Постанова

від 23.01.2025 по справі 344/10943/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/10943/23

Провадження № 22-ц/4808/168/25

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Луганської В. М.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар: Гудяк Х. М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2024 року, в складі судді Бабій О. М., постановлену в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, повний текст якої складено 03 грудня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до приватного підприємства «Тенко», Спільного українсько-македонського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон», товариства з обмеженою відповідальністю «Алавіт Плюс», ОСОБА_4 , Івано-Франківської міської ради, фізичної особи підриємція ОСОБА_5 , державного кадастрового реєстратора відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Ногіної Олени Сергіївни про визнання дій та рішень протиправними та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ПП «Тенко», Спільного українсько-македонського підприємства ТзОВ «АВАЛОН», ТзОВ «Алавіт Плюс», ОСОБА_4 , Івано-Франківської міської ради, ФОП ОСОБА_5 , державного кадастрового реєстратора відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області Ногіної О. С. про визнання дій та рішень протиправними та стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що, в період 2010-2011 років між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПП «Скол» (правонаступником якого є ПП «Тенко») були укладені договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, які будуть створені в майбутньому, та які розташовані в багатоквартирному житловому будинку з вбудованим приміщенням громадського призначення, що знаходяться за будівельною адресою у мікрорайоні АДРЕСА_1 . В подальшому, згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, проведено державну реєстрацію на об`єкт нерухомого майна (комерційні приміщення) власниками яких є : ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Однак, незважаючи на повне виконання позивачами своїх обов`язків згідно умов договору, користуватися приміщеннями, яке є їх власністю немає можливості, оскільки поряд знаходиться споруда « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розміщена на земельній ділянці, площею 0,0341 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2610100000:04:002:0123, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 174841526101, що належить власнику будівлі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - СУМП ТЗОВ «АВАЛОН», право власності на яку, на думку позивачів зареєстровано з грубим порушенням земельного законодавства.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2013 року власником вищенаведеної земельної ділянки стала ОСОБА_4 , яка як учасниця ТзОВ «Алавіт Плюс» для формування частки у статутному капіталі вищевказаного товариства 26 січня 2023 року передала до статутного капіталу ТзОВ «Алавіт Плюс» належну їй на праві власності спірну земельну ділянку, площею 0,0341 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0123.

На підставі викладеного, у зв`язку з порушенням відповідачами будівельних та земельних норм, просять суд: - визнати дублікат договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 жовтня 2023 року укладеного між СУМП ТЗОВ «АВАЛОН» та ОСОБА_4 , площею 0,0341 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2610100000:04:002:0123, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 174841526101 недійсним;

- визнанати протокол № 2 загальних зборів учасників ТзОВ «Алавіт Плюс» від 26 січня 2023 року та акту прийому-передачі нерухомого майна від 26 січня 2023 року, яким передано в рахунок сплати вартості частки в статутному капіталі ОСОБА_4 нерухоме майно - земельну ділянку 0,0341 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2610100000:04:002:0123, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 174841526101 недійсним;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 66232934 від 30 січня 2023 року, виданого державним реєстратором Поповичем В. В. Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, яке винесено на підставі договору купівлі-продажу, дублікат, серія та номер: 957, виданий 13 жовтня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б., акт приймання-передачі, серія та номер 114, 115, виданий 26 січян 2023 року, видавник: Павлісяк Т. Ю., приватний нотаріус: інший тип договору, протокол серія та номер : 106, 107, виданий 26 січня 2023 року, видавник: Павлісяк Т. Ю., приватний нотаріус скасувати

- визнати технічну документацію з питань землеустрою виготовлену ФОП ОСОБА_5 на замовлення ТзОВ «Алавіт Плюс» незаконною та скасувати;

- визнати дії державного кадастрового реєстратора відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській обл. Ногіної О. С. пов`язані із відкриттям поземельної книги та розділи поземельної книги, а також дії пов`язані із присвоєнням кадастрового номеру 2610100000:04:002:0123 незаконним;

- право власності на земельну діляну з кадастровим номером 2610100000:04:002:0123, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 174841526101 скасувати;

- визнати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 308336 виданий СУМП ТзОВ «АВАЛОН» недійсним;

- стягнути на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з СУМП ТзОВ «АВАЛОН» завдану моральну шкоду кожному із позивачіву по 1 500 000, 00 грн.

30 жовтня 2024 року від представника відповідача ТзОВ «Алавіт Плюс» надійшло клопотання про закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки вважає, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У цій справі позивачі звернулись до суду з позовом про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників товариства та акту прийому-передачі нерухомого майна в рахунок сплати вартості частки у статутному капіталі, а також скасування рішень про державну реєстрацію. Тобто, спір між учасниками виник з корпоративних відносин, адже стосується формування статутного капіталу ТзОВ «Алавіт Плюс» та реалізації учасниками ТзОВ «Алавіт Плюс» своїх корпоративних прав, а саме, права на участь в управління товариством шляхом участі у загальних зборах.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 02 грудня 2024 року закрито провадження в частині позовних вимог, що стосуються ТзОВ «Алавіт Плюс», а саме про:

- визнання протоколу № 2 загальних зборів учасників ТзОВ «Алавіт Плюс» від 26 січня 2023 року та акту прийому-передачі нерухомого майна від 26 січня 2023 року, яким передано в рахунок сплати вартості частки в статутному капіталі ОСОБА_4 нерухоме майно - земельну ділянку 0,0341 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2610100000:04:002:0123, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 174841526101 недійсним;

- про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 66232934 від 30 січня 2023 року, виданого державним реєстратором Поповичем В. В. Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, яке винесено на підставі договору купівлі-продажу, дублікат, серія та номер: 957, виданий 13 жовтня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б., акт приймання-передачі, серія та номер 114, 115, виданий 26 січян 2023 року, видавник: Павлісяк Т. Ю., приватний нотаріус: інший тип договору, протокол серія та номер : 106, 107, виданий 26 січня 2023 року, видавник: Павлісяк Т. Ю., приватний нотаріус;

- про скасування права власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:04:002:0123, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 174841526101.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про направлення справи для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги, що стосуються ТзОВ «Алавіт Плюс», в частині яких судом було закрито провадження є похідними від позовної вимоги про визнання дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки від - 08 жовтня 2013 року укладеного між Спільним українсько-македонським підприємством ТзОВ «АВАЛОН» та ОСОБА_4 , що судом першої інстанції не враховано та безпідставно закрито провадження у справі у вказаній частині.

Крім того, закриваючи провадження у вищевказаній частині, суд безпідставно посилався на п. 3, 4 ст. 20 ГПК України та на постанови ВП ВС, оскільки спір у даній справі виник не між учасниками юридичної особи ТзОВ «Алавіт Плюс», а між позивачами (як фізичними особами) та юридичною особою.

Отже, вирішення спору зазначених позовних вимог в судах різної юрисдикції (цивільної і господарської) порушуватиме принцип повноти всебічності та об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки їх об`єднують дослідження того ж самого предмету, а також тих самих підстав позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТзОВ «АлавітПлюс» адвокатШиманська Н.С.зазначає, що позовні вимоги, провадження відносно яки закрито оскаржуваною ухвалою, є корпоративним спором, не стосуються трудових, сімейних чи то спадкових правовідносин, а тому повинні розглядатись в порядку господарського судочинства. У зв`язку з чим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України.

Відповідно доч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання та не направили своїх представників.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення апелянта ОСОБА_1 ,яка просиласкаргу задовольнити,пояснення представникапозивача ОСОБА_2 адвоката ХоптіяМ.В.,який підтримавдоводи апеляційноїскарги,пояснення представникаТзОВ «Алавіт плюс» адвоката Шиманської Н. С. та представника Івано-Франківської міської ради Медицької С. В., які просили ухвалу суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються ТзОВ «Алавіт Плюс», суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник з корпоративних правовідносин, тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

З такими висновками суду, колегія суддів погодитися не може.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із тим відповідно до пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції станом на день подання позову ОСОБА_1 як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; та вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом із такими вимогами.

Отже, серед ознак, визначених у частині першій статті 20 ГПК України, для відмежування господарської юрисдикції від інших є, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних правовідносин (пункт 3); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6); щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійними актів, що порушують право на майно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна (пункт 13), тощо.

Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20).

Для розмежування юрисдикції спору у цій справі серед зазначених критеріїв розмежування слід також визначити хоча б один із таких критеріїв, як здійснення господарської діяльності, або наявність спору з корпоративних правовідносин, або спору щодо права власності на майно, реєстрації та обліку цього майна тощо.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України). Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин.

Отже, спір з корпоративних правовідносин виникає щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі який вибув.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19), від 4 вересня 2019 року у справі № 927/90/19 (провадження № 12-103гс19); від 11 червня 2019 року у справі № 922/2005/18 (провадження № 12-261гс18), від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20).

Положення пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 ГПК України у їх розмежуванні передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справах як за змістом правовідносин (господарські, корпоративні), так і за предметом спору (вимоги щодо прав на майно, реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами).

Таким чином, ГПК України серед інших спорів, юрисдикція яких чітко визначена його положеннями як господарська, визначає як спори господарської юрисдикції також спори щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України та статті 85 ГК України товариство є власником майна, продукції та доходів, які отримані від статутної діяльності або з інших передбачених законодавством та/або статутом джерел, не заборонених законодавством.

Підстави позбавлення господарського товариства права власності на належне йому майно визначено ЦК України та ГК України, а також іншим законодавством про регулювання діяльності господарських товариств та законодавством щодо обігу майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) виклала висновок, згідно з яким «правовий статус учасника, який вийшов з товариства, як фізичної особи без реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, не змінює правову природу його правовідносин з господарським товариством з приводу майна, внесеного таким учасником як вклад чи отриманого в рахунок належної їй частки у зв`язку з виходом зі складу учасників товариства. Визначення юрисдикції господарських судів щодо таких спорів перебуває в логічному зв`язку з правовідносинами з управління господарським товариством належним йому майном та розподілом майна між учасниками товариства у випадках, визначених законодавством та/або статутними документами».

Таким чином, враховуючи, що спір у цій справі виник між позивачами, які не є і не були учасниками ТОВ «Алавіт плюс» щодо земельної ділянки, яка була відведена для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку власниками приміщень в якому вони є та цю земельну ділянку до статутного фонду товариства не передавали. У зв`язку з цим позивачі просили визнати недійсним державний акт на право власності на цю земельну ділянку та визнати недійсним дублікат договору купівлі-продажу вищезгаданої земельної ділянки від 08 жовтня 2013 року укладеного між СУМП ТзОВ «АВАЛОН» та ОСОБА_4 на підставі якого ТзОВ « Алавіт Плюс» стало їх власником.

Тому апеляційний суд вважає, що вказаний спір корпоративного характеру не має.

Отже, справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги провадження у яких закрив суд є похідними від основної вимоги, тому їх спільний розгляд доцільно здійснювати за правилами цивільного судочинства.

Частиною першою п.п.3.4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду справи є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до помилкової ухвали.

Керуючись статтями 367, 368, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2024 року скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.

Судді В. М. Барков

В. М. Луганська

Є. Є. Мальцева