інструментами, гумовим човном.

Відповідач приховала наявність іншого спадкоємця після смерті ОСОБА_7 , внаслідок чого отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину земельної ділянки, яка їй не належить.

У зв`язку з викладеним, позивач наполягав на задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19 червня 2019 року були витребувані з Шостої дніпровської державної нотаріальної контори копія спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з Першої дніпровської державної нотаріальної контори копія спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, ухвалою суду від 19 червня 2019 року за заявою позивача застосовані заходи забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження 1/6 частини земельної ділянки загальною площею 0,0680 га, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 10 грудня 2019 рокупідготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

28 квітня 2021 року судом за клопотанням позивача була винесена ухвалапро витребування у третьої особи ОСОБА_5 для огляду в судовому засіданні оригіналу державного акта на право приватної власності на землю від 23 червня 1997 року № 003454.

На виконання цієї ухвали ОСОБА_5 була надана заява, в якій повідомлено про відсутність у неї вказаного документа.

Ухвалою від16листопада 2021року провадженняу справізупинено донабрання законноїсили судовимрішенням уцивільній справі№ 202/2792/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування.

Ухвалою суду від 04 липня 2024 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 27 грудня 2024 року провадження у справі в частині позовних вимог про встановлення факту прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті ОСОБА_7 закрито на підставі пункту 3 частини 1статті 255 ЦПК України, а саме у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримав та наполягав на його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та її представника адвокат Крихта А.А. у судовому засіданні позов не визнали, вважали позов безпідставним та просили відмовити в його задоволенні.

Треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також представник третьої особи - Шостої дніпровської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явилися, повідомлялися про розгляд справи.

В матеріалах справи наявна заява Шостої дніпровської державної нотаріальної контори про розгляд справи без участі її представника.

Крім того, в судовому засіданні 12.10.2020 були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що ОСОБА_2 його сусідка. Знав її батька та брата ОСОБА_11 . Останній по АДРЕСА_2 не проживав, відвідував батьків, після їх смерті він приходив не часто, земельною ділянкою не користувався.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що з 1974 року проживає по АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 її сусідка. Брат останньої, ОСОБА_11 , відвідував батьків. Після смерті батька продав його автомобіль, який знаходився у гаражі.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що ОСОБА_2 його двоюрідна сестра. ОСОБА_1 племінник. Батько позивача ОСОБА_11 по АДРЕСА_2 не проживав. Доглядала їх батьків ОСОБА_2 . Вона залишилася проживати в будинку. В гаражі знаходився автомобіль. Його продав ОСОБА_11 . Спору з приводу спадщини у ОСОБА_11 не було.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що ОСОБА_2 її подруга. Остання мала гарні відносини з братом. Майно він з нею не ділив. Але на поминках ОСОБА_2 сказала, що автомобіль батька з гаража забрав ОСОБА_11 .

Суд, з?ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Судом установлено, що дідові позивача та відповідно батькові відповідача ОСОБА_7 на підставі договору на право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою 1950 року належав житловий будинок АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2022 року та постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року, які постанові у справі 202/2792/24, в якій брали участь ті ж самі сторони ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , встановлено, що за життя ОСОБА_7 перебував у шлюбі зі ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, в тому числі на 2/3 частини будинку АДРЕСА_2 , який був збудований подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_15 , кожному з яких належало по 1/2 частині у спільному майні.

В 1996 році після смерті ОСОБА_15 належна їй частка у житловому будинку у розмірі 1/2 частини була успадкована чоловіком ОСОБА_7 , сином ОСОБА_6 та дочкою ОСОБА_2 .

Враховуючи, що ОСОБА_7 вже належала 1/2 частина у спільному майні подружжя, то після смерті дружини ОСОБА_7 стало належати 2/3 у праві власності на будинок.

Зазначені обставини сторонами під час судового розгляду не заперечувалися.

Крім того, згідно з наявною у справі копією Державного акта на право приватної власності на землю, виданого 23.06.1997 Дніпропетровською міською радою народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів 20.02.1997 № 215 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 003454, ОСОБА_7 належала на праві власності земельна ділянка площею 0,068 гектарів, що розташована на території АДРЕСА_2 та передана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Отже, після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_2 та на земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за цією адресою.

ОСОБА_7 заповіту за життя не склав. Спадкоємцями за законом після його смерті були його діти: син ОСОБА_6 (батько позивача) та дочка ОСОБА_2 (відповідач).

Після смерті ОСОБА_7 до Шостої дніпропетровської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернулася його дочка ОСОБА_2 .

При цьому 22 грудня 1997 року між ОСОБА_9 , який діяв від імені ОСОБА_7 на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. 01.02.1997 року за № 4024, та ОСОБА_2 , був укладений договір дарування житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 600 кв.м., лишки 85 кв.м.

Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. 22.12.1997 року та зареєстрований у реєстрі за № 4148.

07 липня 1998 року державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зокрема на земельну ділянку площею 0,0680 га в межах згідно з планом, що розташована на території АДРЕСА_2 та належить померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю (дублікат виданий Дніпропетровською міською радою 15.06.1998).

Крім того, згідно з наявною у справі копією листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 30.10.2018 станом на 01.01.2013 у державному реєстрі земель м. Дніпропетровська зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,0680 га по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 14.09.1998 № 020487.

Також судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

Після його смерті до Першої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом звернулися його дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_1 (позивач). Дочкою ОСОБА_4 була подана заява про відмову від спадщини на користь ОСОБА_5 .

21.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, а саме частину житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Постановою державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецькою В.І. від 21.12.2018 було відмовлено у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину - домоволодіння АДРЕСА_2 та земельну ділянку, що розташована за цією адресою.

Відмова нотаріуса у вчиненні даної нотаріальної дії мотивована тим, що згідно з довідкою Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 24.10.2018 за вих.. № 15725 та згідно з листом Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області від 30.10.2018 № 29-4-0.38-2239/107-18 право власності на домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_2 зареєстроване за іншої особою ОСОБА_2 .

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач у квітні 2019 року звернувся з до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку (цивільна справа № 202/2792/19).

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2022 року вищевказаний позов був задоволений.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 22 грудня 1997 року між ОСОБА_9 , який діяв за дорученням від імені ОСОБА_7 , і ОСОБА_2 , посвідчений 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. за реєстровим № 4148.

Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_16 та ОСОБА_7 та визнано за позивачем право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасовано.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2022 року в частині встановлення факту прийняття спадщини залишено в силі.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.

Отже рішенням суду у справі № 202/2792/19, яке набрало законної сили, встановлений факт прийняття батьком позивача ОСОБА_6 спадщини після смерті його батька ОСОБА_7 .

Водночас судом відмовлено позивачу у задоволенні його вимог про визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 22 грудня 1997 року, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Також судом відмовлено у визнанні за позивачем права власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судове рішенні у цивільній справі № 202/2792/19 має преюдиційне значення для вирішення цієї цивільної справи.

В своєму позові позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видано 07 липня 1998 року Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , у частині 1/2 частки земельної ділянки для обслуговування будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , а також визнати за ним право власності на 1/6 частину цієї земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 суд вважає необґрунтованими.

Суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).

Отже, позивач як спадкоємець має право лише на ті права та обов`язки, які належали на час відкриття спадщини спадкодавцеві ОСОБА_6 .

Згідно зі статтею 562 Цивільного кодексу Української РСР 1963, що діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.

Статтею 30 Земельного кодексу України 1990 року, чинною на час набуття відповідачем права власності на житловий будинок, було визначено, що при переході прав власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Аналогічне положення закріплено й у статті 120 Земельного кодексу України 2001 року, згідно з якою у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до статті 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Тобто суд може визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, якщо воно було видано особі, яка не мала права на спадкування.

Підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним також може бутивизнання недійсними інших документів, які вплинули на спадкові права, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Суд враховує, що батько позивача хоча й прийняв спадщину після смерті своїх батьків, що встановлено судовим рішенням і не потребує доказування у цій справі, проте житловий будинок по АДРЕСА_2 , який входив до складу спадщини, 22.12.1997 на підставі договору дарування набула у власність відповідач ОСОБА_2 .

На відміну від відповідача, батько позивача за оформленням своїх спадкових прав не звертався.

07 липня 1998 року державним нотаріусом було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка призначена для обслуговування вищевказаного житлового будинку.

З грудня 1997 року і до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батько позивача не оспорював договір дарування житлового будинку та свідоцтво про право на спадщину - земельну ділянку, призначену для обслуговування цього житлового будинку.

Отже, як будинок, так земельна ділянка по АДРЕСА_2 не увійшли до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 , так як на день смерті йому не належали.

Твердження позивача в судовому засіданні про те, що його батько ОСОБА_6 не знав, що ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку та, що після смерті батька до нього як спадкоємця перейшло право оспорити видане їй свідоцтво про право на спадщину, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не мають правового значення для вирішення справи з огляду на те, що ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 за оформленням спадщини понад 20 років не звертався, отримавши у спадок рухомі речі, що зберігалися в гаражі, будь-яких претензій щодо нерухомого спадкового майна до іншого спадкоємця своєї сестри ОСОБА_2 , яка фактично проживала в цьому домоволодінні, не пред`являв, що підтверджено в судовому засіданні показаннями свідків. Вимог на захист свої спадкових прав у судовому порядку не заявляв.

Зазначені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що ОСОБА_6 не вважав свої права та інтереси порушеними та погодився із таким порядком розподілу батьківського майна.

Більш того, постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його позову про визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 22.12.1997, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , а також у визнанні за ним права власності на частку цього будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .

Отже, оскільки договір дарування від 22.12.1997 недійсним не визнаний, судом відмовлено позивачу у визнанні за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_2 , єдиним власником цього житлового будинку залишається ОСОБА_2 , суд вважає, що земельна ділянка, яка призначена для обслуговування цього житлового будинку, не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 і, відповідно, позивач не має права на її спадкування.

В даному випадку після набуття відповідачем права власності на житловий будинок до неї в силу закону разом із цим об`єктом перейшло право власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку.

За таких обставин права позивача не порушені, а тому відсутні законні підстави для визнання недійсним виданого на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 та визнання за позивачем права власності на частину цієї земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .

Враховуючи вищенаведене, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом необхідно відмовити.

Згідно зчастинами 9та 10статті 158ЦПК Україниу випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2019 року у справі були застосовані заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження 1/6 частини земельної ділянки загальною площею 0,0680 га, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Отже, оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову у цій справі із набранням судовим рішенням законної сили підлягають скасуванню.

При розподілісудових витратсуд виходитьіз положеньстатті 133ЦПК України,згідно зякою судовівитрати складаютьсяз судовогозбору тавитрат,пов`язаних зрозглядом справи.

Розмір судовогозбору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною 1 статтею 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору за подання цього позову в загальному розмірі 2305 грн. 20 коп. (т. 1 а. с. 1, 187) відповідно до ухвали суду від 10.12.2019, а саме по 768 грн. 40 коп. за кожну вимогу.

Доказів понесення судових витрат відповідачем не надано.

Отже, оскільки позивачу відмовлено в задоволенні його позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування, то витрати по сплаті судового збору в цій частині покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 258-259,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, які були застосовані на підставі ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2019 року, у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження 1/6 частини земельної ділянки загальною площею 0,0680 га, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили цим судовим рішенням.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 29 січня 2025 року.

Суддя Наталія МАРЧЕНКО