Рішення

від 20.01.2025 по справі 334/4889/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 20.01.2025

Справа № 334/4889/24

Провадження № 2/334/172/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про скасування наказу в частині не нарахування компенсації невикористаних щорічних відпусток, стягнення середнього заробітку за час простою, грошової компенсації не використаних щорічних відпусток та матеріальної допомоги на оздоровлення,

за участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Коломоєць І.В., представника відповідача адвоката Сідельникової О.Л.,

встановив:

представник позивачки адвокат Коломоєць І.В. звернулася до суду з позовом до КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР, в якому просить скасувати наказ Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради від 29 травня 2024 року № 57-к про звільнення ОСОБА_1 в частині «компенсація за періоди роботи з 04.05.2022-2023 роки та 2023-2024 роки не нараховується у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці без поважної причини з 04.05.2022 по 05.12.2023. З 06.12.2023 на підставі наказу підприємства № 12-адм/вс від 05.12.2023 з працівником призупинена дія трудового договору. Період призупинення дії трудового договору та відсутність працівника на робочому місці без поважної причини не враховується до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки працівникові» та стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь позивачки середній заробіток за час простою в сумі 547319,63 гривень, компенсацію невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 2022-2023 роки в сумі 8127,40 гривень та за період роботи з 2023-2024 роки в сумі 2917,53 гривень, матеріальну допомогу при оздоровленні за період з 2022-2023 роки та за 2023-2024 роки в сумі 11511,50 гривень.

Позов обґрунтовує тим, що 16.12.2019 позивачку прийнято на роботу на 1,0 ставки посади сестри медичної поліклініки (ендоскопічного кабінету) КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР. 24.02.2022 на підставі Указу Президента України на всій території України запроваджено воєнний стан. З 26.02.2022 по теперішній час територія Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області є тимчасово окупованою територією. Тобто за місцем роботи позивачки існують обставини виробничої ситуації, яка небезпечна для життя та здоров`я. На робочому місці позивачки та в приміщенні лікарні зникло електро- та тепло- постачання, припинилися поставки ліків та обладнання для функціонування лікарні, зникло керівництво лікарні, знаходилися озброєні особи, які вимагали надання їм медичної допомоги, в той час як до обов`язків позивачки входила допомога тільки цивільним пацієнтам. Щоб дістатися до робочого місця позивачка проходила перевірку на блокпостах озброєних людей, які перевіряли кишені, сумки та телефон. В місті постійно лунали вибухи, постріли. Керівництво лікарні не дало вказівок та інструкцій як діяти та працювати далі, тому позивачка вирішила евакуюватися з міста Токмак. Поштовий зв`язок не працював, тому повідомлення були в усній формі. Вини позивачки в тому, що її умови праці стали небезпечними для її життя і здоров`я не має. Обов`язок створити безпечні умови праці лежить на роботодавці та державі та саме через його невиконання позивачка вимушена була тимчасово зупинити виконання своєї роботи в КП «Токмацька БЛІЛ». З 01.04.2022 по 04.05.2022 позивачка перебувала у щорічній відпустці за період з 2021 по 2022 роки. 29.05.2024 позивачкою подано заяву відповідачу про звільнення за власним бажанням з 29.05.2024, просила здійснити виплату компенсації за невикористану відпустку за періоди 2022-2023, 2023-2024 та матеріальну допомогу на оздоровлення. Того ж дня відповідачем винесено наказ № 57-к про звільнення позивачки за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України. Також наказано бухгалтерії виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів за період роботи з 01.01.2022 по 04.05.2022 (компенсація за періоди роботи з 04.05.2022-2023 та 2023-2024 не нараховується у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці без поважної причини з 04.05.2022 по 05.12.2023. З 06.12.2023 на підставі наказу підприємства № 12-адм/вс від 05.12.2023 з працівником призупинена дія трудового договору). 03.06.2024 позивачці надано розрахунок компенсації за невикористану відпустку за 13 календарних днів за наказом № 57-К/тр від 29.05.2024. Позивачка не погоджується з наказом та розрахунком при звільненні. Оскаржуваний наказ в частині компенсації за періоди роботи з 04.05.2022-2023 та 2023-2024 роки не нараховується у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці без поважної причини з 04.05.2022 по 05.12.2023 не відповідає дійсності, так як в період 04.05.2022 по 29.05.2024 позивачка перебувала у вимушеному простої з підстав виникнення виробничої ситуації, яка небезпечна для життя і її здоров`я, та людей, які її оточували, і навколишнього природного середовища, не з її вини. Відповідач був обізнаний про причини та обставини відсутності позивачки на робочому місці, адже при звільненні та наданні особистої заяви керівництву лікарні пояснення такої відсутності не відбиралися, що свідчить про обізнаність роботодавця, про причини відсутності працівника на робочому місті. В супереч того, що 06.12.2023 на підставі наказу підприємства № 12-адм/вс від 05.12.2023 з працівником призупинена дія трудового договору позивачка зазначає, що жодного наказу чи повідомлення вона не отримувала, з його змістом не обізнана, про його існування дізналась з оскаржуваного наказу. Жодного повідомлення чи листа від відповідача на електронну пошту позивачки не надходило. При звільненні відповідач зобов`язаний виплатити позивачці 547319,63 гривень середнього заробітку за час вимушеного простою не з вини працівника. Позивачка має право на компенсацію невикористаної щорічної відпустки за 39 календарних днів за період роботи з 2022 - 2023 роки в сумі 8127,40 гривень та за 14 календарних днів за період роботи 2023 - 2024 роки в сумі 2917,53 гривень. Позивачка має право на отримання матеріальної допомоги при оздоровленні за період з 2022 - 2023 роки та за 2023 -2024 роки, яка виплачується в розмірі одного посадового окладу за два роки 2022 рік та 2023 рік в сумі 11511,50 гривень. Позивачка була депутатом Токмацької міської ради VII скликання, тому мала необхідність евакуюватися з м. Токмак, інакше зазнала б кримінального переслідування.

Представник відповідачаадвокат СідельниковаО.Л.подала відзивна позовнузаяву,в якомупросила відмовитиу задоволенніпозову тазазначила,що позивачкане надалажодних доказівтого,що врезультаті збройноїагресії РосійськоїФедерації напідприємстві фактичновиник простій,що унеможливиловиконання неютрудових обов`язків.Позивачка виїхаладо м.Запоріжжя 27.03.2024,з позовноїзаяви вбачаєтьсящо з01.04.2022по 04.05.2022перебувала ущорічній відпустціза період2021-2022роки,тобто малакомунікацію звідповідачем ізнала проте,що вонипрацюють.Натомість зособистих міркуваньі завласним бажаннямпокинула робочемісце іприпинила виконуватитрудову функцію(нароботі відсутняз 04.05.2022за наявноюінформацією перебувалаза кордономдо приїздуу м.Запоріжжя в2024році).Рішенням судуу справі№ 337/4651/23підтверджується факттого,що підприємствопрацювало інадавало допомогунаселенню,які залишилисьна тимчасовоокупованих територіях,в якомудеякі позивачіпідтверджують своюроботу напідприємстві долистопада 2022року.Позивачкою ненадано жоднихналежних ідопустимих доказівпростою.З лютого2022року долистопада 2023року відповідачпродовжував своюроботу іздійснював медичнеобслуговування населення.Позивачка самоусунуласьвід виконаннятрудових відносин,весь періодчасу нароботі нез`являлась,інтересу додолі медичногозакладу непроявляла,проте вимагаєстягнути непомірновелику сумусереднього заробіткуза часпростою,якого фактичноне існувало. 06.12.2023 з позивачкою призупинено дію трудового договору у зв`язку з прийняттям очільником військової адміністрації рішення про релокацію підприємства. Позивачка не заперечує, що вона продовжувала виконувати свою роботу після окупації міста. В березні 2022 року позивачка прийняла рішення виїхати з м. Токмак та відповідно не виконували свої трудові функції. Не підтвердженими є аргументи про неможливість працювати на тимчасово окупованій території та пошкодження будівель. Позивачка за власним бажанням покинула територію лікарні та відмовилася виконувати посадові обов`язки. Поведінка позивачки щодо залишення робочого місця та не звернення до роботодавця впродовж 2 років, щоб стати на релокованому підприємстві, свідчить про простій з її ініціативи. Відповідач мав можливість забезпечити роботою і здійснював таке забезпечення, виконував свої обов`язки з оплати заробітної плати, пакет «Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги населенню, яке перебуває на тимчасово окупованих території» передбачав саме фінансування оплати праці робітників, які продовжували виконувати свої посадові обов`язки на тимчасово окупованій території і надавати медичну допомогу українцям, які там залишилися. Позивачка давала клятву лікаря. Заявлені вимоги ставлять в нерівне становище тих працівників лікарні, які залишились в місті після 24.02.2022 та продовжили надавати медичну допомогу населенню м. Токмак і тих, які покинули робочі місця з власної ініціативи і не виконували трудову функцію. Позивачка хоче отримати грошові кошти за роботу, яка нею не виконувалась понад два роки, при тому що медичний заклад функціонував і надавав послуги українському населенню на тимчасово окупованій території. Приміщення Токмацької БЛІЛ не зазнавало пошкоджень в результаті воєнних дій і мало обладнане укриття, яке використовувалось і працівниками лікарні, і мешканцями міста. Вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час простою, компенсації за невикористану щорічну відпустку та матеріальну допомогу на оздоровлення задоволенню не підлягають. Позивачка не надає жодних доказів того, що мав місце простій не з її вини. Обраховуючи середній заробіток використовує відомості з довідки ОК-5, ОК-7, які підтверджують лише страховий її стаж та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. З наданого позивачці розрахунку при звільненні вбачається, що її посадовий оклад становив 6356,05 гривень, з якого і обраховано розмір компенсації за невикористану відпустку за 13 календарних днів. Період призупинення дії трудового договору не враховують до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки працівникові. Матеріальна допомога на оздоровлення не може бути виплачена у випадку коли особа отримує компенсацію за невикористану відпустку. Офіційні відомості ПФУ щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 підтверджують лише страховий стаж за період з 2005 року до 2016 року та не можуть бути належними доказами щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з серпня 2013 року до червня 2018 року. Відповідач звільняючи позивачку на підставі статті 38 КЗпП України зазначив про звільнення за власним бажанням і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення, тобто наявна згода іншої сторони трудових відносин на звільнення за цією підставою. На вимоги позивачки повинні розповсюджуватись положення статті 233 КЗпП та тримісячний строк звернення до суду за кожний місяць. Проте в позовній заяві вимоги статті 233 КЗпП проігноровані та безпідставно нараховані суми за період з 05.05.2022 по 29.05.2024, а також компенсація за невикористані відпустки 2022-2023 роки та матеріальна допомога за цей же період.

Представник позивачки адвокат Коломоєць І.В. подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що обставини, які не визнаються відповідачем, щодо недоведеності простою, відсутності роботодавця виплачувати кошти працівникам, які не виконують роботу, щодо відсутності доказів наявності заборгованості з виплати заробітної плати, - вже встановлені судом в аналогічній (тотожній) справі - Хортицьким районним судом м Запоріжжя від 09 квітня 2024 року у справі № 337/4651/23. У вказаній справі позивачами також були працівники КП Токмацька БЛІЛ, які на початку воєнного стану евакуювалися з м. Токмак, до КП Токмацька БЛІЛ про стягнення середнього заробітку за час простою, не з вини працівників. Суд задовольнив позов та стягнув на користь позивачів середній заробіток змушеного простою не з вини працівника. Твердження відповідача з приводу того, що матеріальна допомога на оздоровлення не може бути сплачена, у випадку, коли особа отримує компенсацію за невикористану відпустку, здійснено на припущеннях, нормативно не обґрунтовано. Довідка за формою ОК-7 формується за період з 2011 року і містить відомості про фактичні суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (у межах максимальної величини), та страховий стаж. Довідка з пенсійного фонду вказує про розмір заробітку позивачки, з якого було розраховано середню заробітну плату. Довідку про доходи та розмір окладу позивачки, відповідач не надав, а тому позивачка використовує доступні та наявні докази про розмір її зарплатні.

Представники позивачки та відповідача подали письмові пояснення та письмові пояснення щодо судової практики, які суд не бере до уваги, оскільки при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, якими є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.06.2024 відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою про витребування доказів від 07.08.2024 клопотання представника відповідача адвоката Сідельникової Олени Леонідівни задоволено. Витребувано у Адміністрації ДПС України відомості про перетин кордону позивачкою за період з лютого 2022 року до 07 серпня 2024 року. Витребуваний доказ наданий суду 09.08.2024. Ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 18.12.2024 позовна заява була залишена без руху, а позивачці був визначений строк для усунення її недоліків. У визначений судом строк недоліки заяви були усунуті. Ухвалою про продовження розгляду справи від 18.12.2024 продовжено розгляд справи. Ухвалою від 19.12.2024 визнано необґрунтованим заявлений представником позивачки адвоката Коломоєць І.В. відвід судді, заяву про відвід судді передано до канцелярії Ленінського районного суду міста Запоріжжя для визначення судді для її розгляду. Ухвалою від 23.12.2024 у задоволенні заяви представника позивачки Коломоєць І.В. про відвід головуючого судді Фетісова М.В. відмовлено.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Коломоєць І.В. в судовому засіданні просили задовольнити позовну заяву з урахуванням обставин, викладених у ній.

Представник відповідача адвокат Сідельникова О.Л. просила відмовити у задоволенні позову з урахуванням обставин, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши позивачку в якості свідка, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 , яка була допитана в судовому засіданні за правилами допиту свідка, пояснила, що з 1986 до 22.05.2024 працювала у відповідача, з 1986 року по 1996 рік, з жовтня 2001 року по листопад 2017 року та з січня 2019 року по 22.05.2024 працювала в реанімації, були постійні обстріли, саме на території лікарні були перестрілки, жертв не було. Після окупації не було відомо що робити, як себе поводити, керівництво лікарні усувалось від обов`язку надати роз`яснення, виїжджати з міста не хотіла, попри вмовляння дітей виїхати з міста, залишилася та працювала. В двадцятих числах березня 2022 року до реанімації лікарні привезли російського військового. У відділення вломилися російські військові з автоматами та почали перевіряти приміщення, ходили по кабінетах, були присутні під час операції російського військового та його реабілітації. Після цієї ситуації було тяжко і зрозуміла, що не витримає подібну ситуацію знову, з 01.04.2022 вирішила взяти відпустку та перечекати окупацію. При цьому була депутатом Токмацької міської ради та розуміла, що будуть цікавитися нею, тому 03.04.2022 виїхала до міста Запоріжжя, потім поїхала до сина у Польщу, мала 37 днів відпустки. Перед від`їздом зайшла до головного лікаря та у відділ кадрів. Спілкувалася зі старшою медсестрою ОСОБА_2 про те, як їй себе поводити, яка повідомила, що відділ кадрів заяв не приймає. По закінченню відпустки зателефонувала ОСОБА_2 , яка повідомила, що буде поставлено НЗ. У березні 2024 року повернулася до м. Запоріжжя та дізналася про релокацію відповідача, про що жодного повідомлення не отримувала. По приїзду до м. Запоріжжя від начальника відділу кадрів дізналася про відсутність роботи та призупинення з нею трудового договору. Позивачку здивувало те, що вона нібито не з`являлася на роботі з власних причин. Вирішила звільнитися за власним бажанням, оскільки знайшла роботу у лікарні № 6. Підтримала позов. У 2022 році повністю відпрацювала за повні січень, лютий та березень місяці 2022 року. Жодних наказів від керівництва на початку повномасштабного вторгнення не було, повинна була надавати медичну допомогу цивільному населенню. Всі медичні препарати використали, потім ліків не було. Жила від роботи далеко. Дорогою до роботи проїжджала декілька блокпостів, російські військові витрушували її сумку. Була вимушена виконувати обов`язки під дулом автомату. Була проукраїнською, коли виїхала, її особою почали цікавитися. Останню виплату з роботи отримала 28-29 березня 2022 року та відпускні за квітень та травень 2022 року і матеріальну допомогу за 2021 рік. Останній раз бачила головного лікаря в двадцятих числах березня 2022 року, стояв у супроводі російських військових, коли були обшуки, після чого він зник, більше не бачила, від секретаря стало відомо, що він виїхав з міста м. Токмак.

Згідно зі Статутом КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР (нова редакція), який був затверджений рішенням Токмацької міської ради 27.04.2020 № 7, КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР є закладом охорони здоров`я комунальним унітарним некомерційним підприємством Токмацької міської ради, що надає вторинну медичну допомогу будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом (пункт 1.1 Статуту). Місцезнаходження підприємства: 71701, Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, 55Ж (пункт 2.2. Статуту). Основною метою створення підприємства є забезпечення медичного обслуговування населення шляхом надання йому медичних послуг в порядку та обсязі, встановлених законодавством (пункт 3.1 Статуту). Підприємство є юридичною особою (пункт 4.1 Статуту). Підприємство створює належні умови для високопродуктивної праці, забезпечує додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування; здійснює бухгалтерський облік, веде фінансову та статистичну звітність згідно з законодавством (пункт 6.2.1, пункт 6.2.2 Статуту). До обов`язків підприємства належить створення для працівників належних і безпечних умов праці, забезпечення додержання чинного законодавства України про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування (пункт 6.3.3. Статуту). Поточне керівництво підприємством здійснює керівник підприємства Головний лікар (Директор) (пункт 7.2. Статуту), який приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників підприємства, а також інші, передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин, укладає трудові договори (строкові та безстрокові) з працівниками підприємства (пункт 7.5.9 Статуту), забезпечує дотримання на підприємстві вимог законодавства про охорону праці, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм і правил, створення належних умов праці (пункт 7.5.13 Статуту), уживає заходи до своєчасної та в повному обсязі виплати заробітної плати (пункт 7.5.14 Статуту).

Аналогічні положення містяться у Статуті КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР (нова редакція), який був затверджений розпорядженням начальника міської військової адміністрації 14.11.2023 № 239, крім пункту 2.2., у якому зазначено місцезнаходження підприємства: м. Запоріжжя, вул. Медведєва Сержанта, буд. 4. Відповідно до пункту 2.3. Статуту, місцезнаходження структурного підрозділу: Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, 55Ж.

Інформація про місцезнаходження КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР за адресою: м. Запоріжжя, вул. Медведєва Сержанта, буд. 4, міститься у виписці на безкоштовний запит відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою з 27.03.2024, фактичним місцем її проживання/перебування є адреса: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.03.2024 № 2327-5003194351.

16.12.2019 ОСОБА_1 прийнята на роботу на 1,0 ставку посади сестри медичної поліклініки (ендоскопічного кабінету) КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР, що підтверджується трудовою книжкою від 25.10.1983.

Відповідно до інформації з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України у лютому 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 18791,92 гривня, у березні 2022 року розмір заробітної плати склав 24993,65 гривні.

29.05.2024 на ім`я директора КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР Поліщук С.В. написана заява, в якій вона просила звільнити її за власним бажанням з 29.05.2024 з виплатою компенсації за невикористану відпустку в періоди 2022-2023 роки, 2023-2024 та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом КП«Токмацька багатопрофільналікарня інтенсивноголікування» ТМР№ 12-адм/всвід 05.12.2023«Про призупиненнядії трудовогодоговору» призупиненадія трудовогодоговору від06грудня 2023року довідновлення можливостівиконувати роботуабо додня припиненнячи скасуваннявоєнного стануз працівниками КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР згідно додатку, у тому числі: з ОСОБА_1 , яка займає посаду сестри медичної поліклініки (ендоскопічного кабінету).

Наказом КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР № 57-К/тр від 29.05.2024 ОСОБА_1 , сестру медичну поліклініки (ендоскопічного кабінету) КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР, звільнено з роботи згідно статті 38 КЗпП України за власним бажанням 29.05.2024. Бухгалтерії наказано виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів за період роботи з 01.01.2022 по 04.05.2022 (компенсація за періоди роботи з 04.05.2022-2023 та 2023-2024 роки не нараховується у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці без поважної причини з 04.05.2022 по 05.12.2023. З 06.12.2023 на підставі наказу підприємства № 12-адм/вс від 05.12.2023 з працівником призупинена дія трудового договору. Період призупинення дії трудового договору та відсутність працівника на робочому місці без поважної причини не враховується до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки працівникові).

Згідно з вказаним наказом, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівників про необхідність стати до роботи.

Підставою для видання такого наказу було введення в Україні воєнного стану, знаходження підприємства на тимчасово окупованій території, яка неодноразово піддавалась ракетним та бомбовим ударам та у зв`язку з абсолютною неможливістю забезпечення працівника роботою (бойові дії, пошкодження приміщень внаслідок бойових дій) та виконання такої роботи працівником.

Відповідно до розрахунку компенсації за невикористану відпустку КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР за 13 календарних днів посадовий оклад згідно тарифної сітки 6356,05 гривень. 6356,05 гривень х 12 місяців/366 днів = 208,39508 гривень. 208,39508 гривень х 13 днів = 2709,14 гривень.

Згідно з витягами із застосунку eHealth ОСОБА_1 зареєстрована в електронній системі eHealth.

Відповідно до посвідчення № 1431 ОСОБА_1 28.04.2021 вона проходила атестацію в атестаційній комісії при Департаменті охорони здоров`я Запорізької ОДА і наказом по Департаменту охорони здоров`я Запорізької ОДА від 29.04.2021 № 171-0 їй присвоєна кваліфікаційної категорії зі спеціальності сестринська справа, вища. Дійсне до 29.04.2026.

14.06.2024 адвокатом Коломоєць І.В. до в.о. директора КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР Тупозлієвій Євгенії надіслана досудова вимога, в якій адвокат просила скасувати наказ № 57-к в частині «компенсації за періоди роботи з 04.05.2022-2023 та 2023-2024 не нараховується у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці без поважної причини з 04.05.2022 по 05.12.2023. З 06.12.2023 на підставі наказу підприємства № 12-адм/вс від 05.12.2023 з працівником призупинена дія трудового договору. Період призупинення дії трудового договору та відсутність працівника на робочому місці без поважної причини не враховується до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки працівникові» та негайно здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час простою в сумі 547319,63 гривень, компенсацію невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 2022-2023 року в сумі 8127,40 гривень та за період роботи з 2023-2024 роки в сумі 2917,53 гривень, матеріальну допомогу при оздоровленні за період з 2022-2023 роки та за 2023-2024 в сумі 11511,50 гривень.

Між НСЗУ в особі Голови ОСОБА_3 та КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР в особі директора Пасєвіна Віталія Валерійовича укладено договір № 3608-Е223-Р000 зі строком дії від дати підписання до 31.12.2023. Додатком № 56 до договору визначено, що сторони погодили, що умови договору про надання послуг застосовуються до відносин, які виникли з 01.01.2023. Договором передбачено перелік медичних послуг, загальну орієнтовну ціну договору. Також проінформовано, що надавач послуг щомісяця зобов`язаний подавати до НСЗУ, зокрема, інформацію про стан розрахунків із заробітної плати за попередній місяць. При цьому фактична вартість медичних послуг за пакетом медичних послуг «Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги населенню, яке перебуває на тимчасово окупованій території» визначається з урахуванням поданої інформації про стан розрахунків із заробітної плати, відповідно до пункту 152 Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2023 році, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2022 № 1464. Надавач послуг жодного разу не подав до НСЗУ інформацію про стан розрахунків із заробітної плати, відтак, оплати за договором № 3608-Е223-Р000 від 15.02.2023 не здійснювались.

Відповідно до розрахункового листа за березень 2022 року оклад ОСОБА_1 складав 5005 гривень, сума видачі за попередній період (лютий 2022 рік) склала 11053,73 гривні. Сума заробітної плати склала 42268,30 гривень. При цьому їй були нараховані виплати за 29 днів календарної відпустки в квітні 2022 року в сумі 16160,16 гривень, допомога на оздоровлення в сумі 5755,75 гривень та за 2 дні календарної відпустки в травні 2022 року в сумі 1114,49 гривень. Також у розрахунковому листі зазначено, що за попередній період позивачці виплачена заробітна плата 11053,73 гривні.

Згідно з листом Державної прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації від 14.08.2024 № 19-55734/18/24-Вих ОСОБА_1 в період з 11.04.2022 до 21.03.2024 перебувала за кордоном України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті 16 ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Предметом даного позову є, у тому числі, оспорювання позивачкою розміру належних їй сум при звільненні.

Обраний позивачкою спосіб захисту у виді скасування наказу про звільнення в частині розрахунків грошової компенсації за не використані щорічні відпустки не передбачений законом.

При цьому статтею 16 ЦК України, статтями 116 та 117 КЗпП передбачений ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки шляхом відшкодування збитків.

Суд дійшов висновку про те, що спосіб захисту у виді скасування наказу про звільнення в частині розрахунків грошової компенсації за не використані щорічні відпустки, обраний позивачкою, не є ефективним для захисту її порушеного права у спірних правовідносинах та не може призвести до відновлення порушеного трудового права позивачки, зокрема виплату їй належних при звільненні сум.

При цьому суд враховує те, що у даному позові позивачкою заявлена вимоги про стягнення належних їй при звільненні сум, яка є ефективним способом захисту даного порушеного трудового права позивачки.

Також суд зауважує, що при вирішенні трудових спорів суд наділений повноваженнями лише щодо зміни формулювання причин звільнення (стаття 235 КЗпП України), а не зміни формулювання розрахунків належних звільненому працівникові сум у наказі про звільнення.

Обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові за вимогою про скасування наказу про звільнення в частині розрахунків грошової компенсації за не використані щорічні відпустки.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці (частина п`ята статті 97 КЗпП України).

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати працівнику. Одночасно звертає на себе увагу і той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18.

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було продовжено та діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Починаючи з 26.02.2022 територія Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області по теперішній час є тимчасово окупованою територією представниками збройних формувань держави-агресора РФ, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися)бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (далі Закон № 1207-VII) визначено: «збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України», «Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України».

Згідно із статтею 2 Закону № 1207-VII він визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно зі статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

З 24.03.2022 набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 (далі Закон № 2136-ІХ), який визначив особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2136-ІХ, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Згідно із статтею 3 Закону № 2136-ІХ у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Стаття 7 Закону № 2136-ІХ визначає, що у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Стаття 10Закону №2136-ІХвказує,що заробітнаплата виплачуєтьсяпрацівнику наумовах,визначених трудовимдоговором.Роботодавець повиненвживати всіхможливих заходівдля забезпеченняреалізації правапрацівників насвоєчасне отриманнязаробітної плати. Роботодавецьзвільняється відвідповідальності запорушення зобов`язаннящодо строківоплати праці,якщо доведе,що цепорушення сталосявнаслідок веденнябойових дійабо діїінших обставиннепереборної сили. Звільненняроботодавця відвідповідальності занесвоєчасну оплатупраці незвільняє йоговід обов`язкувиплати заробітноїплати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Також при ухваленні рішення суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), у в якій зазначено, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Суд встановив, що сторони у справі перебували у трудових відносинах з 16.12.2019 до 29.05.2024, що підтверджується копією трудової книжки позивачки та наказом відповідача № 57-К/тр від 29.05.2024.

При розгляді справи судом також встановлені загальновідомі факти, що в порядку положення частини третьої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а саме, що військовослужбовці збройних сил та інших воєнізованих формувань РФ шляхом збройної агресії 24.02.2022 незаконно вторглись на територію України через державні кордони України, в тому числі у Запорізькій області, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, інші об`єкти цивільного сектору соціального забезпечення, та здійснили застосування оперативно-тактичних ракет по позиціям Збройних Сил України та об`єктах цивільної інфраструктури, що призвело до тяжких наслідків.

Загальновідомою обставиною є те, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє на час ухвалення даного рішення. Частина Запорізької області входить до переліку територій, на яких ведуться/велись бойові дії, частина тимчасово окупована, що, в свою чергу, призвело до вимушеного переселення населення в більш безпечні місця з міркувань безпеки.

Місто Токмак Пологівського району Запорізької області, де на час виникнення спірних правовідносин юридично та фактично було розташоване КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, з 26.02.2022 по теперішній час віднесено до переліку тимчасово окупованих територій України, де органи державно влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень.

Також суд вважає очевидним, що після захоплення та окупації міста Токмака Пологівського району Запорізької області російськими військами, приміщення КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР використовувалось як з метою надання медичних послуг населенню, яке залишилось проживати на вказаній території, так і з метою надання медичних послуг військовослужбовцям держави-агресора.

Такі обставини в сукупності, на думку суду, значно утруднили, а в подальшому фактично унеможливили виконання позивачкою належним чином своїх трудових обов`язків.

Судом встановлено та сторонами визнається факт не виходу позивачкою на роботу та фактичне не виконання нею трудових обов`язків на підприємстві відповідача у спірні періоди у зв`язку з їх виїздом з тимчасово окупованого міста на підконтрольну територію України. При цьому, позивачка виїхала з окупованої території міста Токмак Пологівського району Запорізької області 11.04.2022, тобто фактично припинила виконувати свої трудові обов`язки на підприємстві відповідача після з цієї дати. Такі обставини відповідачем не спростовані.

Також суд вважає встановленим, що позивачка виїхала з окупованого міста Токмак Пологівського району Запорізької області з міркувань безпеки та є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.03.2024 № 2327-5003194351.

При цьому враховуючи, що фактично підприємство відповідача з дати оголошення воєнного стану знаходилось на території активних бойових дій, а з 26.02.2022 - на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, суд вважає встановленим та доведеним, що виїзд з окупованого міста та невиконання позивачкою своїх обов`язків як працівника лікарні було об`єктивним та необхідним. Позивачка не з власної волі була позбавлена можливості безпечно для себе перебувати у місті Токмак та виконувати свої трудові обов`язки у спірні періоди на підприємстві відповідача.

Виїзд позивачки з тимчасово окупованої території був спрямований насамперед на захист свого життя і здоров`я в умовах воєнної загрози з боку збройних сил та військових формувань РФ, що свідчить про те, що вона з незалежних від неї причин не могла виконувати свої трудові обов`язки, тобто фактично перебувала у простої не з її вини.

Суд також зауважує, що позивачка як працівник відповідача, з початку повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, не отримала від керівництва лікарні жодних роз`яснень та інструкцій щодо їх дій при виконанні ними трудових обов`язків, у тому числі у разі загрози їх життю та здоров`ю під час активних бойових дій, ракетних, бомбових ударів та окупації міста, або будь-якої підтримки від лікарні з цього питання.

В ході судового розгляду відповідачем не була доведена можливість забезпечення позивачці нормального робочого процесу та гарантування небезпечних умов для її життя та здоров`я або для людей, які її оточують після введення в Україні воєнного стану та окупації міста Токмак.

В той же час, на період дії воєнного стану за Законом № 2136-ІХ саме роботодавець встановлює особливості обліку робочого часу, кадрового діловодства, оплати праці тощо під час воєнного стану.

Не дивлячись на введення воєнного стану та окупацію міста Токмака Пологівського району Запорізької області, простій на підприємстві відповідача не оголошувався, питання про переведення працівників на іншу роботу на підконтрольну територію України не вирішувалось, у вказані періоди сторони спору не призупиняли дію трудового договору в порядку статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», і лише 06.12.2023 відповідач призупинив трудові відносини з позивачкою, що також сторонами не оспорюється.

При цьому з наказу відповідача від 05.12.2023 № 12-адм/вс про призупинення трудових відносин з працівниками лікарні з 06.12.2023 вбачається, що підставою для видання такого наказу відповідачем було, зокрема, введення в Україні воєнного стану, знаходження підприємства на тимчасово окупованій території, яка неодноразово піддавалась ракетним та бомбовим ударам та у зв`язку з абсолютною неможливістю забезпечення працівника роботою (бойові дії, пошкодження приміщень внаслідок бойових дій) та виконання такої роботи працівником.

Такі обставини фактично спростовують доводи представника відповідача про відсутність поважних причин для не виходу позивачки у спірні періоди на роботу та безпідставність виїзду з тимчасово окупованої території.

Також судом встановлено та визнається сторонами, що нарахування та виплата заробітної плати позивачці, після її не виходу на роботу у зв`язку з виїздом з тимчасово окупованої території, відповідачем не здійснювалось.

Натомість, на переконання суду, відсутність працівника на роботі у зв`язку з військовими діями та окупацією населеного пункту, де знаходиться підприємство, не може бути кваліфікована як неприбуття на роботу без поважної причини (зокрема прогул), і до з`ясування причин відсутності працівника та отримання від нього пояснень, доцільно обліковувати такого працівника, як відсутнього з нез`ясованих або з інших причин.

Також відповідачем не надано будь-яких документів щодо заробітної плати позивачки тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заробітна плата мала бути виплачена позивачці на умовах, визначених трудовим договором, відповідно до статті 10 Закону № 2136-ІХ. Оскільки такі кошти позивачем не виплачені, суд прийшов до висновку, що відповідач порушив трудові права позивачки, зокрема на оплату праці.

При цьому військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов`язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було до 06.12.2023 призупинено дію трудового договору з позивачкою, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов`язків на час воєнного стану.

Вказані вище обставини можуть бути підставами для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати, проте не звільняють його від обов`язку виплати заробітної плати.

Також суд враховує, що відповідачем не спростована об`єктивна неможливість здійснювати нарахування та виплату заробітної плати позивачці за спірний період.

Доводи представника відповідача про те, що відшкодування працівникам пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії РФ проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, є необґрунтованими, оскільки чинним законодавством дійсно врегульовано питання щодо відшкодування заробітної плати працівникам за час призупинення дії трудового договору у зв`язку із збройною агресією проти України, однак відповідач призупинив дію трудового договору з позивачкою лише 06.12.2023, тому до цього періоду обов`язок відшкодування позивачам заробітної плати має бути покладено саме на відповідача.

Продовження протягом певного періоду здійснення підприємством своєї діяльності на тимчасово окупованій території, на що також звертав увагу представник відповідача, не спростовують факту порушення прав позивачки на оплату праці і не впливають на її право на отримання заробітної плати за час невиконання нею трудових обов`язків не з її вини з огляду на те, що дію трудового договору з позивачкою не було призупинено до 05.12.2023, простій не було запроваджено, не визначено певних особливостей виконання ними своїх обов`язків на час воєнного стану.

Твердження представника відповідача про те, що у зв`язку з виїздом позивачки з тимчасово окупованої території з власної волі та невиконанням нею покладених на неї трудових обов`язків, у відповідача відсутній обов`язок на нарахування та виплату її заробітної плати, суд вважає формальними, безпідставними та такими, що об`єктивно спростовуються наданими суду доказами та встановленими судом обставинами.

При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 16.08.2023 у справі № 910/6654/22 зазначив, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.

Відповідач жодним чином доводи позивачки в частині неможливості виконання нею трудових обов`язків не з її вини не спростував, належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції не надав. Натомість суд вважає доведеним позивачкою, що саме через збройну агресію, активні бойові дії, загрозу життю та здоров`ю вона була вимушені евакуюватися з міста Токмак Запорізької області, у зв`язку з чим з поважних причин та не з її вини не могла виконувати свої трудові обов`язки безпосередньо на підприємстві відповідача, про що керівництво було обізнане, але жодних дій для визначення певних особливостей виконання працівниками своїх обов`язків на час воєнного стану відповідач не вчинив.

При ухваленні рішення суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20 прийшов до переконання, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Судом також встановлено, що наказом відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 з позивачкою ОСОБА_1 була призупинена дія трудового договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

У порядку, передбаченому частиною четвертою статті 13 Закону № 2136-ІХ, вищевказаний наказ відповідача позивачкою не оскаржувався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу. Відомостей про скасування наказу відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 матеріали справи не містять.

За тих обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середньомісячної заробітної плати за період з 06.12.2023 (моменту призупинення дії трудового договору) до 29.05.2024 (моменту звільнення відповідачки), необхідно відмовити, оскільки відшкодування заробітної плати за цей період покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже до 18 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України) (постанова ВП ВС від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (провадження № 11-90заі24)).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений із 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Суд враховує те, що середньомісячна заробітна плата є щомісячними виплатами, а отже за кожною такою виплатою має застосовуватись окремий строк звернення до суду.

Таким чином за грошовими вимогами, які виникли до 18.07.2022, строк звернення до суду не обмежується. За іншими вимогами про стягнення середньомісячної заробітної плати тримісячний строк для звернення до суду закінчився до 06.03.2024, після призупинення дії трудового договору 06.12.2023).

Позивачка ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду 14.06.2024 по закінченню строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України для вимог про стягнення заробітної плати. Поважність причин пропуску позивачкою зазначеного строку матеріали справи не містять. При цьому суд не визнає поважною причиною пропуску строку звернення до суду перебування позивачки за межами України в період з 11.04.2022 до 21.03.2024, оскільки вказана обставина об`єктивно не перешкоджала та не створювала труднощі позивачці для своєчасного звернення до суду - позивачка мала можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду шляхом надсилання документів засобами поштового зв`язку, на офіційну електронну адресу суду через особистий кабінет у підсистемі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв`язку.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 19.07.2022 до 05.12.2023 необхідно відмовити.

З огляду на вищевказане вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь коштів за невиконання нею трудових обов`язків не з її вини з 04.05.2022 (час виходу з щорічної відпустки) до 18.07.2022 є обґрунтованими.

При розрахунку середньомісячної заробітної плати суд не бере до уваги Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), які не підтверджують наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду у постановах від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) та від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

При цьому, при розрахунку середньомісячної заробітної плати суд бере до уваги розрахунковий лист за березень 2022 року, який відповідно до статті 110 КЗпП України є належним та допустимим доказом у цій справі.

Згідно з вказаним розрахунковим листом заробітна плата ОСОБА_1 за лютий 2022 року (20 робочих днів) склала 13371,34 гривня (11053,73 гривні (виплачена заробітна плата у лютому 2022 року) : (100 % - 19,5 % (сплачені податки та обов`язкові платежі (військовий збір (1,5 %) + податок на доходи фізичних осіб (18 %)). Заробітна плата за березень 2022 року (22 робочі дні) склала 19237,90 гривень (42268,30 гривень (нарахована заробітна плата) 16160,16 гривень (календарна відпустка 29 днів) 5755,75 гривень (допомога на оздоровлення) 1114,49 гривень (календарна відпустка 2 дні)).

Суд зауважує, що відомості про заробітну плату позивачки, зазначені у розрахунковому листі, суперечать відомостям, зазначеним в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

Середньоденна заробітна плата (лютий березень 2022 року) склала 776,41 гривень ((13371,34 гривень + 19237,90 (заробітна плата за лютий та березень 2022 року) : 42 робочі дні)).

Таким чином заборгованість з середньомісячної заробітної плати з 04 травня 2022 року до 18 липня 2022 року (54 робочих днів) складає 41926,14 гривень (776,41 гривень (середньоденна заробітна плата) * 54 робочих дні)).

Відповідно до частини першої статті 75 КЗпП України, частини першої статті 6 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно зі статтею 76 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором.

У статті 8 Закону № 504/96-ВР зазначено, що щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається: 1) окремим категоріям працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; 2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах..

Згідно з пунктом 134 підрозділу «Загальні професії медичних працівників установ охорони здоров`я, соціального захисту та освіти» розділу XVII Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.11.1997 № 1290, медичним сестрам закладів і установ охорони здоров`я надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна її тривалість встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

При цьому відповідно до статті 10 Закону № 504/96-ВР щорічна додаткова відпустка, передбачена пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником.

За відсутності в матеріалах справи колективного та трудового договору, якими могла бути встановлена інша тривалість щорічних відпусток позивачки, суд дійшов висновку про те, що позивачка мала право на щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні та щорічну додаткову відпустку, передбачену пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 504/96-ВР, тривалістю 7 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як встановлено судом позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 16.12.2019 до 29.05.2024.

Періоди її щорічної основної відпустки становили з 16.12.2019 до 15.12.2020, з 16.12.2020 до 15.12.2021, з 16.12.2021 до 15.12.2022, з 16.12.2022 до 15.12.2023 та з 16.12.2023 до 29.05.2024.

У позовній заяві позивачкою зазначено, що з 01.04.2022 до 04.05.2022 вона перебувала у щорічній відпустці за період з 2021 по 2022 роки, що не спростовано відповідачем.

Отже позивачкою використані щорічна основна відпустка за період з 16.12.2021 до 15.12.2022 та щорічна додаткова відпустка за 2022 рік. Таким чином залишились невикористаними позивачкою щорічні основні відпустки за періоди з 16.12.2022 до 15.12.2023 та з 16.12.2023 до 29.05.2024, щорічні додаткові відпустки за 2023 та 2024 роки.

При цьому суд бере до уваги те, що з 06.12.2023 дія трудового договору з позивачкою була призупинена відповідачем, а отже грошова компенсація за всі не використані нею дні щорічної відпустки за період з 06.12.2023 до 29.05.2024 відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачка має право на грошову компенсацію за не використані нею дні щорічної відпустки в кількості 31 календарний день (щорічна основна відпустка за період з 16.12.2022 до 05.12.2023 в кількості 24 календарних дні та щорічна додаткова відпустка за 2023 рік в кількості 7 календарних днів).

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

У абзацах третьому - п`ятому пункту 4 Порядку № 100 зазначено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно з розрахунком компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_4 за 13 календарних днів Наказ № 57-К/тр від 29.05.2024 р. посадовий оклад позивачки згідно з тарифною сіткою становить 6356,05 гривень. 6356,05 гривень х 12 місяців : 366 днів = 208,39508 гривень. 208,39508 гривень х 13 днів = 2709,14 гривень.

Відповідно до інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування заробітна плата позивачці за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, не нараховувалась.

На час розрахунку розмір посадового окладу позивачки (6356,06 гривень) був меншим від передбаченого статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» розміру мінімальної заробітної плати (8000 гривень). Таким чином розрахунок грошової компенсації за невикористані відпустки позивачкою має бути виконаний з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 Порядку № 100.

Згідно з розрахунком проведеним судом грошова компенсація за всі не використані позивачкою дні щорічної відпустки складає 8131,15 гривень (8000 гривень * 12 місяців : 366 днів) * 31 день)). З вказаної суми необхідно вирахувати компенсацію в сумі 2709,14 гривень, виплачену позивачці відповідачем згідно з наказом відповідача від 29 травня 2024 року № 57-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та розрахунком компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_4 за 13 календарних днів Наказ № 57-К/тр від 29.05.2024 р. Таким чином розмір грошової компенсації, належної для виплати позивачці, складає 5422,01 гривні.

У статтях 1 та 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР) зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. До структури заробітної плати належать: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» з 1 січня 2012 року медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки.

Згідно з матеріалами справи щорічні основні відпустки за період з 16.12.2022 до 15.12.2023 та з 16.12.2023 до 29.05.2024 позивачці відповідачем не надавались, а тому відсутні підстави для стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки. За цих обставин у задоволенні позову в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно відмовити.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за період з 04.05.2022 до 18.07.2022 у сумі 41926,14 гривень та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 5422,01 гривні, а всього 47348,15 гривень, з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів. У задоволенні позову в іншій частині необхідно відмовити.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.

Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що 05.06.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Коломоєць Іриною Василівною укладений Договір про надання правової допомоги № 0506/2024.

Відповідно до розрахунку судових витрат позивача, акту прийому передачі виконаних робіт/правничих послуг вартість витратна наданняпрофесійної правничоїдопомоги запозовомдо КП «Токмацька багатопрофільналікарня інтенсивноголікування» ТМРскладає 30000 гривень, яка складається з супроводу клієнта в Ленінському районному суді міста Запоріжжя у справі № 334/4889/24 у трудовому спорі про скасування наказу та стягнення середнього заробітку (не залежно від кількості судових засідань), в тому числі: Усна консультація з питань захисту трудових прав, підготовка позову, відповіді на відзив, заяв та клопотань. Кількість витраченого адвокатом часу складає 30 годин.

З квитанцій до прибуткового касового ордера № 49 від 05.06.2024 вбачається просплату ОСОБА_1 коштів назагальну суму30000гривень занадання правовоїдопомоги згідно Договору про надання правової допомоги № 0506/2024 від 05.06.2024.

У відзиві представник відповідача наполягала про неспівмірність витрат на правничу допомогу, оскільки дана справа є незначної складності, процесуальні документи у справі фактично дублюють один одного і не є об`ємними, адвокату не було потрібно досліджувати додаткові джерела права, законодавство.

При визначені обґрунтованості витрат на правничу допомогу суд враховує те, що вказана справа розглянута у спрощеному позовному провадженні, адвокат Коломоєць І.В. приймала участь у судових засіданнях тривалістю близько 3 годин. Також нею складені позовна заява обсягом 11 аркушів, відповідь на відзив обсягом 4 аркуші, клопотання про допит позивачки як свідка обсягом 1 аркуш, адвокатський запит обсягом 2 аркуші та досудова вимога обсягом 2 аркуші.

Виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд дійшов висновку про те, що представником позивачки у даній справі витрачено 8 годин часу. А отже реальними є витрати на правничу допомогу в сумі 8000 гривень із розрахунку вартості 1 години роботи адвоката 1000 гривень (30000 гривень : 30 годин).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладаються витрати позивачки на правничу допомогу в сумі 660 гривень (8000 гривень (реальні витрати на правничу допомогу) ? (47348,15 гривень (задоволена частина позову) : 569876,06 гривень (ціна позову)), а витрати в сумі 29340 гривень покладаються на позивачку.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову в частині скасування наказу відповідача в певній частині сплачений представником позивачки судовий збір у сумі 968,96 гривень за цю вимогу покладається на позивачку. У зв`язку із звільненням позивачки від сплати судового збору за вимоги про стягнення заробітної плати судовий збір у сумі 378,78 гривень (4559 гривень (належний до сплати судовий збір) ? (47348,15 гривень (задоволена частина позову) : 569876,06 гривень (ціна позову)) підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись статтями 10 - 13, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 04травня 2022року до18липня 2022року усумі 41926(сорокодна тисячадев`ятсотдвадцять шість)гривень 14копійок та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 5422 (п`ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 01 копійка, а всього 47348 (сорок сім тисяч триста сорок вісім) гривень 15 копійок, з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 660 (шістсот шістдесят) гривень.

Стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради в дохід держави судовий збір у сумі 378 (триста сімдесят вісім) гривень 78 копійок.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повне рішення складене 27 січня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: зареєстроване АДРЕСА_1 , фактичне АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

відповідач Комунальне підприємство «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради, місцезнаходження: вул. Медведєва Сержанта, буд. 4, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ 41477873.

Суддя М.В. Фетісов