Постанова

від 29.01.2025 по справі 487/9344/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.01.25

22-ц/812/195/25

Справа №487/9344/23 Головуюча у першій інстанції Афоніна С. М.

Провадження №22-ц/812/195/25 Доповідачка в апеляційної інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 січня 2025 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Колосовою О. М.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 листопада 2024 року, ухваленого під головуванням судді Афоніної С. М. в залі суду в місті Миколаєві о 8 годині 45 хвилині, зі складанням його повного тексту, по справі

за позовом

ОСОБА_2 до

Миколаївської дитячо-юнацької спортивної школи для осіб з інвалідністю

(далі - МДЮСШОІ),

третя особа - Управління молоді та спорту

Миколаївської обласної військової адміністрації

(далі Управління молоді та спорту Миколаївської ОВА)

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі

та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до МДЮСШОІ, третя особа Управління молоді та спорту Миколаївської ОВА, вимоги за яким в подальшому збільшила шляхом подачі 26 серпня 2024 року заяви, у якій просила визнати незаконними дії щодо видання і оприлюднення наказу №114-к від 21 листопада 2023 року про її звільнення з роботи та його скасування, поновлення її на посаді перекладача жестової мови у МДЮСШОІ та стягнення заробітної плати за час її вимушеного прогулу у розмірі 3818 грн 18 коп..

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона працює перекладачем жестової мови в ГО «Миколаївська організація УТОГ», яка є її основним місцем роботи. З 2008 року працює за сумісництвом в установі відповідача у якості перекладача жестової мови.

З червня 2021 року до МДЮСШОІ призначено нового директора, з яким у неї виникли непорозуміння, пов`язані в тому числі з домаганнями і вимаганням порушити професійну етику перекладача. Від вчинення таких дій вона відмовилася, але побоялася розголосу цих подій і нікого про це не повідомила.

У березні 2022 року, за сімейними обставинами та у зв`язку з початком російської агресії, вона вимушена була виїхати з території України. Але продовжила працювати онлайн в ГО «Миколаївська організація УТОГ», куди повернулася у березні 2023 року та безпосередньо приступила до виконання обов`язків. Після звернення до неї керівництва МДЮСШОІ стосовно її виходу на роботу за сумісництвом, надіслала повідомлення про бажання працювати за сумісництвом в онлайн режимі. Одночасно запропонувала директору надати пропозиції щодо порядку її роботи в онлайн режимі за відсутністю тимчасового укриття в школі.

Керівництво МДЮСШОІ відмовило їй у виконанні обов`язків за сумісництвом в онлайн режимі, також в оплаті праці, зокрема, за фактичне виконання нею перекладу 26 і 27 вересня 2023 року, та не надало пропозицій щодо порядку її роботи в школі в онлайн форматі.

В подальшому директор МДЮСШОІ, застосовуючи до позивачки мобінг, залякування через звернення до правоохоронних органів та намагаючись її психологічно принизити, надіслав їй наказ №105-к від 16 жовтня 2023 року про її обов`язок приступити до роботи з 16 листопада 2023 року. Після чого були складені акти від 16, 17 та 20 листопада 2023 року про її відсутність на робочому місці, внаслідок чого вона була незаконно звільнена за наказом №114-к від 21 листопада 2023 року.

Тому, посилаючись на грубе порушення її трудових прав, позивачка звернулася з позовом до суду, в якому просила поновити її на роботі, у зв`язку з незаконним звільненням за прогули без поважних причин.

У відзиві на позовну заяву представник МДЮСШОІ вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з того, що позивачці, яка була працевлаштована у школі за сумісництвом з 2008 року, 11 лютого 2022 року була надана планова відпустка, яку вона продовжила, після введення в країні воєнного стану, але без збереження заробітної плати, для чого вона звернулася із заявою до бухгалтера школи за допомогою соціальної мережі. За поданою позивачкою заявою від 30 березня 2022 року їй надана відпустка без збереження заробітної плати до моменту її повернення до міста Миколаєва. Копію цього наказу їй намагалися переслати, але з незалежних від керівництва школи причин, вона його не отримала.

