Ухвала

від 16.01.2025 по справі 924/39/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/39/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі

за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою у спірних правовідносинах - Хмельницької міської ради

до Приватного підприємства «Пектораль - 1»

про стягнення 5 541 283 грн збитків.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Валевач М. М. та представник відповідача - Керницька О. В.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою у спірних правовідносинах Хмельницької міської ради (далі - Позивач та/або Міськрада) звернувся до Приватного підприємства «Пектораль - 1» (далі - Відповідач та/або ПП «Пектораль - 1») про стягнення 5 541 283 грн збитків, завданих неналежним виконанням умов договору оренди землі від 10.09.2023 № 123-01-2013/242760, укладеного між Міськрадою як орендодавцем та ПП «Пектораль - 1» як орендарем (далі - договір оренди землі).

На обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що за договором оренди землі в оренду передано земельну ділянку з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови. У подальшому, змінено цільове використання спірної земельної ділянки, про що Відповідач не повідомив Позивача та відповідні зміни до договору оренди землі, які в цілому впливають на розмір орендної плати, не вніс, чим заподіяв збитки місцевому бюджету у вигляді недоотриманої орендної плати. Прокурор також звертав увагу на те, що у разі зміни функціонального використання земельної ділянки або її частини (зміна функціонального використання приміщень, будівель, споруд) в межах цільового призначення земельної ділянки, визначеної договором оренди землі, орендар, не пізніше місячного терміну з моменту настання вказаної події, зобов`язаний надати управлінню земельних ресурсів та земельної реформи, містобудування та земельних ресурсів відповідні підтверджуючі документи для проведення уточнюючого розрахунку орендної плати за земельну ділянку. Однак, внаслідок протиправної поведінки Відповідача, як вважає Прокурор, зміни до договору оренди землі внесені не були, а розмір орендної плати не переглянуто. На думку Прокурора, за таких умов, Відповідач з 25.07.2016 повинен сплачувати орендну плату із врахуванням коефіцієнта 8,0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за всю земельну ділянку, надану в оренду.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2024 у справі № 924/39/24 (суддя Заверуха С. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 (Василишин А. Р. - головуючий, судді: Філіпова Т. Л., Маціщук А. В.) у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, котрі б вказували на порушення відповідачем умов договору оренди землі, а також докази які би засвідчували наявність підстав для внесення змін до істотних умов договору оренди землі (у порядку встановленому законом та цим договором) необхідних, на думку Прокурора, зокрема, в частині функціонального використання землі та розрахунку (обчислення) розміру орендної плати.

Суд наголосив на відсутності обґрунтованих підстав вважати, що відповідачем сплачувалась орендна плата у недостатньому розмірі, зважаючи на зміст істотних умов договору оренди землі (зокрема, в частині відсотковому розподіленні розміру орендної плати) протягом дії вказаного договору.

З викладеного суд виснував про відсутність повного складу цивільного правопорушення, що виключає можливість задоволення позову про стягнення збитків.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі № 924/39/24, перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а судові витрати покласти на ПП «Пектораль - 1».

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного:

у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 про те, що орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства;

у постановах Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 640/11650/20, від 18.10.2023 у справі № 910/20745/20 та від 15.03.2017 у справі № 286/1669/15-а про те, що чинне законодавство розмежовує цільове призначення земель громадської та житлової забудови;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 про те, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 про те, що у спорах, які стосуються визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, доводи учасників щодо правомірності/неправомірності визначеного розміру нормативної грошової оцінки як бази обрахунку орендної плати підлягають обов`язковій перевірці з огляду на положення частини другої статті 21 Закону України «Про оренду землі» та статей 5, 13 Закону України «Про оцінку земель»;

у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі № 904/982/19, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 18.10.2022 у справі № 922/3174/21 про те, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання;

у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 про те, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права;

у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 149/1750/21 про те, що свобода договору, передбачена частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), має розумні межі та діє лише в межах дотримання загальних вимог законодавства;

у постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 902/1084/22, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15 про те, що воля територіальної громади як власника може виражатися в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади;

у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 про те, що неналежне виконання обов`язків з боку міської ради не є підставою для звільнення товариства від обов`язку сплачувати за користування земельною ділянкою;

у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 про те, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»);

у пункту 81 постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у пункті 9.58 постанови Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, у пункті 41 постанови Верховного Суд від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

У відзиві ПП «Пектораль - 1» просить закрити касаційне провадження та/або відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 10.09.2013 між Позивачем та Відповідачем було укладено договір оренди землі, за умовами пункту 1 якого, Позивач надав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення двадцять п`ятої сесії Міськради від 12.06.2013 № 49 із земель житлової та громадської забудови, яка знаходиться в м. Хмельницький по вул. Кам`янецька, 17.

Згідно з пунктами 2, 3, 5 договору оренди землі: в оренду передана земельна ділянка загальною площею 6 716 кв. м; на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - три капітальні нежитлові будівлі, а також інші об`єкти інфраструктури - проїзди, проходи площею 6 454 кв. м, в т.ч. охоронна зона ЛЕП площею 382 кв. м; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 137 655 грн.

У пункті 8 договору оренди землі визначено, що договір укладено на 10 років до 12 червня 2023 року з можливістю його поновлення на новий строк.

У пунктах 9, 10 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься Відповідачем у грошові формі відповідно до статті 22 Закону України «Про оренду землі» та розмірі 66 538,79 грн в рік, що становить 3 % під будівництво житлового будинку, 8 % під будівництво торгово-комерційного комплексу, 4 % під будівництво паркінгу від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження її дії.

Згідно з пунктом 13 договору оренди землі розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених Договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Відповідача, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 15, 16 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду під будівництво 23-х поверхового 245-ти квартирного житлового будинку та торгово-комерційного комплексу з паркінгом. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

За умовами пункту 21 договору оренди землі, Позивач у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку.

Відповідно до пунктів 24, 25 договору оренди землі, Відповідач має право на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання Позивачем зобов`язань, передбачених цим договором. Збитками вважаються: фактичні втрати, яких відповідач зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору Позивачем, а також витрати, які Відповідач здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушеного права; доходи, які Позивач міг би реально отримати в разі належного виконання Відповідачем умов договору. Розмір фактичних витрат Відповідача визначається на підставі документально підтверджених даних.

У пунктах 28, 31 договору оренди землі визначено, що Позивач має право вимагати від Відповідача використання земельної ділянки за цільовим призначенням, а обов`язком Відповідача є додержання режиму використання земель відповідно до цільового призначення.

Додатковою угодою від 26.07.2016 № 1290/02 змінено розмір орендної плати з урахуванням збільшення розміру нормативної грошової оцінки. Невід`ємною частиною договору, є, у тому числі, витяг з технічної документації та розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Додатковою угодою від 08.10.2019 № 385/02 збільшено розмір нормативної грошової оцінки та, відповідно, орендної плати та пункт 16 договору оренди землі викладено в новій редакції, відповідно до якої цільове призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (03.15), категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Пункт 9 договору оренди землі викладено в наступній редакції: «Орендна плата вноситься Відповідачем у грошовій формі відповідно до статті 22 Закону України «Про оренду землі» у розмірі 184 056,31 грн у рік, що становить 3,0 % під будівництво 23-х поверхового 245 - ти квартирного житлового будинку, 8,0 % під будівництво, 4,0 % під будівництво паркінгу від нормативної грошової оцінки земельної ділянки».

Невід`ємною частиною додаткової угоди, є, у тому числі, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.08.2019 № 32-22-0.33-1827/116-19 та розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, грошова оцінка яких проведена станом на 21.08.2019, під будівництво 23-х поверхового 245-ти квартирного житлового будинку та торгово - комерційного центру, грошова оцінка яких проведена на 21.08.2019, витяг з рішення тридцять другої сесії Міськради від 26.06.2019 № 75.

Як убачається із вказаного розрахунку, розмір орендної плати визначено наступним чином: за площу 6 509,82 кв. м - 3 % від нормативної грошової оцінки (житлова забудова), 137,68 кв. м - 8,0 % від нормативної грошової оцінки та 68,5 кв. м - 4,0 % від нормативної грошової оцінки.

Звертаючись з позовом, Прокурор зазначив, що відповідно до пунктів 2.4, 2.7 рішення дев`ятнадцятої сесії Позивача від 29.08.2012 № 64 обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії, а також відповідно до фактичного функціонального використання приміщень, будівель, споруд, розташованих на ній, про що орендар має вказати у своїй заяві (клопотанні) щодо передачі в оренду земельної ділянки. У разі зміни функціонального використання земельної ділянки або її частини (зміна функціонального використання приміщень, будівель, споруд) в межах цільового призначення земельної ділянки, визначеної договором оренди землі, орендар, не пізніше місячного терміну з моменту настання вказаної події, зобов`язаний надати управлінню земельних ресурсів та земельної реформи, містобудування та земельних ресурсів відповідні підтверджуючі документи для проведення уточнюючого розрахунку орендної плати за земельну ділянку.

Згідно з пунктом 10 додатку до рішення Позивача від 29.08.2012 № 64 для розміщення, будівництва та обслуговування магазину, кафе, інтернет-кафе, бару, ресторану, інших об`єктів торгівлі та закладів ресторанного типу та прибудов до них встановлено 8 % від нормативної грошової оцінки при розрахунку розміру орендної плати.

24.06.2016 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності № ХМ143161761025, відповідно до якої: 1. Інформація про об`єкт: Торгово-офісний центр з спортивно оздоровчим комплексом та закладами громадського харчування за адресою м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 17; 2. Інформація про замовника: Відповідач, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 17, код ЄДРПОУ 3817420; 11. Інформація про дозвільні документи: Декларація про початок виконання будівельних робіт від 9 грудня 2015 року, номер документа ХМ 083153440857; 13. Інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою: Договір оренди землі № 123-01-2013/2427603 від 10 вересня 2013 року; кадастровий номер 6810100000:01:003:0177.

Зважаючи на інформацію, вказану у зазначеній Декларації, Прокурор вважав, що нею підтверджується використання всієї площі орендованої земельної ділянки з метою розміщення об`єктів торгівлі, тобто факт зміни функціонального використання земельної ділянки, а тому для розрахунку орендної плати визначено 8 % від нормативно грошової оцінки, відповідно до пункту 10 додатку до рішення Міськради від 29.08.2012 № 64.

Прокурор звернувся до Позивача з інформацією про порушення прав територіальної громади Відповідачем, зокрема, листами від 10.02.2023 № 15/1-45 вих-23, від 30.03.2023 № 15/1-105 вих-23, від 12.05.2023 № 15/1-156 вих-23, вад 22.09.2023 № 15/1-323 вих - 23, від 13.10.2023 № 15/1-343 вих-23.

Листом від 19.06.2023 за № 15/1-205 вих-23 Прокурор також повідомив Позивача про порушення його прав та попросив повідомити, чи будуть ним вживатись заходи претензійно-правового характеру щодо захисту інтересів територіальної громади міста шляхом стягнення недоотриманих коштів орендної плати за користування земельною ділянкою.

За результатами розгляду зазначеного листа Позивач листом від 23.06.2023 повідомив про те, що на даний час відсутні встановлені земельним законодавством підстави та необхідні документи для проведення розрахунку належного до сплати відповідно до вимог чинного законодавства розміру орендної плати та для подання нею позову до суду.

19.12.2023 Прокурор направив лист № 15/1-7507вих-23, в якому повідомив Позивача про встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі Позивача шляхом пред`явлення позову та про подання зазначеної заяви до суду.

Разом з цим, як вже зазначалося, Прокурор, оскаржуючи рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилався на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах у від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 19.04.2021 у справі № 640/11650/20, від 18.10.2023 у справі № 910/20745/20 та від 15.03.2017 у справі № 286/1669/15-а, від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 05.06.2024 у справі №914/2848/22, від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі № 904/982/19, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 18.10.2022 у справі № 922/3174/21, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 25.01.2023 у справі № 149/1750/21, від 07.11.2023 у справі № 902/1084/22, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що така підстава для касаційного оскарження як неврахування висновку Верховного Суду стосується саме застосування певної норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі, що розглядається, позовні вимоги було заявлено про стягнення 5 541 283 грн збитків, завданих неналежним виконанням умов договору оренди землі.

Водночас у справі № 922/3166/20 (постанова Верховного Суду від 02.11.2022), на яку посилається скаржник, розглядався спір за позовом Харківської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Концерн АВЕК та Ко» про розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на цій земельній ділянці та про зобов`язання повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,7199 га (кадастровий номер 6310136600:07:045:0001) на вул. Олени Стасової, 17 (нинішня назва - вул. Раєвської) у м. Харкові до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки ним здійснено самовільне будівництво торговельних павільйонів, які цілком або частково розташовані на орендованій ним у позивача земельній ділянці, чим порушено положення статей 1, 13, 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі» та умови договору оренди землі.

У справі № 640/11650/20 (постанова Верховного Суду від 19.04.2021) розглядався спір за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Віта» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Подимайло Є. В., третя особа - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним і скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Подимайло Є. В. від 08.11.2019 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування об`єкта - будівництво житлового будинку на вул. Гоголівській, 32-В у Шевченківському районі м. Києва від 28.02.2013 № 2403/0/12/009-13.

У справі № 910/20745/20 (постанова Верховного Суду від 18.10.2023) розглядався спір про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 24.09.2020 № 455/9534 «Про розірвання Договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного між Релігійною громадою: Помісна Церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва та Київською міською радою від 22.10.2004 № 66-6-00197».

Отже, правовідносини у наведених справах № 916/1227/18 та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом, підставами позову.

Наведена в касаційній скарзі постанова від 15.03.2017 у справі № 286/1669/15-а взагалі відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень і її копія не додана Прокурором до касаційної скарги, що виключає можливість її оцінки на предмет подібності правовідносин.

У свою чергу, колегія суддів також не приймає до уваги зазначену скаржником для порівняння постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 з огляду на те, що аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справі № 635/4233/19 предмет і підстави позову, фактичні обставини, спірні правовідносини та їх матеріально-правове регулювання не є подібними до справи № 924/39/24, рішення в який наразі є предметом касаційного перегляду. Так, у справі № 635/4233/19 розглядався спір за позовом Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області до Кульової А. О. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

У справі № 914/2848/22 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024), на яку посилається скаржник, розглядався спір Східницької селищної ради до Приватного підприємства фірма «Курорт-сервіс» про визнання укладеною додаткової угоди від 02.09.2022 до договору оренди землі від 06.09.2004 № 04.04.439.00669. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.12.2021 Східницька селищна рада прийняла рішення № 563 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки смт Східниця КК «Смерекове» Львівської області», яким затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати.

Також не приймаються судом посилання скаржника на те, що висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц (про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу), від 21.02.2021 у справі № 904/982/19 (відшкодування прямих збитків товариства, заподіяних його посадовою особою цього підприємства), від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (стягнення 1 127 474 605,62 грн шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам), від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20 (про відшкодування збитків у розмірі 1 695 000,00 грн, заподіяних юридичній особі її посадовою особою), від 18.10.2022 у справі № 922/3174/21 (про стягнення шкоди, заподіяної державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища), з огляду на те, що правовий висновок у цих справах, не доводить наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про те, що правовідносини у даних справах не є подібними, а висновки до яких дійшли суди зроблені за результатами встановлених різних істотних обставин у кожній справі, підтверджених /непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

У справі № 920/739/17 (постанов Верховного Суду від 10.09.2018), на яку також посилається скаржник, за позовом Приватного підприємства «Карла Маркса-2» розглядався спір про визнання поновленим на тих самих умовах на наступні 7 (сім) років строком до 01.04.2024 договору оренди від 24.03.2010 земельної ділянки загальною площею 31,3960 га, кадастровий номер 5923882300:09:001:0011.

У справі № 149/1750/21 (постанов Верховного Суду від 25.01.2023) розглядався спір Хмільницької міської ради Вінницької області до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі та акта приймання-передачі укладеними, та зустрічний позов ОСОБА_1 до Хмільницької міської ради Вінницької області про визнання незаконними окремих пунктів рішення Хмільницької міської ради.

У справі № 902/1084/22 (постанова Верховного Суду від 07.11.2023) розглядався спір за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави до Вінницької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітеком», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВМ Агроінвест» про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу землі, повернення земельних ділянок. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що рішення Вінницької міської ради від 27.12.2013 № 1558, яким передано у власність шляхом продажу ТОВ «Вітеком» земельні ділянки: кадастровий номер 051010000:03:002:0155, площею 0,2307 га та кадастровий номер 051010000:03:002:0156, площею 0,2175 га, прийняте з порушенням вимог частини 1 статті 134 Земельного кодексу України, а саме, без проведення земельних торгів, тому його належить скасувати. Прокурор також зазначав, що договори купівлі-продажу земельних ділянок підлягають визнанню недійсними, оскільки підставою для їх укладення є незаконне рішення Вінницької міської ради від 27.12.2013 № 1558. За твердженням Прокурора, земельні ділянки були відчужені Вінницькою міською радою без проведення земельних торгів для обслуговування будівель ТОВ «Вітеком» у розмірах, що значно перевищують площу, необхідну для користування об`єктами нерухомості, без дотримання вимог земельного законодавства.

У справі № 916/2129/15 (постанова Верховного Суду України від 05.10.2016) розглядався спір за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Строй» про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежилих приміщень № 503, загальною площею 246,3 кв. м, розташованих по вул. Ланжеронівській (вул. Ласточкіна), 8 у місті Одесі.

У справі № 916/2131/15 (постанов Верховного Суду України від 25.01.2017) розглядався спір за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради про витребування на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежилих приміщень першого поверху та підвалу № 501 загальною площею 1058,4 кв. м, розташованих по вул. Затонського, 1, у м. Одесі.

У справі № 916/2130/15 (постанова Верховного Суду від 23.01.2019) розглядався спір за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВ-Іммобільє» про витребування у останнього на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв. м, розташованих по пров. Нечипуренка, 15, у місті Одесі.

Отже, справа № 924/39/24, що розглядається, та справи № 920/739/17, № 149/1750/21, № 902/1084/22, № 916/2129/15, № 916/2131/15, № 916/2130/15 не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у предметах та підставах позовів, фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, що унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

Окремо суд касаційної інстанції відмічає, що цитування у касаційній скарзі інших висновків із постанов Верховного Суду, зокрема, від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, взагалі не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, адже з урахуванням положень статті 290 ГПК України саме скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений такими повноваженнями замість скаржника. При цьому, варто звернути увагу на те, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду у наведених скаржником справах, очевидно не є подібними за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників таких відносин, а також за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ураховуючи контекст даної справи.

Приміром, у справі № 922/981/18 (постанова Верховного Суду від 10.02.2020) розглядався спір за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленбуд-Сервіс» про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати у сумі 467 632,32 грн, обґрунтований положеннями статей 1212-1214 ЦК України.

У справі № 904/5726/19 взагалі розглядалися спір про стягнення 2 426 526,05 грн заборгованості за договором фінансового лізингу.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, в яких, як зауважує скаржник, зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони, оскільки саме лише посилання в касаційній скарзі на те, що судом було порушено принцип змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин справи є абстрактними і декларативними.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

Суд зазначає, що саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічно й частина перша статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v.» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Прокурора, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі № 924/39/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський