Рішення

від 15.01.2025 по справі 553/3086/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/3086/22

Провадження № 2/553/53/2025

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.01.2025м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

Головуючої судді Крючко Н.І.,

при секретарі Литвин А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, в якому прохала визнати незаконним та скасувати наказ ПБФ «Торгсервіс» за №12-К від 02.06.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , поновити ОСОБА_1 на роботі в ПБФ «Торгсервіс», стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду в розмірі 20000 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 09 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без руху надано термін для усунення недоліків.

Відповідно до ухвали суду від 15 вересня 2022 року, прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

В ході підготовчого провадження, стороною відповідача 22 лютого 2023 року, подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача прохала відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, в зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Ухвалами суду від 31 березня 2023 року, 06 червня 2023 року, 11 серпня 2023 року, визнано обов`язковою явку в судові засідання позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Колеснікова В.О..

Відповідно до ухвали суду від 22 вересня 2023 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року визнано обов`язковою явку в судові засідання позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Колеснікова В.О..

Відповідно до ухвали суду від 23 січня 2024 року визнано обов`язковою явку в судове засідання позивача ОСОБА_1 ..

Ухвалою суду від 28 жовтня 2024 року витребувано у Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» докази щодо належної реєстрації в системі документообігу фірми наступних документів, а саме:

-оригінал повідомлення № 1 від 06.06.2022 року, про необхідність отримання трудової книжки адресованого ОСОБА_1 ; оригінал повторного повідомлення № 2 від 01.07.2022 року, про необхідність отримання трудової книжки адресованого ОСОБА_1 , в разі неможливості надання оригіналів надати книги обліку повідомлень про отримання трудової книжки.

Оригінал Акта Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» №1 від 02.06.2022 року про повідомлення ОСОБА_2 щодо необхідність ознайомитись із наказом про звільнення та отримання копії трудової книжки; оригінал Акта Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» №2 від 03.06.2022 року про неявку ОСОБА_2 03.06.2022 року.

Витребувано у Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» оригінал наказу без номера від 01.06.2022 "Про оптимізацію роботи ринку", а в разі ненадання суду даного документа зобов`язано надати суду завірені належним чином копію та оригінали номенклатурної справи для огляду в судовому засіданні, в якій відповідно до вимог з діловодства має міститися даний документ.

Витребувано копію затвердженого переліку номенклатури справ Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс», що діяла у 2022 році.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Колесніков В.О. в судове засідання не з`явились, але надали на адресу суду заяви, в яких прохали проводити судовий розгляду справи у їх відсутність.

В судове засідання представник відповідача Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» - адвокат Павлюк І.О. не з`явився, але надав на адресу суду заяву, в якій прохав відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та прохав проводити слухання справи у відсутність сторони відповідача по справі.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносини.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 25.12.2014 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» контролером ринку з 25 грудня 2014 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, з випробувальним терміном один місяць, про що був виданий наказ №22-к. Робоче місце позивача ОСОБА_1 знаходилось у офісному приміщенні ПБФ «Торгсервіс» за адресою: м. Полтава, вул. Чураївни,3/2 ( т. 1 а.с.70).

02 червня 2022 року позивачем ОСОБА_1 було подано директору ПБФ «Торгсервіс» Ричик О.А. заяву про звільнення її з роботи за угодою сторін з 03.06.2022 року (т.1 а.с.71).

Безпосередньо факт подання позивачем ОСОБА_1 02.06.2022 року директору ПБФ «Торгсервіс» Ричик О.А. власноручно написаної заяви про звільнення за згодою сторін 03.06.2022 року позивачем не оспорювалось, тоді як рстанньою зазначено, що дана заява була не складена під примусом директора ринку ОСОБА_3 ..

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що 02.06.2022 року, у присутності іншого працівника, контролера ринку ОСОБА_4 , директор ринку ОСОБА_3 , який був безпосереднім керівником ОСОБА_1 , повідомив останню про необхідність її з`явитися до офісу підприємства за адресою: м. Полтава, вул. Покровська, 67-Б, для ознайомлення із наказом про звільнення за згодою сторін та отримання трудової книжки, про що було складено відповідний акт ( т. 1 а.с.80).

03 червня 2022 року, згідно наказу №12-К від 02.06.2022 року, позивачку ОСОБА_1 було звільнено з посади контролера ринку за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що до трудової книжки ОСОБА_1 був внесений відповідний запис. Відповідно до даного наказу виплачено ОСОБА_1 компенсацію за 30 календарних днів щорічної основної відпустки ( т. а.с.72, 73,74).

Так, у день звільнення, 03.06.2022 року , бухгалтерією підприємства позивачу ОСОБА_1 було здійснено виплату на зарплатну карту в розмірі 8671,09 грн., з яких: 897,27 грн - заробітна плата за 3 (три) робочих дні червня; 6648,30 грн - компенсація невикористаної щорічної основної відпустки ( т. 1 а.с.73, 74).

Факт проведення розрахунку роботодавцем з позивачем ОСОБА_1 останньою в судовому засіданні не оспорювався.

Проте, впродовж робочого дня 03.06.2022 року ОСОБА_1 до головного офісу підприємства за адресою: м. Полтава, вул. Покровська, 67б для ознайомлення з наказом про звільнення не з`явилась, про що було складено відповідний акт ( т. 1 а.с.81).

В зв`язку з тим, що позивачка ОСОБА_1 до головного офісу підприємства за адресою: м. Полтава, вул. Покровська, 67-Б не з`явилась, а ні 05.05.2022 року та 04.06.2022 року, тому роботодавцем на адресу останньої було направлено повідомлення про необхідність отримання трудової книжки у відділі кадрів підприємства, за адресою: м. Полтава, вул. Покровська, 67б ( т. 1 а.с. 76, 77, 78, 79).

Проте, в період з 06.06.2022 року по 01.07.2022 року, позивачка ОСОБА_1 до відділу кадрів не з`явилась, тому 01.07.2022 року повторно, на адресу останньої було надіслано вказане вище повідомлення.

В подальшому, згідно наказу № 13-К від 08.06.2022 року, на вакантну посаду контролера ринку було прийнято іншого працівника, ОСОБА_5 , з 09 червня 2022 року, яка на цій посаді працює по теперішній час ( т. 1 а.с.83).

Судом встановлено та не заперечувалось самою позивачкою ОСОБА_1 , що остання з`явилась до головного офісу ПБФ «Торгсервіс» за адресою м. Полтава, вул. Покровська, 67Б, лише 21.07.2022 року, в цей день ознайомилась із наказом про звільнення, отримала витяг із наказу про звільнення та трудову книжку ( т. 1 зворот аркуша справи 72).

В свою чергу позивачкою ОСОБА_1 в ході судового розгляду вказувалось про те, що підставою для звільнення останньої було скорочення штату, про що їй було повідомлено директором ринку «Левада», оскільки такі радикальні дії є вимушеними, внаслідок введення воєнного стану на території України, та з метою запобігання зупинки фінансово господарської діяльності підприємства. На думку позивача, внаслідок дій відповідача, її було введено в оману, що фактично призвело до написання нею заяви про звільнення за угодою сторін за відсутності її волевиявлення на написання такої заяви, оскільки позивач ОСОБА_1 не планувала звільнятися з роботи. Такі дії сторони відповідача, призвели до порушення її права на працю, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи , організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положення п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку і строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи та організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги що оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України ( за угодою сторін) суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавецьі працівникдомовились пропевну дату припиненнятрудового договору,працівник немає права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою сторін про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року т у справі № 359/5905/18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до установленої судової практики при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України ( за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженим ним органом і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України також зазначено у Постанові Верховного Суду України 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний суд у постановах від 22.04.2019 року № 759/11508/16-ц, від 27 травня 2020 року № 404/6236/19.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року справа № 334/5735/19 зазначено: «відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. Перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, працівник написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України з 07 червня 2019 року, яку він особисто подав відповідачу, а останній погодився з припиненням трудового договору.

Таким чином, аналізуючи норми, які регулюють спірні правовідносини, та враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до беззаперечного висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження введення її в оману роботодавцем під час написання заяви про звільнення з займаної посади за угодою сторін. Сукупність вищенаведених фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником за угодою сторін, тому звільнення ОСОБА_1 з посади контролера було правомірним.

Твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що фактично відбулось скорочення штату, не відповідає дійсності, є надуманим та спростовується заявою ОСОБА_1 від 02.06.2022 року про звільнення її за угодою сторін 03.06.2022 року та наказом ПБФ «Торгсервіс» від 08.06.2022 року № 13-К про прийняття на посаду контролера ринку іншого працівника, ОСОБА_5 ..

Поряд з цим, суд визнає неспроможними по своїй природі твердження позивача у справі про наявність примусу з боку роботодавця, який в свою чергу примусив останню написати заяву про звільнення, оскільки сама позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 20 жовтня 2023 року вказувала про те, що з даного приводу до правоохоронних органів не зверталась.

Не заслуговують на увагу і твердження сторони позивача ОСОБА_1 про те, що остання, написавши заяву про звільнення за угодою сторін, не допускала, як наслідок видання роботодавцем наказу про звільнення, обгрунтовуючи свою позицію тим, що вона не знала та не допускала того, що подана нею власноручно написана заява про звільнення за угодою сторін є звільненням. При цьому, позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні 20 жовтня 2023 року підтвердила той факт, що після написання нею 02 червня 2022 року заяви про звільнення вона більше на роботу не вийшла, що само по собі спростовує твердження останньої з приводу того, що остання не допускала при написанні заяви від 02 червня 2022 року, призведе до її звільнення з займаної посади.

Слід звернути увагу на те, що звільнення за угодою сторін не слід ототожнювати зі звільненням за власним бажанням, оскільки між ними є відмінність, яка полягає в тому, що звільнення за угодою сторін передбачає взаємне волевиявлення обох сторін - роботодавця та працівника, тоді як для звільнення за власним бажанням достатньо одностороннього волевиявлення лише працівника. Більше того, звільнення за угодою сторін передбачає, що між роботодавцем та працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

Таким чином, належних та допустимих доказів того, що позивачем була написана заява про звільнення на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України під психологічним тиском керівництва відповідача, позивачем суду надано не було.

Поряд з цим, судом надана належна правова оцінка показанням свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , які були заявлені стороною позивача у справі ( т. 1 а.с.223), та які не спростували того факту, що позивачем написана заява про звільнення без чинення психологічного тиску з боку відповідача, адже ці свідки не були присутні під час написання такої заяви позивачем.

Так, свідок ОСОБА_6 , який працював у Приватний багатопрофільній фірмі «Торгсервіс» двірником на ринку, та який є цивільним чоловіком позивача ОСОБА_1 , вказав про те, що після її звільнення була прийнята на роботу ОСОБА_5 , яку стажувала ОСОБА_1 ..

Свідок ОСОБА_5 вказала, що два роки тому вона шукала додатковий заробіток та від знайомих дізналась, що на ринок «Левада» потрібен контролер, вона звернулась до адміністрації ринку, де їй повідомили, що потрібно пройти стажування. Зайняти посаду контролера на ринку «Левада» їй адміністрацією ринку було запропоновано після звільнення ОСОБА_1 , в якої на той час вона проходила стажування. Свідок суду вказала, що про звільнення ОСОБА_1 вона дізналась від адміністрації ринку та під час написання заяви ОСОБА_1 остання не була присутньою.

При цьому, свідок ОСОБА_4 , яка працювала разом з ОСОБА_1 контролером та де працює до цього часу, вказувала про те, що подій та деталей написання 02 червня 2022 року заяви про звільнення за угодою сторін ОСОБА_1 вона не пам`ятає. Натомість підтвердила, що ОСОБА_5 проходила стажування у ОСОБА_1 та до цього часу працює на цій посаді. Поряд з цим, свідок суду вказала, що про оптимізацію ринку та проведення скорочення штату остання не чула та з ніяким наказом адміністрація ринку їх не ознайомлювала.

При цьому, судом вживалось всіх заходів для виклику свідка ОСОБА_3 , який на той час був директором ринку та безпосередньо який за твердженням сторони позивача у справі змусив ОСОБА_1 написати заяву про звільнення, а саме встановлювалось місце проживання останнього на даний час та направлялись судові повістки про виклик останнього в судові засіданні призначені на 12 вересня 2024 року, 19 вересня 2024 року, 28 жовтня 2024 року, 29 листопада 2024 року, які були повернуті на адресу суду за закінченням терміну зберігання, при цьому в судове засідання, призначене на 29.11.2024 року на 13 год 00 хв, свідком ОСОБА_3 було отримано судову повістку, але останній в судове засідання не з`явився, не повідомивши про причини своєї неявки до суду.

Окремою та самостійною підставою для написання ОСОБА_1 заяви про звільнення за згодою сторін не можуть бути твердження сторони позивача про наявність наказу «Про оптимізацію роботи ринку» Приватної багатопрофільної фірми «Торгсервіс» від 01.06.2022 року, відповідно до якого, у зв`язку з введенням воєнного стану в країні (Указ Президента України № 64/2022), що негативно впливає на фінансово господарську діяльність підприємства та тягне за собою велике фінансове навантаження, залишити одного контролера на ринку; доручено директору ринку ОСОБА_3 оптимізувати роботу ринку та провести роз`яснювальну роботу серед працівників і вирішити питання про вивільнення працівника, згідно норм чинного законодавства ( т. 1 а.с.60), оскільки у даному наказі відсутній порядковий номер та, відповідно до книги реєстрації наказу по особовому складу ПБФ «Торгсервіс» з січня 2019 року по листопад 2023 року, відсутні записи про реєстрацію вказаного наказу.

При цьому, всі свідки, які були заявлені стороною позивача у справі та які були працівниками ПБФ «Торгсервіс» на час звільнення ОСОБА_1 суду вказали, що останнім не було віомо про наявність вказаного наказу «Про оптимізацію роботу ринку» та будь-яких розмов в колективі про скорочення штату не було.

Таким чином, судом встановлено, що пропозиція (ініціатива) про припинення трудових правовідносин походила саме від позивача у справі ОСОБА_1 , якою фактично було ініційовано звільнення, оскільки заява про звільнення датована 02 червня 2022 року складена власноручно ОСОБА_1 , в свою чергу суд констатує, що роботодавцем в даному випадку ПБФ «Торгсервіс», не було поставлено перед ОСОБА_1 цілей та задач передати справи, або ввести в курс роботи іншого працівника, що надавало б суду підстави для висновку того, що у відповідача був намір звільнити ОСОБА_1 з займаної посади.

Також твердження позивача ОСОБА_1 про те, що її ознайомлення з наказом про звільнення та видача їй трудової книжки 21 липня 2022 року є грубим порушенням трудового законодавства, не відповідає дійсності, оскільки відповідачем двічі, 06 червня 2022 року та 01 липня 2022 року, на домашню адресу позивачки ОСОБА_1 були надіслані письмові повідомлення про необхідність отримати трудову книжку. Проте, позивачкою ОСОБА_1 умисно за відсутності будь-яких поважних причин, впродовж періоду часу з 03.06.2022 року по 21.07.2022 року, не з`являлась до головного офісу ПБФ «Торгсервіс» за адресою м. Полтава, вул. Покровська, 67-Б та фактично ігнорувала надіслані їй повідомлення, та не виходила на зв`язок, що було підтверджено в судовому засіданні безпосередньо ОСОБА_1 , так нею не заперечувався той факт, що останньою було вимкнено всі телефони.

Поряд з цим, позивачем не заперечувався факт проведення відповідачем ПБФ «Торгсервіс» розрахунку з нею 03 червня 2022 року, шляхом зарахування коштів на картку для виплат заробітної плати ОСОБА_1 ..

Таким чином, з наведених вище фактичних обставин справи суд приходить до переконливого висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 02 червня 2022 року не було складено власноручну заяву про наявність претензій до відповідача в момент написання заяви про звільнення за угодою сторін та в день звільнення 03 червня 2022 року ОСОБА_1 про наявність підстав для її відкликання роботодавцю не зазначалось.

Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 власноручно написала заяву про звільнення за угодою сторін 03 червня 2022 року й не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на неї тиску зі сторони відповідача, свідчить про відсутність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу ПБФ «Торгсервіс» за №12-К від 02.06.2022 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення останньої на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпПУ дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Оскільки відсутні передбачені законом підстави для матеріальної відповідальності відповідача у вигляді виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до задоволення не підлягають.

Встановлені вище обставини, виключають підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн., оскільки судом не встановлено порушень трудових прав ОСОБА_1 з боку АБФ «Торгсервіс».

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 81 ЦПК країни визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінивши в порядку ст. 89 ЦПК України докази, надані сторонами на засадах змагальності, встановив, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів, щодо порушення Приватною багатопрофільною фірмою «Торгсервіс» трудових прав ОСОБА_1 ..

Враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04 ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

За таких обставин суд доходить висновку про залишення позову без задоволення за необґрунтованістю та недоведеністю заявлених вимог.

Питання про судові витрати вирішено судом у відповідності до вимогст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 36, 40, 42, 42-1, 43, 49-2, 232-235 КЗпП України, ст.ст. 4, 12,13, 81,83 141, 182, 264-265, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенніпозову ОСОБА_1 до Приватної багатопрофільної фірми«Торгсервіс» про поновлення напосаді, стягнення середньогозаробітку та моральноїшкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги у 30- денний термін. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко