Постанова

від 23.01.2025 по справі 922/4258/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/4258/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (вх. № 2900 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Прохоровим С.А., повне рішення складено 13.12.2023) у справі №922/4258/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000", м.Дніпро,

до Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря": суми курсової різниці згідно офіційного курсу гривні по відношенню до долару США, що встановлений Національним банком України відповідно до умов договору №СШ/165-2 про закупівлю товару від 29.05.2020 в розмірі 110993,38 грн; три відсотки річних у розмірі 12178,15 грн; інфляційних втрат у розмірі 93510, 20 грн; пені у розмірі подвійної ставки НБУ на загальну суму 172855,95 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача відповідно до умов договору №СШ/165-2 про закупівлю товару від 29.05.2020: 110 993,38 грн курсової різниці за поставлений товар згідно офіційного курсу гривні по відношенню до долару США, що встановлений Національним банком України; 12178,15 грн 3% річних; 172855,95 грн пені у розмірі подвійної ставки НБУ; 4411,12 грн судового збору.

У задоволенні позову в частині стягнення з Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000" інфляційних втрат в розмірі 93510,20 грн відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що за умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки, з урахуванням додатків до нього, ціни за цим договором не є остаточними положеннями додатків до договору, яким визначено порядок зміни ціни вартості товару результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США до гривні станом на дату оплати товару. Тобто, за умовами договору ці платежі підлягають перерахуванню за погодженою сторонами формулою, за результатом чого визначається сума доплати, яка фактично є сумою курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору). Відтак, як зазначено в рішенні, курсова різниця не є упущеною вигодою, а є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв`язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення. Судом перевірено заявлену позивачем суму курсової різниці, яка і була стягнута з відповідача. Посилання відповідача на непідписання ним додаткових угод узгодження корегування курсу ціни за поставлений товар, які були направлені позивачем відповідно до умов договору з описом вкладення, суд не прийняв до уваги, оскільки відповідачем не доплачено позивачу за отриманий товар через ігнорування умов підписаного відповідачем договору. Судом також визнано правильним розрахунок пені, зазначений позивачем у позові.

Щодо позовної давності, заявленої відповідачем, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності нарахування пені за договором, з огляду на те, що позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину, є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану. Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то, як зазначено в рішенні, позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Судом перевірено нарахування позивачем 3% річник за прострочення оплати по договору та задоволено позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, суд зазначив, що захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару. Враховуючи зміст договірних відносин та правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.

Акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23 в частині стягнення з АТ "Світло Шахтаря" на користь ТОВ "РІМ-2000" 110993,38 грн - курсової різниці за поставлений товар, згідно офіційного курсу гривні по відношенню до долару США, що встановлений Національним банком України, 12178,15 грн 3% річних, 172855,95 грн - пені у розмірі подвійної ставки НБУ і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що:

- сторони визначили можливість зміни ціни товару та її перерахунок відповідно до формули у разі зміни, зокрема, збільшення офіційного курсу гривні по відношенню до долару США, встановленого Національним банком України на дату укладення відповідної специфікації, у порівнянні з офіційним курсом гривні по відношенню до долару США, встановленого Національним банком України на дату оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата), більш, ніж на 1%. Разом з тим, у разі настання цих обставин (зміни курсу гривні по відношенню до долару США) обов`язок відповідача сплатити вартість товару з урахуванням курсової різниці виникає після укладення/підписання між сторонами додаткової угоди про внесення відповідних змін до специфікації щодо ціни товару, перерахованої на дату оплати відповідно до формули (та самої специфікації). Тобто, незважаючи на те, що у договорі передбачено здійснення перерахунку ціни товару згідно формули у зв`язку зі зміною курсу гривні по відношенню до долару США, застосування курсової різниці не має автоматичного характеру. Згідно п.п. 3.3.2. сторони договору не підписали додаткову угоду про внесення змін у специфікацію № 17 від 11.01.2022 та специфікацію № 18 від 25.01.2022. Отже, з огляду на умови договору, які визначають обов`язковість укладення додаткової угоди (та специфікації) за наслідками перерахунку ціни товару згідно формули, та які визначені на розсуд сторін і погоджені ними, за обставин не укладення/не підписання такої додаткової угоди (та специфікації), обов`язок відповідача щодо оплати товару з урахуванням курсової різниці відсутній. До укладення відповідної додаткової угоди (та специфікації), у т.ч. у судовому порядку, правові підстави для висновку про наявність у відповідача боргу з оплати товару в частині різниці між сумою коштів, сплаченою відповідачем, та сумою коштів, розрахованою позивачем з урахуванням курсової різниці за формулою відсутні. Отже, на думку відповідача, вимоги позивача про стягнення курсової різниці гривні по відношенню до долара США у розмірі 110 993,38 грн є безпідставними;

- відповідач вважає безпідставними позовні вимоги позивача в частині стягнення пені за прострочення оплати у сумі 172 855,95 грн, у зв`язку з тим, що позивач нараховує пеню поза межами строків позовної давності (спеціальної), і тому просить суд застосувати положення ст. 267 ЦК України щодо скороченого строку позовної давності при розгляді даної справи. В своєму позові позивач нараховує відповідачу пеню у сумі 172 855,95 грн за період з 18 лютого 2022р. по 27 липня 2023 р. за 524 дні, при цьому він не враховує можливий строк нарахування пені встановлений законом. Право на захист у судовому порядку шляхом пред`явлення позову з вимогою про стягнення пені за прострочення платежу у позивача виникло з 18.02.2022 та з урахуванням скороченого строку позовної давності для стягнення пені в один рік кінцевий строк звернення до суду 18.02.2023. Але позивач подав позов до суду тільки 02.10.2023, тобто після спливу скороченого (річного) строку позовної давності для стягнення пені. Таким чином, на думку апелянта, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 172 855,95 грн за прострочення платежу заявлено позивачем поза межами встановленого строку позовної давності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 27 лютого 2024 р. Встановлено учасникам справи строк до 22.02.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.) зупинено апеляційне провадження у справі №922/4258/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №911/952/22 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №911/952/22.

07.03.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3457), в якому останній просить поновити представнику позивача ТОВ «РІМ-2000» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняти даний відзив на апеляційну скаргу до свого провадження. В апеляційній скарзі відповідача відмовити в повному обсязі, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23 залишити без змін, посилаючись на те, що посилання відповідача на не підписання ним додаткових угод узгодження корегування курсу ціни за поставлений товар, які були направлені позивачем відповідно до умов договору з описом вкладення, не заслуговує уваги суду апеляційної інстанції, оскільки відповідачем не доплачено позивачу за отриманий товар через ігнорування умов підписаного відповідачем договору, на що в свою чергу акцентував увагу суд першої інстанції.

12.03.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відзив позивача (вх.№3621), в яких останній просить відмовити позивачу у поновленні строку для подання відзиву та у долученні відзиву до матеріалів справи, оскільки позивачем не доведено поважних причин для його поновлення.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2024 у зв`язку зі звільненням у відставку головуючого судді Шевель О.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/4258/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І.В.

16.10.2024 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №911/952/22, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 26.11.2024.

29.11.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 922/4258/23 (вх.№ 15266).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 у зв`язку з відпусткою судді Тарасової І.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/4258/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 поновлено провадження у справі №922/4258/23. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23 відбудеться "23" січня 2025 р. об 11:30 год.

23.01.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№1119), в якому останній просить у зв`язку з неможливістю прийняти участь у розгляді справи, перенести судове засідання із повідомленням про наступну дату розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні проти відкладення розгляду справи заперечував, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача у даному судовому засіданні.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

У Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 вказано верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Проте відповідачем не наведено поважних причин неявки в судове засідання та не надано доказів в їх обґрунтування, а також не зазначено обставин, які унеможливлюють вирішення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23 в даному судовому засіданні.

Водночас, судом враховується, що у апеляційній скарзі Акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" чітко викладено свою позицію щодо оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про поновлення пропущеного строку подання відзиву на апеляційну скаргу, зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Частиною 1 ст.118 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як вже зазначалось, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23, призначено справу до розгляду; встановлено учасникам справи строк до 22.02.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.

З матеріалів справи вбачається, що відзив на апеляційну скаргу подано позивачем до суду 07.05.2024. При цьому, позивач просить поновити строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що лише 05 березня 2024 р. після ознайомлення з матеріалами справи №922/4258/23, представнику позивача стало відомо про ухвалу Східного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 15 січня 2024 р., та встановлення позивачу строку, до 22.02.2024, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Лише о 18:17 год. 05 березня 2024 р., після ознайомлення представника позивача з матеріалами справи, до його електронного кабінету надійшли: ухвала Східного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 15.01.2024, ухвала Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 та ряд інших документів.

Як свідчать матеріали справи, представником позивача Саєнко І.М. 05.03.2024 було подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №922/4258/23. Відповідно до довідок Східного апеляційного господарського суду про доставку електронного листа, всі процесуальні документи, у тому числі і ухвала суду від 15.01.2024, були доставлені в електронному вигляді в електронний кабінет представника позивача 05.03.2024.

Враховуючи наведені позивачем підстави в обґрунтування причин пропущення строку на подання апеляційної скарги обґрунтованими, колегія суддів вважає за можливе поновити пропущений позивачем строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 травня 2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю РІМ-2000 (постачальник) та Акціонерним товариством Харківський машинобудівний завод Світло шахтаря (покупець) був укладений договір №СШ/165-20 про закупівлю товару, відповідно до умов якого в порядку і на умовах цього договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю товар в асортименті, кількості, в строки, за ціною та якісними характеристиками, що узгоджуються сторонами в специфікаціях до договору.

Відповідно до п.1.2. договору покупець зобов`язується прийняти і оплатити такий товар, код згідно УКТ ЗЕД зазначається в специфікаціях, на умовах цього договору.

Згідно з п.3.1. договору ціни на товар, що поставляється постачальником згідно цього договору, у відповідних специфікаціях до договору.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що сторони визначатимуть в специфікаціях грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті згідно курсу Національного банку України відповідно до п.3.4. договору, в зв`язку з чим сторони встановили можливість зміни вартості товару, виходячи із наступного:

3.3.1. Якщо на дату оплати товару, офіційний курс гривні по відношенню до долару США, що встановлений Національним банком України, зміниться (збільшиться/зменшиться) по відношенню до курсу, вказаного в п. 3.4. договору, більш ніж на 1%, ціна товару в гривнях повинна бути перерахована.

Формула для перерахунку: Ц2=Ц1*(К2/К1), дe:

Ц2 - скоригована ціна товару;

Ц1 - ціна товару у гривні, що зазначена в специфікації;

К1-курс долару США до гривні, встановлений Національним банком України на дату укладення відповідної специфікації;

К2 - курс долару США до гривні, встановлений Національним банком України на дату здійснення покупцем оплати товару.

3.3.2. У разі перерахунку ціни товару на підставі п. 3.3.1. договору сторони підписують додаткову угоду про внесення змін у специфікацію (зразок узгоджено у додатку №2 до цього договору) із зазначенням ціни товару, перерахованої на дату оплати відповідно до формули.

Відповідно до п.3.4. договору сторони погодили, що для визначення ціни товару згідно з п. 3.3. цього договору застосовуватиметься офіційний курс Національного банку України гривні по відношенню до долару США, встановлений Національним банком України на дату укладення відповідної специфікації.

Умовами п.4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки відповідного товару на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 цього договору.

За змістом підпункту 6.1.1. п. 6.1. договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

У відповідності до п.7.9. договору у разі прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від вартості невчасно оплаченого товару.

Цей договір може бути скріплений печатками сторін, вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами своїх грошових зобов`язань (п.11.1 договору).

19.01.2022 згідно специфікації №17 від 11.01.2022 постачальник передав у власність покупця товар на загальну суму 133 058,40 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну №217 від 19.01.2022 та довіреність №180 від 18.01.2022, видану АТ Світло шахтаря начальнику відділу Гречишникову О.М.

27.01.2022 згідно специфікації №18 від 25.01.2022 постачальник передав у власність покупця товар на загальну суму 232 416,00 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну №296 від 27.01.2022 та довіреність №337 від 26.01.2022, видану АТ Світло шахтаря начальнику відділу Гречишникову О.М.

Як зазначає позивач, по спливу 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання товару покупець, в порушення умов п.4.1. договору, своєчасно не здійснив розрахунок за вказаним договором.

Так, відповідно до отриманого товару на підставі видаткової накладної №217 від 19.01.2022 відповідачем було здійснено три платежі на загальну суму 133 058, 40 грн, а саме: 17582,28 грн за платіжною інструкцією в національній валюті від 23.12.2022 №0000002694; 70 000,00 грн за платіжною інструкцією в національній валюті від 31.01.2023 №0000039951; 45 476,12 грн за платіжною інструкцією в національній валюті від 28.02.2023 №0000040302.

Відповідно до отриманого товару на підставі видаткової накладної №296 від 27.01.2022 відповідачем було здійснено чотири платежі на загальну суму 232 416,00 грн, а саме: 24 523,88 грн за платіжною інструкцією в національній валюті від 28.02.2023 №0000003037; 70 000,00 грн за платіжною інструкцією в національній валюті від 31.03.2023 №0000040317; 70 000,00 грн за платіжною інструкцією в національній валюті від 28.04.2023 №0000040329; 67 892,12 грн за платіжною інструкцією в національній валюті від 28.07.2023 №0000040337.

Позивач зазначає, що відповідно до п.3.3 договору ним було складено додаткову угоду від 28.02.2023 до договору, відповідно до якої вирішено змінити специфікацію №17 від 11.01.2022 до договору та викласти її в редакції специфікації №17/1 від 28.02.2023 до цієї додаткової угоди. При цьому зазначено, що специфікація №17 від 11.01.2022 до договору в редакції від 29.05.2020 втрачає свою силу з моменту набрання чинності цією додатковою угодою.

Відповідно до п.3 додаткової угоди від 28.02.2023 до договору, до цієї додаткової угоди додається та є невід`ємною частиною договору специфікація №17/1 від 28.02.2023.

Відповідно до специфікації №17/1 від 28.02.2023 загальна вартість поставленого за цією специфікацією товару складає 176 937,99 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до специфікації №17/1 від 28.02.2023 ціну товару було перераховано згідно з п.п. 3.3.1 договору. Офіційний курс НБУ української гривні відносно долара США: на дату укладення специфікації №17 від 11.01.2022 становив 27,4998 грн за один долар США; на дату оплати 28.02.2023 становив 36,5686 грн за один долар США. Загальна сума зміни вартості товару склала 43 879,59 грн.

28.07.2023 позивачем відповідно до п.3.3. договору складено додаткову угоду від 28.07.2023 до договору, відповідно до якої вирішено змінити специфікацію №18 від 25.01.2022 до договору та викласти її в редакції специфікації №18/1 від 28.07.2023 до цієї додаткової угоди. При цьому зазначено, що специфікація №18 від 25.01.2022 до договору в редакції від 29.05.2020 втрачає свою силу з моменту набрання чинності цією додатковою угодою.

Відповідно до п.3 додаткової угоди від 28.07.2023 до договору, до цієї додаткової угоди додається та є невід`ємною частиною договору специфікація №18/1 від 28.07.2023.

Відповідно до специфікації №18/1 від 28.07.2023 загальна вартість поставленого за цією специфікацією товару складає 299 529,79 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до специфікації №18/1 від 28.07.2023 ціну товару було перераховано згідно з п.п. 3.3.1 договору. Офіційний курс НБУ української гривні відносно долара США: на дату укладення специфікації №18 від 25.01.2022 становив 28,3749 гривень за один долар США; на дату оплати 28.07.2023 становив 36,5686 гривень за один долар США. Загальна сума зміни вартості товару склала 67 113,79.

21.09.2023 позивачем на адресу відповідача супровідним листом №18 від 11.08.2023 було направлено: додаткову угоду від 28.02.2023 до договору, специфікацію №17/1 від 28.02.2023 до договору, додаткову угоду від 28.07.2023 до договору, специфікацію №18/1 від 28.07.2023.

Однак, як зазначає позивач, станом на час звернення до суду підписані з боку відповідача документи на його адресу не надходили.

За прострочення строку оплати за поставлений товар по видатковій накладній №217 від 19.01.2022 з суми боргу, що утворилась за період з 18.02.2022 по 27.02.2023 позивачем нараховано:

- 3% річних на загальну суму 3832,24 грн;

- інфляційні втрати у розмірі 31859,26 грн;

- пеню у розмірі 52278,49 грн;

- курсову різницю у розмірі 43 879,59 грн.

За прострочення строку оплати за поставлений товар по видатковій накладній №296 від 27.01.2022 з суми боргу, що утворилась за період з 27.02.2022 по 27.07.2023 позивачем нараховано:

- 3% річних на загальну суму 8345,91 грн;

- інфляційні втрати у розмірі 61650,94 грн;

- пеню у розмірі 120577,46 грн;

- курсову різницю у розмірі 67 113,79 грн.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000" інфляційних втрат в розмірі 93510,20 грн не оскаржується, тому з урахуванням ч.1 ст.269 ГПК України не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст.265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що незважаючи на те, що у договорі передбачено здійснення перерахунку ціни товару згідно формули у зв`язку зі зміною курсу гривні по відношенню до долару США, застосування курсової різниці не має автоматичного характеру. Згідно з п.п. 3.3.2. сторони договору не підписали додаткову угоду про внесення змін у специфікацію № 17 від 11.01.2022 та специфікацію № 18 від 25.01.2022. Отже, з огляду на умови договору, які визначають обов`язковість укладення додаткової угоди (та специфікації) за наслідками перерахунку ціни товару згідно формули, та які визначені на розсуд сторін і погоджені ними, за обставин не укладення/не підписання такої додаткової угоди (та специфікації), обов`язок відповідача щодо оплати товару з урахуванням курсової різниці відсутній.

Курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах (п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 21).

Вимогами ст.533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що сторони визначатимуть в специфікаціях грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті згідно курсу Національного банку України відповідно до п.3.4. договору, в зв`язку з чим сторони встановили можливість зміни вартості товару, виходячи із наступного:

3.3.1. Якщо на дату оплати товару, офіційний курс гривні по відношенню до долару США, що встановлений Національним банком України, зміниться (збільшиться/зменшиться) по відношенню до курсу, вказаного в п. 3.4. договору, більш ніж на 1%, ціна товару в гривнях повинна бути перерахована.

3.3.2. У разі перерахунку ціни товару на підставі п. 3.3.1. договору сторони підписують додаткову угоду про внесення змін у специфікацію (зразок узгоджено у додатку №2 до цього договору) із зазначенням ціни товару, перерахованої на дату оплати відповідно до формули.

Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що для визначення ціни товару згідно з п. 3.3. цього договору застосовуватиметься офіційний курс Національного банку України гривні по відношенню до долару США, встановлений Національним банком України на дату укладення відповідної специфікації.

Тобто, умовами укладеного договору передбачено, що фактично здійснені покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США до гривні станом на дату оплати товару за погодженою сторонами формулою.

Таким чином, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв`язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору здійснив поставку відповідачу товару за специфікацію №17 від 11.01.2022 на суму 134 708,40 грн та специфікацію №18 від 25.01.2022 на суму 232 416,00 грн.

Натомість, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав з порушенням встановленого строку.

Відповідно до п.3.3 договору позивачем було складено додаткову угоду від 28.02.2023 до договору, відповідно до якої вирішено змінити специфікацію №17 від 11.01.2022 до договору та викласти її в редакції специфікації №17/1 від 28.02.2023 до цієї додаткової угоди. При цьому зазначено, що специфікація №17 від 11.01.2022 до договору в редакції від 29.05.2020 втрачає свою силу з моменту набрання чинності цією додатковою угодою.

Зі змісту специфікації №17/1 від 28.02.2023 вбачається, що ціну товару було перераховано згідно з п.п. 3.3.1 договору. Офіційний курс НБУ української гривні відносно долара США: на дату укладення специфікації №17 від 11.01.2022 становив 27,4998 грн за один долар США; на дату оплати 28.02.2023 становив 36,5686 грн за один долар США. Загальна сума зміни вартості товару склала 43 879,59 грн.

28.07.2023 позивачем відповідно до п.3.3. договору складено додаткову угоду від 28.07.2023 до договору, відповідно до якої вирішено змінити специфікацію №18 від 25.01.2022 до договору та викласти її в редакції специфікації №18/1 від 28.07.2023 до цієї додаткової угоди. При цьому зазначено, що специфікація №18 від 25.01.2022 до договору в редакції від 29.05.2020 втрачає свою силу з моменту набрання чинності цією додатковою угодою.

Зі змісту специфікації №18/1 від 28.07.2023 вбачається, що ціну товару було перераховано згідно з п.п. 3.3.1 договору. Офіційний курс НБУ української гривні відносно долара США: на дату укладення специфікації №18 від 25.01.2022 становив 28,3749 гривень за один долар США; на дату оплати 28.07.2023 становив 36,5686 гривень за один долар США. Загальна сума зміни вартості товару склала 67 113,79.

21.09.2023 позивачем на адресу відповідача було направлено: додаткову угоду від 28.02.2023 до договору, специфікацію №17/1 від 28.02.2023 до договору, додаткову угоду від 28.07.2023 до договору, специфікацію №18/1 від 28.07.2023, на підтвердження чого надано опис вкладення у цінний лист та квитанцію Укрпошти від 21.09.2023.

Відповідно до трекінг відстеження Укрпошти станом на 25.09.2023 поштове відправлення відповідачем не отримано та знаходилось у точці видачі/доставки.

За змістом частини 2 ст.188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачем було виконано умови договору та направлено відповідачу додаткові угоди про внесення змін у специфікації та самі специфікації із зазначенням ціни товару, у зв`язку зі зміною ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення, перерахованої на дату оплати відповідно до визначеної договором та узгодженої сторонами формули.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).

Нормами глави 48 ЦК України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов`язання: виконання зобов`язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (ст. 529 ЦК України - виконання зобов`язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов`язання (ст. 530 ЦК України); належне місце виконання зобов`язання (ст. 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснено відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Тоді як, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із правовою засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України), також містить такі засади як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2024 у cправі № 910/5282/23).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.10.2023 справа № 567/1471/21).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами укладеного договору було передбачено певний алгоритм дій у випадку можливої зміни вартості товару у зв`язку зі зміною офіційного курсу гривні по відношенню до долару США на дату оплати, а також узгоджено відповідну формулу для перерахунку ціни товару в гривнях. Відповідач погодився з даними умовами договору шляхом його підписання.

Позивач добросовісно направив відповідачу додаткові угоди та специфікації до договору у зв`язку зі зміною курсової різниці.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем в порушення умов договору зазначені вище документи отримані та підписані не були, що свідчить про недобросовісність дій відповідача.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що оскільки сторони договору не підписали додаткову угоду про внесення змін у специфікацію № 17 від 11.01.2022 та специфікацію № 18 від 25.01.2022, обов`язок відповідача щодо оплати товару з урахуванням курсової різниці відсутній, з огляду на те, що, як вже зазначалось, позивачем у повному обсязі було виконано умови договору щодо належної поставки товару, тоді як відповідачем оплату товару було виконано з порушенням встановленого умовами договору строку. Зі свого боку позивачем було складено та направлено на офіційну адресу відповідача додаткові угоди до договору та відповідні специфікації, які, за умовами договору, сторони зобов`язались підписувати. Однак, як свідчать матеріали справи відповідач ухилився від отримання кореспонденції та не підписав направлені йому документи чим проігнорував умови п.3.3. договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що додаткові угоди про внесення змін у специфікацію № 17 від 11.01.2022 та специфікацію № 18 від 25.01.2022 не є внесенням змін щодо істотних умов договору (зміни ціни договору), а є, у даному випадку, перерахунком ціни договору внаслідок зміни офіційного курсу гривні по відношенню до долару США, у зв`язку з несвоєчасним виконанням саме відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості товару на дату оплати товару, що вже було узгоджено сторонами при підписанні договору.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 110 993,38 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 12 178,15 грн 3% річних, які є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Стосовно доводів відповідача про безпідставне стягнення пені за прострочення оплати у сумі 172 855,95 грн, у зв`язку з тим, що позивач нараховує пеню поза межами строків позовної давності (спеціальної), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 216 ГК України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Чинний ГК України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Текстуальне тлумачення положень статті 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов`язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення:

1) за кожен день прострочення виконання;

2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання.

Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.

Тобто, вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми.

Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18).

При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22).

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.

Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.

Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22.

Пунктом 7.9. договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від вартості невчасно оплаченого товару.

Тобто, умови договору не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до повної сплати заборгованості", "до повного погашення боргу" тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що п.7.9. договору встановлює зв`язок нарахування пені з оплатою поставленого товару.

Оскільки умови договору не встановлюють періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у пункті 7.9 договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання відповідачем як покупцем зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем пеня нарахована:

- по видатковій накладній №217 від 19.01.2022 за період з 18.02.2022 по 27.02.2023 в сумі 52278,49 грн;

- по видатковій накладній №296 від 27.01.2022 за період з 27.02.2022 по 27.07.2023 в сумі 120 577,46 грн.

Апелянт в апеляційній скарзі, посилався на пропуск позивачем строку позовної давності, встановлений ст. 258 ЦК України, щодо нарахування пені. Однак, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими дані посилання, з огляду на наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023, який набув чинності 30.01.2024) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що для застосування п. 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України позивачу не потрібно обґрунтовувати, що продовження строків зумовлене саме дією на нього обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Ні ЦК України, ані інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять таких вимог, а автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.

Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами щодо стягнення пені, тому колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем пеня нарахована поза межами строків позовної давності (спеціальної).

Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2 №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені по видатковій накладній №217 від 19.01.2022 за період з 18.02.2022 по 27.02.2023 в сумі 52278,49 грн, вважає його обґрунтованим та правомірним.

Щодо нарахування пені по видатковій накладній №296 від 27.01.2022 за період з 27.02.2022 по 27.07.2023, колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що п.7 Прикінцевих положень ГК України продовжено строки, визначені, зокрема статтею 232 цього Кодексу, на строк дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, а постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, кінцевою датою нарахування пені є 30.06.2023.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені по видатковій накладній №217 від 19.01.2022, колегія суддів вважає, що правомірною є сума у розмірі 118 129,95 грн за період з 18.02.2022 по 30.06.2023.

За таких обставин, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є пеня у загальному розмірі 170 408,44 грн, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23 слід змінити.

Підпунктами б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 у справі №922/4258/23 в частині стягнення пені змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (61001, м. Харків, вул. Світло шахтаря, буд. 4/6, код ЄДРПОУ 00165712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000" (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, 2, корп. 12, код ЄДРПОУ 30695862) 110993,38 грн курсової різниці за поставлений товар згідно офіційного курсу гривнi по відношенню до долару США, що встановлений Національним банком України; 12178,15 грн 3% рiчних; 170408,44 грн пені у розмірі подвійної ставки НБУ; 4403,70 грн судового збору.

У задоволенні позову в частині стягнення з Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000" інфляційних втрат в розмірі 93510,20 грн та 2447,51 грн пені відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-2000" (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, 2, корп. 12, код ЄДРПОУ 30695862) на користь Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (61001, м. Харків, вул. Світло шахтаря, буд. 4/6, код ЄДРПОУ 00165712) 44,05 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.01.2025

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.А. Пуль