Постанова

від 28.01.2025 по справі 199/4644/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1574/25 Справа № 199/4644/24 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.

суддів Макарова О.М., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2024 року

по цивільнійсправі запозовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що 20.10.2022 в м. Дніпро, відповідач ОСОБА_1 ,керуючи автомобілем марки «LEXUS RX»,державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем марки «MINI COOPER», державний номерний знак НОМЕР_2 .

Данні обставини встановлені та підтверджуються постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2023 про визнання ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбачено ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на день ДТП застрахована не була.

У відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем виплачено власнику автомобіля марки «MINI COOPER», державний номерний знак НОМЕР_2 , страхове відшкодування у розмірі 160 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №823512 від 24.02.2023.

Таким чином, до позивача, відповідно до чинного законодавства, після виплати страхового відшкодування, перейшло право вимоги до винної особи відповідача, у розмірі фактичних затрат, пов`язаних із відшкодуванням збитків страхувальнику за вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду, а тому позивач просив стягнути з відповідача на їх користь суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 160000,00 грн., витрати пов`язані зі встановленням розміру збитків 1672,00 грн., а також судові витрати в розмірі 3 028,00 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2024 року позовні вимоги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого майнового відшкодування в розмірі 160000 (сто шістдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрати на проведення експертного дослідження в сумі 1672 (тисяча шістсот сімдесят два) грн. 00 коп., а всього в розмірі 4700 (чотири тисячі сімсот) грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Судом встановлено, що20.10.2022 в м. Дніпро, відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «LEXUS RX», державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем марки «MINI COOPER», державний номерний знак НОМЕР_2 .

Данні обставини встановлені та підтверджуються постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24.01.2023, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Із Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що постановою судді Дніпровського апеляційного суду Мазницею А.А. від 14 березня 2023 року постанову Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24.01.2023 залишено без змін.

На час ДТП відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до даних звіту №2010221 вартість збитків, завданих власнику пошкодженням автомобіля марки «MINI COOPER», державний номерний знак НОМЕР_3 складає 225028,66 грн.

Власнику автомобіля марки «MINI COOPER», державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , виплачено страхове відшкодування відповідно до платіжної інструкції №823512 від 24.02.2023.

Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовано відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Зазначений закон спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до положень ч. 1ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Устатті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 1ст. 1191 ЦК Україниособа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з пунктом 38.2.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених в пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті11,599,1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

Як роз`яснено у пунктах 26, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика (Моторне (транспортне) страхове бюро України), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правилстатті 993 ЦК України.

Отже, законом прямо встановлено порядок стягнення коштів, виплачених Моторним (транспортним) страховим бюро України на відшкодування шкоди особі потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді, саме в порядку регресу.

Крім того, у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди, яка покладає на позивача обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про відсутніть вини ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, зважаючи на наступне.

Встановлено, що відповідач порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що призвело до настання ДТП.

Наведені обставинибуло перевіренота достовірновстановлено Жовтневимрайонним судомм.Дніпропетровська прирозгляді справипро адміністративнеправопорушення № 201/8960/22.

Так, постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2023, вина Відповідача була повністю доведена судом, ОСОБА_1 визнано винним у скоєні ДТП, а провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків передбачених ст. 38 цього Кодексу (копія постанови наявна у матеріалах справи).

Саме у вказаній постанові Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2023 у справі про адміністративне правопорушення № 201/8960/22 суд дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 .

Клопотання захисника Білого І.М. в інтересах ОСОБА_1 про призначення комплексного інженерно-технічного експертного дослідження було розглянуто та відхилено судом, з відповідним правовим обгрунтуванням відмови.

Крім того, дана постанова місцевого суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 переглядалась Дніпровським апеляційним судом.

Так, Дніпровським апеляційним судом, з урахуванням доводів апеляційної скарги було проаналізовано висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та визнано його законним і обгрунтованим, таким, що відповідає фактичним обставинам справи та повністю узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, під час апеляційного розгляду, судом апеляційної інстанції розглядалися доводи сторони відповідача про дослідження висновку судового експерта Драгана В.М. від 10.02.2023 і цим доводам, і поданому доказу надана оцінка у постанові Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року.

Так, суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 14 березня 2023 року зазначив, що посилання ОСОБА_1 на висновок експерта, яким підтверджується порушення з боку іншого водія, не обгрунтовують апеляційної вимоги, оскільки цим висновком констатоване і порушення самим ОСОБА_1 вимог п.10.1. Правил дорожнього руху, яке перебуває у причинному звязку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, а отже цим доказом також підтверджується його винуватість. Зазначив, що вказана обставина не має істотного значення для вирішення питання про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а отже і для оцінки правильності оскаржуваної постанови суду.

У відповідності до ч. 4, ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У постанові від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17 Верховний Суд наголосив, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Отже, обставина вини відповідача у ДТП встановлена рішенням суду та не повинна доказуватися при розгляді іншої справи.

Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди та факти встановлені при розгляді адміністративної справи є преюдиціальними фактами при розгляді цивільної справи.

За приписами ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У постанові ВС від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

У постанові ВС від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Згідно постанови ВС від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Водночас у своїй ухвалі від 19 червня 2019 року у справі № 927/120/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від наведеного вище правового висновку, оскільки постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, може бути належним доказом вини відповідної особи у вчиненні адміністративного правопорушення виключно лише у разі, якщо в такій постанові чітко встановлено та визнано доведеним як факт скоєння адміністративного правопорушення, так і чітко встановлено та визнано доведеним, що дане правопорушення скоєно саме конкретною, зазначеною в цій постанові особою.

Колегія звертає увагу, що саме у постанові Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2023 у справі про адміністративне правопорушення № 201/8960/22 встановлено та визнано доведеним факт скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а також встановлено та визнано доведеним, що дане правопорушення скоєно саме ОСОБА_1 .

У справі № 234/16272/15-ц Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок про те, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, вирішуючи цивільний позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи такий позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 442/2458/19.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у ч. 2 ст. 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем доведено факт завдання шкоди саме з вини Відповідача у скоєнні ДТП, є доведеним протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними, а Відповідачем цей факт у відповідності до вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України не спростовано.

Оскільки, обов`язок МТСБУ відшкодувати шкоду потерпілому внаслідок ДТП було виконано шляхом виплати страхового відшкодування у розмірі 160 000 грн.00 коп. І саме у даних правовідносинах, правове значення для відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, має беззаперечний факт виплати МСТБУ потерпілій особі страхового відшкодування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння апелянтом вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішеннязазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючивикладене таконкретні обставинисправи,оскаржуване рішеннямісцевого судувідповідає вимогамнорм матеріальногоі процесуальногоправа ітому,колегія судуапеляційної інстанціївважає,що правовихпідстав дляйого скасуваннянемає,а томудоводи апеляційноїскарги підлягаютьзалишенню беззадоволення,а рішеннясуду першоїінстанції залишеннюбез змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.О. Макаров

І.А. Єлізаренко