Постанова

від 28.01.2025 по справі 638/5214/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Харків

справа № 638/5214/18

провадження № 22-ц/818/308/25

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Смелянець К.І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним) Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

третя особа (позивач за зустрічним) - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за первісним позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», третя особа ОСОБА_1 про визнання актів обстеження системи теплоспоживання незаконними за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року, під головуванням судді Подус Г.С.,-

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» ( далі - КП «ХТМ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання. В якому просив стягнути заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення без укладення договору за період з 01.10.2021 року по 31.12.2021 року у розмірі 7392,74 грн; за спожиту теплову енергію в сумі 53532,30 грн за період з 24.03.2014 року по 31.12.2016 року; суму інфляційних витрат 322,01 грн, суму 3% річних 74,16 грн та судові витрати.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до КП «ХТМ», третя особа ОСОБА_1 про визнання актів обстеження системи теплоспоживання об`єкту «174/3336» та «174/3337» від 30.06.2015 року, такими що не відповідають вимогам законодавства України та складені з порушеннями. В обґрунтування позову посилається на те, що згідно із технічним паспортом, а також актом обстеження системи теплоспоживання №174/2467 від 06.05.2015 року в яких зазначено, що у приміщенні відсутні труби гарячого водопостачання. Зазначене також підтверджується актами КП «Харківводоканал». Крім того, також заперечувала проти продовження строку позовної давності для позивача.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року позовні вимоги за первісним позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» суму заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.05.2015 року по 31.12.2016 року у розмірі 44132 гривні 95 копійок. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» суму інфляційних витрат у розмірі 117 гривень 43 копійок та 3% річних у розмірі 1323 гривні 99 копійок. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 1452,62 грн. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушенням норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що КП «ХТМ» не доведено факт користування послугами відповідачем. Крім того між сторонами відсутній договір про постачання теплової енергії, а отже не доведено і розмір заборгованості, що підлягає стягненню. Вказує, що судом проігноровано факт того, що він є інвалідом ІІ групи. Вважає, що розрахунок наданий КП «ХТМ» є необґрунтованим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушенням норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічну позовну заяву задовольнити.

Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не надано належної оцінки акту обстеження системи теплоспоживання №174/2467 від 06.05.2015 року, в якому зазначено, що у приміщенні відсутні труби гарячого водопостачання. Зазначене також підтверджується актами КП «Харківводоканал». Крім того між сторонами відсутній договір про постачання теплової енергії, а отже не доведено і розмір заборгованості, що підлягає стягненню. Вважає, що розрахунок заборгованості наданий суду першої інстанції є невірним, що позбавило суд можливості встановити реальну суму боргу відповідача перед позивачем.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги КП «ХТМ», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки зобов`язання по сплаті за послуги з теплопостачання відповідачем не виконуються належним чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відмовляючи в задоволенні зустрічної позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів відсутності обладнання для подачі тепла або наявності автономного опалення у приміщенні ОСОБА_2 суду не надано. Крім того, в рамках розгляду справи не було доведено неправомірність оскаржуваних актів, судова технічна експертиза документів також не була проведена через несплату її відповідачем за первісним позовом. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції відмовив ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення другого поверху № 4-1: -4-5, антресолі другого поверху №4-6. 4-7 загальною площею 97,2 кв.м. у житловому будинку літ «А-3» за адресою АДРЕСА_1 , з централізованою системою теплопостачання, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.03.2014 року.

На ім`я ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 користується тепловою енергією, яку подає у приміщення, а в цілому в централізовану систему теплопостачання всіх будинків КП «Харківські теплові мережі». Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року. Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів

Розрахунковим періодом є календарний місяць. За період користування тепловою енергією з 24.03.2014 року по 31.12.2016 року, відповідачем спожито теплової енергії на суму 53532,30 грн за кожен розрахунковий період відповідачу направлялися рахунки фактури про сплату за спожиту теплову енергію, що до цього часу не сплачені.

01.08.2017 року, 16.01.2016 року, 21.10.2015 року та 09.08.2017 року відповідачу направлено досудові повідомлення з повідомленням про заборгованість за використану теплову енергію та пропозицію оплати такої.

Підтвердженням постачання теплової енергії є акти включення до джерела теплової енергії № 174/3336 від 30.06.2015 року та №174/3337 від 30.06.2015 року.

Споживання теплової енергії відповідачем на потреби опалення приміщення за адресою: АДРЕСА_1 відбувалося без укладання договору до 31.12.2016 року та позивачем регулюються публічним індивідуальним договором

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано укласти індивідуальний договір на постачання теплової енергії, однак з невідомих причин відхилив пропозицію КП «ХТМ».

Відповідач отримує теплову енергію за рахунок позивача, яку позивач подає у централізовану систему опалення житлового будинку, де розташовані приміщення відповідача. Претензій щодо якості наданих послуг відповідачем не заявлено.

Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року.

Розрахунок спожитої теплової енергії проводиться відповідно до показань приладу обліку теплової енергії за правилами п. 23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка с межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами.

Розрахунок вартості спожитої теплової енергії по нежитлових приміщеннях, розташованих у будинках, оснащених будинковими приладами обліку теплової енергії, здійснюється згідно і показань (з урахуванням теплових втрат від наріжної стіни будинку до місця установки приладу обліку відповідно до п. 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71), які розподіляються між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням (п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198), а між власниками житла пропорційно площам квартир (п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення).

Відповідно до п.18 «Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Як на підставу позовних вимог, КП «Харківські теплові мережі» посилалося на те, що відповідач має особовий рахунок № НОМЕР_1 . ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення другого поверху № 4-1: -4-5, антресолі другого поверху №4-6. 4-7 загальною площею 97,2 кв.м. у житловому будинку літ «А-3» за адресою АДРЕСА_1 (копію витягу додано) з централізованою системою теплопостачання. Відповідач ОСОБА_1 користується тепловою енергією, яку подає у приміщення, а в цілому в централізовану систему теплопостачання всіх будинків КП «Харківські теплові мережі». Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року. Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць. За період користування тепловою енергією з 24.03.2014 року по 31.12.2016 року, відповідачем спожито теплової енергії на суму 53532,30 грн.,за кожен розрахунковий період відповідачу направлялися рахунки фактури про сплату за спожиту теплову енергію, що до цього часу не сплачені. 01.08.2017 року, 16.01.2016 року, 21.10.2015 року та 09.08.2017 року відповідачу направлено досудові повідомлення з повідомленням про заборгованість за використану теплову енергію та пропозицію оплати такої. Підтвердженням постачання теплової енергії є акти включення до джерела теплової енергії № 174/3336 від 30.06.2015 року та №174/3337 від 30.06.2015 року. Споживання теплової енергії відповідачем на потреби опалення приміщення за адресою: АДРЕСА_1 відбувалося без укладання договору до 31.12.2016 року та позивачем регулюються публічним індивідуальним договором. Розрахунок спожитої теплової енергії проводиться відповідно до показань приладу обліку теплової енергії за правилами п. 23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка с межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами. Розрахунок вартості спожитої теплової енергії по нежитлових приміщеннях, розташованих у будинках, оснащених будинковими приладами обліку теплової енергії, здійснюється згідно і показань (з урахуванням теплових втрат від наріжної стіни будинку до місця установки приладу обліку відповідно до п. 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 року № 71), які розподіляються між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням (п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 року № 1198), а між власниками житла пропорційно площам квартир (п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення). Також просив визнати пропуск позовної давності, як такий, що відбувся із поважних причин.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору про надання послуг постачання теплової енергії .

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно статті 1 Закону України «Прожитлово-комунальніпослуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст.13Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Законом України«Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, визначено споживача теплової енергії, як фізичну особу, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридичну особу, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення другого поверху № 4-1: -4-5, антресолі другого поверху №4-6. 4-7 загальною площею 97,2 кв.м. у житловому будинку літ «А-3» за адресою АДРЕСА_1 з централізованою системою теплопостачання.

Матеріали справи свідчать про те, що нежитлові приміщення другого поверху № 4-1: -4-5, антресолі другого поверху №4-6. 4-7 загальною площею 97,2 кв.м. у житловому будинку літ «А-3» за адресою АДРЕСА_1 обладнано централізованою системою теплопостачання, яке здійснює КП «Харківські теплові мережі».

З актів про підключення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_1 , № 174/3336 від 30.06.2015 року та №174/3337 від 30.06.2015 року, які складені представниками позивача та представниками житлово-експлуатаційної організації вбачається, що вказаний будинок підключався до центрального опалення та відповідно відключався в неопалювальний період, а отже, і зазначені приміщення також були підключені до центрального опалення.

За період користування тепловою енергією у вказаних приміщеннях з 24.03.2014 року по 31.12.2016 року, відповідачем спожито теплової енергії на суму 53532,30 грн за кожен розрахунковий період відповідачу направлялися рахунки фактури про сплату за спожиту теплову енергію, що до цього часу не сплачені.

01.08.2017 року, 16.01.2016 року, 21.10.2015 року та 09.08.2017 року відповідачу направлено досудові повідомлення з повідомленням про заборгованість за використану теплову енергію та пропозицію оплати такої.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, фактично користувався своєю власністю та отримував надані послуги з теплопостачання.

Статтями 12, 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач не користувався належним йому на праві власності приміщеннями.

Відповідно до частин першої третьої статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 612ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Крім того частиною 1 статті 9Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» передбачено обов`язок споживача, за відсутності іншого погодженого строку, сплачувати отримані житлово-комунальні послуги щомісяця.

Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити послуги з теплопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Згідно з пунктом 25 Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Доказів відключення приміщень, які належать відповідачу від мереж централізованого опалення, або ненадання таких послуг за зазначений період, відповідачем не надано.

Разом із цим, статтею 256 ЦК України закріплено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ч.3 ст.267 ЦК України та ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідачем в суді першої інстанції заявлено про застосування строку позовної давності у три роки.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 19.04.2018 року, а заявлений період невиконання відповідачем своїх обов`язків зі сплати наданих послуг становить з 24.03.2014 року по 31.12.2016 року, суд першої інстанції обґрунтовано застосував 3-річний строк позовної давності і прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення вартості спожитої теплової енергії частково, в межах цього строку і в межах позовних вимог, а саме стягнути вартість теплової енергії за період з 01.05.2015 року по 31.12.2016 року заборгованість у розмірі 44132,95 грн.

Крім того, враховуючи зміну розміру основного зобов`язання, суд першої інстанції вірно розрахував інфляційні втрати та 3% річних від неї, що в свою чергу становить: інфляційні втрати 117,43 грн та 3% річних 1323,99 грн.

За таких обставин, беручи до уваги, що зобов`язання відповідачем не виконуються належним чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних.

Щодо посилання ОСОБА_1 на той факт, що він є інвалідом другої групи, а тому має пільги на сплату комунальних послуг, судова колегія зазначає, що законодавством України не передбачені пільги з оплати житлово-комунальних послуг для інвалідів ІІ групи. Для пільгової оплати комунальних послуг в Україні особам з інвалідністю ІІ групи необхідно отримувати субсидію в органах соціального захисту населення.

Виходячи з вищевикладеного суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновків щодо розміру стягнення заборгованості та наявності підстав для її стягнення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Щодо вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання актів обстеження системи теплоспоживання об`єкту №174/3336 та №174/3337 від 30.06.2015 року, такими що не відповідають вимогам законодавства України та складені з порушеннями, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що дії відповідача свідчать про порушення, не визнання або оспорювання охоронюваних законом його цивільних прав та інтересів.

Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно актів підключення споживача до джерела теплової енергії №174/429 від 30.09.2013 року №174/1517 від 14.04.2014 року, а також актів підключення споживача до централізованої системи опалення №174/4087 від 20.10.2014 року та №174/6694 від 14.04.2015 року, будинок за адресою: АДРЕСА_1 є підключеним до централізованої системи опалення.

Жодних належних і допустимих доказів відсутності обладнання для подачі тепла або наявності автономного опалення у приміщенні ОСОБА_2 ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій не надано.

В рамках розгляду справи не було доведено неправомірність оскаржуваних актів, судова технічна експертиза документів також не була проведена через несплату її відповідачем за первісним позовом.

На підставі вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.

Доводи апеляційних скарг висновки суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо стягнення зі ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» судового збору, судова колегія зазначає наступне.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 1452,62 грн.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погодитися не можа, виходячи з наступного.

Відповідно до копії довідки МСЕК Серія МСЕ № 019766 від 22 серпня 2005 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи без строку (а.с. 22-23 т.3).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 2 Закону).

Статтею 5 Закону встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, згідно з п. 9 ч. 1 даної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю 1 та 2 групи.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на те, що суд задовольнив частково позовну заяву КП «ХТМ», а ОСОБА_1 згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, відповідно до вищенаведених правил та положень ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України належить провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме, КП «ХТМ» належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1452,62 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та зміну рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384,389,390ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Компенсувати Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» судові витрати у розмірі 1452,62 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 29.01.2025 року.