У 2023 році керівництву школи стало відомо про повернення позивачки до міста Миколаєва та вихід на роботу за основним місцем до ГО «Миколаївської обласної організації УТОГ», яка розташована за тією ж адресою, що і відповідач, який орендує в громадській організації приміщення. У зв`язку з поверненням до міста, директор школи звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією вийти на роботу і за сумісництвом, на що позивачка відмовилася з причин відсутності укриття та бажання виконувати свої обов`язки в онлайн режимі, а також наполягала на отриманні оплати за здійснені нею разові послуги 26 і 27 вересня 2023 року за здійснення перекладу, для чого звернулася із окремими заявами.

Звернення школи та отримання відповіді від працівниці призвели в подальшому до постійного листування між позивачкою, директором та заступником директора школи, та наступним зверненням директора МДЮСШОІ до правоохоронних органів з заявою про вимагання ОСОБА_2 грошей за послуги, які не ґрунтувалися на договірних обов`язках. Також винесення наказу про зобов`язання позивачки приступити до виконання обов`язків з 16 листопада 2023 року, факту її невиходу на роботу та фіксування здійснення нею прогулів шляхом складення актів працівниками школи та видачі наказу про її звільнення з роботи саме за вчинення прогулів. Тому вважали звільнення позивачки законним та наполягали на відсутності вчинення директором школи протиправних дій відносно ОСОБА_2 ..

На відзив відповідача позивачкою надана відповідь, у якій зазначено про зловживання керівником школи процесуальними правами з приховуванням документів від суду та з упередженим ставленням керівника до неї, як працівника школи, що підтверджує наявність мобінгу та харасменту. Зазначала про невідповідність змісту наказу про надання їй відпустки без збереження заробітної плати змісту поданої нею заяви, де відпустка їй надавалася до закінчення воєнного стану, а не до дати повернення до міста Миколаєва.

Звернулась з клопотанням про розгляд справи у закритому судовому засіданні без присутності сторонніх осіб.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 2 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачка була відсутня на робочому місці більше чотирьох годин, не погоджуючись на виконання обов`язків за сумісництвом у той спосіб, який для неї було встановлено уповноваженою особою роботодавця, і тому здійснила прогул без поважних причин.

В апеляційній скарзі позивачка просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі. Посилалася на те, що судом при викладенні рішення не відображено усі обставини, які ним встановлено у справі, зокрема, не проаналізовано її доводи щодо мобінгу та харасменту, які були встановлені у рішенні МРУ ГУНП України в Миколаївській області на підставі заяви відповідача.

Не врахована судом заборона тренерам на спілкування з нею та погроза стосовно прийняття іншого перекладача на час її відсутності зі збереженням за нею робочого місця.

Не надана оцінка щодо наявності конфлікту між керівництвом громадської організації, яка є її постійним місцем роботи, та директором МДЮСШОІ, наявність психологічного тиску на неї з боку керівництва школи, розповсюдження останнім неправдивої інформації відносно неї у соціальних мережах та маніпулювання змістом наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати, який не відповідає характеру поданої нею заяви. Не намагався суд встановити конкретний час, коли вона була відсутня на роботі протягом чотирьох годин, враховуючи пояснення представника відповідача у судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, зазначив, що його працівниками, після надання позивачкою ОСОБА_2 послуг перекладу жестовою мовою, було встановлено, що позивачка перебуває на території України у місті Миколаєві та вийшла на роботу за основним місцем працевлаштування за тією ж адресою, де розташована школа. Однак, уникає виходу на робоче місце в МДЮСШОІ, внаслідок чого відповідачем видано наказ про покладення на ОСОБА_2 обов`язку приступити до роботи з 16 листопада 2023 року, який вона проігнорувала, у зв`язку із чим була звільнена за прогул. Зауважив, що листування з позивачкою здійснювалося засобами електронного зв`язку за залишеною позивачкою адресою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

У відповідності до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тому відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що позивачка ОСОБА_2 самовільно, без погодження з уповноваженою особою власника продовжила використання відпустки, яка їй раніше була надана без збереження заробітної плати, не бажала приступити до виконання своїх обов`язків за сумісництвом у будь-який спосіб, крім роботи в онлайн режимі, незважаючи на одночасне виконання обов`язків за основним місцем роботи, та не вийшла на робоче місце, після наказу керівництва школи, тобто вчинила прогул, внаслідок чого її звільнення з роботи за п.1 ч.4 ст. 40 КЗпП України є законним.

З такими висновками суду можна погодитися, так як вони відповідають нормам матеріального і процесуального права, та узгоджуються з обставинами, встановленими у справі.

Так, у відповідності до змісту статей 21, 24, 36 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом. Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами для припинення договору є угода сторін, закінчення строку дії договору або звільнення за ініціативою працівника чи власника.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

За змістом статті 102? КЗпП України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця фізичної роботи.

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

При вирішенні справи судом встановлено, що ОСОБА_2 працює перекладачем жестової мови в ГО «Миколаївської обласної організації УТОГ», яка є її основним місцем роботи та розташована у АДРЕСА_1 . За цією ж адресою розташована МДЮСШОІ, яка орендує нежитлові приміщення у ГО «Миколаївської обласної організації УТОГ», та до якої позивачка ОСОБА_2 прийнята з 2 січня 2008 року на посаду провідного фахівця (перекладача дактилолога) школи на 0,5 посадового окладу за сумісництвом (т. 1. а.с.70, 97-102, 123-124, 128).

У серпні 2021 року директором МДЮСШОІ, з метою усунення недоліків в роботі, здійснено заходи по організації учбового процесу, зокрема вирішено привести у відповідність та систематизувати облік робочого часу перекладача жестової мови з урахуванням годин прийому громадян директором школи, а також розробити нову посадову інструкцію перекладача (т.1 а.с.115-116, 122).

З 14 лютого 2022 року по 1 березня 2022 року перекладачу жестової мови Мисніковій Т. І. надана відпустка за 2021-2022р.р. на п`ятнадцять календарних днів, згідно поданою нею заяви, на підставі наказу директора МДЮСШОІ №14-к від 11 лютого 2022 року (т.1 а.с.107-108).

Інші докази про характер спілкування між директором МДЮСШОІ та працівницею школи ОСОБА_2 під час роботи чи відпочинку у цей період, як то елементи мобінгу або харасменту чи шпигування у іншій громадській організації на користь спортивної школи, матеріали справи не містять, та доказів на їх підтвердження позивачкою та її представником суду не надано.

Відсутні у матеріалах справи дані і про місце перебування позивачки у робочий час, після закінчення планової відпустки і до подачі нею 30 березня 2022 року нової заяви про надання відпустки через соціальні мережі. При тому до матеріалів справи відповідачем додані докази з організації роботи та безпеки в період, після початку введення воєнного стану на території країни, зокрема, облаштування найпростішого укриття (т.1 а.с.123-126).

30 березня 2022 року ОСОБА_2 надіслала на чат бухгалтера МДЮСШОІ за допомогою мобільного стільникового інтернету заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 1 квітня 2022 року на період воєнного стану в Україні ( т. 1. а.с.109).

За заявою ОСОБА_2 директором школи видано наказ № 21-к від 30 березня 2022 року про надання ОСОБА_2 , перекладачу жестової мови, відпустки за власний рахунок з 1 квітня 2022року та до моменту її повернення до міста Миколаєва (т. 1. а.с.110).

Копія наказу ОСОБА_2 особисто не вручена, у зв`язку з виїздом позивачки за межі країни (т.1 а.с.173). Натомість, матеріали справи не містять і звернень її, як працівниці школи за сумісництвом, до керівництва школи стосовно наслідків розгляду її заяви, що не є свідченням на користь добросовісності її дій.

Втім, обґрунтовуючи поданий позов виключно недобросовісністю дій директора МДЮСШОІ, позивачка зазначала про неможливість надання уповноваженою особою роботодавця їй відпустки на період, який є меншим, ніж вона зазначала, та під умовою, про яку вона не вказала, а тому вважала можливою фальсифікацію, як змісту резолюції на її заяві від 30 березня 2022 року, так і змісту самого наказу.

Викладаючи свої припущення стосовно фальсифікації, позивачка не звернула увагу на виключне право роботодавця визначати тривалість відпустки без збереження заробітної плати, на якій наполягає працівник, тривалістю більше 90-а днів за положеннями статей 79, 84 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також заборону працівнику на самостійне визначення тривалості відпустки без узгодження цього питання з роботодавцем.

