Постанова

від 15.01.2025 по справі 180/1236/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1245/25 Справа № 180/1236/24 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 52

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Сахарові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Марганецької міської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі, у сторін народився неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що починаючи з березня 2022 року син проживає разом з ним, оскільки матір виїхала закордон, де створила нову сім`ю та на протязі 2,5 років із сином не спілкується, вихованням дитини не займається та не створює умови для його розвитку, тобто, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками по відношенню до сина, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

З урахуванням наданого 05 червня 2024 року виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю достатніх підстав для задоволення позову, оскільки під час розгляду справи судом не встановлено, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, тому відсутні правові підстави, передбачені положеннями статті 164 СК України для застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі та безпідставно відмовив у задоволенні позову, не звернувши уваги на протиправну поведінку матері по відношенню до своєї дитини. Вважає, що рішення суду суперечить саме інтересам дитини. Окрім того, зазначає, що суду надані належні та допустимі докази у справі на підтвердження ухилення матері від виконання батьківських обов`язків щодо своєї дитини.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2008 року, який розірвано рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виїхала 29 березня 2022 року закордон.

Згідно наданої заяви ОСОБА_2 , яку зі слів ОСОБА_1 вона написала навесні 2024 року, вона тимчасово зараз не знаходиться в Україні, син під опікою свого батька ОСОБА_1 , який за час перебування дитини в Україні буде вирішувати всі питання, які його стосуються, несе відповідальність за збереження його здоров`я та життя.

05 червня 2024 року виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області надано Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час розгляду справи, судом був допитаний свідок ОСОБА_4 який пояснив, що товаришує з ОСОБА_5 близько 30 років, він перебував у шлюбі, потім розлучилися, з початку війни син проживає з ОСОБА_6 , обставини та причини не знає, оскільки не цікавився цим.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що знайома з ОСОБА_5 з дитинства, знає від спільних знайомих, що матір дитини виїхала в Хорватію, а син лишився проживати з батьком.

Також, допитаний судом неповнолітній ОСОБА_3 , показав, що проживає у бабусі, татової матері, в м.Марганець, заїзд Київський, та в тата, навчається в 10 класі школи № 6, коли батьки розірвали шлюб йому було близько 6 років. Матір з молодшим братом поїхала до Хорватії, раніше телефонувала, повідомив номер телефону матері.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають: один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві, суд першої інстанції діяв у межах своєї дискреції.

Суд першої інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення матері батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .

При цьому, судом не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Навпаки, як правильно встановив суд першої інстанції, з наданої заяви ОСОБА_2 вбачається узгоджене рішення між батьками щодо проживання сина з батьком на період її тимчасового виїзду закордон й такий факт свідчить про її інтерес до дитини і бажання брати участь у її вихованні.

При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_3 не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції правильно не врахував висновок виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 05 червня 2024 року, оскільки він не містить жодного обґрунтування, крім довідки зі школи, висновків комісії щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, яка на засідання не викликалась, місцезнаходження її не встановлювалось.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо неповнолітнього сина, з урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не можуть бути підставною для скасування рішення суду й простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її сина.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на наявну протиправну поведінку матері щодо дитини, яка суперечить інтересам самої дитини, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки скаржником не надано суду належних до допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки матері щодо дитини у розумінні норм цивільно-процесуального законодавства України.

Аргументи скаржника на безпідставну відмову у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно норм Сімейного Кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини й при розгляді справ щодо позбавлення батьківських прав суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Фактично аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, яким надана належна оцінка під час розгляду справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна