Постанова

від 09.01.2025 по справі 342/1374/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/1374/23

Провадження № 22-ц/4808/47/25

Головуючий у 1 інстанції Федів Л. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Луганської В. М.,

Мальцевої Є.Є.,

секретар Шемрай Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в складі судді Федів Л. М., ухвалене у м. Городенка Івано-Франківської області, повний текст якого складено 23 вересня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернелицької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права на спадкове майно, про визнання права на продовження забудови в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді2023року позивачка ОСОБА_1 звернулася досуду ізпозовом довідповідача Чернелицькоїселищної радиКоломийського районуІвано-Франківськоїобласті провизнання правана спадковемайно тапро визнанняправа напродовження забудовив порядкуспадкування.Позовні вимогибули мотивованітим,що звернувшисьдо нотаріальноїконтори зметою одержаннясвідоцтва проправо наспадщину зазаповітом,одержала віддержавного нотаріусаГороденківської ДНККапріян С.В.відмову увчиненні нотаріальноїдії щодочастин спадковогомайна ОСОБА_4 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .Постанова провідмову увчиненні нотаріальноїдії від12жовтня 2023року буламотивована тим,що спадковемайно:житловий будинокпо АДРЕСА_1 ворганах БТІне зареєстрований.Стосовно будинку,який будується,титульним забудовникомякого досізазначений померлийчоловік ОСОБА_4 ОСОБА_5 ,нотаріус усноповідомила,що правозабудови впорядку спадкуваннянабувається лишеза рішеннямсуду.Позивачка вказувала,що належністьвказаного домоволодіннясім`ї ОСОБА_5 підтверджується копієюз погосподарськоїкниги,інших документіввідновити невдалось. Водночас, починаючи з початку 1990-х років домоволодіння сім`ї ОСОБА_5 успішно отримує електропостачання, газопостачання і усі ці роки в ньому живуть, тому навіть за набувальною давністю цей будинок є домоволодінням приватної власності. Також позивачка зазначала, що після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) спадщину прийняла ОСОБА_4 , однак не оформила її у свою власність. Також позивачка вважає, що їй належить в порядку спадкування і право на продовження забудови недобудованого будинку та право на перехід в її користування відведеної під цю забудову земельної ділянки, площею 0,15 га. Посилаючись на вищенаведені обставини, а також на те, що інші ймовірні спадкоємці ОСОБА_4 до нотаріуса з заявами про прийняття цієї спадщини не зверталися, ОСОБА_1 просила позов задовольнити та визнати за нею:

- право власності в порядку спадкування на будинок по АДРЕСА_1 , який знаходиться разом з погосподарськими прибудовами на земельній ділянці площею 0,25 га з цільовим призначенням для побудови та обслуговування названого будинку, господарських будівель та споруд, в тому числі і тому, що спадкодавець за життя набула право приватної за набувальною давністю;

- визнати, що в порядку спадкування ОСОБА_1 набула також і право на продовження забудови будинку в с. Кунисівці Коломийського (раніше Городенківського) району Івано-Франківської області згідно будівельного паспорта від 07.10.1991 р., який зареєстрований за номером 5, що виданий на підставі рішення Кунисівської сільської ради народних депутатів від 19.07.1991 р. за номером 53;

- визнати, що визнанню підлягає право ОСОБА_1 на перехід в її користування, відведеної під цю забудову земельної ділянки, площею 0,15 га.

Рішенням Городенківського районного суду від 23 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Частково не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, просить його змінити, виключивши обґрунтування суду, що стосуються права власності в домоволодінні по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , в результаті чого встановити право власності в порядку спадкування на це домоволодіння у ОСОБА_1 в розмірі 2/3 ідеальної частини, в тому числі з правом користування земельною ділянкою в розмірі 2/3 ідеальної частини від відведеної площі земельної ділянки на побудову та обслуговування названого домоволодіння, а також постановити, що ОСОБА_1 в порядку спадкування набула право на завершення побудови житлового будинку в с.Кунисівці Коломийського району згідно будівельного паспорта №5 від 07 жовтня 1991 року, виданий на підставі рішення Кунисівської ради народних депутатів №53 від 19 липня 1991 року та на право користування відведеної під цю забудову земельної ділянки площею 0,15 га.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_3 , який є її батьком та колишнім чоловіком її матері ОСОБА_2 , відмовився від своєї частки у спірному домоволодінні, про що особисто розписався. Більш того, зазначає скаржниця, ОСОБА_3 в даний будинок зареєструвався лише в січні 1988 року, що не давало йому права на одержання будь-якої частки у даному домоволодінні. А тому ОСОБА_1 вважає, що по частині спірного будинку мали ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 2/3 частини домоволодіння повинні були б належати ОСОБА_1 та 1/3 її матері ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що вона не ставила за мету успадковувати недобудований будинок, а мала на меті успадкувати право на завершення його будівництва та право користування земельною ділянкою, відведеною для його будівництва та обслуговування після здачі його в експлуатацію.

Позивачка ОСОБА_1 вважає помилковими посилання суду першої інстанції на відсутність доказів звернення її до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , на право на продовження забудови будинку в с. Кунисівці Коломийського району та на право на перехід в її користування відведеної під забудову земельної ділянки площею 0,15 га та відповідно доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки часткове спадкування не дозволяється законом. Також судом не було враховано, що постановою нотаріуса здійснено відмову у вчиненні нотаріальних дій по обох об`єктах спадкування.

Відзиви на апеляційну скаргу у встановлений судом строк учасниками справи не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що їй як колишньому члену колгоспного двору належала його 1/5 частина, а інші 3/10 частин вона успадкувала за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Також позивачкою не надано доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на право завершення забудови та на право користування земельною ділянкою.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що право власності на житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року зареєстровано не було. Цей будинок збудований в 1990 році на відведений для цього земельній ділянці площею 0,15 га, господарські будівлі і споруди були споруджені в 1960 та 1970 роках.

Також встановлено, що спірне домоволодіння належить до колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_5 .

Колгоспний двір це сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

Згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або в її виділенні зовсім відмовлено у зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Закон Української РСР «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Відповідно до статті 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі Вказівки № 112/5), а згодом аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Подібні правовідносини проаналізовані Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Відповідно до статті 563 ЦК УРСР у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні колгоспного двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено з ЦК УРСР статті 120-127, що врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, та статтю 563 щодо спадкування майна колгоспного двору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції станом на 15 квітня 1991 року в спірному будинку були зареєстровані: ОСОБА_5 , голова сім`ї, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , дружина, ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , дочка, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , зять, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , онука, ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відтак колгоспний двір належав їм у рівних частках, тобто по 1/5 частині кожному. Відтак доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_3 права власності на частку спірного домоволодіння є безпідставними. Його письмова заява, додана до апеляційної скарги, в якій він визнає відсутність свого права власності на 1/5 частину домоволодіння, правового значення для справи не має, оскільки така відмова відбувається в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 347 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19 (провадження № 61-655св21) зробив такі правові висновки:

«… Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме:

право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва;

право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця замінений у порядку спадкування забудовник);

право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт;

право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності й зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутися до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.»

Як неодноразово роз`яснював Верховний Суд із посиланням на ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог ст. 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку.

З роз`яснень, викладених в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів щодо належної відмови нотаріуса (постанови) у видачі позивачці свідоцтва саме про право на майнові права забудовника, суду першої інстанції не надано. Не надано таких доказів і апеляційному суду.

Питання спадкування права на земельну ділянку регулюється статтею 1225 ЦК України, вказана норма є спеціальною відносно ст. 377 ЦК України, 120 ЗК України і підлягає застосуванню до правовідносин щодо переходу права власності або права користування земельною ділянкою в разі переходу права власності на жилий будинок, інші будівлі чи споруди саме в порядку спадкування.

Згідно з ч. 2 ст. 1225 ЦК України, право власності до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший розмір не встановлений законом.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом (ч. 3 ст. 1225 ЦК).

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Отже, законом визначено, що до спадкоємців права власності на нерухоме майно переходить й право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено. Відтак, якщо земельна ділянка отримана у користування спадкодавцем у встановленому законом порядку, визнання такого права за спадкоємцями у судовому порядку не вимагається.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно оцінив докази, що надані сторонами, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

З інших підстав рішення суду не оскаржується.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.

Судді В. М. Барков

В. М. Луганська

Є. Є. Мальцева