Ухвала

від 29.01.2025 по справі 912/3030/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 912/3030/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Бенедисюка І.М.,

розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Лимаренка Володимира Володимировича

про відвід суддів: Колос І.Б., Булгакової І.В.

у справі № 912/3030/19

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2024

за позовом акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Цефей" (правонаступник товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер")

до фізичної особи-підприємця Лимаренка Володимира Володимировича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Погрібний Олександр Григорович (далі - ОСОБА_1 ) 30.12.2024 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 912/3030/19 в частині заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво), ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 для розгляду справи № 912/3030/19 визначено склад колегії суддів: Колос І. Б. (головуючий), судді - Булгакова І. В., Жайворонок Т. Є.

Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2025, зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Погрібного О. Г. на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 912/3030/19; вирішено здійснювати перегляд оскаржуваних судових рішень у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До Верховного Суду 27.01.2025 через підсистему "Електронний суд" від фізичної особи-підприємця Лимаренка Володимира Володимировича (далі - ФОП Лимаренко В. В., заявник) надійшла заява про відвід суддів Колос І.Б., Булгакової І.В. від розгляду справи № 912/3030/19.

Заява мотивована з посиланням на незгоду із судовими рішеннями за результатами касаційного перегляду ухвал Центрального апеляційного господарського суду про відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та постанов Центрального апеляційного господарського суду у справах № 912/3032/19, № 912/3033/19, № 912/164/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" (далі - ТОВ "Маркхолдер"). Так, зокрема скаржник наводить зміст постанов Верховного Суду та висновки у наведених справах, з якими ФОП Лимаренко В.В. не погоджується.

Ухвалою Верховного Суду від 28.01.2025, зокрема, визнано доводи, викладені в заяві ФОП Лимаренко В. В. про відвід суддів Колос І. Б. та Булгакової І. В. у справі № 912/3030/19 необґрунтованими. Справу №912/3030/19 передано на автоматизований розподіл судових справ для визначення судді з розгляду заяв про відвід суддів Колос І. Б. та Булгакової І. В.

Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 28.01.2025 у справі №912/3030/19 для розгляду заяви про відвід судді (суддів), визначено суддю Верховного Суду Бенедисюка І. М.

Розглянувши зазначену заяву, Суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.

Положеннями частин першої та другої статті 39 ГПК України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Відтак, Суд під час розгляду заяви про відвід, ураховуючи положення статті 39 ГПК України виходить з того, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Суд виходить з того, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Вимогами змісту статей 35, 36 ГПК України визначено підстави для відводу, (самовідводу) судді.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік обставин, зазначених у пункті 5 частини першої статті 35 ГПК України, чинним законодавством не визначено і тому вирішення питання про визнання певних обставин тими обставинами, про які йдеться в наведеній вище нормі цього Кодексу, належить саме до повноважень Верховного Суду.

Приписами частин другої, третьої статті 38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, зокрема, судді може бути заявлено відвід учасниками справи; відвід повинен бути вмотивованим.

Верховний Суд застосовує Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у цій справі як джерело права з огляду на частину першу статті 3, частин першої, другої, четвертої статті 11 ГПК України, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" .

Стаття 6 Конвенція вимагає, аби кожен суд, до якого вона застосовується, був "безстороннім".

Отже, за усталеною практикою ЄСПЛ безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності.

Зазвичай безсторонність визначається як відсутність упередження або наперед складеної думки і може оцінюватись у різний спосіб ( рішення ЄСПЛ "Кіпріану проти Кіпру" (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, § 118; "Мікаллеф проти Мальти" (Micallef v. Malta) [ВП], § 93).

ЄСПЛ у своїй практиці визначив критерії оцінки безсторонності та розрізняє:

i) суб`єктивний, тобто спробу встановити переконання або особистий інтерес певного судді у даній справі;

ii) об`єктивний, тобто встановити, чи суддя надав достатні гарантії, які виключали б будь-які правомірні сумніви з цього приводу ("Кіпріану проти Кіпру" (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, § 118; "Пірсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium), § 30; "Грівз проти Сполученого Королівства" (Grieves v. the United Kingdom) [ВП], § 69; "Моріс проти Франції" (Morice v. France) [ВП], § 73).

Відтак, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна встановлюватися згідно з суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

У рамках суб`єктивного критерію ЄСПЛ завжди вважав, що особиста неупередженість судді є презумпцією, доки не буде доведено протилежне (рішення ЄСПЛ у справі "Кіпріану проти Кіпру" (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, рішення ЄСПЛ § 119; "Хаушільдт проти Данії" (Hauschildt v. Denmark), § 47).

Межа між цими двома критеріями не є герметичною, оскільки не лише сама поведінка судді може, з точки зору зовнішнього спостерігача, породити об`єктивно виправдні сумніви у його неупередженості (об`єктивний підхід), але й може свідчити про його особисте переконання (суб`єктивний підхід). Тому застосування одного з цих критеріїв, або ж обох, залежатиме від конкретних обставин, пов`язаних із спірною поведінкою (рішення ЄСПЛ "Кіпріану проти Кіпру" (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], §§ 119 і 121 заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ).

Щодо виду необхідних доказів, то, наприклад, ЄСПЛ намагався перевірити обґрунтованість тверджень про те, що суддя виявляв будь-яку ворожість або, керуючись особистими мотивами, добився того, що справа була призначена саме йому (рішення ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), § 25).

Хоча іноді важко навести докази на спростування презумпції особистої безсторонності судді, проте вимога об`єктивної безсторонності надає додаткову важливу гарантію. Суд визнає складність встановлення порушення статті 6, спричинене особистою упередженістю, і тому у переважній більшості випадків застосовує об`єктивний підхід (рішення ЄСПЛ у справі "Кіпріану проти Кіпру" (Kyprianou v. Cyprus) [ВП] заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, § 119; "Моріс проти Франції" (Morice v. France) [ВП], § 75).

Суд зважує на те, що у цьому аспекті навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішенняу справі "Де Куббер проти Бельгії", від 26.10.1984, Series А, N 86).

З аналізу підпункту 5 частини першої статті 35 ГПК України та статті 6 Конвенції суд висновує, що не встановлюється вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність та упередженість судді, однак зазначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді за підпунктом 5 частини першої статті 35 ГПК України.

Верховний Суд наголошує, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи частини четвертої статті 38 ГПК України, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Відтак, не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.

Верховний Суд відзначає, що частина четверта статті 35 ГПК України містить імперативний припис.

Так, частиною четвертою статті 35 ГПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

З огляду на характер доводів викладених у заяві про відвід судді, Суд, ураховуючи, приписи пункту 5 частини першої статті 35 ГПУ України та частину четверту статті 35 ГПК України у контексті поданої заяви про відвід доходить висновку, що самі по собі судові рішення, прийняті у справах № 912/3032/19, № 912/3033/19, № 912/164/20 не можуть свідчити про упередженість або необ`єктивність суддів на користь однієї зі сторін, а вказана у заяві обставина не може бути підставою для відводу суддів. Крім того, у справі № 912/3033/19 судді Колос І. Б. та Булгакова І. В. не входили до складу колегії суддів, яка здійснювала касаційний перегляд судових рішень попередньої інстанції, як і у справі № 912/164/20 суддя Колос І.Б. не входила до складу колегії суддів, яка здійснювала касаційний перегляд судових рішень попередньої інстанції.

Доводи викладені у заяві про відвід зводяться до незгоди з процесуальними судовими рішеннями у справах № 912/3032/19, № 912/3033/19, № 912/164/20, зокрема, щодо можливості/неможливості оскарження певних судових актів у названих справах, що дії суддів Колос І. Б. та Булгакової І. В. дають підстави для висновку про припущення заявника про те, що має місце поведінка, яка викликає обґрунтовані сумніви у неупередженості та об`єктивності суддів.

Верховний Суд виходить з імперативного припису частини четвертої статті 35 ГПК України та того, що висновки або позиції судді, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, адже підґрунтям здійснення правосуддя є тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи. В протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших таких справ у подальшому.

Метою відводу є гарантування безсторонності суду, в тому числі для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Верховний Суд, зважаючи на те, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного, а заявником не надано жодних доказів, які б підтверджували, що судді Колос І. Б. та Булгакова І. В. прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, або/та/чи існують переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо його безсторонності або/та/чи існування наявності фактів, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судді, адже незгода учасника справи з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в цій чи/та інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, участь судді у іншій справі не може бути підставою для відводу та не є і не може викликати сумніви щодо безсторонності та неупередженості судді/суддів, і не свідчать, що у цьому контексті за цими доводами та обставинами, є питанням довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі, а також для того щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача виникли сумніви у неупередженості судді.

Виходячи з викладеного, Суд зазначає, що доводи заявника щодо необхідності відводу суддів Колос І. Б. та Булгакової І. В., саме з підстав незгоди з процесуальним рішенням у справах № 912/3032/19, № 912/3033/19, № 912/164/20, суперечать найважливішому принципу судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких заявників не влаштовує.

Отже, доводи заявника є такими, що не узгоджуються із наведеними вище нормами законодавства щодо наявності підстав для відводу, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, ґрунтуються на припущеннях та суб`єктивних міркуваннях, які не містять об`єктивно обґрунтованих посилань на дійсні обставини, які б викликали сумнів у об`єктивності або неупередженості судді і які б могли бути перевіреними; та/чи/або на переконливі факти, які б могли викликати сумнів у його об`єктивності і неупередженості, а відтак, з огляду на частину четверту статті 35 ГПК України не можуть бути підставою для його відводу в розумінні статей 35, 36 ГПК України.

Таким чином, сама по собі позиція учасника справи щодо можливості/неможливості оскарження судових атків є незгодою учасника справи з процесуальним рішенням, а твердження про особисте неприязне відношення до нього та про допущення поведінки, що викликає обґрунтовані сумніви у неупередженості та об`єктивності судді є абстрактними, декларативними припущеннями заявника, і не свідчать про упередженість, необ`єктивність чи заінтересованість і не є підставою для відводу суддів Колос І. Б. та Булгакової І. В. відповідно до наведених норм ГПК України.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що заявником не наведено аргументовано обґрунтованих підстав вважати суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Колос І. Б. та Булгакову І. В. упередженим чи необ`єктивним, оскільки всі доводи, що викладені у заяві ФОП Лимаренко В. В., є припущеннями заявника та зводяться до незгоди з процесуальним рішенням, межами та обсягу повноважень суду під час розгляду справи. Інших обставин, які викликають у скаржника сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів Колос І. Б. та Булгакової І. В., ним не зазначено.

Отже, доводи, наведені у заяві про відвід судді, не можуть бути віднесені до обставин, які викликають сумнів щодо неупередженості або об`єктивності суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Колос І. Б. та Булгакової І. В. у розгляді цієї справи, а також не містять обґрунтованого посилання на підстави, передбачені статтею 35 ГПК України, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого відводу.

Керуючись статтями 35, 39, 234, 235 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Лимаренка Володимира Володимировича про відвід суддів Колос І. Б. та Булгакової І. В. від розгляду справи № 912/3030/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк