Постанова

від 22.01.2025 по справі 178/1957/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/275/25 Справа № 178/1957/22 Суддя у 1-й інстанції - Цаберябий Б. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом з бабусею

та зазустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Криничанської селищної ради, Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком

за апеляційноюскаргою ОСОБА_2

на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В:

28 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та вказала, що починаючи з 2014 року її донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 почала зустрічатися зі ОСОБА_2 та через деякий час у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 19 травня 2015 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції. ОСОБА_1 зазначає, що під час вагітності ОСОБА_4 , її стосунки зі ОСОБА_2 почали погіршуватись та вони періодично проживали окремо, а після народження дитини взагалі перестали вести спільне життя як цивільного подружжя. ОСОБА_2 не цікавився життям та розвитком свого сина, не турбувався про його душевний та моральний стан. ОСОБА_1 вказує, що весь час її донька, ОСОБА_4 зі своїми дітьми, а саме - старшим сином ОСОБА_3 та молодшим - ОСОБА_5 , проживали з нею разом. Починаючи з 2020 року ОСОБА_4 почала хворіти та ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 18 жовтня 2022 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Пвіденно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Після смерті ОСОБА_4 , її діти залишились проживати з позивачкою, тобто зі своєю бабусею, а ОСОБА_2 почав проявляти певну активність та почав вимагати віддати йому дитину, ОСОБА_5 . Позивачка вказує, що жодним чином не чинить перешкод батькові у спілкуванні з дитиною, однак, таке спілкування проходить у її присутності чи присутності ОСОБА_3 , брата дитини. Після смерті ОСОБА_4 , психологічний стан ОСОБА_5 , нестабільний та він не бажає що б батько його забрав до себе, оскільки для нього він не знайома людина. Позивачка зазначає, що ОСОБА_5 бажає проживати лише з нею та своїм братом та коли він чує про те, що батько хоче забрати його до себе, ОСОБА_6 боїться та щоразу отримує психологічний стрес, відчуває тривогу, крім того, дитина соціально адаптована за теперішнім місцем свого проживання, де створені усі належні умови для його проживання та майбутнього розвитку. Тому з урахуванням наведеного позивачка звернулась до суду з проханням визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею. Також позивачка просила стягнути з відповідача 992,40 грн. судового зборуи (а.с.1-6).

20 січня 2023 року ОСОБА_2 із заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами не погодився та звернувся із зустрічною позовною заявою, згідно якої просить відібрати малолітнього ОСОБА_5 у ОСОБА_4 , визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним по АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що він є біологічним батьком ОСОБА_5 , починаючи з 2018 року, тобто після того як він почав проживати окремо від своєї цивільної дружини та малолітньої дитини, він надавав матеріальну допомогу дружині. Після смерті ОСОБА_4 намагався забрати сина до себе, однак ОСОБА_7 не давала можливості це зробити, мотивуючи поганим почуттям дитини, пов`язаним зі смертю матері. Згодом, з причини перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною, він звертався до органів поліції. ОСОБА_2 зазначає, що має усі належні умови для того, що б його син проживав разом з ним, має власне житло, транспортний засіб, дохід, таким чином може забезпечувати інтереси дитини як морально так і матеріально (а.с.32-35).

Рішенням Криничанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від02травня 2024року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом з бабусею - задоволенні.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з бабусею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по АДРЕСА_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Криничанської селищної ради, Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 відмовлено.

Також вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.151-156).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням суду в повному обсязі та посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_5 , разом з батьком ОСОБА_2 , а у задоволенні первісних позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с.163-167).

Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та бабусею ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого 19 травня 2015 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Після народження ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 через різні погляди на життя почали проживати окремо.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 18 жовтня 2022 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Пвіденно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Після смерті ОСОБА_4 , її діти старший син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишились проживати з позивачкою, тобто зі своєю бабусею. Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 виявив бажання у спілкуванні зі своїм сином, та має намір забрати до себе проживати дитину в с. Малярщина Кам`янського району Дніпропетровської області.

Малолітній ОСОБА_5 через втрату матері переживає психологічну травму, що підтверджується відповідними довідками та висновками з лікарні.

Представник служби у справах дітей, ОСОБА_8 в судовому засіданні в суді 1 інстанції пояснила, що до органу служби у справах дітей звернувся ОСОБА_2 з відповідною заявою з метою встановлення факту того, що разом з ним може проживати його малолітній син, ОСОБА_5 . Виїздом за місцем мешкання заявника було встановлено, що у нього наявні усі необхідні умови для проживання дитини. В ході спілкування із ОСОБА_2 було встановлено, що він періодично навідує дитину та прикладає зусилля для надання дитині допомоги.

При цьому, свідок ОСОБА_9 в суді 1 інстанції пояснила, що працює психологом у Дніпропетровському центрі соціально-психологічної підтримки. Так, до неї зверталась ОСОБА_1 зі своїм онуком, ОСОБА_5 , який проходив діагностування за методикою психіко-емоційного стану, в ході якого було виявлено, що він отримав психологічну травму у зв`язку смертю матері, знаходиться у стані горювання, емоційний стан дитини був складний. На час діагностування дитина вважала найріднішими собі людьми бабусю та брата з якими він проживав, батька практично не знає та проживати з ним не бажав.

Отже, задовольняючи вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивач створила всі умови для проживання, виховання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_5 , а виняткових обставин відповідно до частини другої статті 160, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, статті 3 Конвенції про права дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з бабусею, не встановлено. Визначаючи місце проживання дитини з бабусею, суд 1 інстанції, встановив, що визначення місця проживання дитини з бабусею буде відповідати її найкращим інтересам та належному психологічному стабільному стану.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд 1-ї інстанції виходив з того, що проживання сина з бабусею буде на теперішній час відповідати насамперед інтересам дитини, і це не позбавляє батька права виховувати сина, утримувати його та спілкуватися з ним повноцінно.

Із вказаними висновками суду 1 інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а рішення суду є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до ч. 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За положеннями абз. 1 ч. 3 ст. 161 СК України, якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

За приписами ст. 7 СК України, яка встановлює загальні засади регулювання сімейних відносин, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Вимогами абз. 2 ч. 1 ст. 161 СК України встановлено, що при вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» наголошено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Окрім того, відповідно до ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з ч. 1 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Матеріалами справи встановлено, що психоемоційний стан ОСОБА_5 чітко відображений та підтверджений висновком психолога. Відповідно до Довідки № 59 КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» ДОР виявлено, що « ОСОБА_5 переживає психологічну травму через втрату матері. Дитина остаточно ще не сприйняла факт втрати та зараз проходить другу фазу горя, де вступають механізм психологічного захисту, такі як - уникнення, компенсація, ігнорування, заперечення. ОСОБА_6 проявляв надмірне нервове збудження, був надмірно рухливий, активний, що є маркером стресового стану, у якому зараз знаходиться дитина хлопчик знаходиться у стресовому стані в зв`язку з тим, що має побоювання втратити стабільність, яку забезпечують йому найближчі для нього на даний час родичі - бабуся та брат ОСОБА_10 . ОСОБА_1 ставиться до свого онука з почуттям любові та турботи, зацікавлена в розвитку ОСОБА_5 і символізує безпеку та захист для нього. Домінуючою особою в житті ОСОБА_6 є бабуся, він має з нею тісний емоційний контакт. Брат ОСОБА_3 є для хлопчика опорою та компенсує недостатність уваги з боку батька. ОСОБА_6 на даний час хоче проживати разом з бабусею, де йому комфортно, затишно, спокійно, безпечно та про нього піклуються. Раптова зміна місця проживання його може злякати. Задля запобігання погіршення психоемоційного стану ОСОБА_6 , на даний час, не змінювати його теперішнє місце проживання так як, на даний час, між батьком та дитиною існують деформовані стосунки, примус до спілкування та сумісного проживання з ним може принеси негативні наслідки для психологічного здоров`я дитини.».

Під час перегляду даної справи в судді апеляційної інстанції було постановлено ухвалу про витребування від Служби у справах дітей Криничанської селищної ради, Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради письмовий висновок скріплений печаткою та підписом голови служби у справах дітей, щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.236-237).

На виконання вимог суду Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради направила на адресу суду висновок №6/11-62 від 23.03.2023 року, який був наданий під час розгляду справи в судді 1 інстанції.

Відповідно до вказаного висновку Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради дійшла до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом із батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

На виконаннявимог судуСлужба усправах дітейКриничанської селищноїради направилана адресусуду висновок№383від 18.12.2024 року про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом із батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Вищевказаним висновком встановлено наступне.

ОСОБА_2 , 1975 р.н., проживав разом з ОСОБА_4 , 1975 р.н., однак в шлюбі вони не перебували.

ІНФОРМАЦІЯ_9 у родини народився син ОСОБА_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 видане Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №494). З моменту народження сина ОСОБА_6 та до 2018 року ОСОБА_11 з ОСОБА_12 та сином проживали однією сім`єю в АДРЕСА_3 .

В 2018 році ОСОБА_11 з ОСОБА_12 розійшлися, і мати з сином ОСОБА_6 проживала за адресою АДРЕСА_2 у своєї матері ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_4 померла. Після того, як ОСОБА_13 стало відомо що, ОСОБА_14 померла, батько намагався забрати сина до себе.

Після смерті ОСОБА_15 син залишився проживати з бабусею ОСОБА_1 та старшим братом ОСОБА_16 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно акту обстеження умов проживання складеного службою у справах дітей Криничанської селищної ради гр. ОСОБА_2 зареєстрований та фактично проживає у будинку сам. Будинок складається з 3 житлових кімнат, ванної кімнати, коридору, в будинку газове опалення, кімнати умебльовані, в наявності побутова техніка,є окрема кімната для сина в якій є ліжко, стіл для занять, комп`ютер для занять. Для виховання, розвитку та проживання малолітнього сина ОСОБА_6 батьком створені всі необхідні умови.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_6 буди запрошені на комісію з питань захисту прав дітей Криничанської селищної ради.

Поспілкувавшись з усіма учасниками справи була заслухана думка дитини. ОСОБА_6 пояснив, що проживати із бабусею та старшим братом йому комфортно, а жити із батьком він не хоче.

Малолітній ОСОБА_6 відповідно до довідки № 123 від 16.10.2024 року виданою КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» ДОР, почуває себе в родині бабусі та старшого брата комфортно та у безпеці, тому визначати місце проживання дитини з батьком наразі, на думку психолога, зміна місця проживання може дестабілізувати психоемоційний стан дитини та привести до ретравматизації. Хлопчик пережив травмуючу ситуацію (смерть матері) і перехід його в іншу родину може призвести до порушень емоційно-особистої сфери.

Тому визначення місця проживання дитини з батьком наразі є недоцільним, оскільки дитина потребує емоційного та психологічного комфорту.

Також було встановлено що, батько дитини ОСОБА_2 не має офіційного місця роботи та стабільного доходу.

Як вбачається з одного боку, право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, в тому числі не лише у справах пов`язаних із обов`язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиття заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім`ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання, охоплюється гарантіями ст. 8 Конвенції про захист црав-дюдини і основоположних свобод щодо права на повагу до сімейного життя (п. 78 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України»).

З іншого боку, взаємовідносини між бабою/дідом і їх онуками, особливо які спільно проживають тривалий час, також підлягають під гарантії ст. 8 Конвенції (п.51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Бронда проти Італії»).

Більш змістовний підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересі дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про право дитини від 20.11.1989 року.

У статті 12 Конвенції про права дитини зазначено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Так,згідно з п . 1 ст. З Конвенції про права дитини, дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті і її відношенні будь-яких дій або рішень як у державній, так і в приватній сфері. Більш того в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.

Враховуючи те, що малолітня дитина протягом тривалого часу не проживала разом з батьком, вона продовжує проживати з бабою, яка займається його вихованням. При цьому дитина добре та позитивно відзивається про його виховання з особою з якою вона проживає, і висловила прив`язаність до неї, і навпаки висловила думку про те, що не хоче проживати з батьком.

Беручи за основу у вирішені даного питання принцип «якнайкращих інтересів дитини», звертаємо увагу, що визначення місця проживання дитини з батьком не буде сприяти спокійному та стійкому середовищу для дитини, яка може пережити «Емоційний стрес», не буде враховувати і її погляди, що у своїй сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, "відновити" сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

Виходячи з інтересів малолітнього ОСОБА_6 , враховуючи думку дитини, комісія вважає недоцільним визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з батьком ОСОБА_2 .

Враховуючи вищенаведене, керуючись Сімейним кодексом України, Цивільним Кодексом України, законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне рекомендувати Дніпровському апеляційному суду розглянути та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом з бабусею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , із встановленням графіку спілкування та відвідуванням дитини батьком, для налагодження контакту та адаптації дитини до батька.

Таким чином,повно тавсебічно дослідившиобставини справи,перевіривши їхдоказами,які оціненона предметналежності,допустимості,достовірності,достатності тавзаємного зв`язку,суд першоїінстанції,встановив,що малолітній ОСОБА_5 через втратуматері переживаєпсихологічну травму,що підтверджуєтьсявідповідними довідкамита висновкамиз лікарні. ОСОБА_2 всупереч своїхбатьківських обов`язківне приймавналежної участіу життіта вихованнідитини.Малолітній ОСОБА_5 підтвердив своєбажання проживатиз бабусеюта братом,що такожі підтвердилосьв судовомузасіданні показамисвідків танаявними вматеріалах справидоказами,оскільки проживанняйого збабусею,належним чиномвідповідатиме подальшомурозвитку таналежному психологічномустабільному стану.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо безпідставності, на його думку, визначення місця проживання малолітнього сина разом з бабусею, оскільки вони належним чином не обґрунтовані, а суд 1 інстанції при вирішенні цього питання, в першу чергу керувався інтересами малолітньої дитини, та врахувавши його вік та психологічний стан, прийшов до обґрунтованого висновку щодо його місця проживання разом з бабусею.

При цьому, апелянт під час розгляду справи не скористався наданими йому правами, не обґрунтував заперечення проти позову та доводи зустрічного позову й апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права та обставин справи. Судом першої інстанції у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Криничанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від02травня 2024року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: