Постанова від 29.01.2025 по справі 523/805/23

Номер провадження: 22-ц/813/2862/25

Справа № 523/805/23

Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Позивачка звернулась з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 10000 гривень щомісячно до досягнення повноліття спільною дитиною. Свої вимоги мотивує тим, що сторони по справі є батьками сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У свідоцтві про народження сина батьком записаний ОСОБА_1 .

Як зазначила позивачка у своєму позові, відповідно до Договору асоційованого членства у товаристві №4/14-НП-БФ від 18 травня 2020 року, який укладений між ОСОБА_1 та Споживчим товариством «БУДОВА-ФІНАНС», ОСОБА_1 має у власності майнові права на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66.3кв.м., загальною вартістю 50322,00 доларів США.

У зустрічній позовній заяві про визначення місця проживання дитини в рамках справи №523/12464/22 (суддя Далеко К.О.) відповідач зазначає, що має самостійний, стабільний та постійний дохід ОСОБА_1 з 19.10.2019 року працює у ТОВ «Мейлан» на посаді директора, що підтверджується характеристикою наданою особисто відповідачем в рамках справи №523/12464/22.

Відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, за результатами огляду від 07.11.2022 року відповідач повністю здоровий, що свідчить про повноцінну спроможність сплачувати аліменти на утримання дитини. Вказаний документ також було надано особисто відповідачем в рамках справи №523/12464/22.

Враховуючи добрий матеріальний стан відповідача, відсутність у нього інших утриманців, наявність майнових прав на об`єкт нерухомого майна вартістю 50322,00 доларів США, постійний та високий дохід на посаді директора ТОВ «МЕЙЛАН», на думку позивачки, розмір аліментів, який забезпечить гармонійний розвиток дитини має складати 10 000,00 грн. щомісячно.

Позиція відповідача у суді першої інстанції.

Відповідачем через свого представника адвоката Драгун А. С. надано відзив на позовну заяву. Стороною відповідача зазначено, що ОСОБА_1 зможе платити аліменти на утримання сина у розмірі 1136 гривень щомісяця. Зазначив, що аліменти, котрі просить стягувати з нього позивачка значно перевищують його доходи, оскільки його заробітна плата складає лише 7000 гривень щомісяця. (а.с. 48-50).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4000 гривень щомісячно з індексацією відповідно до закону, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь ОСОБА_2 до повноліття дитини до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 16 січня 2023 року. Стягнено з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в сумі 1073 гривень 60 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким провадження у справі №523/805/23 закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року у справі №523/12464/22 було визначено місце проживання ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 . Постановою Одеського апеляційного суду від 15.04.2024 року це рішення було залишено без змін. При цьому, станом на сьогоднішній день, питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 остаточно вирішено не було, оскільки:

- у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває справа №523/12464/22 за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення від 19.12.2023 року за нововиявленими обставинами;

- у провадженні Касаційного цивільного суду Верховного Суду перебуває справа №523/12464/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15.04.2024 року.

Таким чином, він вважає, що наразі дане питання остаточно вирішено не було, оскільки місце проживання дитини це може бути змінено за рішенням суду.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

10 грудня 2024 року ОСОБА_2 подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що судове рішення щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першоїстатті 368 ЦПК Україниу суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуваннямстатті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятоїстатті 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 29 січня 2025 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третійстатті 3 ЦПК Українипередбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до приписуст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ізст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду

За змістомст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14). У свідоцтві про народження доньки батьком записаний ОСОБА_1 .

Знаючи, що дитина потребує постійної батьківської уваги та допомоги, відповідач матеріальної допомоги не надає. Позивачка звернулась до суду 16 січня 2023 року з проханням стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі 10000 гривень щомісячно на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття.

Відповідно до Договору асоційованого членства у товаристві №4/14-НП-БФ від 18 травня 2020 року, який укладений між ОСОБА_1 та Споживчим товариством «БУДОВА-ФІНАНС», ОСОБА_1 має у власності майнові права на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66.3кв.м., загальною вартістю 50322,00 доларів США. (а.с. 15-28).

ОСОБА_1 з 19 жовтня 2019 року працює у ТОВ «Мейлан» на посаді директора, що підтверджується і самим відповідачем. Його заробітна плата, на момент подання відзиву на позовну заяву складала 7000 гривень на місяць.

Правилами ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Утримання дітей, надання їм матеріальної допомоги є обов`язком батьків, що випливає зі змісту положення ст. 180 Сімейного кодексу України, яке зобов`язує батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

У статті 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до ст.9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов`язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від неналежного піклування з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

Одним із способів захисту прав неповнолітньої дитини при ухиленні батьків від обов`язку її утримувати є законодавчо передбачена можливість судового стягнення коштів на їх утримання.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Згідно із штампом суду на позовній заяві, позивач подав її 16 січня 2023 року. Таким чином, з оглядом на вищевказану норму матеріального закону, аліменти потрібно стягувати з відповідача, починаючи з 16 січня 2023 року.

Згідно зі ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

У разі винесення судом рішення про стягнення аліментів, згідно з частиною 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Крім того, частиною 1 ст. 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Як вбачається із вказаних норм закону спосіб стягнення аліментів визначається судом за вибором позивача, на утримання дитини, з якою вказана особа проживає.

Згідно з ч.1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

При визначенні розміру аліментів суд ураховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).

Частиною 2 статті 182 СК України встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи матеріальний стан сторін, з врахуванням встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для неповнолітніх дітей, суд першої інстанції правильно вважав можливим, не порушуючи права сторін, стягнути з відповідача на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_3 аліменти у розмірі 4000 гривень щомісячно, з індексацією відповідно до закону, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.

Також, відповідно до положення ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції вмотивовано вважав необхідним стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1073 гривень 60 копійок, оскільки позивачка звільнялась від їх сплати при подачі позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому потрібно надавати сутнісного, а не формального значення.

У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предметом спору є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити певне судове рішення.

Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову це зазначена в позовній заяві правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, неіснування (відсутність) предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у разі припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Врахувавши викладене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначив, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.

Колегією суддів встановлено, що у провадженні судів перебувала цивільна справа №523/12464/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_2 . У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_5 , залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду набрала законної сили 15 квітня 2024 року.

Ухвалою Верховного суду від 13 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року. Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року, яке залишив без змін Одеський апеляційний суд згідно з постановою від 15 квітня 2024 року.

Таким чином, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2023 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року, не зупинене для виконання та має виконуватись.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що сам по собі факт подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та відкриття провадження за цією заявою не є підставою для того, що б рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2023 року було зупинене у виконанні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що на момент винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року, якою рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року про визначення проживання дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 , набрала законної сили, зупинена для виконання не була, тому твердження про відсутність предмета спору є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 29 січня 2025 року.

Головуючий Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький