Постанова

від 28.01.2025 по справі 243/7818/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2265/25 Справа № 243/7818/24 Суддя у 1-й інстанції - Воронков Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м.Кривий Ріг

справа № 243/7818/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Агєєва О.В., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони:

заявник ОСОБА_1

заінтересовані особи ОСОБА_2 , Краматорський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кравченко Олег Миколайович, на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 листопада 2024 року, яка постановлена суддею Воронковим Д.В. у місті Слов`янську Донецької області та повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 , звернулась до суду з заявою про встановлення батьківства, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Краматорський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі представник заявника, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду та вказує на те, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції відповідно до ст. 19 ЦПК України та п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України.

Крім того, під час винесення ухвали від 25 листопада 2024 року по справі № 243/7818/24 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області не врахував раніше подане представником заявниці клопотання, щодо заміни Краматорського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якості заінтересованої особи на Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

При цьому, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко О.М., якому Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 13 січня 2025 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на стабільний відеозв?язок із судом не вийшов та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надав.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення батьківства посилаючись на те, що вона з 2008 знаходилася у близьких відносинах з ОСОБА_3 , від сумісного життя з яким має двох дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_4 . При реєстрації народження дітей запис про батька був зроблений зі слів матері, оскільки офіційний шлюб між заявницею та ОСОБА_3 укладений не був. ОСОБА_3 був призваний на військову службу за мобілізацією та ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув під час виконання бойового завдання. Заявниця просила суд визнати померлого ОСОБА_3 батьком дітей та внести відповідні зміни до актових записів про їх народження.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення батьківства без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду встановлено наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, оскільки розгляд справи у судовому засіданні без застосування положень змагальності сторін істотно порушить права заінтересованої особи.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду, заявниця вказала, що метою звернення із заявою про встановлення факту батьківства є необхідність в одержанні виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зроблено висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до суду адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Таким чином, передбачено, що відповідна категорія справ розглядається у порядку цивільного судочинства і розгляд справи можливий, як в порядку окремого провадження, так і в порядку позовного провадження, в залежності від того чи існує спір про право.

При цьому слід виходити з того, що спір про право можливий не у заявника із Міністерством оборони, а саме із іншими особами, які можуть претендувати на отримання одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

У відповідності до вимог ч. 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Таким чином, встановлення судом обставин чи існує спір про право можливе лише після з`ясування судом наявності інших осіб відповідно до ч. 1 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які можуть претендувати, як на майно так і на отримання одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Як вбачається із матеріалів справи, заявником до участі у справі в якості заінтересованої особи залучено мати загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що остання заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 .

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що факти, про встановлення яких просить заявниця, не підлягають встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження є передчасним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має двох дітей та вважає їх особами, які згідно із Законом, мають право на отримання грошової виплати, та вчиняє певні дії щодо отримання зазначеної грошової допомоги дітьми у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 .

В той же час, суд першої інстанції не перевірив доводи ОСОБА_1 , не встановив і в своїй ухвалі не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право дітей заявника ОСОБА_1 на отримання грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 , тобто не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо грошової допомоги, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Відмова Міністерства оборони у прийнятті заяви про виплату грошової допомоги, пов`язана виключно з відсутністю документів у заявниці про те, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_4 є дітьми загиблого, а не з наявністю спору щодо права отримання цих коштів.

Також, суд першої інстанції не з`ясував позицію ОСОБА_6 - матері загиблого, як особи, що має право на отримання відповідних грошових коштів, стосовно поданої ОСОБА_1 заяви про встановлення батьківства.

Необхідність встановлення факту батьківства для отримання грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 без встановлення осіб, які можуть заперечувати відповідні обставини, саме по собі не свідчить про наявність спору.

Крім того, сам факт наявності осіб, між якими може виникнути спір про право, також підлягає перевірці на предмет наявності між ними реального спору.

У разі визнання іншими особами, які входять до переліку визначених у ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» осіб, обставин, які просить встановити заявник, у суду відсутні підстави вважати наявним спір про право, відтак є можливим встановлення відповідного факту в порядку окремого провадження.

Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними і нічим не обґрунтованим. Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції не встановлював дійсних осіб, між якими існує спір про право, та не встановив, чи є між такими особами реальний а не вірогідний спір.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги представника заявника про те, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції відповідно до ст. 19 ЦПК України та п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, оскільки заява ОСОБА_1 про встановлення батьківства залишена без розгляду з тих підстав, що під час судового розгляду встановлено наявність спору про право, а не з тих підстав, що справа не підсудна суду цивільної юрисдикції.

Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кравченко Олег Миколайович, задовольнити частково.

Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 листопада 2024 року скасувати.

Матеріали по заяві ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Краматорський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення батьківства направити до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 28 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: