Постанова

від 28.01.2025 по справі 320/10485/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10485/22 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.

судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Вишгородської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вишгородської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 30 червня 2022 року №18/75 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0206, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;

- зобов`язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0206, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;

- відстрочити виконання рішення, в частині зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, до закінчення воєнного стану;

- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Вишгородської міської ради від 30.06.2022 року № 18/75 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0206, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень);

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити нове судове рішення, яким у тому числі задовольнити позовну вимогу про зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Вишгородська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а відмова у наданні дозволу на розробку проекту відведення мотивована тим, що вказана земельна ділянка частково розташована в межах м. Києва.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Вишгородської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1 , виданий 03.06.2021 органом 3228.

Також, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського міського голови з клопотанням від 30.08.2021, у якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0206, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

До вказаного клопотання позивачем було додано такі документи: копія паспорта громадянина України; графічне розташування ділянки; копія довідки внутрішньо переміщеної особи; копія посвідчення учасника бойових дій.

За результатом розгляду вказаного клопотання відповідач листом від 01.10.2021 № 2-31/1347, підписаним міським головою Вишгородської міської ради, повідомив позивача про те, що земельна ділянка, запитувана ним для відведення, частково розташована в межах міста Києва.

Вищевикладена умова, на думку відповідача, унеможливлює підготовку проекту рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в місці, позначеному на графічному матеріалі.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2022 року у справі №320/15079/21 позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0206, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

- зобов`язано Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0206, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Як наслідок, Вишгородською міською радою VІІІ скликання повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 30.08.2021 та прийнято рішення № 18/75 від 30.06.2022 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ».

Підставою для відмови слугувало те, що земельна ділянка, запитувана ним для відведення, частково розташована в межах міста Києва.

Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив із того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

У силу вимог статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, ведення садівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, передача земельних ділянок у власність земельної ділянки передбачає виготовлення проекту землеустрою.

За результатами розгляду заяви громадянина, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, або надати відмову у наданні такого дозволу.

Разом з цим, така відмова повинна бути мотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених частиною 7 статті 118 ЗК України, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначений частиною 7 статті 118 ЗК України є вичерпним.

Колегія суддів наголошує на тому, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний обґрунтовувати рішення, які він приймає, зобов`язаний навести/вказати його належне обґрунтування. Таке рішення має бути належно визначеним та зрозумілим, а його мотивування (обґрунтування) у письмовій формі повинно давати можливість особі правильно його зрозуміти та реалізувати право на оскарження.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із приписами частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин (пункт 34 статті 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Водночас, частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж органом державної влади чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій неправомірними, а правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення - протиправними та нечинними.

Так, при дослідження матеріалів цієї справи, встановлено, що при зверненні до відповідача позивачем дотримано всіх умов ч. 6 ст. 118 ЗК України

Разом з тим, судом першої інстанції правильно звернуто увагу на те, що відмова відповідача є не обґрунтованою, оскільки вона не була достатньо вмотивована.

При цьому, у відмові відповідач посилається на те, що бажана земельна ділянка розташована частково в межах міста Києва, однак відповідачем не надано цьому твердженню будь-яких доказів, не досліджено місцерозташування такої ділянки та її відповідність графічним матеріалам, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, не запропоновано позивачу надати уточнюючі пояснення, які сприяли б прийняттю рішення на його користь.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті рішення діяв не добросовісно, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, як це передбачено п. п. 5, 9 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

В свою чергу відповідач не пояснює, яким чином надання такого дозволу невідповідає вимогам нормативно-правових актів або генеральним планам населених пунктів, не вказано в чому полягає або буде полягати (у разі наданні дозволу на розробку проекту землеустрою) невідповідність схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Окрім цього, зазначені докази у вигляді зображень з "Гугл мапс" є такими, що не відповідають критеріям достовірності та достатності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржене рішення Вишгородської міської ради є немотивованим та жодним чином не обґрунтованим.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги з урахуванням встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Згідно висновків Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України»).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

Наведене дає підстави для висновку, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

Водночас, щодо вимоги позивача про зобов`язання Вишгородську міську раду надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою, колегія суддів вважає за необхідне зауважити про наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX (далі - Закон № 2145-IX) внесено зміни, серед іншого, до ЗК України.

Зокрема, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28.

У підпункті 5 пункту 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України зазначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням ряду особливостей, зокрема: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом

Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного вбачається, що однією з умов способу захисту порушеного права особи, є те, що такий спосіб не повинен суперечити закону.

Згідно з положенням частин 2, 3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини 1, 2 статті 242 КАС України).

Як можна виснувати з наведених норм, процесуальним законом не допускається ухвалення судом рішення про зобов`язання вчинити відповідача завідомо неправомірні дії, які суперечитимуть вимогам норм законодавства, чинних станом на момент ухвалення судового рішення.

Зокрема, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Так, повертаючись до згаданих вище змін, внесених до Земельного Кодексу України Законом №2145-IX, з їх змісту вбачається те, що із 07.04.2022 і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації (за винятком безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також безоплатної передачі у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом).

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції корелюється із наведеним вище, позаяк таке ухвалене судом першої інстанції після 07.04.2022, тобто в період чинності заборонної норми, викладеної у Перехідних положеннях Земельного кодексу (а саме, підпункт 5 пункту 27).

При цьому інститут розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може бути застосований судом виключно щодо законного способу захисту порушеного права.

Окрім того, колегія суддів враховує, що дія воєнного стану в Україні неодноразово подовжувалась, а відповідно до ч. 5 ст. 378 КАС України, - відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача до надання дозволу як спосіб захисту на час винесення рішення у цій справі, - суперечить нормам Земельного кодексу України, і щодо нього судом не може бути застосовано розстрочення/відстрочення виконання судового рішення.

Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вишгородської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(судове рішення виготовлено 28.01.25)