Рішення

від 29.01.2025 по справі 320/44548/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 року №320/44548/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України про:

- визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08.03.2023 Державної податкової служби України надану на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром»;

- зобов`язання Державної податкової служби України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» нову індивідуальну податкову консультацію з питань, порушених ним у зверненні (вих. № 3 від 18.11.2021 та вих. № 4 від 28.12.2021) з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надана індивідуальна податкова консультація Державної податкової служби України не узгоджується з нормами чинного законодавства та суперечить вже наданим консультаціям з аналогічного питання. Позивач вважає помилковим висновок податкової служби, що у разі, якщо юридична особа (боржник) сплачує кошти фізичній особі (поручителю), яка виконала перед кредитором обов`язок боржника за договором поруки, то сума сплачених коштів оподатковується податком га доходи фізичних осіб і військовим збором як інший дохід на загальних підставах, та іншими зазначеними вище похідними висновками відповідача, що витікають із головного.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що висновки індивідуальної податкової консультації є обґрунтованими та правомірними. Наголошено, що у разі, якщо юридична особа (боржник) сплачує кошти фізичній особі (поручителю), яка виконала перед кредитором обов`язок боржника за договором поруки, то суми сплачених коштів оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором як інший дохід на загальних підставах. При цьому, юридична особа (боржник) як податковий агент зобов`язана виконувати усі функції, визначені кодексом.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якій він наполягає на заявлених позовних вимогах, просить суд їх задовольнити в повному обсязі. Зазначив про порушення строку подачі відзиву, та, як наслідок, не враховувати його при прийнятті рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засідання з повідомленням сторін.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» в порядку ст. 52 ПК України звернулося до Державної податкової служби України зі зверненнями про надання індивідуальної податкової консультації (вих.№3 від 18.11.2021 та повторно вих. №4 від 28.12.2021).

У зверненні позивач повідомляв, що між ним та банком - резидентом України було укладено кредитний договір, поручителем за яким у повному обсязі виступила фізична особа резидент України. Поручитель повністю виконав перед банком зобов`язання, забезпечене порукою, кредит підприємства повністю погашений. У свою чергу, підприємство планує погашати заборгованість перед поручителем у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку.

З метою отримання безоплатної індивідуальної податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства позивач у зверненні просив відповідача надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

Чи виникає у фізичної особи резидента України як поручителя дохід/об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором у випадку погашення підприємством як боржником заборгованості перед таким поручителем у порядку частини другої ст. 556 Цивільного кодексу України (у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку за підприємство як боржника)?

У випадку наявності такого доходу/об`єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором чи буде підприємство податковим агентом стосовно такого поручителя у випадку погашення підприємством заборгованості перед таким поручителем у порядку частини другої ст. 556 ЦКУ (у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку за підприємство як боржника) і якщо буде, то в якій частині обов`язків податкового агента?

Якщо підприємство буде податковим агентом стосовно такого поручителя у випадку погашення підприємством заборгованості перед таким поручителем у порядку частини другої ст. 556 ЦКУ (у розмірі, що не буде перевищувати розмір грошових коштів, сплачених поручителем банку за підприємство як боржника), то яку ознаку доходу фізичних осіб для подання додатку 4 ДФ слід зазначати підприємству?

Державна податкова служба України надала позивачеві індивідуальну податкову консультації №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08.03.2023, в якій зазначила, що «до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, у разі, якщо відповідно до договору поруки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто відбувається заміна кредитора, то доходу у розумінні Кодексу у нового кредитора не виникає.

Водночас, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Також, вказані доходи є об`єктом оподаткування військовим збором (пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

«Враховуючи викладене, у разі якщо юридична особа (боржник) сплачує кошти фізичних осіб (поручителю), яка виконала перед кредитором обов`язок боржника за договором поруки, то суми сплачених коштів оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором як інший дохід на загальних підставах.

При цьому юридична особа (боржник) як податковий агент зобов`язана виконувати усі функції, визначені Кодексом.

Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, із змінами і доповненнями (далі-Порядок).

Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб, наведених у додатку 2 до Порядку, інші доходи, які включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відображаються під ознакою доходу « 127».»

Не погоджуючись з позицією Державної податкової служби України, викладеною в індивідуальній податковій консультації, товариство звернулось до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.14.1.172-1 п.14.1 ст.14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

За змістом пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Аналіз викладених норм права дає можливість дійти висновку, що індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до положень ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Положеннями ст.164 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Наказом Міністерства Фінансів № 290 від 29.11.99, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за № 860/4153 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 дохід, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Пунктом 5 зазначеного Положення визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Національному положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги, що фактично фізичні особи поручителі набули статусу нового кредитора, до якого перейшли права Банку та, враховуючи, що позивачем погашається сума боргу, сплаченого поручителями за Підприємство без додаткових нарахувань (неустойки, штрафу, пені, відсотків), відсутній факт отримання доходу такими поручителями, а, відтак, об`єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб також відсутній.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку про безпідставність посилань податкового органу щодо відображення податковим агентом за результатами наведених операцій у додатку 4ДФ до Розрахунку за ознакою доходу « 127» - Інші доходи, крім сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби (пп. 164.2.20 ПКУ).

Підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України передбачає, що одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Окрім того, пунктом 56.21 статті 56 ПК України передбачає, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czec hRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).

Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; SabinPopescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).

Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року).

Судом встановлено, що товариство виступило боржником за кредитним договором, укладеними з банківською установою, а фізична особа виступила поручителем за цим кредитним договором та сплатила усі платежі у повному обсязі Банку.

При цьому, суд бере до уваги, що повернення боргу здійснюватиметься у той же сумі, яку сплатили поручитель Банку, та інші додаткові виплати не здійснюватимуться, оскільки однією з основних умов оформлених договорів поруки є те, що виконання поручителями кредитних зобов`язань за позичальника (сплата відсотків, основного кредиту), здійснюється на безоплатній основі, без встановлення процентів та отримання поручителями будь-якої майнової вигоди по даним договорам.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПС України, надаючи індивідуальну податкову консультацію, виходила з того, що у вказаних обставинах має місце отримання фізичними особами-поручителями доходів, а тому Підприємство має статус податкового агента, яке зобов`язане подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку.

Водночас, згідно з вищенаведених правових норм визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Проте, враховуючи те, що фактично фізична особа - поручитель набула статусу нового кредитора, до якого перейшли права Банку та, враховуючи, що позивачем погашається сума боргу, сплаченого поручителями за Підприємство без додаткових нарахувань (неустойки, штрафу, пені, відсотків), відсутній факт отримання доходу такими поручителями, а, відтак, об`єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб також відсутній.

Крім того, суд враховує і ту обставину, що позивачу не було надано обґрунтовану консультацію, оскільки податковим органом не роз`яснено та не наведено на підставі яких норм повернений борг набуває статусу доходу.

Таким чином, оскаржувана індивідуальна податкова консультація №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08.03.2023 є необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Як наслідок, для належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну податкову службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» нову індивідуальну податкову консультацію з питань, порушених ним у зверненні (вих. № 3 від 18.11.2021 та повторно вих. № 4 від 28.12.2021) з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції від 29.05.2023 № 374, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2 684,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію №514/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 08.03.2023 Державної податкової служби України, надану на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром».

Зобов`язати Державну податкову службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» нову індивідуальну податкову консультацію з питань, порушених ним у зверненні (вих. № 3 від 18.11.2021 та вих. № 4 від 28.12.2021), з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-Пром» (код ЄДРПОУ 39076412; адреса: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 8а, оф. 301-313) судовий збір у розмірі 2 684,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393; адреса: адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 29 січня 2025 року.

Суддя Кочанова П.В.