Постанова

від 28.01.2025 по справі 229/3437/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2213/25 Справа № 229/3437/24 Суддя у 1-й інстанції - Фролова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м.Кривий Ріг

справа № 229/3437/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Агєєва О.В., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Публічне акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Фроловою Н.М. у м. Дружківка Донецької області, та повне судове рішення складено 18 листопада 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про встановлення факту проживання однією сім`єю, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 . Згідно довідки виданої ВРЖП м. Часів Яр мати позивача - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з позивачем на дату смерті батька матері (діда позивача) - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 1948 року народження, фактично проживали разом з ним та матір`ю (бабою) ОСОБА_5 1946 року народження за адресою: АДРЕСА_2 , та вели спільне домашнє господарство.

Дід позивача ОСОБА_4 , 1948 року народження, 12 травня 2004 року трагічно загинув через нещасний випадок за таких обставин: 11 травня 2004 року о 06 год 45 хв. в.о. начальника кар`єру «Північно- Формувальний» ОСОБА_6 видав дідові позивача, який працював на той час майстром гірничим в ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» та іншому працівнику наряд на виконання робіт, але у зв`язку з виробничою необхідністю, дід позивача вийшов на роботу в третю зміну з 15 год.30 хв. Отримавши наряд на виконання робіт дід позивача виконав ряд виробничих дій та о 20 год 15 хв. дід позивача прибув до екскаватору ЕШ 10/70 № 21 дільниці Формувальна де машиніст екскаватору ОСОБА_7 з помічником машиніста екскаватора ОСОБА_8 виконували роботу по заміні канату на ковші і пробув там до 20год 30хв. О 22 год. 25 хв. після загрузки залізничних полувагонів під час руху складу локомотива, машиніст тепловозу ОСОБА_24 побачив в середині залізничної колії діда позивача, який був травмований та після чого зупинив рух. Після чого викликали швидку, яка відвезла діда позивача до лікарні, де о 0 год 40 хв. він вмер. Про нещасний випадок відповідачем був складений акт № 3 від 03 червня 2004 року, де в пункті 6.1 (вид події) зазначено - наїзд транспортного засобу; в п. 8 (обладнання, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до нещасного випадку) - рухомий склад залізничної колії. В п.9 акту (медичний висновок про діагноз пошкодження здоров`я потерпілого) вказано: смерть настала через гострої кровотечі, яка розвинулася через травматичну ампутацію правої голені та правого передпліччя. Особами винними в порушенні законодавства про охорону праці окрім діда позивача встановлено також посадових осіб роботодавця.

В зв`язку з трагічною загибеллю діда позивач втратила найріднішу людину в своєму житті, яка була єдиною опорою. Загибель діда стала для позивача страшним потрясінням, від якого вона не може оговтатись до цього часу. Позивач втратила людину, яка по суті була єдиним годувальником у їх родині та на допомогу якої вона могла розраховувати. Позивач розуміє, що їй ніколи не повернути діда, а від того ще більше продовжує морально страждати. Той факт, що смерть її діда, який загинув у молодому віці, є для неї незворотною втратою, що спричиняє і буде спричиняти їй довготривалі моральні страждання, тому вона вважає, що при визначенні суми на відшкодування моральної шкоди має бути враховано той факт, що життя людини є найвищою соціальною цінністю, та прийняти до уваги те, що вона втратила найріднішу людину, адже позивач залишилася без його підтримки та турботи.

Враховуючи те, що смертю діда позивача, яка була спричинена незабезпеченням відповідачем безпечних та нешкідливих умов праці, позивачу, як онуці була завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі ч.2 ст.1168 ЦК України.

Оскільки позивач є онукою загиблого, та на дату його смерті їй виповнилося лише 5 років і 4 місяці, що підтверджується копією її свідоцтва про народження та копією свідоцтва про смерть її діда, та враховуючи те, що її мама - ОСОБА_9 на той час була розлучена з батьком позивача та фактично перебувала на утриманні у свого батька, проживала разом з позивачем у свого батька (діда позивача) та вела спільне домогосподарство, про що свідчить копія свідоцтва про розлучення та довідка ВРЖП м. Часів Яра про фактичне місце проживання станом на дату смерті діда, то на підставі ст.1168 ЦК України позивач вважає, що, вона як особа яка проживала разом з загиблим однією сім`єю, має право на відшкодування моральної шкоди.

Також позивач зазначає, що її мати - ОСОБА_9 , її баба - ОСОБА_5 та її дядько - ОСОБА_10 за рішенням Дружківського міського суду від 09 лютого 2024 року в справі № 229/7744/23, Артеміського міськрайонного суду від 15 квітня 2021року в справі № 219/10708/20 та від 21 жовтня 2021 року в справі № 219/6254/21 за позовами до АТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення моральної шкоди завданої загибеллю фізичної особи на виробництві, суди задовольнили позовні вимоги та стягнули на користь позивачів по 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Висновок судів в справах № 219/10708/20, № 219/6254/21, № 229/7744/23: смертю ОСОБА_11 , який був чоловіком позивачки ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_12 та ОСОБА_10 моральна шкода завдана з вини відповідача, який не створив безпечних умов праці, внаслідок чого її чоловік та батько - ОСОБА_4 був смертельно травмований.

Оскільки позивач, як онука, яка на дату смерті діда проживала з ним разом однією сім`єю, не скористалася своїм правом звернутися до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, тому керуючись вимогами ст. 1168 ЦК України, позивач вважає за необхідне звернутися до суду з цією вимогою.

Позивач зазначає, що при визначенні розміру моральної шкоди необхідно врахувати глибину та ступень моральних і фізичних страждань, яких вона зазнала та зазнає внаслідок смерті діда, оскільки через розлучення мами з батьком, дід був єдиним годувальником в родині та мама і позивач були у нього на утриманні, що є незворотньою втратою, а також враховуючи те, що позивач втратила близьку людину та фактично виросла без дідової турботи, опіки та матеріальної і моральної допомоги, яку натепер їй не зможе ніхто повернути, з урахуванням принципів розумності і справедливості, приймаючи до уваги те, що вказаними рішеннями суду в справах № 219/10708/20, № 219/6254/21, № 229/7744/23, які набрали законної сили вже була визнана сума відшкодування у розмірі 150 000 грн мамі, бабці та дядьку позивача, тому з урахуванням принципів справедливості - не може бути сума моральної шкоди, завдана смертю близької людини бути меншою ніж матері, чи дядькові, бо інакше це б породжувало дискримінацію за ознаками родинних відносин, та було б порушенням ст.6 Конвенції щодо справедливого суду. Вважає за необхідне стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн, оскільки саме такий розмір правомірно є таким, що відповідає глибині і ступеню моральних і фізичних страждань.

На підставі наведеного вище позивач просила суд встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , його доньки ОСОБА_13 та онуки: ОСОБА_14 на день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи на виробництві 500 000 грн.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 13 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга, окрім посилання на обставини справи, мотивована тим, що суд помилково вказав, що матеріали справи не містять доказів зайняття директором КП «ВРЖП міста Часів Яра» Гордєнком Д.Г. посади директором КП «ВРЖП міста Часів Яра» в період, який охоплено даною довідкою та не надано доказів на підтвердження повноважень ВРЖП м. Часів Яр та його керівника з видачі довідок про фактичне місце проживання, проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства в приватному секторі, зокрема, за адресою АДРЕСА_2 в період з 2000 року по 23 березня 2023 року, оскільки відповідно до положень ч.5 ст.65 Господарського Кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, повноваження керівника виникають не з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а з моменту фактичного початку виконання ним своїх обов`язків на підставі прийнятого уповноваженим органом управління юридичною особою рішення про його призначення. Окрім того спірним питанням в цій справі є факт проживання однією сім`єю з загиблим позивачкою не за якийсь період часу, а саме на дату смерті потерпілого - ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в данному випадку й було підтверджено спірною довідкою, при цьому директор ВРЖП м Часів Яру, видавши вказану довідку, діяв не від свого власного імені, а від імені юридичної особи, тому підтверджувати що він був директором у спірний період він не повинен.

Апелянт зауважує на тому, що факт проживання онуки (в данному випадку позивачки), після розлучення матері з чоловіком (батьком позивачки) разом з дідом (в данному випадку загиблим) не свідчить, що така перестала бути сім`єю відповідно свого діда та відповідно втратила право на отримання виплат у відшкодування моральної шкоди внаслідок настання смерті останнього на виробництві. Подібний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 360/1239/19.

Крім того апелянт звертає увагу на те, що слід звернути увагу, що в частині другій статті 1168 ЦК України не деталізуються інші суб`єкти права, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, проте, з урахуванням справедливості та розумності до таких членів потрібно віднести онуків потерпілого, які були неповнолітніми на час смерті загиблого та є членами його сім`ї які проживали з ним разом. Протилежний висновок ставив би в нерівне положення онуків, стосовно дітей потерпілого, які є також його близькими родичами і є суб`єктами такого права, а відтак суперечив би принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України). Подібний висновок був здійснений в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 212/2362/16-ц.

В справі що розглядається підтверджено показами свідків, які були допитані в судовому засіданні, що мама позивачки у 2000 році з чоловіком перестали спільно проживати і тому вона разом зі своєю донькою ОСОБА_15 переїхали жити до батька (діда позивачки) ОСОБА_4 , так як вона не працювала і отримувала лише соціальні виплати, тому їм потрібна була матеріальна та моральна підтримка. Баба позивачки на той момент була вже пенсіонеркою, а дід - ОСОБА_4 працював на вогнетривкому комбінаті та в нього була гарна зарплата, тому він фактично утримував маму позивачки разом з нею. Коли позивачка пішла в садочок ОСОБА_4 взяв всі витрати на себе. Мешкали разом з батьками більше 10 років. Коли жили з батьками вона допомагала по господарству, в них був спільний бюджет, покупки, ремонт, все було спільне. Будинок за адресою АДРЕСА_2 належав на праві власності ОСОБА_4 . Зареєстровані з донькою були за адресою АДРЕСА_3 , це була однокімнатна квартира в гуртожитку. До народження доньки вона працювала, потім 3 роки була у декретній відпустці, потім працювала на підприємстві Гідрозалізобетон м. Часів Яр, завод не виплачував заробітну плату, платили по 100 грн на місяць, на це неможливо було утримувати дитячий садочок, комунальні послуги, одяг і продукти харчування, тому їм допомагав батько ОСОБА_4 . Чоловік не допомагав утримувати дитину, він сплачував тільки аліменти. Донька після смерті діда дуже сумувала за ним. Аналогічні пояснення надала й баба позивачки, допитана в судовому засіданні. Натомість, суд першої інстанції замість того щоб правильно встановити склад правовідносин в даній справі і норми права, якими вони врегульовані, помилково зосередився на питанні чи був загиблий на виробництві дід позивачки годувальником для неї (ст.1200 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої смертю та наявності повноважень керівника ВРЖП м. Часів Яр з видачі довідки про фактичне місце проживання.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.

Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Часів Яр, Артемівськ, Донецької області, є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України та Довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 02-57/1803 від 05 жовтня 2021 року (а.с.5-6).

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 21 січня 1999 року виданого Часовоярським виконкомом Артемівської міськради Донецької області ОСОБА_16 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком зазначений ОСОБА_17 , матір`ю зазначена ОСОБА_12 (а.с.16).

Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 13 серпня 2021 року Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 13 серпня 2021 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_18 та ОСОБА_16 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_19 (а.с.19).

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 20 листопада 1968 року виданого Часовоярським РАЦС Донецької області ОСОБА_20 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьком зазначений ОСОБА_4 , матір`ю зазначена ОСОБА_5 (а.с.17).

Як вбачається зі свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 від 25 вересня 1998 року Часовоярським виконкомом Артемівської міськради Донецької області 25 вересня 1998 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_17 та ОСОБА_20 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_17 . Зазначене свідоцтво містить відмітку про розірвання шлюбу а/з 392 від 15 серпня 2001 року (а.с.14).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 від 15 серпня 2001 року шлюб між ОСОБА_17 та ОСОБА_12 розірвано (а.с.18).

ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 55 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 13 травня 2005 року зроблено запис за № 163, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 від 13 травня 2004 року виданого Часовоярським виконкомом Артемівська міськрада Донецької області (а.с.13).

Як вбачається з акту про нещасний випадок № 3 від 22 червня 2004 року 11 травня 2004 року, о 6 год. 45 хв. в.о. начальника кар`єру «Північний-Формувальний» ОСОБА_6 на зустрічно-змінних зборах, в другій зміні видав наряд-завдання на виробництво робіт майстрам гірничим, зокрема ОСОБА_22 . У зв`язку з виробничою необхідністю та за погодженням з майстром ОСОБА_11 , ОСОБА_23 перевів останнього на місто захворілого ОСОБА_27. О 15 год. 30 хв. ОСОБА_23 видав завдання на виробництво робіт, гірничому майстру ОСОБА_4, що вийшов у третю зміну. Отримавши наряд на виконання робіт ОСОБА_11 зробив видачу наряду на виконання робіт під підпис робочим третьої зміни. О 20 год. 15 хв. ОСОБА_4 прибув на екскаватор ЕШ10/70 №21 дільниці «Формувальна», де машиніст екскаватору ОСОБА_7 з помічником машиніста екскаватора ОСОБА_8 виконували роботу по заміні канату на ковші, і пробув там до 20 год. 30 хв. В період з 20 год. 30хв. і до 22 год. 50 хв. (моменту виявлення на залізничному шляху) ОСОБА_4 ніхто не бачив. О 22 год. 25 хв. Після загрузки залізничних полувагонів під час руху складу локомотива машиніст тепловозу ОСОБА_24 побачив всередині залізничної колії травмованого ОСОБА_4 та зупинив потяг. Потерпілому ОСОБА_4 була надана долікарська медична допомога, викликано автомобіль «Швидкої допомоги», яким ОСОБА_11 був доставлений в травматичне відділення центральної районної лікарні м. Артемівська, де о 0 год. 40 хв. він помер. Згідно п. 6.1 акту «вид події» зазначено - наїзд транспортного засобу; згідно п. 8 акту «обладнання, машини, механізми транспортні засоби, експлуатація яких призвела до нещасного випадку» зазначено - рухомий склад залізничних доріг; згідно п. 9 акту «медичний висновок про діагноз пошкодження здоров`я потерпілого» вказано - смерть настала через гостру кровотечу, яка розвинулась через травматичну ампутацію правої голені та правого передпліччя. Особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (а.с.8-9).

Згідно довідки директора ВРЖП м. Часів Яр Гордєнко Д. про фактичне місце проживання від 23 березня 2023 року останню видано ОСОБА_25 ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що вона разом зі своєю донькою ОСОБА_26 ІНФОРМАЦІЯ_1 на дату смерті батька - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 1948 року народження, фактично проживали разом з ним та матір`ю ОСОБА_5 1946 року народження за адресою: АДРЕСА_2 , та вели спільне домашнє господарство (а.с.7).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року у справі № 219/10708/20 (провадження 2/219/759/2021) стягнуто з Акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (місцезнаходження: Донецька область, Бахмутський район, м. Часів Яр, вул. Центральна, 1; код ЄДРПОУ 00191773) на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з загибеллю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві 150 000 грн (а.с.10-12).

Предметом цього спору є встановлення факту проживання однією сім`єю позивачки та її діда, та як наслідок відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи на виробництві від дії джерела підвищеної небезпеки, якою є залізничний локомотив, яким було смертельно травмовано діда позивачки та який належить на праві власності відповідачу - АТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат».

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою ОСОБА_1 не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона з матір`ю разом із ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім`ї, а тому суд дійшов висновку про відмову в позовних вимогах щодо встановлення відповідного юридичного факту, а відтак і відшкодування моральної шкоди, як похідної вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

Отже, у процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Отже, основним у питанні встановлення факту спільного проживання однією сім`єю слід виділити те, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. При цьому, обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , його доньки ОСОБА_13 та онуки ОСОБА_14 на день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачем до позову додано довідку про фактичне місце проживання від 23 березня 2023 року підписану директором ВРЖП м. Часів Яр Гордєнко Д.

Суд першої інстанції, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про те, що директор ВРЖП м. Часів Яра, надаючи довідку про фактичне місце проживання, проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства в приватному секторі, зокрема, за адресою АДРЕСА_2 в період з 2000 року по 23 березня 2023 року діяв в межах наданих повноважень.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що інформація, зазначена у довідці про фактичне місце проживання, та згідно відомостей наданих ВРЖП міста Часів Яра, викликає обґрунтований сумнів, оскільки матеріали справи не містять доказів зайняття директором КП «ВРЖП міста Часів Яра» Гордєнком Д.Г. цієї посади в період, який охоплено даною довідкою. Також з довідки не вбачається з якого часу (який період) вказані в ній особи проживали разом.

Колегія судів вважає вказані висновки суду обґрунтованими.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в матеріалах справи відсутні інші письмові докази, на підставі яких можливо перевірити факт спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт.

Факт розлучення між батьками позивача не може свідчити про те, що мати позивача разом з нею проживала зі своїм батьком.

Пояснення свідків, а саме матері позивача ОСОБА_12 та баби позивача ОСОБА_5 , яким рішеннями суду відшкодована моральна шкода, завдана смертю ОСОБА_4 , які були допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції, не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, такого висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду справи № 129/2115/15-ц постанова від 14 лютого 2018 року.

Крім того, зазначені свідки можуть бути зацікавленими особами, оскільки вони є родичами позивача, яким рішеннями суду відшкодована моральна шкода, завдана смертю ОСОБА_4 .

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачкою ОСОБА_1 не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона з матір`ю разом із ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім`ї, а тому суд дійшов висновку про відмову в позовних вимогах щодо встановлення відповідного юридичного факту.

При цьому, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є похідною вимогою від вимоги позивача про встановлення відповідного юридичного факту, оскільки за змістом частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Оскільки суд не встановив факт, який надає змогу особі бути отримувачем моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи в розумінні ст. 1168 ЦК України, відсутні і підстави для задоволення вимоги про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи на виробництві, адже така вимога є похідною від встановлення факту проживання однією сім`єю і відмова у задоволенні основної вимоги виключає у даному випадку задоволення похідної вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги пояснення свідків колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки пояснення свідків, які в даному випадку можуть бути зацікавленими особами, оскільки вони є родичами позивача, яким рішеннями суду відшкодована моральна шкода, завдана смертю ОСОБА_4 , не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції замість того щоб правильно встановити склад правовідносин в даній справі і норми права, якими вони врегульовані, помилково зосередився на питанні чи був загиблий на виробництві дід позивачки годувальником для неї (ст.1200 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої смертю та наявності повноважень керівника ВРЖП м. Часів Яр з видачі довідки про фактичне місце проживання, оскільки вказані доводи, в їх сукупності, зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Таким чином, вирішення судом питання чи був загиблий на виробництві дід позивачки годувальником для неї, є обов`язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім`єю для можливості виплати онуці загиблого моральної шкоди у зв`язку з його смертью, пов`язаною з виробництвом.

Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що факт проживання онуки (в данному випадку позивачки), після розлучення матері з чоловіком (батьком позивачки) разом з дідом (в данному випадку загиблим) не свідчить, що така перестала бути сім`єю відповідно свого діда та відповідно втратила право на отримання виплат у відшкодування моральної шкоди внаслідок настання смерті останнього на виробництві та про те, що в частині другій статті 1168 ЦК України не деталізуються інші суб`єкти права, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, проте, з урахуванням справедливості та розумності до таких членів потрібно віднести онуків потерпілого, які були неповнолітніми на час смерті загиблого та є членами його сім`ї які проживали з ним разом. Протилежний висновок ставив би в нерівне положення онуків, стосовно дітей потерпілого, які є також його близькими родичами і є суб`єктами такого права, а відтак суперечив би принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), оскільки законодавчо чітко визначений перелік осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, так, за змістом частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Позивачем у даній справі не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона з матір`ю разом із ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім`ї, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: