Постанова

від 24.01.2025 по справі 354/603/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/603/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/16/25

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Луганської В. М.,

суддів Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

участю секретаря Кузів А.В.

учасники справи

позивач перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України

відповідачі Поляницька сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України

на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2022 року, ухвалене судом у складі судді Остап`юка М.В.,

за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» із позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з вищезазначеними позовними вимогами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року ОСОБА_5 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Поляниця, площею 0,1000 га.

На підставі зазначеного рішення 30.01.2003 року ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ б.н., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №000086, експертно-грошова оцінка 0,01 га зазначеної земельної ділянки складає 44000 грн.

Відповідно до постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . ОСОБА_8 за вчинення злочинів передбачених ч.3 ст.28 ч. 1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 28 ч.1 ст.366 КК України. Під час судового розгляду цієї кримінальної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1000 га на ділянці Прохідній с. Поляниця не приймалося, а було підроблене.

Встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_6 та інженер-землевпорядник ОСОБА_7 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (на даний час ДП «Ворохтянське лісове господарство») загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.

B подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі №40 від 15.11.2002 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок 105 фізичним особам. На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва ДП «Ворохтянське лісове господарство» та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради.

ОСОБА_5 незаконно видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ б.н. від 30.01.2003 року на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року. Рішення про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0, 1000 га Поляницькою сільською радою не приймалося із заявою ОСОБА_5 до сільської ради не зверталася, на розгляд сесії сільської ради зазначене питання не виносилося.

Галицьким районним судом було встановлено, що вищевказана спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДІІ «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею II-ІФ №028129 від 29.11.2002 року та знаходиться у кварталі 9 виділ НОМЕР_1 Поляницького лісництва, що також підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою.

Рішення про вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» Поляницькою сільською радою не приймалося, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_5 , у ДП «Ворохтянське лісове господарство» було незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1000 га.

Пред?явлення вказаного позову прокурором обґрунтовано необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям ДП «Ворохтянське лісове господарство» з моменту прийняття Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015 року заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

В жовтні 2015 року прокурор звернувся до суду з заявою в порядку ст. 31 ЦПК України про зміну предмету позову, в обґрунтування якої зазначив, що 24.03.2004 року ОСОБА_5 продала земельну ділянку ОСОБА_2 , тому належним способом захисту порушеного права є витребування спірної земельної ділянки від нинішнього володільця.

У зв`язку з викладеним, після зміни позовних вимог 10.11.2020 року, у порядку статті 49 ЦПК України, позивач просив суд поновити строки позовної давності; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №б/н від 30.01.2003 площею 0, 1000 га, витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 1000 га, яка розташована в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16.10.2015 року залучено у справі співвідповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05.07.2022 року позовні вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20.07.2021 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скаргаобґрунтована тим,що 30.01.2003 року ОСОБА_5 видано державний акт серії ІФ б.н. на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у с. Поляниця Яремчанської міської ради (тепер - Надвірнянського району), який видано на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_6 та інженер-землевпорядник ОСОБА_7 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови». B подальшому ними були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення №40 від 15.09.2002 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду, у тому числі відповідачці ОСОБА_5 . Цією ж постановою посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності.

Передана відповідачці спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею II-ІФ №002701 від 10.11.2001 року.

У подальшому вказана земельна ділянка ІНФОРМАЦІЯ_1 продана ОСОБА_2 .

Зазначив, що метою звернення до суду з позовом є повернення державі спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею відповідно до ст. 387 та ч. 1 ст. 388 ЦК України

Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції послався на лист Прикарпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру від 01.10.2004, який отриманий прокуратурою області у ході розслідування кримінальної справи №24843. Даний лист містить два переліки фізичних осіб: у додатку №1 - список осіб, яким надавались земельні ділянки за рахунок земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, технічну документацію, яким виготовляли працівники ДІІ «Карпатигеодезкартографія», у додатку №2 - список осіб, яким надавались земельні ділянки за рахунок земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, технічну документацію, якій виготовляли спеціалісти ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Прізвище відповідачки міститься у додатку 2 під номером 96 до вказаного листа. Скаржник зазначив, що працівниками вказаного підприємства допущено технічну помилку при написанні прізвища - ОСОБА_5 замість ОСОБА_5 , водночас ініціали особи, і площа отриманої земельної ділянки повністю співпадають із даними відповідачки. Поляницькою сільською радою не було надано інформацію щодо того, що у вказаний період сільською радою дійсно надавалась земельна ділянка іншій фізичній особі з прізвищем ОСОБА_5 . Суд першої інстанції виходячи з того, що прізвище « ОСОБА_5 » не зазначено у вказаному переліку осіб, передчасно зробив висновок про не встановлення факту незаконності передачі земельної ділянки саме відповідачці.

Звертає увагу суду, що вказаний лист долучено до матеріалів справи під час розгляду справи та носить додатковий, уточнюючий характер, у т.ч. в частині конкретного місцезнаходження спірної земельної ділянки.

У ході розгляду кримінальної справи №248436 Галицьким районним судом встановлено, що члени організованої групи ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за погодженням із ОСОБА_8 склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 «Про надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків фізичним особам...» які ОСОБА_6 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради.

ОСОБА_5 отримала державний акт на спірну земельну ділянку на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року, відповідно до п. 3 якого передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки згідно додатку №3.

У вказаному додатку під номером 13 зазначено « ОСОБА_5 м. Тернопіль», площа земельної ділянки -«0,10 га» та її місцезнаходження «діл. Прохідний», зазначені дані збігаються із даними державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого відповідачці. Вказане рішення підроблене.

Поза увагою суду залишились інші обставини встановлені Галицьким районним судом в постанові від 04.03.2015 року, а саме те, що упродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 незаконно передали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, а саме: ОСОБА_5 - 0,10 га, в результаті чого незаконно вилучено із державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду.

Також скаржник зазначив, що досудовим слідством було встановлено та підтверджено постановою Галицького районного суду, члени організованої злочинної групи з числа посадових осіб Яремчанської міської та Поляницької сільської рад підробили всього 3 блоки документів: листи виконкому Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу в землі запасу сільської ради земельних ділянок державного лісового фонду на адресу керівників Ворохтянського ДЛІ; рішення виконкому Поляницької сільської ради про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га та віднесення їх в землі запасу сільської ради; безпосередньо рішення про надання спірних земельних ділянок фізичним особам).

Скаржник вказав, що загальна площа незаконно вилучених земельних ділянок складає 46,142 га, яка у свою чергу складається із 40,69 га земель, наданих на підставі підроблених рішень виконкому про їх вилучення, та 5,452 га земель, наданих без формального вилучення.

Вказані обставини підтверджуються уточненими даними листа Прикарпатського державного підприємства геодезії, картографії га кадастру, відповідно до якого від 01.10.2004 спірна земельна ділянка ОСОБА_10 дійсно перебуває у кв. АДРЕСА_1 .

Відсутність прізвища ОСОБА_5 у переліку осіб, вказаних на ст. 4 постанови, жодним чином не спростовують доводів щодо протиправності набуття нею спірної земельної ділянки, а лише вказує на те, що у даному випадку щодо її ділянки лише відсутні будь-які рішення про її попереднє вилучення у Ворохтянського ДЛГ, а рішення про надання землі також підроблене, як і щодо інших ділянок особам, зазначених у списках на ст. 4 та ст. 5 постанови.

Зазначив, що місце розташування спірної ділянки - кв.9 виділ 2 Ворохтянського ДЛГ (як це помилково вказано у позові) чи кв. АДРЕСА_1 Ворохтянського ДЛГ, як це зазначено в уточнюючій інформації Прикарпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру від 01.10.2004 не має значення, оскільки мова йде саме про земельну ділянку лісового фонду, яка протиправно вибула із державної власності, що підтверджено висновками суду, викладеними у постанові Галицького районного суду, які в силу ч. 6 ст. 82 ЦІК мають силу преюдиції, та повторного доведення не вимагають.

Скаржник зазначив, що в даному випадку підставами позовних вимог є саме правові наслідки злочинних дій згаданих осіб, внаслідок яких земельні ділянки лісового фонду протиправно вибули із державної власності у власність приватних осіб, тому факт незаконного отримання відповідачкою спірної земельної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі, та додаткового доведення у справі цивільній не потребує.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Поляницької сільської ради зазначив, що постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 встановлено факт складання та видачі посадовими особами Поляницької сільської ради завідомо неправдивих рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та надання у приватну власність громадянам, а також додатків до цих рішень. Однак, у переліку громадян, яким видано земельні ділянки на підставі зазначених вище рішень відповідачка ОСОБА_5 не зазначена, а тому, встановлені у постанові суду обставини не мають доказового значення у даній справі.

Також згідно листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464, котрий у додатках 1, 2 містить списки громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із вказівками по кожній особі окремо квартали та ділянки, в яких надані земельні ділянки та їх площу, громадянки під прізвищем « ОСОБА_5 » не має. У додатку №2 до зазначеного листа, у списку громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в селі Поляниця, у пункті 96 зазначається ОСОБА_11 , тобто особа з іншим прізвищем, ніж у відповідачки. Не доведено належними доказами, що спірна земельна ділянка відповідачки ОСОБА_5 відносилася до лісового фонду та знаходилася у кварталі 9 виділ НОМЕР_1 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_12 ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 ОСОБА_13 зазначила, що суд першої інстанції на підставі досліджених доказів по справі дійшов обґрунтованих висновків про те, що за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011 судом встановлено факт складання та видачі посадовими особами Поляницької сільської ради завідомо неправдивих рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року, а також додатків до цих рішень і наведено перелік громадян, яким надано на підставі вказаних рішень земельні ділянки.

У переліку громадян, яким видано земельні ділянки на підставі рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради, відповідачка ОСОБА_5 не зазначена.

Твердження скаржника, про те, що постанова Галицького районного суду від 04.03.2015 року має преюдиційне значення не узгоджується із чинним законодавством, оскільки преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом. Однак, під час судового розгляду справи №1-6/11, за результатом розгляду якої прийнято постанову Галицького районного суду від 04 березня 2015 року не досліджувались обставини справи, не давалась їм оцінка, із тексту постанови вбачається, що є посилання на обвинувальний акт, після якого відразу описуються факти подання обвинуваченими заяв про закриття кримінального провадження.

Твердження прокурора про те, що у додатку №2 до листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 N?464 працівниками допущено технічну помилку у написанні прізвища ОСОБА_5 замість ОСОБА_5 не підтверджено жодними доказами.

Крім постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка не має преюдиційне значення, матеріали справи не містять доказів про те, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га на ділянці Прохідній с. Поляниця не приймалось, а було підроблене. Відсутні докази того, що земельна ділянка ОСОБА_5 (як в подальшому відчужена ОСОБА_2 ) має відношення до кварталу 9 виділу 2 (чи до іншого кварталу та виділу) Поляницького лісництва.

Позивач не додає жодних доказів накладок чи перетинів земельні ділянки, яка була виділена у власність ОСОБА_5 (в подальшому відчужена ОСОБА_2 ) із земельною ділянкою, яка знаходиться на праві користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування серії ІІ-ІФ №002701.

Для встановлення обставин, чи має місце перетин та/або накладення земельних ділянок необхідно досліджувати землевпорядну документацію, перевірити відповідність фактичного розташування земельної ділянки ОСОБА_14 та земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки, що є компетенцією експертів у відповідній галузі.

Прокурором до матеріалів справи не додано рішення про передачу у користування земель лісогосподарського призначення Державному агентству лісових ресурсів України, а також інших документів на підтвердження того, що землі лісогосподарського призначення були надані у користування Державному агентству лісових ресурсів України.

Крім того зазначила, що у позові прокурора слід відмовити у зв`язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду.

У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав в межах її доводів.

У судове засідання представник державного агентства лісових ресурсів України не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

У судове засіданні представник Поляницької сільської ради не з`явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

У судовому засідання представник ОСОБА_1 ОСОБА_15 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

У судовому засідання представник ОСОБА_2 - ОСОБА_16 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

У судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлені у відповідності до закону.

Відповідно до ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з згідно постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності сільського голову с. Поляниця ОСОБА_6 , інженера-землевпорядникка ОСОБА_7 , начальника міського управління земельних ресурсів ОСОБА_8 .

Аналіз постанови свідчить, що за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011 судом встановлено факт складання та видачі посадовими особами Поляницької сільської ради завідомо неправдивих рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та надання у приватну власність громадянам, а також додатків до цих рішень, і наведено перелік громадян, яким надано на підставі вказаних рішень земельні ділянки. Однак у переліку громадян, яким видано земельні ділянки на підставі рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради, відповідачка ОСОБА_5 не зазначена. Постановою Галицького районного суду не встановлено факту незаконності рішення в частині спірної земельної ділянки саме ОСОБА_5 .

Суд дійшов висновку, що не знайшло свого підтвердження посилання прокурора на розташування спірної ділянки на території Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу у кварталі 9 виділ НОМЕР_1 . Та дійшов висновку, про те, що не надано суду доказів того, що у листі Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 року №464 мало місце описка, технічні помилки як у прізвищі позивачки так і у кварталі розташування земельної ділянки. Прокурором не доведено належними доказами, що спірна земельна ділянка відповідачки ОСОБА_5 відносилася до лісового фонду та знаходилася у кварталі 9 виділ НОМЕР_1 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, тому дійшов висновку про відмову задоволенні позову у зв`язку із відсутністю належних та достатніх доказів на обґрунтування позовних вимог.

Суд не досліджував і не надавав оцінку іншим доводам у справі, зокрема, щодо правомірності отримання у власність відповідачкою земельної ділянки, площею 0, 1000 га, та підставності витребування її у власність держави, застосування строків давності до позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом встановлено, у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4 358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11 січня 2001 року (т.1, а.с. 23-25).

Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року № 40, відповідачці ОСОБА_5 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Поляниця, площею 0,1000 га (т.1, а.с. 10-11, а.с. 49).

30.01.2003 на підставі вказаного рішення ОСОБА_5 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера (т.1, а.с. 8-9). Земельній ділянці кадастровий номер не присвоєно.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області було порушено кримінальну справу №248436 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв`язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків протягом 2002-2003 років (т.1, а.с.161).

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_7 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Згідно вказаної постанови, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_6 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_6 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

У подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за погодженням з ОСОБА_8 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003«Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_6 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М.

Крім цього, упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_6 , інженер-землевпорядник ОСОБА_7 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_8 , незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, зокрема, Дубас - 0,10 га. У результаті цих дій з державної власності незаконно вилучено 5,452 га земель державного лісового фонду вартістю 497 767,60 грн, а також завдано збитки від незаконного вилучення деревних та чагарникових насаджень на суму 133 591,49 грн та від несплати втрат лісогосподарського виробництва на суму 281 200 грн, а всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на суму 912 559,09 грн та спричинено тяжкі наслідки.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документація громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №96 у додатку №2 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця » зазначено « ОСОБА_5 - якій надана ділянка площею 0,1000 га у кварталі АДРЕСА_1 ».

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2004 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 1000 га передану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, що знаходиться в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, дільниця Проміжна.

Згідно п.1.4 договору земельна ділянка, що відчужується, належить продавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ, виданого 30.01.2003 року Поляницькою сільською радою на підставі рішення виконкому Поляницької сільської ради за№40 від 15.11.2002 року.

Відповідно до свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові НОМЕР_2 громадянка ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_17 (т.с.2 а.с.170).

27 серпня 2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. № 05/1-528вих-15, в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 248436, якою встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1000 га на ділянці Прохідній Дубас О.І. не приймалося, а було підроблене, Лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. З урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Листом від 17 листопада 2021 року Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі № 1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень про звернення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів з позовами в інтересах Держлісагенства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду. Вказувало, що відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечувало щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави (т.с.3 а.с.138).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісового фонду (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарськихбудівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації,подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міськоїдержавної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).

Частинами першою, другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина друга статті 3 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (стаття 4 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливоговпливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України (частини перша, друга статті 85 ЛК України).

У частині другій статті 5 ЛК України передбачено, щовіднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарськимпідприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Таким чином, земельне законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури. При цьому, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, прокурор у позовній заяві зазначив, що ОСОБА_5 на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку на ділянці Прохідній с. Поляниця площею 0, 1000 га. На підставі вказаного рішення ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку сері ІФ без номера, яку в подальшому відчужила ОСОБА_2 .

На підтвердження заявлених вимог прокурором було надано копію постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, копію рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та надання дозволу на виготовлення проекту відводу» №40 з додатком, копію державного акту на право власності на земельну ділянуку сері ІФ без номера копію державного акту на право постійного користування землею ІІ-ІФ №002701 виданий Державному лісогосподарському підприємству.

Як вбачається із матеріалів справи судом першої інстанції у судовому засідання досліджувалися матеріали кримінальної справи №1-6/11 (провадження 1/341/6/15).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог прокурора суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011 встановлено факт складання та видачі посадовими особами Поляницької сільської ради завідомо неправдивих рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та надання у приватну власність громадянам, а також додатків до цих рішень, і наведено перелік громадян, яким надано на підставі вказаних рішень земельні ділянки. Однак, у переліку громадян, яким видано земельні ділянки на підставі зазначених вище рішень відповідачка ОСОБА_5 не зазначена і вказана постанова не встановлює факту незаконності рішення в частині передачі спірної земельної ділянки сааме ОСОБА_5 .

Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду не відповідає встановленим по справі обставинам.

Так, із змісту постанови Галацького районного суду від 04.03.2015 року вбачається, що сільський голова с. Поляниця ОСОБА_6 , інженер-землевпорядник Поляницької сільської ради Борисевич В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_8 склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_6 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

У подальшому склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003«Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_6 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М.

Крім цього, упродовж 2002-2003 років вказані особи незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, зокрема, Дубас - 0,10 га. У результаті цих дій з державної власності незаконно вилучено 5,452 га земель державного лісового фонду вартістю 497 767,60 грн, а також завдано збитки від незаконного вилучення деревних та чагарникових насаджень на суму 133 591,49 грн та від несплати втрат лісогосподарського виробництва на суму 281 200 грн, а всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на суму 912 559,09 грн та спричинено тяжкі наслідки.

Як вбачається із рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року №40 «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та надання дозволу на виготовлення проекту відводу» п.2 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118 ЗК України, додаток 2.

Згідно додатку ОСОБА_5 , м. Тернопіль передано у приватну власність земельну ділянку, діл. Прохідний, 1.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян передбачений ст. 118 ЗК України, згідно ч. 6, 7, 8, 9, 10 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Тобто, підставою набуття громадянами права власності на земельну ділянку є рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність громадянину.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011 встановлено факт складання та видачі посадовими особами Поляницької сільської ради завідомо неправдивих рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та надання у приватну власність громадянам, а також додатків до цих рішень.

Встановлено, що упродовж 2002-2003 років вказані особи незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, зокрема, Дубас - 0,10 га.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, постановлена ухвала суду, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не означає декриміналізації діяння, а звільняє конкретних осіб від відповідальності за злочин, що ними було вчинено.Відповідний висновок Верховний Суд виклав у постановах від 17 листопада 2020 року в справі № 333/6733/16, від 14 лютого 2018 року в справі № 398/571/15, від 17 серпня 2022 року в справі № 346/4425/18.

Колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне провадження №1-6/11 (провадження 1/341/615) було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими обставинами.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку, що постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року встановлено підроблення рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року №40 на підставі якого ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, діл. Прохідний, 0, 1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і на підставі якого останній було видано 30.01.2003 року державний акт на право власності на землю.

З урахуванням зазначеного висновок суду першої інстанції про те, що вказана вище постанова суду не встановлює факт незаконності рішення в частині передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_5 не відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону.

Крім того, ОСОБА_3 та її представником не надано суду належних доказів, які б підтвердили законність набуття нею вказаної спірної земельної ділянки. Суду не надано доказів того, що остання зверталася до Поляницької сільської ради із заявою про надання спірної земельної ділянки у власність, рішення Поляницької сільської ради про надання дозволу на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України). При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_5 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року №40 і ця обставина не спростована належними доказами відповідачкою ОСОБА_5 та її представником.

Що стосується листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464 колегія зазначає наступне.

До вказаного листа додано додатки 1, 2, які містять списки громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із вказівками по кожній особі окремо квартали та ділянки, в яких надані земельні ділянки та їх площу. В додатку № 2 у списку громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в селі Поляниця у пункті 96 зазначається ОСОБА_5 .

Прокурор під час розгляду справи зазначив, що у списку було допущено технічну помилку при написання прізвища ОСОБА_5 та зазначено ОСОБА_5 .

Під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачами Поляницькою сільською радою, ОСОБА_5 не надано доказів, які б підтвердили законність набуття права власності на спірну земельну ділянку із лісового фонду ОСОБА_5 , вказаний лист не спростовує незаконність набуття відповідачкою ОСОБА_5 спірної земельної ділянки. Тому доводи апеляційної скарги в цій частин є слушними.

Прокурором заявлені вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера який видано 20.01.2003 року ОСОБА_5 площею 0, 1000 га.

Апеляційний суд при розгляді вказаної справи враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження №14-317цс19),згідно якого «вимога про визнання недійсним та скасування державного акту не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. «[…] …Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення». Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд вказав: «визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94))».

Виходячи з викладеного, вимоги прокурора про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера який видано 20.01.2003 року ОСОБА_5 площею 0, 1000 га не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Верховного Суду від31 жовтня 2024 року у справі № 354/618/15-ц (провадження № 61-16860св23)за позовомпершогозаступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради,ОСОБА_8 ,ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, яка є подібною зі справою, що переглядається у касаційному порядку, колегія суддів виходила з того, що визнання недійсним та скасування державного акта не є належним способом захисту порушеного права.

Судом встановлено, що 24.03.2004 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 1000 га передану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, що знаходиться в АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2004 року.

Згідно п.1.4 вказаного договору земельна ділянка, що відчужується, належить продавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ, виданого 30.01.2003 року Поляницькою сільською радою на підставі рішення виконкому Поляницької сільської ради за№40 від 15.11.2002 року.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справа № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

При цьому колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), згідно з якими у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права, що були надалі відчужені.

Подібні за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння позивач вправі доводити незаконність наказів про надання у власність земельної ділянки фізичній особі, без заявлення вимоги про визнання їх недійсними, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які вони спрямовані.

З огляду на це, у зазначеній категорії справ питання неправомірності вибуття майна з власності, зокрема, комунальної чи державної, є предметом доказування у справі, а тому відповідні доводи підлягають доведенню позивачем та спростуванню стороною, яка їх заперечує, на загальних підставах.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поляницькою сільською радою не надано доказів про те, що ними вилучення з державної власності земель державного лісового фонду та передача спірної земельної ділянки у приватну власність відбувалась у порядку визначеному законом.

Матеріалами справи встановлено порушення порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки лісового фонду. Вказані обставини підтверджуються наявністюкримінальної справи № 1-6/11, порушеної щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за фактом підроблення рішень Виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення від 15.11.2002 року № 40 в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду, тапостановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у справі №1-6/11про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, якою при цьому встановленопідроблення рішення Виконавчого комітету Поляницької сільської ради, на підставі якого ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га,

Матеріалами справи підтверджується, що передана ОСОБА_5 спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10 листопада 2001 року та знаходиться в межах Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи, а відповідачами не спростовано, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 40 від 15.11.2002року та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера не відповідають положенням законодавства.Отже, надання ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва, без прийняття рішення про її вилучення у встановленому законом порядку, вказує на незаконне вибуття з державної власності спірної земельної ділянки, яка в подальшому була відчужена ОСОБА_2 .

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що спірна земельна ділянка, яка вибула з володіння держави поза її волею, підлягає витребуванню у її набувача у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів у порядку, визначеному статтею 388 ЦК України.

Посилання відповідачів на те, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка відповідачки ОСОБА_5 відносилася до лісового фонду та знаходилася у кварталі 9 виділ НОМЕР_1 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського спростовується матеріалами справи.Так, зі змісту постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від04 березня 2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) вбачається, що упродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . ОСОБА_8 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, у тому числі ОСОБА_5 - 0,10 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. А також відхиляються колегією суддів з огляду на те, що відповідачі, у свою чергу, не надали суду доказів дотримання вимог законодавства при передачі ОСОБА_5 спірної земельної ділянки у власність.При цьому відповідачами не підтверджено недійсність державного акта серії ІІ-ІФ №002721 від 10 листопада 2001 року, виданого ДП «Ворохтянське лісове господарство» саме Поляницькою сільською радою, щодо користування землею.

Безпідставними також є посилання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що положення ЗК України не наділяють Державне агентство лісових ресурсів України повноваженнями у сфері управління державної власності на землю, а тому воно не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах. Виходячи з наступного. Так, у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року №354 /681/15-2 зазначено, щоп редставництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Частина перша цієї статті (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.В судовому процесі, зокрема цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.

У справі, яка переглядається, перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. Таким чином, позивачем у зазначеній справі є держава, представництво інтересів якої в особі зазначеного вище органу державної влади здійснює прокурор. Прокурор обґрунтовував порушення прав держави як власника земельної спірної ділянки зокрема тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим просив витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,1 га.

Аналіз змісту обґрунтування заявлених у справі позовних вимог дає підстави для висновку, що прокурор заявив позов не в інтересах конкретного органу державної влади (Державного агентства лісових ресурсів України) чи державного підприємства (ДП «Ворохтянське лісове господарство»), а в інтересах держави, як матеріального позивача у справі. Отже, вимоги прокурора про витребування земельної ділянки на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» заявлені не в інтересах цього державного підприємства чи Державного агентства лісових ресурсів України, а в інтересах держави».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 619/77/15-ц (провадження № 61-9722св23).

Крім того, апеляційний суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388

ЦК України. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (статті 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Таким чином, через об`єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок, виявивши розумну обачність, особа, якій виділялась земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, а також у постановах Верховного Суду, в аналогічних спорах, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19, 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, 15 жовтня 2020 року у справі № 367/3514/15-ц, провадження № 61-17965св19, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, провадження № 61-12152св20, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15, провадження № 61-20635св21).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутність спрямованого на відчуження земельних ділянок рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник, свою волю на відчуження спірного майна не виявляла, що є правовою підставою для витребування вказаної земельної ділянки у кінцевого набувача ОСОБА_2 . Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та не погіршення екологічної ситуації, реалізації прав громадян на користування землями лісового призначення у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку. Витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 , із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до першого набувача у якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого2022 року у справі № 591/6566/20-ц (провадження № 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21). Таким чином, немає підстав уважати, що витребування земельної ділянки є надмірним тягарем для скаржника.

Щодо застосування строку позовної давності, заявленого відповідачами колегія суддів зазначає наступне.

У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядкустатті 49 ЦПК України від 10.11.2020 року прокурор просить поновити строки позовної давності.

Представником Поляницької сільської ради, відповідачами ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано заяви про застосування строків позовної давності ( том 1, а.с.146-147, т.с 2 а.с.136-138; том 2, а.с.176-181).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261ЦКУкраїни позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17 вказала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

У вказаній справі прокурором відповідно до поданої в порядку ст.49 ЦПК України заяви про зміну предмету позову заявлено вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , та витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , яка розташована в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у власність держави.

Оскільки заявлені вимоги прокурора про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, тому строки позовної давності до вказаних вимог не застосовуються.

Що стосується заяви ОСОБА_2 про застосування строку, апеляційний суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постановах від 07 вересня 2021 року у справі №906/730/18 та від 30 листопада 2021 року у справі № 910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Таким чином, позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, однак, враховуючи норми ЦПК України та зазначені вище висновки Верховного Суду, суд зобов`язаний дослідити причини пропуску прокурором строку звернення до суду із цим позовом, встановити чи є вони поважними, тобто такими що унеможливили звернення прокурора раніше, а відтак, прийти до висновку, чи підлягають захисту порушені права та інтереси держави в рамках цієї справи.

Законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19 зазначено, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

У цій справі прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним державного акту та витребування з чужого незаконного володіння у власність держави земельної ділянки лісового фонду площею 0,1000 га, яка була незаконно вилучена у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради.

Судом встановлено, що під час досудового слідства у кримінальній справі № 248436 (номер справи в суді 1-6/2011) по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв`язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу 46,142 га земель лісового фонду та безоплатною передачею їх земель у приватну власність громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, ДП «Ворохтянське лісове господарство» 25 березня 2005 року був поданий цивільний позов про стягнення з сільського голови та інших винних осіб на користь Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства завданої шкоди у розмірі 6944718,90грн. і вказане підприємство було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі. Цей позов неодноразово уточнювався Ворохтянським держлісгоспом у ході судового розгляду кримінальної справи та обґрунтовувався незаконною передачею у власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, в тому числі і спірної земельної ділянки.

Постановою Галицького районного суду від 14 березня 2015 року у цій кримінальній справі цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків залишено без розгляду з підстав закриття кримінальної справи за строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 ЦК України якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Судом встановлено, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» після залишення без розгляду поданого ним цивільного позову постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у визначений законом строк до суду із позовними вимогами, спрямованими на захист порушеного права як постійного землекористувача земельними ділянками лісового фонду на території Поляницького лісництва не звернулося, не були подані відповідні позови і Держлісагентством, яке підтвердило це у долученому до справи вищезгаданому листі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, прокурор у позовній заяві вказав необхідність захисту інтересів держави та невжиттям ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Держлісагентством з моменту прийняття Галицьким районним судом постанови від 04 березня 2015 року заходів щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

Таким чином, вказаний цивільний позов безпосередньо випливає із цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків, який був увесь час предметом судового розгляду в рамках кримінального провадження та залишений без розгляду.

Зважаючи на те, що постійним землекористувачем у кримінальній справі був поданий цивільний позов на захист інтересів держави, який розглядався разом з цією кримінальною справою у період з травня 2005 року по березень 2015 року, а отже, у прокурора не було підстав вважати, що порушуються інтереси держави та що захист таких інтересів не здійснюють або неналежним чином здійснюють уповноважені органи.

Отже до 14 березня 2015 року у прокурора не було визначених законодавством підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави, і такі підстави виникли лише після залишення позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду та не звернення впродовж шести місяців з відповідним позовом до суду ні зазначеним підприємством, ні Держлісагентством, давало вагомі підстави прокурору вважати про наявність загрози порушення інтересів держави. Вищезазначене вказує про те, що у даній справі існували об`єктивні обставини, які унеможливили звернення прокурора до суду із даним позовом раніше, а відтак причини пропуску позовної давності є поважними і цей строк підлягає поновленню.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. У задоволенні позовної вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку відмовити. Витребувати у ОСОБА_2 у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України земельну ділянку площею 0, 1000 га, яка розташована на ділянці «Прохідній» у с. Поляниця Яремчанської міської ради, яка належить йому згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24 березня 2004 року.

Відповідно до п.3 ч.2ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат, оскільки за результатами апеляційного перегляду, рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2022 року скасовано ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку відмовлено та задоволено вимоги про витребування земельної ділянки.

При подані позовної заяви першим заступником прокурора Івано-Франківської області судовий збір не сплачувався.

Відповідно до ч. 2, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги), за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України звернувся вересні 2015 року. Позовна заява містить одну вимогу майнового характеру з ціною позову 9130,00 грн та одну вимогу немайнового характеру.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2015 року становив 1218 грн.

Отже, на час подання позовної заяви, судовий збір, який підлягав сплаті становив 2436 грн, який складався з 1218 грн за вимогу немайнового характеру та 1218 грн за вимогу майнового характеру.

З подання апеляційної скарги сума судового збору, що підлягала сплаті становить 3654 грн (виходячи з 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), а саме 1827 грн за вимогу немайнового характеру, 1827 грн за вимогу майнового характеру.

За подання апеляційної скарги скаржником сплачено в загальній сумі 8052 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26 червня 2023 року №1162.

Отже, з ОСОБА_2 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури, слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги за вимоги майнового характеру в розмірі 1827, 00 грн.

Разом зтим,колегія суддівроз`яснює,що відповіднодо п.1ч.1ст.7Закону України«Про судовийзбір» ,сплаченасумасудового зборуповертаєтьсязаклопотанням особи,якайогосплатила заухвалоюсудув разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України задовольнити частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовної вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку відмовити.

Витребувати у ОСОБА_2 у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України земельну ділянку площею 0, 1000 га, яка розташована на ділянці «Прохідній» у с. Поляниця Яремчанської міської ради і яка належить йому згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24 березня 2004 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 03530483, місце знаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1827, 00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева