Постанова

від 22.01.2025 по справі 756/550/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року м. Київ

Справа № 756/550/24

Провадження № 22-ц/824/1896/2025

Резолютивна частина постанови оголошена 22 січня 2025 року

Повний текст постанови складено 28 січня 2025 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідачі Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Старшинським Владленом Артуровичем, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року, ухвалені у складі судді Белоконної І.В.,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» про визнання недійсними положень договору та стягнення грошових коштів та просив:

-визнати недійсним абзац другий пункту 4.5. Договору № БОС/02-К В/092 про визначення ціни відступлення права вимоги за Договором № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року, укладеного 03 лютого 2022 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі Договору № 30/11-2017 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 30.11.2017 діє ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін» та ОСОБА_1 наступного змісту: «При цьому, у випадку розірвання цього Договору на підставі п. п. 4.3.2, 4.3.3 даного Договору, Первісний Покупець має право на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від Ціни відступлення права вимоги, визначеної в п. 2.1 даного Договору.»;

- стягнути з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» на свою користь грошові кошти в розмірі 1 011 000,00 грн суми основного боргу, 3% річних за період з 26.11.2023 по 29.04.2024 в розмірі 12 935,71 грн, інфляційні втрати за період з 26.11.2023 по 29.04.2024 в розмірі 19 340,43 грн.

Позов обґрунтовано тим, що між ТОВ «Столиця-зем-індустрія» та відповідачем АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус», як покупцем, від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі Договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду № 30/11-2017 від 30 листопада 2017 року діє ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін», було укладено Договір № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року, предметом якого є майнові права на Апартаменти під будівельним № 92 на 16 поверсі у багатофункціональному громадському комплексі з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 на умовах та в порядку, що визначені у цьому Договорі. Під «майновими правами на Апартаменти» сторони розуміють право набути у власність Апартаменти, що будуть створені у зв`язку з «Будівництвом багатофункціонального громадському комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1 », 2-й п.к. на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:191:0130, площею 1,4681 га, наданій ТОВ «Столиця-зем-індустрія» у строкове платне користування на умовах Договору оренди земельної ділянки від 30.08.2018, укладеному між ТОВ «Столиця-зем-індустрія», як орендарем, та Київською міською радою, як орендодавцем (на підставі рішення Київської міської ради № 1000/4007 від 20.12.2017), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Литвин А.С., від 30.08.2018 року за реєстровим № 3551.

У подальшому 03.02.2022 між ТОВ «Столиця-зем-індустрія», як продавцем, АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі Договору № 30/11-2017 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 30.11.2017 діє ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін» та позивачем ОСОБА_1 , як новим покупцем було укладено Договір про відступлення права вимоги та заміну сторони за Договором № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року.

За умовами предмету Договору про відступлення права вимоги, до позивача переходить право вимоги первісного покупця до продавця за вищевказаним Договором купівлі-продажу майнових прав. Сторони дійшли згоди, що визначення ціни відступлення права вимоги є предметом домовленості виключно між первісним покупцем та новим покупцем. Ціна відступлення права вимоги визначається первісним покупцем та новим покупцем без участі продавця, шляхом укладення окремого Договору про визначення ціни відступлення права вимоги за Договором купівлі- продажу майнових прав.

Відповідно до положень пункту 6.3. Договору про відступлення права вимоги, сторони дійшли згоди, що дія цього Договору автоматично достроково припиняється у випадку розірвання Договору про визначення ціни відступлення права вимоги.

На виконання умов Договору про відступлення права вимоги між позивачем та відповідачем 03.02.2022 укладено Договір № БОС/02-К В/092 про визначення ціни відступлення права вимоги за Договором № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року.

Згідно пункту 2.1. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, ціна відступлення права вимоги первісного покупця новому покупцю за Договором купівлі-продажу майнових прав складає 2 021 118,40 грн без ПДВ, що еквівалентно 71 372,22 доларам США за базовим фіксованим курсом.

Умовами договору визначено, що новий покупець має право сплачувати ціну відступлення права вимоги, визначену у п. 2.1. Договору, як одним платежем, так і декількома в межах строку, визначеного пунктом 2.3. договору.

Пунктом 2.3. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги встановлено, що новий покупець зобов`язаний оплатити первісному покупцю ціну відступлення права вимоги до 08 серпня 2023 року (включно) з урахуванням графіку, визначеного у даному пункті договору. Згідно наведеного графіку, перший платіж в розмірі 1 011 000,00 грн підлягав сплаті новим покупцем в період з 03 лютого 2022 року по 08 лютого 2022 року. Чергові платежі підлягали сплаті рівними частинами в розмірі 56 117,69 грн в період з 09 лютого 2022 року по 08 серпня 2023 року.

07 лютого 2022 року позивач на рахунок відповідача здійснив перший платіж в розмірі 1 011 000,00 грн.

24 лютого 2022 року через повномасштабне військове вторгнення позивач разом з родиною був вимушений залишити територію України, у зв`язку із чим втратив роботу та фінансову можливість вносити чергові платежі за Договором.

У пунктах 4.3., 4.4., 4.5 Договору про визначення ціни відступлення права вимоги передбачено, що сторони дійшли згоди, що дія цього Договору та автоматично Договору відступлення може бути достроково припинена новим покупцем в односторонньому порядку: шляхом направлення новим покупцем первісному покупцю в порядку, передбаченому п. 6.4 даного Договору, повідомлення про розірвання. Договір вважатиметься розірваним на 5 (п`ятий) календарний день з дня направлення повідомлення про розірвання стороною-ініціатором. Первісний покупець протягом 90 (дев`яноста) банківських днів з дати розірвання (припинення) повертає новому покупцю сплачені ним кошти. При цьому, у випадку розірвання цього Договору на підставі п.п. 4.3.2, 4.3.3 даного Договору, первісний покупець має право на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від ціни відступлення права вимоги, визначеної в п. 2.1 даного Договору.

22 серпня 2023 року позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено на адресу відповідача повідомлення про розірвання Договору про визначення ціни відступлення права вимоги та викладено вимогу про повернення сплачених за цим договором грошових коштів на вказаний у повідомленні про розірвання банківський рахунок позивача. Поштове відправлення не було вручене під час доставки та було повернуто за зворотною адресою.

За таких обставин, позивач уважає, що Договір про визначення ціни відступлення права вимоги є розірваними з 27.08.2023 з його ініціативи.

Проте, відповідач грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених ним коштів за Договором про визначення ціни відступлення права вимоги не виконав та грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач убачає необхідним стягнути з відповідача на свою користь сплачені за договором грошові кошти в розмірі 1 011 000,00 грн, а також за період з 26.11.2023 по 29.04.2024 3% річних у розмірі 12 935,71 грн та інфляційні втрати в розмірі 19 340,43 грн.

Щодо умов пункту 4.5. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги від 03.02.2022 стосовно права первісного покупця на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від ціни відступлення права вимоги, позивач зауважує, що реалізація ним свого права на дострокове припинення Договору про визначення ціни відступлення права вимоги не є порушенням його умов, а тому застосування штрафу за вчинення позивачем правомірних та передбачених договором дій не відповідає засадам цивільного законодавства. У такому випадку застосування штрафу за правомірну дію, на його думку, суперечить сутності неустойки, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачені грошові кошти в розмірі 1 011 000,00 грн без вирахування штрафу в розмірі 10%.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року за вказаним позовом відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» (код за ЄДРПОУ 41762527; адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Заболотного Академіка, будинок № 48-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) грошові кошти в розмірі 808 888 (вісімсот вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 16 копійок суми основного боргу, 3% річних за період з 26.11.2023 по 29.04.2024 в розмірі 10 349 (десять тисяч триста сорок дев`ять) гривень 70 копійок, інфляційні втрати за період з 26.11.2023 по 29.04.2024 в розмірі 17 123 (сімнадцять тисяч сто двадцять три) гривні 88 копійок та судовий збір у розмірі 8 363 (вісім тисяч триста шістдесят три) гривні 62 копійки.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Договір про визначення ціни відступлення права вимоги є розірваним з 27.08.2023 з ініціативи позивача на підставі підпункту 4.3.2. пункту 4.3. цього договору, а Договір про відступлення права вимоги є відповідно автоматично припиненим з цієї ж дати, на підставі пункту 6.3. згаданого договору.

На виконання вимог п. 4.5. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, відповідач протягом 90 (дев`яноста) банківських днів з дати розірвання (припинення), тобто до 25.11.2023, зобов`язаний був повернути позивачу сплачені ним кошти у розмірі у розмірі 1 011 000,00 грн з вирахуванням 10% від ціни відступлення права вимоги (202 111,84 грн), що становить 808 888,16 грн.

Однак, в порушення вказаного пункту грошове зобов`язання з повернення коштів відповідачем не виконано. У зв`язку з наведеним, суд уважає правильним стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 808 888,16 грн.

22 червня ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з заявою про ухвалення додаткового рішення в якій просив стягнути з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 44 000,00 грн.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року заяву задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» (код за ЄДРПОУ 41762527; адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Заболотного Академіка, будинок № 48-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок.

У іншій частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Задовольнлячи заяву частково суд першої інстанції виходив з того, щозаявлені позивачем витрати у сумі 44 000,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим представником обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат, також беручи до уваги часткове задоволення позову та те, що відповідач також поніс витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Старшинський В.А. подав апеляційну скаргу, в якій позивач просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у п. 4.5 Договору про визначення ціни відступлення права вимоги передбачено, що, у випадку розірвання цього Договору на підставі п.п. 4.3.2, 4.3.3 даного Договору, первісний покупець має право на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від ціни відступлення права вимоги, визначеної в п. 2.1 даного Договору, разом з тим вказана умова у договорі укладена з порушенням чинного цивільного законодавства а тому такий пункт має бути визнано недійсним, а тому штраф не підлягає стягненню з відповідача.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Старшинський В.А. подав апеляційну скаргу у якій просив додаткове рішення суду скасувати та ухвали нове рішення яким стягнути з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 13 274,80грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що стягненні судом витрати на правничу допомогу не відповідають пропорційності відповідно до задоволених позовних вимог.

19 липня 2024 року Листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 756/550/24 з Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Старшинським В.А., на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» про визнання недійсними положень договору та стягнення грошових коштів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Старшинським В.А., на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельюрус» про визнання недійсними положень договору та стягнення грошових коштів.

Відзив від інших учасників справи до Київського апеляційного суду не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду в судове засідання в приміщенні Київського апеляційного суду (вул. Солом`янська, 2-а) на 22 січня 2025 року на 16 годину 30 хвилин.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Старшинський А.С. підтримав доводи апеляційних скарг.

Відповідач АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» в судове засідання явку свого представника не забезпечив.

До суду представником відповідача адвокатом Казимиренко К.В. подано клопотання/заява про відкладення судового засідання у справі. При цьому представник посилається на те, що відповідач копію апеляційної скарги ні в паперовому ні в електронному вигляді не отримував.

Колегія суддів вважає заявлене клопотання необґрунтованим, оскільки як убачається з матеріалів справи копії апеляційних скарг відповідно до квитанцій №1395805 (а.с.115) та №1443594 (а.с.128). були доставлені відповідачу 18 липня 2024 року о 12:39 та 29 липня 2024 року о 09:58 відповідно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в електронний суд відповідача 19 серпня 2024 року та 17 вересня 2024 року було надіслано ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представника позивача адвоката Старшинського В.А., та були доставлені 20 серпня 2024 року та 17 вересня 2024 року відповідно, тобто за 4 місяці до розгляду справи по суті. Разом з тим, протягом вказаного періоду часу, відповідачем та його представником не заявлялось будь-яких клопотань щодо неотримання апеляційних скарг.

За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що між ТОВ «Столиця-зем-індустрія», як продавцем, та відповідачем АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус», як покупцем, від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі Договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду № 30/11-2017 від 30 листопада 2017 року діє ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін», було укладено Договір № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року, предметом якого є майнові права на Апартаменти під будівельним № 92 на 16-му поверсі у багатофункціональному громадському комплексі з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 на умовах та в порядку, що визначені у цьому Договорі. Під «майновими правами на Апартаменти» сторони розуміють право набути у власність Апартаменти, що будуть створені у зв`язку з «Будівництвом багатофункціонального громадському комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1 », 2-й п.к. на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:191:0130, площею 1,4681 га, наданій ТОВ «Столиця-зем-індустрія» у строкове платне користування на умовах Договору оренди земельної ділянки від 30.08.2018, укладеному між ТОВ «Столиця-зем-індустрія», як орендарем, та Київською міською радою, як орендодавцем (на підставі рішення Київської міської ради № 1000/4007 від 20.12.2017), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Литвин А.С., від 30.08.2018 за реєстровим № 3551.

03 лютого 2022 року між ТОВ «Столиця-зем-індустрія», як продавцем, відповідачем АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус», як первісним покупцем від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі Договору № 30/11-2017 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 30.11.2017 діє ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін», та позивачем ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги та заміну сторони за Договором № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року, за умовами якого до позивача переходить право вимоги первісного покупця до продавця за вищевказаним Договором купівлі-продажу майнових прав.

Положеннями пункту 3.1. Договору про відступлення права вимоги визначено, що сторони дійшли згоди, що визначення ціни відступлення права вимоги є предметом домовленості виключно між первісним покупцем та новим покупцем. Ціна відступлення права вимоги визначається первісним покупцем та новим покупцем без участі продавця, шляхом укладення окремого Договору про визначення ціни відступлення права вимоги за Договором купівлі- продажу майнових прав. Продавець не заперечує проти положень даного пункту.

Відповідно до положень пункту 6.3. Договору про відступлення права вимоги, сторони дійшли згоди, що дія цього Договору автоматично достроково припиняється у випадку розірвання Договору про визначення ціни відступлення права вимоги.

На виконання пункту 3.1. Договору про відступлення права вимоги між позивачем та відповідачем 03.02.2022 укладено Договір № БОС/02-К В/092 про визначення ціни відступлення права вимоги за Договором № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року.

Пунктом 1.1. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги визначено, що новий покупець зобов`язується оплатити первісному покупцю ціну відступлення права вимоги, що належить первісному покупцю за Договором купівлі-продажу майнових прав на Апартаменти, на момент укладення Договору відступлення, а первісний покупець прийняти таку оплату.

Згідно пункту 2.1. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, ціна відступлення права вимоги первісного покупця новому покупцю за Договором купівлі-продажу майнових прав складає 2 021 118,40 грн без ПДВ, що еквівалентно 71 372,22 доларам США за Базовим фіксованим курсом.

Відповідно до пункту 2.2. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, сторони погодили, що новий покупець має право сплачувати ціну відступлення права вимоги, визначену у п. 2.1. Договору, як одним платежем, так і декількома в межах строку, визначеного пунктом 2.3. договору.

Пунктом 2.3. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги встановлено, що новий покупець зобов`язаний оплатити первісному покупцю ціну відступлення права вимоги до 08 серпня 2023 року (включно) з урахуванням графіку, визначеного у даному пункті договору. Згідно наведеного графіку, перший платіж в розмірі 1 011 000,00 грн підлягав сплаті новим покупцем в період з 03 лютого 2022 року по 08 лютого 2022 року. Чергові платежі згідно графіку підлягали сплаті рівними частинами в розмірі 56 117,69 грн в період з 09 лютого 2022 року по 08 серпня 2023 року.

Пунктом 3.2. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги передбачено, що у випадку порушення новим покупцем порядку оплати ціни відступлення права вимоги, встановленого п. 2.2. та п. 2.3. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, ціна відступлення права вимоги може бути збільшена первісним покупцем на суму, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період заборгованості, за кожен день прострочення від суми заборгованості. Нарахування пені, згідно з даним пунктом, може бути здійснене первісним покупцем з наступного дня, що наступає за датою, яка визначена в п. 2.2. та п. 2.3. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги.

07 лютого 2022 року позивач на рахунок відповідача здійснив перший платіж у розмірі 1 011 000,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 918153795.

Суд установив, що подальші платежі на виконання пунктів 2.2. та 2.3. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги позивач не здійснював.

Підпунктом 4.3.2. пункту 4.3. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги передбачено, що сторони дійшли згоди, що дія цього договору та автоматично Договору відступлення може бути достроково припинена новим покупцем в односторонньому порядку: шляхом направлення новим покупцем первісному покупцю в порядку, передбаченому п. 6.4 даного Договору, повідомлення про розірвання.

Відповідно до пункту 4.4. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, у випадку розірвання цього Договору в односторонньому порядку, Договір вважатиметься розірваним на 5 (п`ятий) календарний день з дня направлення повідомлення про розірвання стороною-ініціатором.

Пунктом 6.4. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги встановлено, що всі повідомлення (пропозиції) за цим Договором, якщо інше не передбачене відповідним пунктом даного Договору або відповідним абзацом даного пункту, будуть вважатися здійсненими (направленими) належним чином, якщо вони викладені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом з повідомленням про вручення та/або вручені особисто стороні-одержувачу. Датою отримання таких повідомлень (пропозицій) буде вважатися дата їх особистого отримання стороною-одержувачем або дата поштового штемпеля відділення зв`язку на конверті за місцезнаходженням сторони-відправника, у разі якщо сторона-одержувач не бажає та/або не може отримати відповідне письмове повідомлення сторони-відправника з будь-яких причин.

22 серпня 2023 року позивач рекомендованим листом з повідомленням про вручення (трекінговий номер поштового відправлення 0421019491965) направив на адресу відповідача повідомлення про розірвання Договору про визначення ціни відступлення права вимоги та виклав вимогу про повернення сплачених за цим договором грошових коштів на вказаний у повідомленні про розірвання банківський рахунок.

Згідно відомостей АТ «Укрпошта», поштове відправлення з трекінговим номером 0421019491965 не було вручене під час доставки та було повернуто за зворотною адресою.

За таких обставин та з урахуванням положень пункту 4.4. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, пункту 6.3. Договору про відступлення права вимоги, суд уважає, що Договір про визначення ціни відступлення права вимоги є розірваним з 27.08.2023 з ініціативи позивача на підставі підпункту 4.3.2. пункту 4.3. цього договору, а Договір про відступлення права вимоги є відповідно автоматично припиненим з цієї ж дати, на підставі пункту 6.3. згаданого договору.

Згідно пункту 4.5. Договору про визначення ціни відступлення права вимоги, у випадку розірвання цього Договору на підставі п. п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3 даного Договору, первісний покупець протягом 90 (дев`яноста) банківських днів з дати розірвання (припинення) повертає новому покупцю сплачені ним кошти. При цьому, у випадку розірвання цього Договору на підставі п.п. 4.3.2, 4.3.3 даного Договору, первісний покупець має право на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від ціни відступлення права вимоги, визначеної в п. 2.1 даного Договору.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі N 569/16256/19 (провадження N 61-9034св20) зроблено висновок, що "тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав: наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною п`ятою статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом); якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною); якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе лише за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акта цивільного законодавства слідує з його змісту".

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Згідно статті 546 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання'. Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Тобто, штраф є фіксованою величиною й обчислюється: у відсотках, які рахуються; від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі N 607/11746/17 (провадження N 61-18730св20) вказано, що «тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року в справі N 450/3260/16-ц (провадження № 61-19614св20) зазначено, що відповідно до частини другої статті 18 цього Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт шостий частини першої статті З, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві'.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Наприклад, особливим правовим наслідком недійсного заповіту при їх множинності може бути відновлення чинності попереднього заповіту (частина четверта статті 1254 ЦК України). Тобто законодавець лише в окремих випадках передбачає таку конструкцію як відновлення чинності правочину.

Відповідно до постанови Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, зазначено, що встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору є недопустимим. Аналогічні за змістом висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 01 вересня 2021 року у справі № 552/3453/19, від 24 листопада 2021 у справі № 191/2617/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17.

Відповідно до пунктів 4.3., 4.4., 4.5 Договору про визначення ціни відступлення права вимоги передбачено, що сторони дійшли згоди, що дія цього Договору та автоматично Договору відступлення може бути достроково припинена новим покупцем в односторонньому порядку: шляхом направлення новим покупцем первісному покупцю в порядку, передбаченому п. 6.4 даного Договору, повідомлення про розірвання. Договір вважатиметься розірваним на 5 (п`ятий) календарний день з дня направлення повідомлення про розірвання стороною-ініціатором. Первісний покупець протягом 90 (дев`яноста) банківських днів з дати розірвання (припинення) повертає новому покупцю сплачені ним кошти. При цьому, у випадку розірвання цього Договору на підставі п.п. 4.3.2, 4.3.3 даного Договору, первісний покупець має право на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від ціни відступлення права вимоги, визначеної в п. 2.1 даного Договору.

Дослідивши умови договору, суд дійшов до висновку, що розірвання договору відбулось не у зв`язку з його неналежним виконання а у зв`язку з ініціативою позивача який направив вимогу про розірвання договору.

У розумінні ЦК України штраф який зазначений в умовах договору є по своїй природі неустойкою за невиконання умов договору.

Оскільки, стягнення неустойки можливе лише у разі неналежного виконання умов договору така умова договору суперечить чинному цивільному законодавству.

Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що п. 4.5 Договору про визначення ціни відступлення права вимоги від 03.02.2022 стосовно права первісного покупця на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від ціни відступлення права вимоги є недійсним, а тому доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Оскільки суд дійшов до висновку, що п. 4.5 Договору про визначення ціни відступлення права вимоги від 03.02.2022 визнано недійсним, штраф з позивача не стягується, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 11 360,26 грн.

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 1 816,80 грн., оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Щодо додаткового рішення

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19(провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу ОСОБА_1 послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, судова колегія дійшла висновку, що справедливим буде стягнення з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13274,80 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року задовольнити частково, рішення Оболонського районного суду та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року -задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» - задовольнити.

Визнати недійсним абзац другий пункту 4.5. Договору № БОС/02-К В/092 про визначення ціни відступлення права вимоги за Договором № БОС/02-КВ/092-МП купівлі-продажу майнових прав від 03 серпня 2020 року, укладеного 03 лютого 2022 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі Договору № 30/11-2017 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 30.11.2017 діє ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін» та ОСОБА_1 наступного змісту: «При цьому, у випадку розірвання цього Договору на підставі п. п. 4.3.2, 4.3.3 даного Договору, Первісний Покупець має право на вирахування штрафу за дострокове припинення даного Договору та Договору відступлення в розмірі 10% (десяти) від Ціни відступлення права вимоги, визначеної в п. 2.1 даного Договору.»

Стягнути з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» (код за ЄДРПОУ 41762527; адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Заболотного Академіка, будинок № 48-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) грошові кошти в розмірі 1 014 905,51 грн., що складається з 1 011 000,00 грн суми основного боргу, 3% річних за період з 26.11.2023 по 29.04.2024 в розмірі 12 935,71 грн, інфляційні втрати за період з 26.11.2023 по 29.04.2024 в розмірі 19 340,43 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ельбрус» (код за ЄДРПОУ 41762527; адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Заболотного Академіка, будинок № 48-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 13 177,06 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 13274,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна