Постанова

від 27.01.2025 по справі 915/53/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/53/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області-Зотіков Сергій Євгенійович на підставі ордеру;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв - Сорочан Єлисей Васильович на підставі ордеру;

від Коблівської сільської ради Миколаївської області - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с. Коблеве Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року, м. Миколаїв, суддя Олейняш Е.М., повний текст рішення складено та підписано 02.08.2024 року

у справі №915/53/22

за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Коблівська сільська рада Миколаївської області

про усунення перешкод у користуванні базою відпочинку

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв

до відповідачів 1. Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області 2. Коблівської сільської ради Миколаївської області

про скасування рішення та визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, зустрічних позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У січні 2022 року до Господарського суду Миколаївської області звернулась Фізична особа-підприємець Грінталс Катерина Іванівна, с.Коблеве Миколаївської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв, в якій просила суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не перешкоджати Фізичній особі-підприємцю Грінталс Катерині Іванівні та уповноваженим нею особам здійснити демонтаж частини паркану, яким огороджена земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 в межах території розміром 0,0500 га (з боку АДРЕСА_1 довжиною 6,6 м, з боку розташування бази відпочинку «Лагуна» довжиною 6,09 м), на яку поширюється земельний сервітут, встановлений договором «Про встановлення земельного сервітуту», укладеним 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною, і встановити в місцях демонтованого паркану ворота для можливості проходу, проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху від АДРЕСА_2; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв не перешкоджати Фізичній особі - підприємцю Грінталс Катерині Іванівні, с. Коблеве Миколаївської області та будь-яким іншим особам (працівникам та відпочиваючим бази відпочинку «Лагуна», виконавцям робіт, послуг, відвідувачам, орендарям майна тощо) в праві проходу, праві проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху, праві прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій від АДРЕСА_1 через частину земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 розміром 0,0500 га, на яку поширюється сервітут, встановлений договором від 15.04.2021 року "Про встановлення земельного сервітуту", укладеним між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною; а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог Фізична особа-підприємець Грінталс Катерина Іванівна, с. Коблеве Миколаївської області зазначає, що має у власності об`єкт нерухомості - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3149,5 кв.м. Право власності позивача на об`єкт нерухомості зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.09.2016.

Для обслуговування цього об`єкту нерухомості позивач має у власності земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:041:0032 загальною площею 1,0141 га, цільовим призначенням згідно витягу з Державного земельного кадастру: 07.01 "для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення". Право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі прав 03.02.2021.

Рішенням Коблівської сільської ради від 10.02.2021 року № 50 Грінталс К.І. наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки комунальної власності в оренді, на яку поширюється дія земельного сервітуту - площею 0,0500 га (500 кв.м.) на право проходу та проїзду на велосипеді (07.01), право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (07.02), прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів інших (07.03) із земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:09:000:0455, площею 2,8351 га, розташованої по АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області.

Виготовлену на замовлення позивача технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки в оренді, на яку поширюється дія земельного сервітуту, було затверджено рішенням Коблівської сільської ради від 09.04.2021 року № 38.

15.04.2021 року між Коблівською сільською радою Миколаївської області (власник) та Грінталс Катериною Іванівною (сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту.

Відомості про встановлення сервітуту зареєстровано в ДЗК. Право земельного сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі прав 31.05.2021 року.

Позивач зазначає, що на даний час не може користуватись частиною земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, оскільки цьому перешкоджає відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв. Так, 31.10.2007 року між відповідачем і Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області був укладений договір оренди землі, відповідно до якої відповідачу були передані в строкове платне користування (оренду) на 49 років із земель державної власності (запасу) забудовані землі в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області дві земельні ділянки загальною площею 4,4836 га з цільовим призначенням "під розміщення та обслуговування пансіонату "Посейдон"", одна з яких площею 2,8351 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455, щодо якої позивачу встановлений сервітут.

Позивач зазначає, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», огородив земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 по всьому периметру залізним парканом висотою 2 метри, що перешкоджає позивачу, його персоналу та відпочиваючим, іншим особам в можливості проходу та проїзду по наявному шляху від АДРЕСА_1, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

При цьому, позивач, розуміючи, що на ділянці, щодо якої встановлено сервітут, знаходиться майно відповідача та, виходячи з принципу найменшої обтяжливості сервітуту (ч. 4 ст. 98 Земельного кодексу України), готова самостійно за свій рахунок демонтувати частину паркану та встановити ворота з калиткою для проходу, проїзду на велосипеді та на транспортному засобі по наявному шляху з АДРЕСА_1, а відповідач має не перешкоджати у цьому, про що просить ухвалити рішення.

Також, позивач зазначає, що в порядку ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України відповідача необхідно зобов`язати не перешкоджати позивачу у здійсненні прав, передбачених сервітутом, оскільки невизнання відповідачем прав позивача (лист Коблівської сільської ради від 17.05.2021) дає позивачу підстави вважати, що відповідач навіть після демонтажу частини паркану та встановлення воріт буде перешкоджати позивачу або іншим особам (персоналу, відпочиваючим, орендарям тощо) в реалізації його прав згідно сервітуту.

08.02.2022 року до господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв з зустрічним позовом до відповідачів: Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни та Коблівської сільської ради Миколаївської області, в якому останній просив суд: скасувати рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області № 38 від 09.04.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки рекреаційного призначення, на яку поширюється право сервітуту за договором; визнати недійсним договір «Про встановлення земельного сервітуту», укладений 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною, с. Коблеве Миколаївської області.

В обґрунтування зустрічного позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв зазначено, що 31.10.2007 року між Березанською райдержадміністрацією Миколаївської області та ним було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4, 4836 га забудованих земель, які використовуються для відпочинку або проведення відпусток із земель державної власності (запасу) в оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення та обслуговування «Пансіонат Посейдон» за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області під існуючі будівлі «Пансіонату Посейдон». При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не надавало жодного письмового погодження щодо встановлення земельного сервітуту Фізичній особі-підприємцю Грінталс Катерини Іванівни стосовно земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» відповідно до договору оренди. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв вказує, що відповідно до ухвали Березанського районного суду Миколаївської області № 2-60 від 19.01.2010 року затверджено мирову угоду та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» надано згоду Пансіонату «Чайка» 2 на встановлення постійного безоплатного сервітуту відносно земельних ділянок в межах території Коблівської сільської ради з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0455 та 4820982200:09:000:0456. Тобто, як зазначає позивач за зустрічним позовом, Фізична особа-підприємець Грінталс Катерина Іванівна має декілька проходів до бази відпочинку «Лагуна» (колишня назва «Чайка»), що вказує на відсутність обставин необхідності надання додаткового проходу, який перешкоджає здійсненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» його господарської діяльності.

Демонтаж частини паркану, яким огороджена земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 в межах території розміром 0,0500 га (з боку АДРЕСА_1 довжиною 6,6 м, з боку розташування бази відпочинку «Лагуна» довжиною 6,09 м), на яку поширюється земельний сервітут, встановлений договором "Про встановлення земельного сервітуту", укладеним 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою і Грінталс Катериною Іванівною, і встановлення в місцях демонтованого паркану воріт для можливості проходу, проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху від АДРЕСА_2, прокладання та експлуатація ліній електропередач, зв`язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій, створять перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» у користуванні земельною ділянкою за її цільовим призначенням, яке визначено п. 15 договору оренди земельної ділянки від 31.10.2007 року, укладеного між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон»: цільове призначення земельної ділянки з кадастровим №4820982200:09:000:0455: «під розміщення та обслуговування Пансіоната «Посейдон».

У зв`язку із чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» вважає, що рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області №38 від 09.04.2021 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки рекреаційного призначення, на яку поширюється право сервітуту та договір «Про встановлення земельного сервітуту», укладений 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною суперечать вимогам чинного законодавства та унеможливлюють подальше використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 за її цільовим призначенням: "під розміщення та обслуговування Пансіонату "Посейдон" та можуть нашкодити реалізації його майбутнього інвестиційного проекту із залученням, в тому числі, міжнародних інвесторів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі №916/53/22 (суддя Олейняш Е.М.) в позовних вимогах Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області та у зустрічних позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв відмовлено повністю.

Щодо первісних позовних вимог, судом першої інстанції зазначено, що договір про встановлення земельного сервітуту від 15.04.2021 року укладено між Коблівською сільською радою (власник) та громадянкою Грінталс Катериною Іванівною (сервітуарій). Відповідно до ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. В силу приписів ст. 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Отже, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не є стороною договору, відповідно на нього не можуть покладатись будь-які обов`язки за вказаним договором, тобто, договір від 15.04.2021 року не створює жодних прав та обов`язків для юридичної особи.

Крім того, судом першої інстанції також зазначено, що приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України передбачено способи захисту прав. В даному випадку позивачем заявлено позовну вимогу про «зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу здійснити демонтаж частини паркану, яким огороджена земельна ділянка, на яку поширюється земельний сервітут, встановлений договором про встановлення земельного сервітуту, укладеним 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою і Грінталс Катериною Іванівною, і встановити в місцях демонтованого паркану ворота…». Тобто, фактично позивачем в одній позовній вимозі сформульовано вимоги, які мають ознаки як негаторного, так і зобов`язально-правового способу захисту, які (способи захисту) є взаємовиключними. Крім того, позивач фактично просить суд «зобов`язати відповідача не перешкоджати позивачу…» (утриматись від вчинення дій) та одночасно «здійснити демонтаж частини паркану і встановити ворота» (активні дії з демонтажу та встановлення воріт покладаються на позивача). Відповідач є зобов`язаною особою, тобто особою, якій пред`явлено позовну вимогу. Проте, фактично зі змісту позовної вимоги позивач просить обов`язок здійснити демонтаж паркану і встановити ворота покласти на нього, що суперечить ч. 3, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в цій частині позову, оскільки договір про встановлення земельного сервітуту не покладає жодних обов`язків на Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», а демонтаж належного йому майна порушуватиме право власності останнього (ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України). Щодо позовної вимоги про «зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу та будь-яким іншим особам в праві проходу, праві проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху, праві прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій через частину земельної ділянку, на яку поширюється сервітут, встановлений договором від 15.04.2021 року про встановлення земельного сервітуту, укладеним між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною», то в цій частині суд зазначив, що дана вимога, аналогічна попередній вимозі, оскільки договір про встановлення земельного сервітуту не покладає жодних обов`язків на Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача будь-яких обов`язків, не передбачених законом, а також договором, стороною якого він не є. По-друге, друга позовна вимога фактично спрямована на захист необмеженого та невизначеного кола осіб, натомість, за приписами Господарського процесуального кодексу України позивач звертається за захистом саме свого порушеного права. По-третє, вказана вимога фактично спрямована на ймовірне порушення в майбутньому прав позивача, проте, судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. Водночас, оскільки договір сервітуту не покладає обов`язків на відповідача, то в суду відсутні підстави для тверджень про можливість порушення прав позивача в майбутньому, виходячи з поданих до матеріалів даної господарської справи доказів.

Щодо зустрічного позову в частині скасування рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області № 38 від 09.04.2021, то суд першої інстанції зазначив, що зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Отже, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи.

Щодо визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, укладеного 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною, то суд зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не є стороною оспорюваного договору, проте, в розумінні ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, є заінтересованою особою, яка має право звернутись до суду із відповідним позовом. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про встановлення земельного сервітуту від 15.04.2021 власником Коблівською сільською радою передано сервітуарію Грінталс К. І. земельну ділянку в користування, про що підписано акт прийому-передачі, тобто, договір між сторонами виконувався / виконується. Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача тощо. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Отже, враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» заявлено зустрічну позовну вимогу про визнання недійсним договору без застосування наслідків недійсності правочину, судом відмовлено в зустрічному позові в цій частині, оскільки заявлена вимога не є ефективним способом захисту порушених прав.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Фізична особа-підприємець Грінталс Катерина Іванівна, с. Коблеве Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд змінити рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року, скасувавши його в частині відмови в задоволенні другої частині вимоги Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерині Іванівні та прийняти в цій частині нове рішення, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не перешкоджати Фізичній особі - підприємцю Грінталс Катерині Іванівні та будь-яким іншим особам (працівникам та відпочиваючим бази відпочинку «Лагуна», виконавцям робіт, послуг, відвідувачам, орендарям майна тощо) в праві проходу, праві проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху, праві прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій від АДРЕСА_1 через частину земельної ділянки кадастровим № 4820982200:09:000:0455, розміром 0,0500 га, на яку поширюється сервітут, встановлений договором від 15.04.2021 року "Про встановлення земельного сервітуту", укладеним між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною.

За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права - ст. 511 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи, а у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Суд не врахував, що за змістом п. 2 ч. 1 ст. 395, ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України, земельний сервітут - це речове право користування чужим майном, а не договірне зобов`язання, відносини сервітуту мають речовий, а не зобов`язальний характер. І якщо підставою виникнення сервітуту є договір, це не змінює природу сервітуту саме як речового права. Тому цей сервітут обов`язковий для відповідача, навіть якщо останній і не є стороною договору про встановлення сервітуту, а стаття 511 Цивільного кодексу України, яка регулює зобов`язальні відносини, не може бути застосована до спірних відносин.

Неправильною є відмова суду в задоволенні даної вимоги з підста,в що вона фактично спрямована на захист необмеженого (невизначеного) кола осіб, та що ця вимога спрямована на усунення порушень прав позивача в майбутньому.

На переконання апелянта, суд не врахував, що Фізична особа-підприємець Грінталс Катерина Іванівна прагне захистити не тільки своє право на доступ до бази відпочинку (який наразі здійснюється через чужу земельну ділянку б/в «Чайка-1»), але і законний інтерес, який може бути окремим і самостійним предметом судового захисту (ст. 15, 16 Цивільного кодексу України): позивач прагне ефективно використовувати базу відпочинку за призначенням, яким є тимчасове розміщення людей для відпочинку, створення їм комфортних умов, що зумовлює необхідність не тільки вільного (що не залежить від волі інших осіб) проходу і проїзду на базу відпочинку, але і зручного проходу відпочиваючих до моря. Законний інтерес позивача включає і можливість проходу та проїзду на базу відпочинку інших осіб (орендарів, виконавців робіт і послуг та інших відвідувачів), що є необхідним для ведення господарської діяльності на базі відпочинку.

Згідно статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. А отже, позивач вправі вимагати усунення перешкод у нормальній роботі своєї бази відпочинку. При цьому, вимога щодо зобов`язання відповідача не перешкоджати у проході та проїзді по території, на яку поширюється сервітут, спрямована на захист прав та інтересів позивача як на час звернення до суду, так і протягом всього часу дії сервітуту, тобто і на майбутнє, що відповідає ч. 2 ст. 386 Цивільному кодексу України, за якою власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Але суд помилково дану норму не застосував.

Відповідач, заперечуючи проти позову, у зустрічному позові просив визнати недійсним вказаний договір та скасувати рішення Коблівської сільської ради № 38 від 09.04.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки 0455, на яку поширюється земельний сервітут. Суд першої інстанції цілком правильно відмовив у зустрічному позові відносно вимоги про скасування рішення вказаного сільської ради, оскільки воно вичерпало свою дію виконанням, тому вимога про його скасування є неефективним способом захисту прав Пансіонату.

Водночас, скаржник відносно другої вимоги зустрічного позову, в якій суд першої інстанції відмовив з підстав, що договір про встановлення сервітуту, по-перше, не створює обов`язків для Пансіонату, тобто не порушує його прав, із таким висновком суду першої інстанції позивач не погоджується, про що зазначено вище. По-друге, суд вважав, що неефективною є вимога про визнання недійсним договору, який виконаний сторонами, без вимоги про застосування наслідків його недійсності згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, тоді як оскаржуваний договір був виконаний оформленням 15.04.2021 сільською радою та Грінталс К.І. акту приймання-передачі земельної ділянки розміром 0,05 га. Позивач частково не згодна з таким мотивуванням суду 1 інстанції, так як підставою відмови в зустрічному позові має бути встановлена судом відсутність порушення оскаржуваним договором прав та законних інтересів відповідача, який діє недобросовісно, перешкоджаючи позивачу в нормальній експлуатації її бази відпочинку.

Відповідач перешкоджає позивачу в доступі на земельну ділянку через облаштовану доріжку з бетонної плитки шириною 2,5 м., по якій встановлений сервітут, і яка прокладена для доступу до спального корпусу «Чайка-2» з АДРЕСА_1 ще за радянських часів, що завдає незручностей позивачу в роботі бази відпочинку. Принаймні, прохід людей по даній доріжці та проїзд на велосипеді до бази відпочинку позивача в принципі не можуть порушити права і законні інтереси відповідача.

На підставі викладеного, позивач вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині не є законним та обґрунтованим.

Також, 22.08.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв надійшла апеляційна скарга, в якій останній просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі № 915/53/22, в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» у задоволенні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору «Про встановлення земельного сервітуту», укладеного 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною, скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічний позов в цій частині задовольнити.

Зокрема, Товариство зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволення вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 15.04.2021 року, бо рішення Коблівської сільської ради №38 від 09.04.2021 було прийняте з порушенням частини 1 ст. 401 Цивільного кодексу України, згідно якої сервітут може бути встановлений для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, частини 11 ст. 186 Земельного кодексу України (у редакції №2768-ІІІ від 17.03.2021) щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, без погодження землекористувача. Вказане свідчить про незаконність цього рішення органу місцевого самоврядування.

Отже, Товариство зазначає, що оскільки оскаржуваний договір про встановлення земельного сервітуту від 15.04.2021 року суперечить вимогам законодавства та укладений на виконання незаконного рішення органу місцевого самоврядування, то він є недійсним на підставі частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України в поєднанні з п. 1 часини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Також, позивач за зустрічним позовом вказує, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не є стороною договору, відповідно на нього не можуть покладатись будь-які обов`язки за вказаним договором, тобто, договір від 15.04.2021 не створює жодних прав та обов`язків для юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» яке фактично користувалося спірною земельною ділянкою, на яку було встановлено сервітут, так і користується. Підписаний 15.04.2021 між власником Коблівською сільською радою та сервітуарієм Грінталс К. І. акт про передачу в користування земельної ділянки площею 0,0500 га із земельної ділянки площею 2,8351 за кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 га комунальної власності, на яку поширюється дія спірного земельного сервітуту, для Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» жодних наслідків не створює, оскільки фактично в натурі земля Фізичній особі-підприємцю Грінталс К.І. не передавалася. Тому, Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не потрібно заявляти вимоги про застосування наслідків недійсності договору про укладення земельного сервітут, таких як стягнення коштів на користь Товариства або про витребування майна з володіння позивача за первісним позовом.

Єдиним правовим наслідком, який порушує права та майнові інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» внаслідок укладеного спірного договору про земельний сервітут, є запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про наявність права користування (сервітут) на земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:09:000:0455 за Грінталс Катерина Іванівна, номер запису про інше речове право: 42337428.

Тобто, скаржник-2 зазначає, що внаслідок задоволення судом вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» за зустрічним позовом про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав та майнових інтересів апелянта.

Отже, на думку скаржника-2, місцевим судом помилково вирішено, що заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» вимога про визнання недійсним договору без застосування наслідків недійсності правочину, не є ефективним способом захисту його прав.

На думку, скаржника-2 посилання місцевого суду на сформований правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, згідно якого - « позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.», є помилковими, оскільки дані правовідносини не є тотожними до правовідносин у даній справі.

У зв`язку з чим скаржник-2 вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» за зустрічним позовом про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі №915/53/22, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі №915/53/22; об`єднано в одне провадження для спільного розгляду апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі №915/53/22, справу призначено до розгляду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надала, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представники Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» просили суд апеляційної інстанції апеляційні скарги задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово в апеляційних скаргах.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвал апеляційного господарського суду про призначення дати розгляду справи до її електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд».

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Коблівської сільської ради Миколаївської області, повідомленого належним чином про дату та час судового засідання.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі №915/53/22 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

31.10.2007 між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 39 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір підписано сторонами та скріплено підписами уповноважених представників сторін, посвідчено нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. та зареєстровано в реєстрі за №2785 від 31.10.2007. Договір зареєстровано у Березанському районному окрузі Миколаївської МРФ ДП «Центр ДЗК» 01.11.2007 за №040700700081.

Так, умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1 договору орендодавець, відповідно до розпорядження № 1229 від 29 жовтня 2007 року, надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку із земель державної власності (запасу), забудовані землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі, в тому числі кемпінги, будинки відпочинку або проведення відпусток - для рекреаційного призначення під розміщення та обслуговування Пансіонату «Посейдон», яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 4,4836 га забудованих і земель, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі, в тому числі 4,4836 га кемпінгів, будинків відпочинку або проведення відпусток із земель державної власності її (запасу). Кадастрові номери 4820982200:09:000:0455, 4820982200:09:000:0456.

Відповідно до п. 6 договору земельна ділянка надається в оренду строком на 49 (сорок дев`ять) років, починаючи з дати державної реєстрації цього договору, що становить строк дії договору. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 14 договору земельна ділянка передається в оренду для рекреаційного призначення.

Відповідно до п. 15. договору цільове призначення земельної ділянки - під розміщення та обслуговування Пансіоната «Посейдон».

Відповідно до п. 24. договору на орендовану земельну ділянку встановлені правові, екологічні, спеціальні обмеження на підставі довідки Березанського районного відділу земельних ресурсів від 29 жовтня 2007 року № 01-6-0490.

Відповідно до п. 28 договору орендар земельної ділянки має право:

- самостійно господарювати на земельній ділянці з дотриманням умов договору оренди;

- за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

- отримувати продукцію і доходи.

Невід`ємними частинами договору є:

- план земельної ділянки;

- акт встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На виконання умов договору орендарем та орендодавцем складено та підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки від 31.10.2007, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку загальною площею 4,4836 га забудованих земель, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі, в тому числі 4,4836 га кемпінгів, будинків відпочинку або проведення відпусток із земель державної власності (запасу) - для рекреаційного призначення під розміщення та обслуговування пансіонату «Посейдон», яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Кадастрові номери 4820982200:09:000:0455, 4820982200:09:000:0456 .

Акт підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 289256687 від 09.12.2021, Грінталс Катерині Іванівні на праві приватної власності належать наступні об`єкти нерухомого майна, які розташовано за адресою АДРЕСА_1 :

- реєстраційний номер нерухомого майна 1453579948209, об`єкт житлової нерухомості, дачний будинок, право власності зареєстровано 26.12.2017;

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1043330948209, об`єкт нерухомого майна: база відпочинку «Лагуна», право власності зареєстровано 28.09.2016;

- реєстраційний номер майна 21376742, тип майна: комплекс, база відпочинку «Лагуна», підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності б/н від 24.01.2012, Виконавчий комітет Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної 279954481 від 19.10.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:041:0032, площею 1,0141 га, належить Грінталс Катерині Іванівні на праві приватної власності.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-4810849452021 від 04.01.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:041:0032, розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель: землі рекреаційного призначення, форма власності: приватна, вид використання земельної ділянки: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, дата державної реєстрації земельної ділянки 04.01.2021.

07.07.2009 ОСОБА_1 та СПД Грінталс К.І. звернулись до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» з листом № 57-з від 07.07.2009, в якому просили останнього укласти з ними договір постійного сервітуту з правами проходу та проїзду на велосипеді; проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та правом експлуатації ліній трубопроводів, інших ліній комунікацій по вказаним у листі орендованим Товариствам з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» земельним ділянкам.

Сторони зазначили, що попереднім власником об`єкта нерухомого майна, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 (нова назва - база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») був ОСОБА_1 .

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 19.01.2010 у справі № 2-60/10 затверджено мирову угоду між сторонами, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» надає згоду на встановлення постійного безоплатного сервітуту відносно земельних ділянок в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області з кадастровим номером 4820982200:09:000:455 та 4820982200:09:000:0456 з правом проїзду на транспортному засобі наявної пішохідної доріжки та дорогах, по дорозі зони дії обмеження (проїзд, прохід) площею 0, 0731 м. кв., шириною 4,5 м., довжиною 163 м., яка йде від АДРЕСА_1, між територією б/в «Колос» та кінотеатром, спортивним майданчиком і б/в «Чайка - 10» і впирається в б/в «Ветерок»; по дорозі площею 1480 м.кв., шириною 5 м., довжиною 296 м., яка йде від земельної ділянки б/в «Чайка - 2», яка належить гр. ОСОБА_1 і частково уздовж останньої також проходить уздовж будівлі «Поліклініки» і земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Везувій» та впирається в об`їздну дорогу б/в «Зоря» та з правом прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів інших ліній комунікацій по вказаній ділянці на відстані до 4 метрів від краю дороги за обоюдною згодою сторін, та з правом безоплатного проїзду на даній дільниці дороги особистого транспорту, службового та обслуговуючого б/в «Чайка - 2», яка належить гр. ОСОБА_1 ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» надає безперешкодний доступ до існуючих трубопроводів водопроводу, ліній електропередач, інших ліній комунікацій, які необхідні для експлуатації та роботи Пансіонату «Чайка - 2», який належить гр. ОСОБА_1 ; по дорозі площею 220 м.кв., яка іде від АДРЕСА_2 вздовж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , по території земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонату Посейдон», до земельної ділянки б/в «Чайка - 2», яка належить гр. ОСОБА_1 з правом проходу, проїзду транспортних засобів та з правом прокладання комунікацій ліній електропередач та водопроводу за згодою сторін, встановлення інформаційно вказівних знаків і рекламного щита розміром 1x2 м., який встановлюється на межі земельної ділянки, належній гр. ОСОБА_1 та Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонату Посейдон»; ОСОБА_1 згоден з встановленням постійного безоплатного сервітуту відносно земельної ділянки в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області з кадастровим номером 4820982200:09:000:0513 з правом проходу та проїзду на велосипеді, правом проїзду на транспортному засобі по наявних пішохідних доріжках та дорогах для обслуговування каналізаційної насосної станції, водяної насосної станції, трансформаторної електропідстанції, спального корпусу №2 «Пансіонату Посейдон», з правом експлуатації існуючих ліній електропередач, зв`язку, трубопроводів, напірної каналізаційної системи, інших ліній комунікацій по дорозі площею 1242 м.кв., шириною 6 м., довжиною 207 м., яка йде від земель гр. ОСОБА_1 до земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонату Посейдон», в тому числі з правом прокладання комунікацій ліній електропередач та водопроводу, каналізації за згодою сторін на ділянці дороги довжиною 64,2 та шириною 6 м., від земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонату Посейдон» вздовж земельної ділянки Пансіонату «Чайку - 3» по території Пансіонату «Чайка - 2»; ОСОБА_1 надає безперешкодний доступ до існуючих трубопроводів напірної каналізації, водопроводу, ліній електропередач, інших ліній комунікацій, які необхідні для експлуатації та роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон».

25.10.2016 Грінталс К.І. звернулась до Коблівської сільської ради з заявою (вх. №1780 від 11.11.2016), в якій просила при укладанні договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:09:000:0455 між Коблівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» передбачити у договорі встановлення земельного сервітуту та надати заявнику дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) частини земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:09:000:0455 площею 1000 м.кв. (довжиною 100 м шириною 10м), наданої на даний час у довгострокову оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», на яку поширюється право встановлення земельного сервітуту в її інтересах на право проїзду транспортних засобів та проходу пішоходів до належної заявнику на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 482098220:09:000:0513 по АДРЕСА_1

25.10.2016 Грінталс К.І. звернулась до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» із заявою, в якій просила надати згоду на встановлення земельного сервітуту на частині земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:09:000:0455 площею 1000 м.кв., наданої у довгострокову оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», на право проїзду транспортних засобів та проходу пішоходів до належної заявнику на праві власності земельної ділянки.

Рішенням Коблівської сільської ради Миколаївської області від 10.02.2021 № 50 ІІІ сесії 8 скликання «Про дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки в оренді, на яку поширюються право сервітуту» за результатами розгляду заяви Фізичної-особи підприємця Грінталс К.І. №1289-ЗР-02/2021 від 01.02.2021 вирішено:

- надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки комунальної власності в оренді, на які поширюються дії земельного сервітуту: Грінталс Катерині Іванівні площею 0,0500 га на право проходу та проїзду на велосипеді (07.01); на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (07.02); на право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів інших (07.03) із земельної ділянки кадастровий номер: 4820982200:09:000:0455, площею 2,8351 га комунальної власності, яка розташована по АДРЕСА_2 в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області;

- встановити, що рішення Коблівської сільської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки комунальної власності, на яку поширюється право земельного сервітуту є підставою для укладання договору встановлення земельного сервітуту;

- встановити строк дії земельного сервітуту 49 років.

На замовлення Грінталс К.І. , на підставі заяви 15.02.2021, договору № 019 від 15.02.2021 та технічного завдання на проведення робіт із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту від 15.02.2021, Фізичною особою-підприємцем Коц Іриною Миколаївною, кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника №014270 від 09.07.2020, виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту громадянці України Грінталс К.І. в межах території АДРЕСА_2 .

Відповідно до абз. 2. 5, 6 п. 1 пояснювальної записки даною технічною документацією із землеустрою передбачено встановити межі частини земельної ділянки комунальної власності, кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:09:000:0455, на яку поширюється право сервітуту 07.02 - право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (0,0500 га), 07.01 - право проходу та проїзду на велосипеді (0,0500 га), 07.03 - право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (0,0500 га) згідно рішення 3 сесії 8 скликання Коблівської сільської ради № 50 від 10.02.2021 року.

За результатами кадастрової зйомки загальна площа земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 становить 2,8351 га. Встановлено межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, площа зони дії сервітутів становить 0,0500 га.

Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Рішенням Коблівської сільської ради Миколаївської області від 09.04.2021 № 38 V сесії 8 скликання «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки рекреаційного призначення, на яку поширюється право сервітуту» вирішено:

- затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту громадянці України Грінталс Катерині Іванівні в межах території;

- надати земельну ділянку, на яку поширюється право сервітуту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області Грінталс Катерині Іванівні площею 0,0500 га із земельної ділянки площею 2,8351 за кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 га комунальної власності, на право проходу та проїзду на велосипеді (07.01); на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (07.02); на право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів інших (07.03), яка розташована по в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області, безоплатно;

- укласти з сільською радою договір про встановлення земельного сервітуту терміном на 49 років та провести державну реєстрацію відповідно до чинного законодавства.

15.04.2021 між Коблівською сільською радою (власник) та громадянкою Грінталс Катериною Іванівною (сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 «Термін дії земельних сервітутів» договору цим договором встановлюється термін на 49 (сорок дев`ять) років.

Договір підписано сторонами.

Умовами договору сторони передбачили наступне:

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором власник встановлює сервітуарію право користування земельною ділянкою, зазначеною у пункті 1.3 цього договору (далі - земельна ділянка власника) на праві земельного сервітуту.

Відповідно до п. 1.3. договору частина земельної ділянки розміром 0,0500 га із земельної ділянки загальною площею 2,8351 га за кадастровим номером 4820982200:09:000:0455, цільове призначення - 07.01; 07.02; 07.03 (на право проходу та проїзду на велосипеді; на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; на право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку. трубопроводів інших (далі - земельна ділянка власника) розташована в межах території населеного пункту по АДРЕСА_2 та перебуває у комунальній власності Коблівської сільської ради (надалі - власник).

Відповідно до п. 3.3.1. договору власник зобов`язаний не здійснювати сервітуарію перешкод в користуванні нею земельними сервітутами на умовах цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору плата за земельну ділянку справляється виключно у грошовій формі (у гривнях). Розмір плати становить 1 416 грн. в рік у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земель с. Коблеве, затвердженою рішенням № 19 ХХІ сесії Коблівської сільської ради 6 скликання від 25.12.2012, враховуючи кумулятивне використання коефіцієнтів К-1,249; К-1,433; К-1,06.

Відповідно до п. 4.2 договору плата вноситься до Коблівської сільської ради (місцевий бюджет).

Відповідно до п. 7.4. договору невід`ємною частиною договору є:

- план (схема) земельної ділянки, на яку встановлюється сервітуту;

- акт встановлення та узгодження меж частини земельної ділянки в натурі (на місцевості), на яку встановлений земельний сервітуту;

- кадастровий план земельних ділянок з відображенням земельного сервітуту.

15.04.2021 між Коблівською сільською радою Миколаївської області та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною складено та підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки від 15.04.2021, відповідно до якого сервітуарій приймає в строкове користування терміном на 49 (сорок дев`ять) років, частину земельної ділянки розміром 0,0500 га із земельної ділянки загальною площею 2,8351 га за кадровим номером 4820982200:09:000:0455, цільове призначення - право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів інших (далі - земельна ділянка власника) розташована в межах території населеного пункту по АДРЕСА_2 та перебуває у комунальній власності Коблівської сільської ради (надалі - власник).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу 260085271 від 04.06.2021, 31.05.2021 державним реєстратором зареєстровано право користування (сервітут) за сервітуарієм Грінталс Катериною Іванівною на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455, площею 2,8351.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-4811253482021 від 19.03.2021, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 з цільовим призначенням 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель: землі рекреаційного призначення, площею 2,8351 га, яка перебуває у комунальній власності, державна реєстрація земельної ділянки здійснена 13.08.2009 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 14.09.2007, у розділі відомості про земельний сервітут зазначено про наявність наступних земельних сервітутів:

- право проходу та проїзду на велосипеді, площа земельної ділянки на яку поширюється дія сервітуту 0,0500 га, строк дії сервітуту безстроково;

- право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, площа земельної ділянки на яку поширюється дія сервітуту 0,0500 га, строк дії сервітуту безстроково;

- право прокладення та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій, площа земельної ділянки на яку поширюється дія сервітуту 0,0500 га, строк дії сервітуту безстроково.

Листом № 12 від 17.05.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» повідомило Коблівську сільську раду, що 17.05.2021 відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» стало відомо, що Коблівською сільською радою виділено сервітут відносно земельної ділянки, якою користується Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», без погодження з користувачем та без його участі у прийнятті рішення. Крім того, згідно Ухвали Березанського районного суду Миколаївської області від 19.01.2010 року вже встановлено постійний сервітут відносно земельних ділянок, в тому числі і земельної ділянки, якою користується Грінталс К.І. , а саме прохід, проїзд.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2023 призначено у справі № 915/53/22 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експерту Регіональної торгово-промислової палати України в Миколаївської області Лєсків Світлані Анатоліївні.

На вирішення судової експертизи поставлено наступні питання:

1.Яким чином на сьогоднішній день можливий доступ людей та автомобільного транспорту (в тому числі прохід, проїзд на транспортному засобі) до бази відпочинку Фізичної-особою підприємцем Грінталс К.І. за адресою: АДРЕСА_1 ? Зазначити існуючі шляхи доступу (проходу, проїзду), та через які території вони проходять. Якщо існуючий доступ до бази відпочинку є ускладненим, зазначити чим саме (по кожному проходу (проїзду). Зазначити чи наявні шляхи доступу, які проходять через територію земельної ділянки з кадастровим №4820982200:09:000:0455, орендованої Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон».

2.Чи є земельний сервітут, встановлений згідно з договором від 15.04.2021, укладеним між Коблівською сільською радою та Фізичною-особою підприємцем Грінталс К.І. відносно земельної ділянки з кадастровим № 4820982200:09:000:0455, необхідним для доступу людей та автомобільного транспорту до бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Фізичної-особи підприємця Грінталс К.І. по АДРЕСА_1 , з урахуванням фактичних умов існуючого доступу?

3. Чи є земельний сервітут, встановлений згідно договору від 15.04.2021 укладеному між Коблівською сільською радою та Ф Грінталс К.І., найменш обтяжливим для використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» орендованої земельної ділянки з кадастровим № 4820982200:09:000:0455?

22.01.2024 до суду першої інстанції від судового експерта Лєсків С.А. (вх. №847/24 від 22.01.2024) надійшов висновок № 125-073 судової земельно-технічної експертизи по матеріалам господарського справи № 915/53/22 від 16.01.2024.

Щодо першого питання експертом надано наступні висновки.

Земельна ділянка, що розташована в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської обл. за адресою: АДРЕСА_1 , складається з трьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 4820982200:12:041:0032; 4820982200:12:041:0031; 4820982200:12:041:0030, загальною площею 1,0991 га, та належать Грінталс К.І. на праві приватної власності.

На вказаних земельних ділянках розташовані дачний будинок та база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які знаходяться у приватній власності Грінталс К. І .

Оскільки Фізична особа-підприємець Грінталс К.І. є власником трьох вказаних земельних ділянок, та відповідно, має можливість вільного проходу, проїзду між ними, експерт розглядає зазначені три земельних ділянки загальною площею 1,0991 га разом, як єдину земельну ділянку (масив) бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Фізичної особи-підприємця Грінталс К.І. (далі - земельна ділянка бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 »),

Земельна ділянка загальною площею - 1,0991 га. бази відпочинку «Лагуна» неправильної багатокутної форми, захищена з усіх боків фізичними межами, розташована в серединній частині, по периметру якої знаходяться земельні ділянки баз відпочинку: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», гр. ОСОБА_3 , «Чайка-3», «Чайка-1», «Вітерець» ДП «МРМЗ, до земельної ділянки бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » окремого індивідуального під`їзду та підходу, не встановлено.

До земельної ділянки бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » окремий індивідуальний під`їзд, підхід з АДРЕСА_2 - відсутній.

Дослідивши на місці, експертом пропонуються варіанти можливих шляхів доступу людей та автомобільного транспорту ( в тому числі прохід, проїзд на транспортному засобі) до бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Фізичної особи-підприємця за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

Варіант 1. Існуючий доступ від АДРЕСА_1.

В даний час доступ людей та автомобільного транспорту (прохід, проїзд) до бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » здійснюється від АДРЕСА_1 по дорозі довжиною - 159,5 м., шириною - 3,7 м., ширина узбіччя з одного боку - 1,4 м. та з другого боку - від 2,70 м. до 3,20 м., яка проходить по земельній ділянці бази відпочинку « Пансіонат Посейдон », і далі, поворотом вліво по дорозі шириною - 4,2 м. довжиною - 47',62 м., яка проходить по земельній ділянці бази відпочинку «Чайка-1» (кадастровий номер 4820982200:09:000:0539, площа 0,3368 га), до існуючої огорожі з воротами земельної ділянки б/в «Лагуна».

Даний проїзд та прохід проходять через земельні ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» і б/в « Чайка-1», зі слів представника позивача в літній період ці дороги найбільш загружено автомобільним транспортом вказаних баз відпочинку.

Варіант 2. Можливий варіант доступу до б/в з Миколаївської.

Доступ людей та автомобільного транспорту (прохід, проїзд) до б/в «Лагуна» можливий від вул. Миколаївської по земельній ділянці Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» кадастровим номером 4820982200:09:000:0456, площею 1,6485 га, по дорозі довжиною - 209,0 м., шириною - 5,5 м. з тротуаром шириною 2,5 м., через ворота шириною 7,8 м. та хвіртку існуючої огорожі земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», і далі по території Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» довжиною 39,4 м. до існуючих воріт бази відпочинку «Лагуна» шириною - 3,7 м. Далі до спального корпусу б/в «Лагуна» та прилеглої території можливий тільки прохід людей через частину земельної ділянки на якій розташована будівля трансформаторної підстанції б/в «Лагуна» вихід до спального корпусу через хвіртку.

Варіант 3. Можливий доступ до б/в «Лагуна» згідно земельного сервітуту.

15.04.2021 між Коблівською сільською радою укладено та Грінталс Катериною Іванівною укладений Договір про встановлення земельного сервітуту, згідно якого Коблівська сільська рада («Власник» за договором) встановлює Грінталс К.І. («Сервітуарій» за договором) право користування земельною ділянкою, зазначеною в п. 1.3. цього договору, а саме частиною земельної ділянки розміром 0,0500 га із земельної ділянки загальною площею 2,8351 га за кадастровим номером 4820982200:09:000:0455, яка розташована в межах території населеного пункту по АДРЕСА_1 та перебуває у комунальній власності Коблівської сільської ради, на право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших, терміном на 49 років.

На час обстеження, вся територія земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» кадастровий номер 4820982200:09:000:0455 з боку АДРЕСА_1 огороджена сіткою "рабіца" по металевим стовпам, а там, де встановлений земельний сервітут, з боку АДРЕСА_1 наявні ворота для входу, за якими в бік території б/в « Лагуна» іде пішохідна доріжка з бетонної плитки довжиною 76,20м. шириною 2,5м., яка не експлуатується тривалий час судячи з того, що заросла травою; проїзд для транспортних засобів через територію земельного сервітуту від АДРЕСА_1» відсутній.

Експерту не надано інформації та документів та при дослідженні на місці не виявлено обставин, які б свідчили про наявність перешкод у проході людей та проїзді автотранспорту по території земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», через яку проходить земельний сервітут, зокрема, на цій території відсутні будь-які будівлі та споруди, які б перешкоджали проходу людей та проїзду автотранспорту.

Варіант 4. Доступ до б/в «Лагуна» з вул. Морській уздовж межі «Чайка-3»

Територія б/в «Лагуна» межує з територією б/в «Чайка-3» та через належну Грінталс К.І, земельну ділянку площею 0,0270 га кадастровим номером 4820982200:12:041:0030 існує прохід від існуючих металевих воріт б/в «Лагуна» до виходу через распашні рішотчасті фігурні ворота на територію б/в «Чайка-3» доріжкою довжино-43,7 м до б/в «Лагуна» по земельній ділянці б/в «Чайка-3» до АДРЕСА_1 не вдасться можливим, в зв`язку з забудовою земельної ділянки б/в «Чайка» будівлями та спорудами.

Варіант 5. Доступ до б/в «Лагуна» з вул. Морській уздовж межі «Чайка-3» по земельній ділянці бази відпочинку « Пансіонат Посейдон ».

Експерт зазначає, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» під час обстеження запропонував, замість встановленого сервітуту, організувати проїзд та прохід людей до бази відпочинку «Лагуна» з АДРЕСА_1 по земельній ділянці Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Посейдон" вздовж межі суміжного землекористування з базою відпочинку «Чайка-3» довжиною - 39,5м. шириною - 6,0 м.

Щодо другого питання експерт зазначив, що визначити, чи є необхідним для доступу людей, автомобільного транспорту до бази відпочинку «Лагуна» Фізичної особи-підприємця Грінталс К.І. з врахуванням фактичних умов та існуючих ускладнень доступу людей та транспортних засобів до бази відпочинку «Лагуна» Фізичної особи-підприємця Грінталс К.І. за адресою: АДРЕСА_1 земельний сервітут, встановлений згідно з договором від 15.04.2021, укладеним між Коблівською сільською радою та Фізичною-особою підприємцям Грінталс К.І. щодо земельної ділянки кадастровим номером 4820982200:09:000:0455, не є технічним питанням, а є оціночним питанням правового характеру, тому виходить за межі дослідження судової земельно-технічної експертизи.

Щодо третього питання експерт зазначив, що визначити, чи є земельний сервітут, встановлений згідно договору від 15.04.2021 укладеному між Коблівською сільською радою та Фізичною особою підприємцем Грінталс К.І., найменш обтяжливим для використання Товариствам з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 не є технічним питанням та виходить за рамки компетенції судового експерта будівельника.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.

Предметом позову у даній справі є вимога Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерині Іванівні про:

1. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не перешкоджати Фізичній особі-підприємцю Грінталс Катерині Іванівні та уповноваженим нею особам здійснити демонтаж частини паркану, яким огороджена земельна ділянка за кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 в межах території розміром 0,0500 га (з боку АДРЕСА_1 довжиною 6,6 м, з боку розташування бази відпочинку «Лагуна» довжиною 6,09 м), на яку поширюється земельний сервітут, встановлений договором «Про встановлення земельного сервітуту», укладеним 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною, і встановити в місцях демонтованого паркану ворота для можливості проходу, проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху від АДРЕСА_2;

2. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» не перешкоджати Фізичній особі - підприємцю Грінталс Катерині Іванівні та будь-яким іншим особам (працівникам та відпочиваючим бази відпочинку «Лагуна», виконавцям робіт, послуг, відвідувачам, орендарям майна тощо) в праві проходу, праві проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху, праві прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій від АДРЕСА_1 через частину земельної ділянки кадастровим № 4820982200:09:000:0455, розміром 0,0500 га, на яку поширюється сервітут, встановлений договором від 15.04.2021 року "про встановлення земельного сервітуту", укладеним між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною, а також скасування рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області № 38 від 09.04.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки рекреаційного призначення, на яку поширюється право сервітуту та договір «про встановлення земельного сервітуту» укладений між Коблівською сільською радою та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною.

Предметом зустрічного позову є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» про: скасування рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області №38 від 09.04.2021 року та визнання недійсним договору «Про встановлення земельного сервітуту», укладеного 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржниками в апеляційних скаргах, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов`язує.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 319 Цивільного кодексу України держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012, який набрав чинності 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до п. 7, 9 Закону № 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021 року, доповнено Розділ X «Перехідних положень» Земельного кодексу України пунктом 24.

Відповідно абз. 1-12 п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут не підлягає відчуженню.

У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об`єкта енергетичної інфраструктури, іншого об`єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об`єкта при переході права власності на нього.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до ст. 98 Цивільного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Положення частини четвертої цієї статті не застосовуються у разі встановлення земельних сервітутів на земельній ділянці державної, комунальної власності, що сформована відповідно до частини третьої статті 100 цього Кодексу з метою встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 № 715/310/22 (61-9464св22)).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тлумачення ст. 215, 216 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорення правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 № 715/310/22 (61-9464св22)).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 № 905/77/21; постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 № 910/19668/21).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 № 905/77/21).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 № 910/19668/21; постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 04.10.2023 № 291/1450/21).

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17).

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Наведені норми закону визначають об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 та інших).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 Цивільного кодексу України:

"32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Так, як зазначалось вище, 31.10.2007 між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 31.10.2007 строком на 49 років, відповідно до умов якого в оренду передано земельні ділянки загальною площею 4,4836 га забудованих і земель, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі, в тому числі 4,4836 га кемпінгів, будинків відпочинку або проведення відпусток із земель державної власності (запасу), які знаходяться за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Кадастрові номери 4820982200:09:000:0455, 4820982200:09:000:0456.

В силу п. 24 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України земельні ділянки з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0455, 4820982200:09:000:0456 перейшли до комунальної власності, а повноваження щодо розпорядження вказаними земельними ділянками - до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

При цьому, згідно з абз. 11 п. 24 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Рішенням Коблівської сільської ради Миколаївської області від 09.04.2021 № 38 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту громадянці України Грінталс Катерині Іванівні в межах території АДРЕСА_2 .

Також, 15.04.2021 між Коблівською сільською радою (власник) та громадянкою Грінталс Катериною Іванівною (сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 15.04.2021 строком на 49 років, відповідно до умов якого власник встановив сервітуарію на праві земельного сервітуту право користування частиною земельної ділянки розміром 0,0500 га із земельної ділянки загальною площею 2,8351 га за кадастровим номером 4820982200:09:000:0455 (право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів тощо). Право земельного сервітуту є платним.

15.04.2021 між Коблівською сільською радою Миколаївської області та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною складено та підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки від 15.04.2021 року.

Щодо первісних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, колегія суддів зазначає таке.

Так, як вже зазначалась вище, з договору про встановлення земельного сервітуту від 15.04.2021 вбачається, що він укладений між Коблівською сільською радою (власник) та громадянкою Грінталс Катериною Іванівною (сервітуарій), тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю «Паніонат Посейдон» не є стороною договору, а тому суд першої інстанції правильно виснував, що на нього не можуть покладатись будь-які обов`язки за вказаним договором, оскільки договір від 15.04.2021 року не створює жодних прав та обов`язків для юридичної особи, а саме, для Товариства з обмеженою відповідальністю «Паніонат Посейдон».

Крім того, колегія суддів зазначає, що дійсно позивачем заявлено позовну вимогу про усунення перешкод та зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу здійснити демонтаж частини паркану, яким огороджена земельна ділянка, на яку поширюється земельний сервітут, встановлений договором про встановлення земельного сервітуту, укладеним 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою і Грінталс Катериною Іванівною, і встановити в місцях демонтованого паркану ворота.

Тобто, фактично позивачем в одній позовній вимозі сформульовано вимоги, які мають ознаки як негаторного, так і зобов`язально-правового способу захисту, які (способи захисту) є взаємовиключними. Крім того, позивач фактично просить суд зобов`язати відповідача не перешкоджати позивачу (утриматись від вчинення дій) «здійснити демонтаж частини паркану і встановити ворота» (активні дії з демонтажу та встановлення воріт покладаються на позивача). Відповідач є зобов`язаною особою, тобто особою, якій пред`явлено позовну вимогу. Проте, як вбачається зі змісту позовної вимоги обов`язок здійснити демонтаж паркану і встановити ворота покладається на позивача, що суперечить ч. 3, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу та будь-яким іншим особам в праві проходу, праві проїзду на велосипеді, проїзду по наявному транспортному шляху, праві прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій через частину земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, встановлений договором від 15.04.2021 року про встановлення земельного сервітуту, укладеним між Коблівською сільською радою та Грінталс Катериною Іванівною, то як вже зазначалося вище, договір про встановлення земельного сервітуту не покладає жодних обов`язків на відповідача, а тому у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» будь-яких обов`язків, не передбачених законом, і така позовна вимога фактично спрямована на захист необмеженого та невизначеного кола осіб, що не передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України у випадку, коли позивач звертається за захистом саме свого порушеного права.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, позивачем не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі факт вчинення перешкод відповідачем позивачеві за первісним позовом.

Посилання апелянта на висновок експерта судовою колегією відхиляються, бо ним визначені тільки шляхи можливого врегулювання питання щодо проходу через декілька суміжних земельних ділянок і ніяким чином не встановлено здійснення саме відповідачем будь-яких неправомірних дій. Також відхилені доводи апелянта про те, що в даному випадку мова йде про речове право, а тому не слід застосовувати договір про встановлення сервітуту, оскільки саме на підставі цього договору у останнього виникло право на користування частиною земельної ділянки, яка знаходиться в оренді у відповідача, з яким і слід домовлятися щодо такого користування.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни і у суду відсутні підстави для тверджень про можливість порушення прав позивача в майбутньому, виходячи з поданих до матеріалів даної господарської справи доказів.

Щодо зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» в частині скасування рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області № 38 від 09.04.2021 року, колегія суддів зазначає таке.

Як вже зазначалось вище, Товариство просить суд скасувати рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області №38 від 09.04.2021 року, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки рекреаціоного призначення, на яку поширюється право сервітуту.

При цьому, судова колегія зазначає, що у справі, що переглядається, задоволення позовних вимог прокурора про скасування спірних рішень органу місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не можуть бути ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

В даному випадку рішення органу місцевого самоврядування виконане, а його скасування не може забезпечити ефективного захисту прав позивача.

Тому апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушених прав, оскільки задоволення позовних вимог не призведе до відновлення його прав та/або законних інтересів.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, укладеного 15.04.2021 року між Коблівською сільською радою та громадянкою України Грінталс Катериною Іванівною, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

В той же час, суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19).

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

При цьому, фактичні підстави позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правові підстави позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Імперативною нормою частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Так, як вбачається, зі змісту зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», останній, крім того, що з ним не було погоджено встановлення сервітуту, посилається на правову норму закону, а саме п.б ст.102 Земельного кодексу України, відповідно до якої на вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадку, коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за цільовим призначенням.

Тобто, ним висунуто вимоги про визнання недійсним договору, стороною якого він не є, при цьому, з посиланням на обставини, які може вирішувати тільки власник земельної ділянки, яким в даному випадку є Коблівська сільська рада, а не позивач за зустрічним позовом. При цьому, посилання на недотримання сторонами норм ст.203, 215 Цивільного кодексу України та виклад таких обставин по справі зроблено апелянтом не в зустрічному позові, а в апеляційній скарзі, що не відповідає нормам чинного процесуального законодавства України.

Крім того, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Водночас застосування будь-якого способу захисту не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (згідно правових висновків, сформованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 910/10986/18).

В даному випадку суд першої інстанції відмовив в цій частині зустрічних позовних вимог з посиланням на неефективність обраного способу захисту з причини незаявлення позивачем за зустрічним позовом наслідків визнання правочину недійсним, з чим не погодився апелянт, посилаючись на те, що не треба в даному випадку заявляти такі вимоги, бо він не є стороною договору (а інший апелянт просив змінити мотивувальну частину, бо вважає що відсутнє порушене право позивача за зустрічним позовом).

Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг в цій частині, оскільки саме по собі звернення не сторони договору з вимогою про визнання правочину недійсним без застосування наслідків (щодо права користування земельною ділянкою, зокрема) не призведе до ефективного захисту прав позивач (якщо він вважає їх порушеними), бо не досягається мета його звернення до суду взагалі. Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у справі №910/15808/19 від 22.01.2025.

Посилання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат «Посейдон», м. Миколаїв на те, що в подальшому автоматично буде скасована державна реєстрація речового права Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області, висловлені в судовому засіданні, судовою колегією відхилені, оскільки, по-перше, це питання взагалі не було предметом розгляду в суді першої інстанції з причини незазначення про таке позивачем за зустрічним позовом, а в силу норм ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не розглядає вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції; по-друге, для скасування державної реєстрації записів про речове право нормами чинного законодавства України у випадку, коли визнано недійсним документи, на підставі яких було прийнято рішення про внесення таких записів, звернення будь-якої іншої особи, ніж та, якої це право стосується (власник земельної ділянки або сервітуарій) не передбачено.

Натомість, суд першої інстанції зробив правомірний висновок про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон» з підстав обрання ним неефективного способу захисту.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянтів, зазначені ними в апеляційних скаргах, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 по справі №915/53/22 задоволенню не підлягають, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 по справі №915/53/22.

а рішення Господарського суду Миколаївської області відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Грінталс Катерини Іванівни, с.Коблеве Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Посейдон», м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі №915/53/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2024 року у справі №915/53/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.01.2025 року.

Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М.Принцевська

А.І.Ярош