Зокрема, наказом №6 третьої особи Управління молоді та спорту Миколаївської обласної військової адміністрації від 11 січня 2023 року на керівників структурних підрозділів з питань фізичної культури і спорту сільських, селищних та міських рад, а також директорів закладів, що перебувають в оперативному управлінні управління молоді та спорту Миколаївської ОВА та обласних рад в залежності від рівня суспільної та громадської безпеки на території, де розташований заклад фізичної культури та спорту, покладено зобов`язання, за умови отримання дозволу органів місцевого самоврядування, поновити з 12 січня 2023 року навчально-тренувальний процес, частково або повністю та відновити діяльність закладів фізичної культури і спорту та навчально-тренувальний процес в них; керівникам спортивних закладів, що перебувають в оперативному управлінні молоді та спорту Миколаївської ОВА та обласних рад у разі необхідності частково або повністю припинити дистанційний режим дистанційної роботи та режим вимушеного простою у закладах, що був оголошений наказом управління молоді та спорту Миколаївської ОВА (т.1. а.с.125-126).

Втім, як стверджує позивачка ОСОБА_2 (т.1 а.с.1-9, 141-146), вона повернулася до міста Миколаєва у березні 2023 року та приступила до виконання своїх службових обов`язків за основним місцем роботи.

Тому, на звернення МДЮСШОІ до керівництва ГО «Миколаївська обласна організація УТОГ» для можливості надання перекладача жестової мови для здійснення навчального процесу у школі, за відсутністю на роботі перекладача за сумісництвом, та за безпосередньою вказівкою керівництва громадської організації, а також за особистими зверненнями тренерів, без узгодження цього питання з її роботодавцем за місцем роботи за сумісництвом, надала послуги, за наслідками яких самостійно склала акти про вартість її послуг від 20, 26 та 27 вересня 2023 року та надіслала до школи задля отримання окремої оплати (т.1 а.с.12-23), яка їй була частково виплачена приватно від імені працівника школи на підставі акту від 19 вересня 2023 року (т.1 а.с.26) . Інші послуги, що надані за особистими зверненнями тренера школи без узгодження з директором, на суму 500 грн не оплачені, але пред`явлені до виконання керівництву школи її працівницею за сумісництвом, яка діяла приватно і не на виконання трудових обов`язків. Такі дії призвели для подальшого офіційного звернення директора МДЮСШОІ до правоохоронних органів і проведення поліцією відповідної перевірки (т.1 а.с.167, 73-92).

За наведених обставин відповідачем МДЮСШОІ у вересні 2023 року достеменно встановлено факт повернення до міста Миколаєва своєї працівниці за сумісництвом - позивачки ОСОБА_2 , якою повідомлення про ці обставини керівництву школи не направлено. Враховуючи це, директором школи 22 вересня 2023 року на її адресу надіслана пропозиція повідомити школу у найкоротший термін про подальші наміри стосовно роботи в МДЮСШОІ за сумісництвом (т. 1. а.с.24), на що позивачка відповіла, що бажає здійснювати роботу онлайн через відсутність в МДЮСШОІ сховища або укриття (т. 1. а.с.24).

Після чого, між уповноваженими особами роботодавця МДЮСШОІ та працівницею за сумісництвом відбулося листування, зміст якого стосується: з боку роботодавця - наполягання школи на виході ОСОБА_2 на роботу для безпосереднього виконання обов`язків, з огляду наявності у приміщенні одного найпростішого укриття, як за місцем її основної роботи, так і за сумісництвом, та небажання отримувати від неї послуги за окремими договорами підряду з викладенням наміру прийняти іншого працівника на цю посаду із збереженням робочого місця за позивачкою; з боку працівниці наполягання на подальшому продовженні відпустки без збереження заробітної плати до закінчення воєнного стану та роботи виключно в онлайн режимі. Скарг, звинувачень у домаганнях, інших ознак харасменту або мобінгу , що мали б місце до неї з боку директора МДЮСШОІ, листи від імені ОСОБА_2 , не містять. Зміст усього листування між роботодавцем та працівницею носить толерантний, чемний характер.

Це листування належним чином досліджено судом першої інстанції та викладено у змісті судового рішення (т.1 а.с.25-28), з якого слід виснувати, що ОСОБА_2 , після повернення до міста Миколаєва не повідомила керівництво школи щодо зміни обставин та можливості виконання нею обов`язків за трудовим договором. Одночасно вважала можливим виконувати трудові обов`язки виключно в обраний нею спосіб, в онлайн режимі, внаслідок чого ухилилася від безпосереднього виходу на роботу на вимогу роботодавця, мотивуючи це наявністю воєнного стану, продовження відпустки без збереження заробітної плати або роботи виключно в онлайн режимі чи за окремими зверненням відповідно до умов договору підряду. Такі дії працівниці за сумісництвом не відповідали умовам трудового договору і бажанню роботодавця упорядкувати робочий процес.

Тому наказом МДЮСШОІ №105-к від 16 жовтня 2023 року ОСОБА_2 зобов`язано приступити до виконання своїх обов`язків з урахуванням графіку прийому громадян директором (т.1 а.с.29, 171), на що ОСОБА_2 16 листопада 2023 року листом повідомила відповідача, що зможе повернутись до роботи із відпустки тільки після закінчення в України воєнного стану (т. 1 а.с.33).

На зазначене відповідач листом від 17 листопада 2023 року знову зауважив позивачці, що її було попереджено за місяць до закінчення воєнного стану в Україні про повернення до роботи за сумісництвом у МДЮСШОІ та просив у найкоротший термін обґрунтувати причини не виходу на роботу (т.1 а.с.34).

Втім, позивачка вважала подану заву про відпустку без збереження заробітної плати актуальною, у зв`язку із продовженням воєнного стану до 14 лютого 2024 року, про що знову письмово повідомила відповідача у листі від 17 листопада 2023 року (т.1 а.с.35, 39).

За таких обставин працівниками МДЮСШОІ складено акти про відсутність ОСОБА_2 на роботі 16, 17 та 20 листопада 2023 року упродовж чотирьох годин без поважної причини (т.1 а.с.36,37,38, 104-106).

Доводи позивачки ОСОБА_2 про відсутність посилання в актах на конкретні часові рамки її невиходу на роботу, не мають правового значення для кваліфікації її дій, як прогулу через відсутність на робочому місці, оскільки сам факт невиходу на роботу в зазначені дні позивачкою не спростовується.

Наказом директора МДЮСШОІ №114-к від 21 листопада 2023 року ОСОБА_2 звільнена з займаної посади перекладача жестової мови згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, враховуючи п. 4 ст. 12 Закону України «Про відпустки». Головного бухгалтера зобов`язано зробити повний розрахунок (т. 1 а.с.40). Звільнення проведено на підставі статті 43? КЗпП України, за відсутності членства в профспілковій організації.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Застереження щодо звільнення працівника за сумісництвом ця норма закону не містить.

Тобто звільнення працівника з основного місця роботи або з місця роботи за сумісництвом у відповідності до вказаної норми є одним з видів дисциплінарного стягнення.

Тому при накладенні дисциплінарних стягнень роботодавцем повинні бути дотримані процедура та порядок, передбачені статями 147-149 КЗпП України, а саме: проведені відповідні перевірки фактів порушення дисципліни, відібрані пояснення від працівника як порушника дисципліни, та застосовані види стягнень з урахуванням його попередньої роботи та інших обставин.

Усі визначені вищенаведеними нормами трудового законодавства процедури та порядок звільнення позивачки ОСОБА_2 з роботи за сумісництвом роботодавцем МДЮСШОІ дотримані.

За наведеного, та враховуючи обставини відсутності працівниці за сумісництвом на робочому місці, при виконанні обов`язків за основним місцем роботи в організації, що розташована за тією ж адресою, що і МДЮСШОІ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що причини відсутності перекладача ОСОБА_2 16, 17 та 20 листопада 2023 року на робочому місці протягом чотирьох годин в МДЮСШОІ є неповажними, тобто нею вчинено прогул, що відноситься до порушення робітником трудової дисципліни.

Твердження позивачки про продовження її відпустки є неприйнятними, так як суперечать умовам трудового договору, за яким порядок та тривалість надання відпусток без збереження заробітної плати в умовах воєнного часу у відповідності до статті 12 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відноситься до виключної компетенції роботодавця, а самостійне їх використання працівником на свій розсуд відноситься до вчинення прогулу без поважних причин, як і не бажання працівника виконувати покладені на нього обов`язки у відповідності до організації трудового процесу роботодавцем, яке теж відноситься до його виключної компетенції.

Роботодавцем виконано свій обов`язок з надання відпустки тривалістю більше, ніж 90 днів, після чого видано наказ про необхідність працівниці за сумісництвом приступити до виконання трудових обов`язків протягом одного місця з дня видачі наказу.

Про такі дії та покладення обов`язку працівниця роботодавцем повідомлена в належний спосіб, з яким вона не погодилася. Натомість, позивачка не подала заяву про припинення трудових відносин за інших умов та обрала для себе спосіб «невиходу на роботу з викладених нею особистих мотивів: продовження відпустки та бажання працювати в онлайн режимі». Інших доводів про неможливість виконання трудових обов`язків в МДЮСШОІ позивачкою в особистому листуванні не наведено, зокрема, щодо застосування до неї мобінгу або харасменту.

Тому, з огляду на те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивачки до відповідача, стосовно якої позивачка просить прийняти судове рішення; а підставу позову становлять обставини, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив докази, що подані учасниками справи на обґрунтування доводів та заперечень проти них, правильно встановив правовідносини, що виникли між сторонами справи, та застосував до них ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню, внаслідок чого обґрунтовано відмовив у задоволені позову про визнання дій по видачі наказу про звільнення незаконними та скасування наказу, поновленні на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, у зв`язку із вчиненням позивачкою прогулу без поважних причин.

Доводи позивачки у позові та апеляційній скарзі з приводу її звільнення з роботи за прогул з причини застосування до неї мобінгу та харасменту не є доведеними, оскільки, по-перше, про ознаки харасменту, які мали місце до початку воєнного стану, заявлено позивачкою лише у змісті надрукованих нею пояснень від 27 жовтня 2023 року, які у подальшому використані як зміст позовної заяви, та не мають підтвердження на період її безпосередньої роботи з червня 2021 року до початку періоду відпустки, оскільки в подальшому вона не приступила до безпосереднього виконання обов`язків з інших причин. Ці пояснення надані нею працівникам поліції не за особистою ініціативою, а на звернення директора школи стосовно здійснення нею дій з вимагання грошей від школи за надання не узгоджених послуг тренеру (т.1 а.с.74-93), та як наслідок за ними не прийнято будь-яких рішень, у яких такі факти могли бути встановленими, зокрема, органами поліції. По-друге, посилання позивачки на створення атмосфери мобінгу не є слушним, так як мобінг можливий лише при виконанні трудових обов`язків у колективі, які позивачка не виконувала з 14 лютого 2022 року, внаслідок чого умови, визначені у статті 2? КЗпП України, до виконання або не виконання нею трудових обов`язків не відносяться. Саме намагання уповноваженої особи покласти на позивачку, як працівницю за сумісництвом, обов`язок приступити до роботи не може кваліфікуватися, як мобінг. Не може бути мобінгом і роздруківка чату іншої особи у соціальних мережах без ідентифікації поведінки та дій невизначених осіб з пропозиціями та рекомендаціями (т.1 а.с.43-50). Звернення роботодавця до правоохоронних органів є дією у спосіб, визначений законами, а тому теж не відноситься до мобінгу.

Такими же є і твердження про прийняття на роботу на місце позивачки іншої особи, які не лише не доведені у справі за допомогою належних доказів, але ще і не є обґрунтуванням заявлених нею позовних вимог.

Додаткові посилання представника позивачки на відсутність фінансування у школи посади перекладача не має правового значення для вирішення справи по суті позову.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову, так як звільнення позивачки здійснено адміністрацією з дотриманням норм трудового законодавства.

Посилання позивачки на відсутність у рішенні суду повної аргументації стосовно відхилення усіх її доводів суперечить рішенню ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, де суд нагадав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції при викладенні мотивувальної частини судового рішення виконав свій обов`язок щодо надання його обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, з урахуванням предмету та підстав позову та у світлі конкретних обставин, які правильно встановлені судом.

За такого судове рішення, яке ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права у відповідності до статті 375 ЦПК України не підлягає скасуванню або зміні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди позивачки із висновком суду, та в основному спрямовані на переоцінку тих доказів, які належним чином досліджені судом першої інстанції, та перепровірені судом апеляційної інстанції.

Підстав, передбачених статтею 141 ЦПК України, для перерозподілу судових витрат, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова