Постанова

від 28.01.2025 по справі 182/318/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2356/25 Справа № 182/318/23 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 182/318/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Агєєва О.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 ,від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатКузнецов ІлляСергійович,на рішенняНікопольського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від11листопада 2024року,яке ухвалено суддею Кобеляцькою-ШаховалІ.О.у містіНікополі Дніпропетровськоїобласті та повне судове рішення складено 11 листопада 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВЕЛЛФІН (надалі - ТОВ „ВЕЛЛФІН) про визнання недійсним договору № 863968 від 16 травня 2019 року.

Позовна заяваобґрунтована тим,що 15травня 2019року позивачка ОСОБА_1 дізналась,що невідоміособи наїї ім`яоформили низкукредитних договорів.Як вбачаєтьсяз витягуУкраїнського бюрокредитних історійщодо кредитноїісторії,станом на10травня 2022року,15та 16травня 2019року,нібито,позивачкою булоукладено кількакредитних договорів,серед якихі договір№ 863968від 16травня 2019року: сума кредиту 3 500 грн. 00 коп., термін кредитування до 15 червня 2019 року.

За заявою позивачки, як потерпілої особи, Нікопольським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 17 травня 2019 року відкрито кримінальне провадження № 12019040340001346 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Заява подавалась у зв`язку з тим, що 15 травня 2019 року її мобільним номером 099-711-20-37 оператору зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» незаконно заволоділа стороння невідома особа і за допомогою цього номера, нібито, від її імені уклала з різними фінансовими установами низку договорів про надання кредитів. Органи поліції неодноразово незаконно закривали кримінальне провадження № 12019040340001346, однак, за результатами подання скарг, 01 лютого 2022 року Нікопольською окружною прокуратурою відновлено досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні. Поки остаточних результатів розслідування їй не повідомлено. 12 травня 2022 року потерпіла в черговий раз подала в поліцію клопотання про проведення слідчих дій у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, ухвалою слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2019 року по справі № 182/5719/21 в межах кримінального провадження № 12019040340001346 було надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів, що містять технічну інформацію - трафік з`єднань абонента мобільної мережі «ВФ України» щодо номеру телефону НОМЕР_1 IMEI вищевказаного рухомих (мобільних) телефонів з 00:00 годин 14.05.2019 року по теперішній час, а також нульових з`єднань вказаного абонента, як в друкованому вигляді, так і на електронному носії інформації в приміщенні ДТУ ПрАТ «ВФ України». Результат виконання цієї ухвали поліцією їй невідомий.

Позивачка зазначила, що, в даному випадку, відбувся факт повідомлення невідомою особою оператору мобільного зв`язку Водафон про, нібито, втрату сім-карти ОСОБА_1 і необхідності її відновлення, внаслідок чого невідома особа під її іменем отримала можливість на мобільний номер НОМЕР_1 отримувати повідомлення для підтвердження реєстрацій або одноразових ідентифікаторів на сайтах кредитних установ для онлайн-кредитування, вказавши цей номер для ідентифікації сторони позичальника кредитного договору.

Позивачка не укладала кредитних договорів.

Більш того, у період, коли 15 і 16 травня 2019 року невідома особа від імені позивачки уклала кредитні договори, у позивачки були наявними рахунки в АТ «Універсалбанк» (банківський продукт Монобанк) і АТ «КБ «ПриватБанк» та, згідно банківських виписок за період з 15 по 19 травня 2019 року, тобто, у період укладання кредитних договорів і виплати позичальнику кредитних грошей, на жодний з рахунків позивачки ніякі кредитні гроші від вищевказаних юридичних осіб не надходили. Інших банківських рахунків позивачка не мала на той час. Отже, є документально доведений факт неотримання позивачкою ніяких кредитних грошей від кредитних організацій за всіма оспорюваними договорами.

Враховуючи, що позивачка не укладала особисто кредитних договорів і не отримувала кредитних грошей, на сайтах кредитних компаній особисто не реєструвалась, згоди на обробку своїх персональних даних не давала, в даному випадку, відсутня необхідність досліджувати зміст оспорюваних договорів, адже їх зміст жодним чином не впливатиме на факт того, що їх уклали поза волею позивачки використавши її персональні дані для отримання кредитів через сайти кредитних компаній відповідачів.

Практично це відбувається таким чином: відновивши, нібито, втрачений номер телефону позивачки, зловмисник використав його для отримання смс-коду для підтвердження оформлення кредитного договору і формування одноразового пароля- ідентифікатора або електронного цифрового підпису від імені позивачки. При цьому, він використав власну електронну пошту для здійснення входу як користувач на веб-сайт кредитного товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, в подальшому зазначив персональні дані позивачки (звідки він їх отримав або викрав, невідомо) і, таким чином, уклав кредитний договір, отримавши гроші на вказані ним банківські реквізити (номер картки), який не належав позивачці.

Щоб розібратися з деталями оформлення кредитів і допомогти розслідуванню, позивачка зверталась в кінці травня 2019 року до всіх кредитних установ із заявами, в яких просила повідомити про обставини укладення невстановленою особою від її імені кредитів, а саме: про час і дату телефонної розмови з цією особою, її фіксацію чи запис з боку установи, та можливість її надання; про адресу електронної пошти, яка була використана під час отримання кредиту на її ім`я; про документи і відомості, надані під час отримання кредиту; про форму договору (електронний чи письмовий) та надання його копії, оскільки в неї його копія або оригінал відсутні; про строк надання і повернення кредиту, суму процентів за користування кредитом, якщо такі проценти були передбачені договором; про банківські реквізити, на які було перераховано або надано споживчий кредит; про розрахунок заборгованості за даним кредитом. Жоден з кредиторів не відповів та не надав ніякої інформації. Вищевказана інформація також була предметом клопотання про проведення слідчих дій, поданого 12 травня 2022 року у поліцію.

Крім того, позивачка подала в кінці серпня 2019 року заяву в ПрАТ «ВФ Україна» (мобільний оператор Водафон), якою просила надати інформацію про телефонні номери, які були повідомлені оператору зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» для відновлення її мобільного номеру НОМЕР_1 (як правило, 3 останні номери, з якими відбувалась розмова до нібито втрати мобільного номеру), про деталі розмови і заявки з приводу його відновлення, про місцевість, з якої здійснювались дзвінки, про час використання невстановленою особою її мобільного номеру, про номери телефонів, на які за цей час невстановленою особою були здійснені дзвінки до моменту блокування її мобільного номеру особисто нею.

У своїй відповіді ПрАТ «ВФ Україна» не надало ніякої корисної інформації, а лише підтвердило, що 15 травня 2019 року, дійсно, хтось анонімно відновив мобільний номер НОМЕР_1 , тому ніяких відомостей про цю особу повідомити неможливо, а вже надалі реєстрація відомостей про позивача відбулася 20 травня 2019 року, коли дії щодо відновлення номеру робила саме вона.

Також, позивачка подала в кінці серпня 2019 року заяву в Національний банк України, як особі, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у здійсненні повноважень та виконанні функцій з державного регулювання та нагляду у сфері ринків фінансових послуг у межах повноважень, встановлених Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким керуються юридичні особи відповідачі. У заяві позивачка просила зробити запит до відповідачів та запитати інформацію про карткові чи інші рахунки невідомої особи, на які було перераховано отримані від її імені кредити; матеріали, які містять електронну пошту, інші контактні дані, фотозображення невідомої особи, яка насправді незаконно отримала кредит від її імені. У своїй відповіді Національний банк України обмежився поясненнями, що розслідування шахрайських злочинів не входить до його повноважень і нічого більше не зробив.

Таким чином, позивачка зробила достатньо дій зі свого боку, направлених на досудовий захист своїх прав, з`ясування обставин отримання невідомою особою кредитних грошей, однак ці дії не призвели до викриття зловмисника та відсутності грошових вимог у відповідачів до позивача.

Як вбачається з витягу Українського бюро кредитних історій щодо кредитної історії позивача, всі кредитні договори укладені, нібито, позивачкою, за ними обліковується заборгованість, яка постійно зростає, що створює загрозу безпідставного стягнення з позивачки заборгованості по кредитам, які вона не отримувала.

В такому випадку, виникає необхідність судового захисту позивачки, щоб нівелювати можливі негативні наслідки для неї і врешті досягти припинення існування цих шахрайських кредитів шляхом визнання їх недійсними правочинами.

На підставі викладеного, позивачка просила визнати недійсним договір договір № 863968 від 16.05.2019 року, укладений ТОВ "ВЕЛЛФІН" (ідентифікаційний код юридичної особи 39952398) з ОСОБА_1 .

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кузнецов І.С., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що судом перої інстанції прийнято рішення без належного вивчення матеріалів справи, без належної оцінки кожного доказу, а сам судовий розгляд був необ`єктивним, упередженим та неповним, що призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скаргамотивована тим,що приймаючирішення судпершої інстанціїпомилково встановив,що самеособисто позивачкаукладала спірнийдоговір іззастосуванням електронногопідпису черезодноразовий ідентифікатор,надісланий наномер мобільноготелефону,адже номертелефону буввикрадений,у зв`язкуз чимпозивачка зверталасядо поліції. Вважає, що зібраними у справі доказами доведено відсутність факту отримання позивачкою кредитних грошей. Натомість, суд першої інстанції взагалі проігнорував вищевказане, не врахував доведені факти і обставини про те, що відновивши нібито втрачений номер телефону зловмисник використав його для отримання смс-коду для підтвердження оформлення кредитного договору і формування одноразового пароля-ідентифікатора або електронного цифрового підпису від імені позивачки. При цьому, невстановлений зловмисник використав власну електронну пошту для здійснення входу як користувач на веб-сайт кредитора за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, в подальшому зазначив персональні дані позивачки (звідки він їх отримав або викрав невідомо) і таким чином уклав кредитний договір, отримавши гроші на вказані саме ним банківські реквізити.

Зазначвє, що зі сторони позивачки було доведено, що саме вона особисто не укладала кредитний договір і не отримувала кредитні гроші, спірний договір укладено невідомою особою поза волею позивачки, використавши її персональні дані для отримання цього кредиту.

Також вказує, що одна із кредитних установ приймаючи факт наявності шахрайських дій з боку невідомих осіб та відсутності волевиявлення позивачки на укладання договору, відсутності факту отримання позивачкою грошових коштів визнала кредитний договір неукладеним. Це також свідчить про доведеність доводів позивачки, просто не всі із кредиторів по цим хибним кредитам мають адекватне бачення ситуації.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися та про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ „ВЕЛЛФІН було укладено договір № 863968 із застосуванням електронного підпису, а саме: одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

За заявою ОСОБА_1 , як потерпілої особи, Нікопольським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 17 травня 2019 року відкрито кримінальне провадження № 12019040340001346 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.33).

Звертаючись до суду з даними позовом, ОСОБА_1 , просила суд визнати недійсним договір №863968 від 16 травня 2019 року, як такий, що укладений від імені ОСОБА_1 сторонніми особами, волевиявлення позивачки на укладення договору відсутнє, як і відсутній факт отримання позивачкою запозичених грошей.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено відповідно до вимог законів України: «Про електронну комерцію» та «Про захист прав споживачів», порядок надання та обсяг наданої інформації відповідають положенням Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Тому відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору, як і окремих його положень. Без відповідних свідомих дій з боку позивачки укладення цього договору було б неможливе. Крім того, наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивача за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство) № 12019040340001346) не є безумовним доказом тих обставин, на які позивачка посилається у позові, як на підставу для задоволення своїх вимог, адже вирок у вказаному кримінальному провадженні відсутній.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним правочину, який обґрунтовано тим, що вона не укладала (не підписувала) із товариством в електронній формі відповідний кредитний договір.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваний позивачкою кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачці не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20(провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі №757/40396/20(провадження № 61-850св22) від 04 грудня 2023 року у справі №212/10457/21(провадження № 61-6066св23).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, позивачкою не доведено порушення її прав при укладенні відповідного договору, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на її рахунок.

Судом вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.

Позивачкою не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, в момент укладення договору, їй не належав та використовувався іншою осбою без її відома чи доручення.

Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що кредитний договір підписано без її волі іншими особами, які незаконним шляхом заволоділи її персональними даними, відхиляються колегією суддів, так як вони зводяться до припущень, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). При цьому судом першої інстанції уже надавалася оцінка відповідним доводам позивачки ОСОБА_1 , із якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того, при отриманні кредиту позичальник заповнює відповідну анкету, яка містить інформацію про позичальника. Проте, ОСОБА_1 не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності.

Колегія суддів погоджується з тим, що без введення позичальницею відповідних даних, здійснення її верифікації, передання нею та отримання товариством персональних даних від позивачки з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивачки, які стосуються підписання кредитного договору.

Надавши оцінку доказам у їх сукупності, суд першої інстанції суд вірно вважав, що позивачкою було укладено кредитний договір з ТОВ «Веллфін» й відсутні правові підстави для визнання цього договору недійсним.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що кредитний договір є неукладеним, так як таких позовних вимог не заявлено. Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з висновками судів по суті спору, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.

Не спростовує вказаного факту й наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивачки за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами позивача не доводить того, що саме ця невстановлена особа/особи заволоділи персональними даними позивача з метою укладення оспорюваного кредитного договору й уклали його від імені ОСОБА_1 без її волі.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кузнецов Ілля Сергійович, - залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 28 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: