Постанова

від 28.01.2025 по справі 585/4140/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м.Суми

Справа №585/4140/23

Номер провадження 22-ц/816/251/25

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

у присутності:

представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Дуденок Оксани Олександрівни,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_4 , яка подана його представником адвокатом Глущенком Віталієм Вікторовичем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана їх представником адвокатом Дуденок Оксаною Олександрівною,

на рішення Роменського міськрайонногосуду Сумськоїобласті від24квітня 2024року у складі судді Шульги В.О., ухваленого в м. Ромни Сумської області, повний текст якого складено 03 травня 2024 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_4 , діючи через свого представника адвоката Глущенка В.В., звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 липня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір позики у формі розписки, за умовами якого відповідачі отримали у борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 12885,31 доларів США строком на 1 місяць до 19 серпня 2020 року, із щомісячною виплатою позичальниками 7 відсотків.

Також сторонами договору узгоджено, що якщо жодна із сторін, уклавши договір позики, не висловлює бажання перервати цей договір до 19 числа кожного поточного місяця, то цей договір позики вважається укладеним ще на один місяць за тими ж умовами, але не пізніше 19 липня 2021 року.

Однак, відповідачі взяті на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконали, у зазначений у договорі термін борг не повернули.

Посилаючись на вищевказані обставини, просив суд стягнути на його користь солідарно в повному обсязі з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договором позики (розписки) від 19 липня 2020 року в сумі 12885,31доларів США, що станом на 16 жовтня 2023 року еквівалентно 468623,26 грн, а також судові витрати.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 чотириста шістдесят вісім тисяч шістсот двадцять три гривні двадцять шість копійок (468623,26 грн), що станом на 16.10.2023 року є еквівалентом 12885,31 доларів США, в дольовому порядку, по сто п`ятдесят шість тисяч двісті сім гривень сімдесят п`ять копійок (156207,75 грн), що еквівалентно 4295,10 доларів США, та судові витрати в розмірі по одній тисяч п`ятсот шістдесят дві гривні вісім копійок (1562,08 грн) витрат зі сплати судового збору з кожного та по одній тисячі п`ятсот гривень (1500 грн) витрат за правову допомогу з кожного.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 , діючи через свого представника адвоката Глущенка В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики (розписки) від 19 липня 2020 року в сумі 12885,31 доларів США, що станом на 16 жовтня 2023 року еквівалентно 468623,26 грн, а також документально підтверджені судові витрати.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції не вірно стягнуто заборгованість в дольовому порядку, а не в солідарному порядку, оскільки судом було досліджено розписку від 19 липня 2020 року і встановлено, що у ній не зазначено хто із боржників отримав скільки коштів. Отже, предмет зобов`язання є неподільним.

Вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідачів заборгованість не в іноземній валюті, як просив позивач, а в гривні. Крім того, судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16.

Вважає, що судом безпідставно зменшено розмір документально підтверджених судових витрат на правничу допомогу, оскільки розмір гонорару визначався за погодження адвоката з клієнтом. Крім того, представником відповідача не заявлялось клопотання до суду про зменшення розміру гонорару адвоката.

В установлений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу, відповідачами подано не було.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , діючи через свого представника адвоката Дуденок О.О. подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що розписка була складена власноручно ОСОБА_1 , а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розписок про отримання грошових коштів не складали, як і не отримували від позивача коштів, а тому зобов`язань у них не виникло. Крім того, зі змісту самої розписки не вбачається, що вони ознайомлювалися з її змістом.

Крім того вказує, що домовленостей між позивачем та відповідачами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не існувало, грошові кошти в конкретних сумах останнім не передавалися, тому припущення суду про стягнення конкретних сум є незаконним та непідтвердженим.

Наголошують на тому, що строк виконання договору позики за домовленістю між сторонами було встановлено до 19 серпня 2020 року, а отже строк давності виконання даного договору сплив 19 серпня 2023 року, а тому наявні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

В установлений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу, відповідачем подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідачів, а проти апеляційної скарги позивача заперечила, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідачів не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду повністю не відповідає.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір позики у формі розписки, за умовами якого відповідачі отримали у борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 12885,31 доларів США строком на 1 місяць до 19 серпня 2020 року, із щомісячною виплатою позичальниками 7 відсотків.

Також сторонами договору узгоджено, що якщо жодна із сторін, уклавши договір позики, не висловлює бажання перервати цей договір до 19 числа кожного поточного місяця, то цей договір позики вважається укладеним ще на один місяць за тими ж умовами, але не пізніше 19 липня 2021 року.

Відповідачі взяті на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконали, у зазначений у договорі термін борг не повернули.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином не виконали умови договору позики та не повернули борг за вказаним договором, а тому підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача сума позики у розмірі 468623,26 грн, що еквівалентно 12885,31 доларів США в дольовому порядку, по 156207,75 грн, що еквівалентно 4295,10 доларів США.

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 626ЦКУкраїни договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627ЦКУкраїни визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатівробити відповідні правові висновки. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 464/3790/16-ц від 16 січня 2019 року.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що факт укладення договору позики 19 серпня 2020 року та її умови підтверджуються складеною та підписаною ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розпискою. Зміст розписки свідчить про отримання відповідачами коштів за вказаним договором позики.

Оскільки відповідачі не виконали свої зобов`язання за договором позики, не повернули взяті у борг кошти у визначений строк,то колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з відповідачів на користь позивача у дольовому порядку заборгованості за договором позики.

Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги представника позивача про солідарне стягнення боргу, з наступних підстав.

Так, у ст. 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Системний аналіз статей 540 та541 ЦК дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Договір позики не містить жодних умов щодо виникнення солідарного зобов`язання.

Таким чином, оскільки на підставі договору позики від 19 липня 2020 року виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що боржники мають відповідати перед позикодавцем в дольовому порядку, не зважаючи на те, що в розписці не визначено хто з них скільки отримав коштів.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідачів щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, оскільки у розписці визначено строк виконання зобов`язання до 19 липня 2021 року, а тому станом на день звернення до суду з позовом позивачем строки позовної давності не пропущено.

Крім того, колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про безпідставне зменшення судом першої інстанції розміру документально підтверджених судових витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.

Разом зтим, апеляційнийсуд непогоджується звисновком судупершої інстанціїпро стягненняна користьпозивача звідповідачів боргу внаціональній валютіз визначеннямеквівалента віноземній валюті,виходячи знаступного.

Так, тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 1046, абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов?язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абз. 1 ч. 1 ст. 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов?язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов?язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,яка поданаїх представником адвокатом ДуденокО.О.залишити беззадоволення,аапеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана його представником адвокатом Глущенком В.В. необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити шляхом зміни резолютивної частини судового рішення. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана їх представником адвокатом Дуденок Оксаною Олександрівною, залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана його представником адвокатом Глущенком Віталієм Вікторовичем, задовольнити частково.

РішенняРоменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути у дольовому порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 19 липня 2020 року у розмірі 12 885,31 доларів США, тобто по 4295,10 доларів США з кожного, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4686 гривень 24 копійки, по 1562 гривень 08 копійок з кожного та витрати на правову допомогу у розмірі 4500 гривень 00 копійок, по 1500 грн 00 копійок з кожного».

В іншій частині рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судоверішення складене 29 січня 2025 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов