Постанова

від 29.01.2025 по справі 400/10418/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10418/24

Головуючий в 1 інстанції: Устинов І.А. Дата і місце ухвалення: 04.12.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій незаконними та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в якому просив суд визнати дії відповідача при винесені 28.04.2023 по виконавчому провадженню № 575769562 постанови про накладення штрафу у сумі 75459,17 грн. незаконними та скасувати постанову, зобов`язати відповідача усунути порушення закону шляхом здійснення розрахунку заборгованості по аліментах станом на дату прийняття судового рішення.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року закрито провадження у справі № 400/10418/24 за позовом ОСОБА_1 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій незаконними та скасування постанови.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 04.12.2024 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що ухвала суду про закриття провадження є безпідставною та підлягає скасуванню, оскільки спори щодо підсудності справ між судами є недопустимими. Апелянт зазначає, що ухвалою Корабельного районним судом м. Миколаєва від 30.09.2024 р. у справі №488/4375/24 відмовлено у відкритті провадження, оскільки оскаржувати постанову відповідача у ВП №575769562 слід в порядку адміністративного судочинства.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підстав п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у даному позові оскаржує дії державного виконавця щодо прийняття оскаржуваної постанови, а також безпосередньо дії, що полягають у прийняті державним виконавцем постанови про накладення штрафу, вчинених та прийнятих у межах провадження виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №57579562, у зв`язку із наявною заборгованістю по аліментах у боржника.

Також, як свідчать матеріали справи, позивач у позові крім іншого просив здійснити перерахунок наявної заборгованості зі сплати аліментів.

Тобто, предметом даного спору є дії державного виконавця щодо винесення постанови та безпосередньо сама постанова у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, а також безпосередньо сам розмір заборгованості боржника зі сплати аліментів відповідно до наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.10.2018 у справі № 488/4176/18.

Приймаючи оскаржувану ухвалу від 04.12.2024 о. про закриття провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, поняття суд, встановлений законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Апеляційний суд також вважає за необхідне врахувати, що в силу приписів ст.447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

В свою чергу, особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 КАС України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту позовної заяви слідує, що позивач у даному позові оскаржує дії державного виконавця щодо прийняття оскаржуваної постанови, а також щодо накладення на нього штрафу та встановлення заборон в порядку контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Також, як свідчать матеріали справи, позивач у позові крім іншого просив здійснити перерахунок наявної заборгованості зі сплати аліментів.

Тобто, предметом даного спору є дії державного виконавця щодо винесення постанови та безпосередньо самі постанови державного виконавця прийняті у ВП №575769562 у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, а також безпосередньо сам розмір заборгованості боржника зі сплати аліментів відповідно до судового наказу Корабельного районного суду м.Миколаєва від 27.09.2018 р. по справі №488/4176/18.

З даного приводу колегія суддів враховує, що порядок стягнення аліментів регламентовано ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження».

Як визначено ч.ч. 8, 9, 14 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження», спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, тощо.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

В даному випадку, оскаржувані постанови державним виконавцем були прийняті відповідно до приписів ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження, сума штрафу вирахувана виходячи з 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, які не сплачуються боржником понад три роки

В свою чергу, приписами ч.2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.

У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.

Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Те ж саме, на переконання колегії суддів стосується й постанов про встановлення тимчасових обмежень боржника, прийнятих відповідно до ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Заявник звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу та встановлення заборон в порядку контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі щодо стягнення аліментів на утримання дитини, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства в межах справи №488/4176/18.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 12 січня 2022 року по справі № 438/257/13.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В свою чергу слушними є доводи апелянта про те, що спори щодо підсудності справ між судами є недопустимими. Так , позивач звертаючись з позовною заявою та апеляційною скаргою у цій справі вважає, що ухвалою Корабельного районним судом м. Миколаєва від 30.09.2024 р. у справі №488/4375/24 відмовлено у відкритті провадження, оскільки оскаржувати постанови відповідача у ВП №575769562 слід в порядку адміністративного судочинства.

Однак, колегія суддів не погоджується з такою позицією апелянта, оскільки дослідивши ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30.09.2024 р. у справі №488/4375/24 встановлено, що відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі, суд зазначив, що заявник повинен звернутись зі скаргою на дії або бездіяльність виконавця відповідно до ст. 447 ЦПК України, тому в даному випадку доводи апелянта про наявність спору щодо підсудності цієї справ між судами є помилковим.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки він має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Відтак, у суду першої інстанції були передбачені КАС України підстави для закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відповідно до вказаної норми, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі роз`яснено позивачу, що позивачу слід звернутись зі скаргою на дії або бездіяльність виконавця відповідно до ст. 447 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку, у відповідності до ч.2 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 29 січня 2025 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук