Постанова

від 22.01.2025 по справі 638/8248/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

22 січня 2025 року

м. Харків

справа № 638/8248/24

провадження № 22-ц/818/270/25

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Львової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2024 року, в складі судді Семіряда І.В., -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що 22 листопада 2022 року його було прийнято на посаду продавця консультанта філії №1 Департаменту з роздрібної торгівлі ТОВ «Дієса». 15 вересня 2023 року наказом припинено трудовий договір за угодою сторін, у наказі міститься пункт щодо виплати грошової компенсації за 14 календарних днів відпустки. Вказує, що у день звільнення йому не було виплачено заробітну плату за другу половину липня 2023 (з 15 липня 2023 по 31 липня 2023 року), за серпень 2023 та заробітна плата за першу половину вересня (з 01 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року), також при звільнені роботодавець не виплатив компенсацію за 14 календарних днів відпустки. 12 лютого 2024 року та 25 березня 2024 року він звертався до відповідача із заявами щодо надання довідки про розмір нарахованої заробітної плати у період з 01 липня 2023 року по 15 вересня 2023 року, довідки про розмір заборгованої компенсації за 14 невикористаних днів щорічної відпустки. 19 квітня 2024 року на його електронну адресу від відповідача надійшов розрахунковий лист за вересень, згідно якого борг складає 26 760,68грн, однак відповідач не надає розрахунок заборгованості. Відповідно до довідки форми ОК-5 йому не було нараховано заробітну плату за другу половину липня 2023 з 15 липня 2023 року по 31 липня 2023 року, за серпень 2023 та заробітну плату за першу половину вересня з 01 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року. Згідно розрахункового листа заборгованість за вересень становить 26760,60грн. Оскільки розрахунковий лист не містить розрахунку заборгованості по заробітній платі за липень та серпень, то слід рахувати його наступним чином: мінімальна заробітна плата у 2023 році склала 10932 грн, тому заборгованість за період з 01 липня 2023 року по 01 вересня 2023 року, тобто по невиплаченій заробітній платі за 2 місяці підраховується, виходячи саме з мінімального розміру заробітку, який було отримано і складає 21 864грн. 29 серпня 2023 року було перераховано частину заробітну плати за липень, яка склала 5 393,50грн. Всього заборгованість по заробітній платі становить 43 231,18грн. Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, слід врахувати, що згідно ст. 50 КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. При п`ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 15 вересня 2023 року по 06 травня 2024 року складає 169 робочих дні. Отже, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 15 вересня 2023 року по 06 травня 2024 року становить 83 479,20грн.

У зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі 43 231,18грн, середній заробіток 83 479,20грн та моральну шкоду 10 000грн.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги окрім обставин викладених у позовній заяві, зазначає, що суд першої інстанції застосував положення норми ст.233 КЗпП України в редакції, яка виникла до спірних правовідносин. Вважає, що в даному випадку підлягає застосування ст.233 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права, зокрема, щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільнені, який слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільнені. Оскільки зазначене повідомлення ним було отримано лише у квітня 2024 року, тому строк на звернення до суду із цим позовом ним не пропущено.

Відповідач ТОВ «Дієса» надало суду письмові пояснення в яких не заперечує проти задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 27565,68грн., в іншій частині позову щодо стягнення середнього заробітку просить відмовити. В обґрунтування зазначає, що борг ТОВ «Дієса» перед позивачем по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку становить 27565,68грн. та в цій частині не заперечується. Разом з тим, виплати заборгованості в день звільнення товариство не мало можливості оскільки внаслідок збройної агресії Російської Федерації було знищено їх основний склад, що призвело до збитків в особливому розмірі. Торгова мережа зменшилась на 90% як за кількістю магазинів так і за кількістю трудового персоналу. Наразі до товариства позивається більше 30 контрагентів юридичних осіб та більше 300 позовних заяв від працівників.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні то вважають, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з цими позовними вимогами, оскільки час на звернення з цими вимогами становить 3 місяці з моменту коли позивач довідався про порушене право (повідомлення про нараховані суми, а саме розрахунковий лист). Звертає увагу на те, що позивач зловживаючи своїми процесуальними правами звернувся до суду із цими вимогами більш ніж через 3 місяці.

Крім того зазначає, що затримка розрахунку при звільненні сталася внаслідок непереборної сили, яка сталася внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти держави України. Зазначена обставина з 12 березня 2022 року була визнана Торгово-промисловою палатою України форс мажором про що Товариству Київською торгово-промисловою палатою було видано сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року. З урахуванням цих обставин звільнено від обов?язку сплачувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду із цим позовом щодо стягнення належних йому сум при звільнені. Поважних причин пропуску такого строку судом не встановлено.

Що стосується позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку, то вона також не підлягає задоволенню, оскільки наведений позивачем розрахунок середнього заробітку не підтверджений належними та допустимими доказами.

Оскільки позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною, тому вона також не підлягає задоволенню.

Проте, погодитися із таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду продавця консультанта філії №1 Департаменту з роздрібної торгівлі «Дієса», відповідно до наказу №21/11/001 від 21 листопада 2022 року, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

15 вересня 2023 року наказом №Z00/14/09/034 про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін, що підтверджується записом у трудовій книжці та копією наказу.

Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до положень статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У позовній заяві позивач вказує, що у день звільнення йому не було виплачено заробітну плату за другу половину липня 2023 року, за серпень 2023 року та за першу половину вересня 2023 року, також не виплачено компенсацію за 14 невикористаних календарних днів відпустки.

Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Стаття 233 КЗпП України передбачає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Так, згідно вимог частини 1 та 2 вказаної статті працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (стаття 234 КЗпП України).

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 був звільнений 15 вересня 2023 року.

Із змістом наказу від 15 вересня 2023 року №Z00/14/09/034 про припинення трудового договору з підстав п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України ОСОБА_1 був ознайомлений у день звільнення, про що свідчить його підпис у наказі.

Також у наказі відображено, що ОСОБА_1 з наказом, належними виплатами ознайомлено, копію наказу отримано.

Разом з тим, матеріали справи не місять доказів направлення позивачу та отримання останнім саме письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні передбачене ст.233 КЗпП України.

Наявність у наказі про звільнення відмітки про ознайомлення працівника із належними йому виплатами не звільняє роботодавця від обов?язку надання працівнику письмового повідомлення про суми, які йому нараховані та виплачені при звільненні.

Матеріали справи свідчать, що позивачем на адресу відповідача 12 лютого 2024 року та 25 березня 2024 року направлялася заяви про виплату йому заробітної плати.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, розрахунковий лист позивачем було отримано електронної поштою лише у квітні 2024 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що строки передбачені ст.233 КЗпП України на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі позивачем не пропущені.

Як зазначає відповідач розмір заборгованості ТОВ «Дієса» перед позивачем по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку становить 27565,68грн., що підтверджується розрахунковим листом за січень 2024 року.

Враховуючи вищевикладене, а також факт визнання відповідачем заборгованості по заробітній платі в розмірі 27565,68грн., колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення вказаної суми.

Належних та допустимих доказів наявності невиплаченої відповідачем суми заборгованості по заробітній платі у більшому розмірі позивачем не надано та матеріали справи не містять.

Твердження ОСОБА_1 про неотримання ним від ТОВ «Дієса» у серпні 2023 року 16999,99 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки спростовуються платіжними інструкціями № 951 від 21 липня 2023 року та № 1019 від 04 серпня 2023 року, а також наданою ОСОБА_1 випискою по картковому рахунку.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.

Згідно із частиною 1 статті 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіззазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно із частиною 1 статті3та статтею4 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, приписи якої кореспондуються із статтею 4КЗпП Українищодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегулюванні іншими актами законодавства.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, якапорушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК Українинаведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україніторгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

23 квітня 2024 року ТОВ Дієса отримало сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, з якого убачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ Дієса щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України Про оплату праці, з урахуванням статті 10 Закону України Проорганізацію трудових відносин в умовах воєнного стану перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до частини 2 статті 10 Закону України Проорганізацію трудових відносин в умовах воєнного стану у термін: з 12 березня 2022

року.Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили):дата настання: 12 березня 2022 року;дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Частинами 2 та 3 статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. При цьому не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

ТОВ Дієса, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначило, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини роботодавця, а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Проаналізувавши надані сторонами письмові докази, зокрема сертифікатКиївської торгово-промислової палати№ 3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 23 квітня 2024 року, яким засвідчується наявність форс-мажорних

обставин щодо обов`язку (зобов`язання) ТОВ Дієса, з урахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, колегія суддів вважає, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини ТОВ Дієса, у зв?язку з чим не вбачається підстав для нарахування та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

За статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як на підставу для відшкодування моральної шкоди позивач посилався на несвоєчасну виплату йому заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, що в свою чергу, викликало необхідність докладання додаткових зусиль для свого утримання.

Надавши оцінку вказаним доводам, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження юридичних фактів, які складають підставу для відшкодування моральної шкоди за статтею 237-1 КЗпП України.

Згідно п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, а саме вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» у порушенні прав працівника.

З урахуваннямвикладеного,заочне рішеннясуду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч.1 п.2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2024 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 27565,68грн.

В іншій частини позову - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова