Постанова

від 23.01.2025 по справі 922/2424/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/2424/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Хачатрян В.С.

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,

розглянувши у судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу (вх.№2751Х/2) відповідача-Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод на рішення Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 у справі №922/2424/24 (повний текст рішення складено та підписано 01.11.2024 суддею Трофімовим І.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Новатор, м.Хмельницький,

до Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод, м.Ізюм Харківської області,

про стягнення 338319,50 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новатор" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" про стягнення основної суми заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу від 17.08.2021 №067/143 в розмірі 315167, 21 грн, 3% річних у сумі 11249,85 грн та 11902,44 грн інфляційних втрат, обґрунтовуючи позовні вимоги обставинами неповної оплати відповідачем поставленої йому позивачем за вказаним Договором у період з лютого по травень 2023 року електричної енергії та утворення внаслідок цього основного боргу, який підлягає стягненню разом з нарахованими на прострочені суми грошових зобов`язань з оплати поставленої у спірний період електроенергії інфляційними втратами та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 у справі №922/2424/24 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Новатор основний борг у розмірі 315167,21 грн, 3% річних у сумі 11249,85 грн, інфляційні втрати в сумі 11902, 44 грн та судовий збір у сумі 4059,83 грн.

Рішення обґрунтовано доведеністю наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі електричної енергії:від 28.02.2023 № 06702202343, від 31.03.2023 № 06703202343, від 30.04.2023 № 06704202343, від 31.05.2023 № 06705202343, які підписані сторонами без зауважень та скріпленї їх печатками, а також довідкою оператора системи розподілу - АТ "Харківобленерго" про фактичні обсяги споживання відповідачем електричної енергії за період лютий 2022 року - травень 2024, відомості якої щодо обсягів споживання відповідачем електричної енергії співпадають з даними наведених актів, факту здійснення позивачем на підставі договору від 17.08.2021 №067/143 поставки відповідачу у спірний період зазначених у цих актах обсягів електричної енергії, часткову оплату вартості поставленої електроенергії та виникнення у зв`язку з цим заявленої до стягнення основної заборгованості з її оплати в розмірі 315167, 21 грн, а також наявність прострочень з оплати відповідачем поставленої у спірний період електроенергії, на які у відповідності до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем правомірно нараховано до стягнення 3% річних у сумі 11249,85 грн та 11902,44 грн інфляційних втрат.

Разом з цим, суд відхилив заперечення відповідача щодо неврахування позивачем при визначення суми заборгованості за спірний період наявності переплати, яка мала місце у попередній період, що виникла у зв`язку з тим, що відповідачем за Договором сплачено за електроенергію протягом 2022 року суму 9607819,08 грн, в той час як за період з 01.01.2022 по 31.05.2023 позивачем було поставлено електроенергії на значно меншу суму, а саме, на 9044454,09 грн, яка відображена в складених сторонами в односторонньому порядку актах звірки розрахунків, пославшись на те, що матеріали справи містять довідку оператора системи розподілу АТ "Харківобленерго" про фактичні обсяги споживання відповідачем електричної енергії за період лютий 2022 року - травень 2024 року, в якій зазначені дані про обсяги споживання відповідачем електричної енергії, які співпадають з даними, які містяться в актах приймання-передачі електричної енергії, а тому розрахунки за спожиту відповідачем електроенергію правомірно проведені позивачем на підставі інформації про обсяги розподіленої відповідачу електричної енергії, яка отримана позивачем від оператора системи розподілу, який виконує функцію адміністратора комерційного обліку, і при цьому позивач не має повноважень та не зобов`язаний самостійно здійснювати будь-які розрахунки, які стосуються визначення обсягів спожитої споживачем електричної енергії, враховуючи при цьому те, що чинним законодавством України і умовами договору не передбачено права постачальника електричної енергії не враховувати чи ставити під сумнів обсяги спожитої електричної енергії по споживачу, які передаються йому оператором системи розподілу.

Також суд відхилив доводи відповідача щодо безпідставного нарахування позивачем до сплати вартості електроенергії в розмірі 64906,61 грн у період окупації російськими військами з 01.04.2022 по 11.09.2022 території міста Ізюма та Ізюмської області, на якій знаходяться об`єкти електроспоживання відповідача, пославшись на те, що відповідач з метою захисту своїх прав та інтересів, а саме, оскарження фактичного обсягу спожитої електричної енергії за відповідний період, до суду не звертався та не вчиняв передбачені пунктом 6.1. договору дії з реалізації своїх прав щодо: безоплатного отримання інформації стосовно ціни, порядку оплати спожитої електричної енергії, обсягів та інших параметрів власного споживання електричної енергії; звернення до постачальника з вимогами щодо надання пояснень стосовно отриманих рахунків/актів приймання передачі електричної енергії і у випадку незгоди з порядком розрахунків або заявленими обсягами споживання електричної енергії з вимогам щодо проведення звіряння розрахункових даних та /або оскарження їх в установленому цим Договором та чинним законодавством порядку; оскарження будь-яких несанкціонованих, неправомірних чи інших дій постачальника, що порушують права споживача та приймання участі у розгляді цих скарг на умовах, визначених чинним законодавством та цим Договором.

Крім цього, суд зазначив, що обставини введення у країні воєнного стану та окупації території міста Ізюм та Ізюмської області самі по собі не свідчать про наявність форс-мажорних обставин щодо даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання, оскільки такі обставини саме для такого випадку мають бути підтверджені відповідним сертифікатом, виданим Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань відповідача за спірним договором, який відповідач не надав, а також не надав доказів повідомлення позивача про виникнення таких обставин в порядку, передбаченому пунктами 12.2, 12.3 договору.

Відповідач подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, те, що суд першої інстанції, пославшись на підтвердження розрахунку позивача за спожиту відповідачем електроенергію даними оператора системи розподілу, всупереч вимог статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, якими саме на суд покладено обов`язок з оцінки доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а також вірогідності і взаємного зв`язку у їх сукупності, взагалі не намагався встановити та дослідити факт надання позивачем та отримання саме відповідачем електроенергії у період окупації з березня по жовтень 2022 території міста Ізюму та Ізюмської області, на якій розташовані об`єкти електроспоживання відповідача, не врахувавши дані актів звірки розрахунків сторін щодо обсягів постачання та сум оплат за період з 01.01.2022 по 31.05.2023, з яких вбачається переплата за договором на суму 377797 грн, а також дані наявних у матеріалах справи доказів, з яких вбачається відключення електроживлення об`єктів відповідача за відсутності даних щодо його подальшого відновлення.

При цьому відповідач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги його доводів щодо неможливості отримання від позивача електропостачання у період з 10.03.2022 по 31.10.2022 через знаходження території місцезнаходження виробничих потужностей відповідача в зоні активних бойових дій і перебування в окупації з 01.04.2022 по 11.09.2022, розташування на території підприємства у зазначений період окупації ворожих військових, зупинення через це виробничого процесу, вимушений виїзд працівників підприємства з міста Ізюм та зупинення з ними трудових відносин з 31.03.2022 згідно з наказом відповідача, неподання відповідачем позивачу у вказаний період відповідних заявок на постачання електроенергії відповідно до умов п. 3.3. Договору.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024 для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод на рішення Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 у справі №922/2424/24 та призначено її до розгляду в судовое засідання з повідомленям учасників справи на 23.01.2025 р. об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, у залі засідань №104.

14.01.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ( вх. № 563), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Новатор Болишевої М.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та ухвалено судове засідання "23" січня 2025 р. о 11:00 год. у справі №922/2424/24 проводити за участю зазначеного представника в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги сторін, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

17 серпня 2021 року між Державним підприємством "Ізюмський приладобудівний завод",споживачем та Державним підприємством "Новатор", постачальником, що діє на підставі ліцензії постачання електричної енергії споживачу, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.06.2019 №952, укладено договір "Про постачання електричної енергії споживачу" №067/143 (далі - Договір).

Згідно з п.1.1. Договору цей Договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.

Відповідно до п.1.2. умови цього Договору розроблені відповідно до закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ).

Відповідно до п.2.1. Договору постачальник постачає (продає і передає) електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об`єктів споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (далі - Товар).

Згідно з п. 2.5. Договору визначено, що період постачання електричної енергії за Договором: з 01.09.2021 по 31.08.2022.

Відповідно до п.5.6. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць, протягом якого споживачу здійснювалось постачання електричної енергії згідно з поданими Заявками. Заявки споживача можуть передбачати замовлення на постачання електричної енергії лише в межах одного календарного місяця.

Згідно з п. п.5.7. Договору передбачено, що оплата обсягів споживання електричної енергії здійснюється згідно з Додатком 1 до цього Договору наступними етапами: 5.7.1. 25 % ціни прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому періоді оплачується не пізніше, ніж за 5 (п`ять) календарних днів до дати початку розрахункового періоду. Розмір попередньої оплати визначається на підставі прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії за розрахунковий період, а у разі відсутності прогнозованих (заявлених) обсягів - за обсягом фактичного споживання електричної енергії попереднього розрахункового періоду, що передує даті видачі рахунку.

Відповідно до п.5.7.2. Договору 25 % вартості прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому періоді оплачується не пізніше 15-го числа розрахункового місяця (місяця в якому здійснюється поставка).

Відповідно до 5.7.3. Договору остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію споживач здійснює згідно з виставленим постачальником рахунком на оплату, на підставі підписаного Сторонами Акта приймання передачі електричної енергії, до 25 числа місяця, наступного за звітним, шляхом оплати залишку вартості спожитої електричної енергії, з урахуванням платежів здійснених відповідно до п.5.7.1 та п.5.7.2 Договору.

У пункті5.8. Договору зазначено, що виконання зобов`язань споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на банківський рахунок постачальника грошових коштів.

Відповідно до акта приймання-передачі електричної енергії від 28 лютого 2023 року №06702202343 постачальник продав електричну енергію споживачу відповідно до договору від 17.08.2021 №067/143, а споживач купив від постачальника електричну енергію за лютий 2023 року на загальну вартість 247892,68 грн, з ПДВ. На підставі вищевказаного акта №06702202343, відповідачем сплачено 79403,87 грн, борг складає 168486,81 грн з ПДВ.

У відповідності до акта приймання-передачі електричної енергії від 31 березня 2023 року № 06703202343 постачальник продав електричну енергію споживачу відповідно до договору від 17.08.2021 №067/143, а споживач купив від постачальника електричну енергію за березень 2023 року на загальну вартість 54009,95 грн, з ПДВ. Заборгованість складає 54009,95 грн з ПДВ.

У відповідності до акта приймання-передачі електричної енергії від 30 квітня 2023 року №06704202343 постачальник продав електричну енергію споживачу відповідно до договору від 17.08.2021 №067/143, а споживач купив від постачальника електричну енергію за квітень 2023 року на загальну вартість 82731,08 грн, з ПДВ. Заборгованість складає 82731,08 грн з ПДВ.

На підставі акта приймання-передачі електричної енергії від 31 травня 2023 року №06705202343 постачальник продав електричну енергію споживачу відповідно до договору від 17.08.2021№067/143, а споживач купив від постачальника електричну енергію за травень 2023 року на загальну вартість 9939, 37 грн, з ПДВ. Заборгованість складає 9939,37 грн з ПДВ.

Сторони спору підписали без зауважень та скріпили печатками зазначені вище акти приймання-передачі електричної енергії за Договором.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор» відповідно до його статуту створений шляхом перетворення Державного підприємства «Новатор» та з дня його державної реєстрації є правонаступником всіх првав та обов`язків Державного підприємства «Новатор».

Відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор» зареєстровано як юридичну особу 13.02.2024.

Таким чином позивач на момент звернення 11.07.2024 з позовом у даній справі є правонаступником сторони продавця за договором про постачання електричної енергії споживачу від 17.08.2021 №067/143.

Пославшись на наведені обставини постачання відповідачу на підставі договору від 17.08.2021 №067/143 у спірний період з лютого по равень 2023 року електричної енергії, що зафіксовано у наведених акта приймання-передачі електричної енергії, її часткову оплату останнім, позивач стверджує про наявність у відповідача заборгованості на загальну суму 315167,21 грн.

При цьому позивач зазначив, що підписавши акти прийому передачі за лютий, березень, квітень, травень 2023 року без зауважень та скріпивши їх печаткою підприємства, відповідач втратив можливість заперечувати проти сформованих даних позивачем та заперечувати проти визначеної вартості використаної (купленої) електричної енергії, погодився із визначеними даними та відповідно взяв на себе обов`язки на досягнення мети сплатити грошову суму за спожиту електричну енергію за вищевказані місяці.

Позивачем до позову надано довідку відділу бухгалтерського обліку і звітності ТОВ "Новатор" № 46/1362, в якій зазначено, що станом на 27 травня 2024 року заборгованість ДП "Ізюмський приладобудівний завод" (код ЄДРПОУ 30210163) перед ТОВ "Новатор" (код ЄДРПОУ 22987900) складає 315167,21 грн.

ТОВ "Новатор" листами від 22.05.2024 № 081/1310, від 14.06.2024 № 081/1533, від 19.02.204 № 081/376 направлено претензії до ДП "Ізюмський приладобудівний завод" щодо сплати зазначеної заборгованості за договором від 17.08.2021 №067/143 в розмірі 315167, 21 грн , яку погашено не було, що стало підставою для подання позову у даній справі, предметом якого є стягнення вказаної суми основног боргу разом з нарахованими на прострочені за Договором суми грошового зобов`язання з оплати поставленої у спірний період електроенергії 3% річних у сумі 11249,85 грн та 11902,44 грн інфляційних втрат.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову, з наступних мотивів.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Згідно з частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Спірний договір, виходячи з його змісту, за своєї правовою природою є договором енергопостачання.

Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України Про ринок електричної енергії.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі електричної енергії від 28.02.2023 № 06702202343, від 31.03.2023 № 06703202343, від 30.04.2023 № 06704202343, від 31.05.2023 № 06705202343, які підписано обома сторонами без зауважень та скріплені їх печатками, підтверджується факти постачання позивачем відповідачу у спірний період з лютого по травень 2023 року на підставі договору від 17.08.2021 № 067/143 електроенергії в обсягах та вартістю, що зазначені у вказаних актах.

Позивач також підтверджує здійснення часткової оплати відповідачем зазначених обсягів електроенергії, з урахуванням чого несплаченою залишилась вартість в розмірі заявленого до стягнення основного боргу в сумі 315167,21 грн.

Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі вказує на те, що він підтверджує підписання вказаних актів приймання-передачі за спірний період , але заперечує виникнення обов`язку з оплати рахунків за цими Актами приймання-передачі, посилаючись на наявність переплати за період, який передував спірному періоду в сумі 377797,67 грн, яка покриває спірну суму основного боргу та утворилася внаслідок здійснення ним у 2022 році оплат в сумі 9607819,08 грн, яка значно перевищує обсяги споживання за договором від 17.08.2021 № 067/143 на суму 9044454,09 грн.

Зокрема, відповідач стверджує, що на виконання умов договору від 17.08.2021 № 067/143 ним на протязі 2022 року було сплачено 9 607819,08 грн, що підтверджується наданим до відзиву на позов складеним позивачем актом звірки взаємних розрахунків за період з січня 2022 року по серпень 2023 року, в якому у графі «Кредит» за період з 01.01.2023 по 31.05.2023 підсумковою сумою, яку сплатив відповідач на користь позивача зазначено 9607819 грн, тоді як в наданому до відзиву на позов акті звірки взаєморозрахунків, що складений відповідачем за період з 01.01.2022 по 08.08.2024, останній також підтверджує сплату на користь позивача вказаної суми у період з 01.01.2022 по 31.05.2023, що також підтверджується доданими відповідачем до відзиву на позов платіжними дорученнями: від 11.02.2022 № 76 на суму 1 720789, 12 грн, від 12.01.2022 № 115 на суму 1 535 221,80 грн, від 25.01.2022 № 466 на суму 1 472440,20 грн, від 25.01.2022 № 465 на суму 1 800 грн, від 11.02.2022 № 745 на суму 2 000 грн, від 11.02.2022 № 744 на суму 1 535221,08 грн, від 11.02.2022 № 743 на суму 2 188091,28 грн, від 28.02.2022 № 345 на суму 1 152255,60 грн, і при цьому у вказаних Актах звірки взаєморозрахунків вказано про поставку позивачем відповідачу електроенергії за період з 01.01.2022 по 31.05.2023 на значно меншу вартість, а саме: 9044454,09 грн.

З огляду на наведене, відповідач стверджує, що з урахуванням обсягу спожитої електричної енергії ДП ІПЗ, а також сум оплат, які було здійснено ДП ІПЗ на користь ДП "Новатор" на виконання умов договору від 17.08.2021 № 067/143, ДП ІПЗ здійснило переплату за вказаним Договором, розмір якої становить 377'797,67 грн

Разом з цим, відповідач також стверджує, що територія м. Ізюм та Ізюмської міської територіальної громади відноситься до Переліку територіальних громад, на яких велися бойові дії або тимчасово окупованих, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022, в редакції наказу від 22.12.2022 № 309, згідно до якого дата виникнення можливості бойових дій: 24.02.2022-08.09.2022, дата тимчасової окупації: 01.04.2022-11.09.2022. Оскільки виробничі потужності ДП "ІПЗ" знаходяться в м. Ізюм Харківської області, яке знаходилось в зоні активних бойових дій з 24.02.2022 і було окуповано з 01.04.2022 по 11.09.2022, на території ДП ІПЗ були розташовані ворожі військові - виробничий процес на заводі було зупинено, працівники ДП ІПЗ були вимушені виїхати з міста, а отже, відповідні заявки на постачання електричної енергії ДП ІПЗ у цей період не надавались. Навіть після деокупації міста Ізюм працівники ДП ІПЗ ще кілька місяців не могли приїхати на територію підприємства через здійснення розмінування як самого м. Ізюм, так і території ДП ІПЗ. Враховуючи, що ТОВ "Новатор" продовжувало постачати електричну енергію на адресу: Харківська обл., м. Ізюм, пр-т Незалежності, 66 у період окупації з 01.04.2022 по 11.09.2022 включно, фактично надаючи послугу російським загарбникам, а не ДП ІПЗ, позивач нарахував суми за березень 2022 року у розмірі 64906,61 грн, за квітень 2022 року - 22425,08 грн, за квітень 2022 року - 77,15 грн, за жовтень 2022 року - 605556,04 грн та направив для підписання відповідний Акт звірки із зазначенням вказаного періоду до сплати, саме ДП ІПЗ, дії ДП "Новатор" не відповідають принципу добросовісності, носять характер зловживання своїм правом та позбавляють можливості ДП ІПЗ відновитись після окупації, зобов`язуючи сплачувати заборгованість з електричної енергії, яку отримали російські військові. Крім того, відповідно до інформації, викладеній в листі Ізюмського району з розподілу електроенергії Акціонерного товариства "Харківобленерго" від 18.12.2023, електроживлення ДП "Ізюмський приладобудівний завод" було відсутнє з 10.03.2022 через бойові дії з боку рф. І саме цю заборгованість, розмір якої становить 692964,88 грн ДП ІПЗ не визнає.

Господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив зазначені доводи з огляду на наступне.

В обґрунтування своїх заперечень відповідачем до відзиву на позов додано акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2022 року по серпень 2023 року, підписаний лише з боку позивача та скріплений печаткою останнього, акт звірки взаємних розрахунків за період з 01 січня 2022 року по 08 серпня 2023 року, підписаний лише з боку відповідача та скріплений печаткою останнього, платіжні доручення від 11.02.2022 № 76 на суму 1 720789, 12 грн, від 12.01.2022 № 115 на суму 1 535 221,80 грн, від 25.01.2022 № 466 на суму 1 472440,20 грн, від 25.01.2022 № 465 на суму 1 800 грн, від 11.02.2022 № 745 на суму 2 000 грн, від 11.02.2022 № 744 на суму 1 535221,08 грн, від 11.02.2022 № 743 на суму 2 188091,28 грн, від 28.02.2022 № 345 на суму 1 152255,60 грн, лист начальника Ізюмського РРЕ Акціонерного товариства «Харківобленерго» на адресу директора ДП «Ізюмський приладобудівний завод» від 18.12.2023 № 56РРЕ/36-851.

В односторонньо підписаному позивачем акті звірки взаємних розрахунків за період з січня 2022 року по серпень 2023 року у графі «Дебет» зазначено відомості про те, що вартість поставленої відповідачу електроенергії у період з січня 2022 року по 31 травня 2023 року, становить 9737418,97 грн, в тому числі зазначена вартість постачання у спірний період, яка співпадає з наданими позивачем до позовної заяви актами приймання-передачі.

Разом з цим, у цьому акт у графі «Кредит» наведено відомості про здійснені відповідачем оплати за цей період у сумі 9607819,08 грн, тобто саме тієї суми, на яку посилається відповідач та сплата якої підтверджена доданими до відзиву на позов вищенаведеними платіжними дорученнями.

З різниці між вказаними в наведеному акті вартістю поставленої протягом періоду з січня 2022 року по 31 травня 2023 електроенергії та сумою здійсненої відповідачем оплати обчислене кінцеве сальдо 315167,21 грн (9737418,97 грн - 9607819,08 грн = 315167,21 грн ) як заборгованість відповідача на користь позивача, що відповідає заявленій позивачем у рамках даної справи сумі основного боргу.

Натомість в односторонньо підписаному відповідачем акті звірки взаємних розрахунків за період з 01 січня 2022 року по 08 серпня 2023 року у графі «Дебет» зазначено відомості про здійснені відповідачем у період з січня 2022 року по 31 травня 2023 платежі на суму 9607819,08 грн, що відповідає даним графи «Кредит» односторонньо підписаного позивачем акту звірки, проте у графі «Кредит» відповідачем зазначено вартість поставленої протягом періоду з січня 2022 року по 31 травня 2023 електроенергії в сумі 9044454,09 грн, в тому числі зазначена вартість постачання у спірний період, яка співпадає з наданими позивачем до позовної заяви актами приймання-передачі.

З різниці між відповідними сумами оплати та вартості поставленої електроенергії обчислене кінцеве сальдо 377797,67 грн як заборгованість позивача на користь відповідача (9607819,08 грн- 9044454,09 грн=377797,67 грн).

Таким чином, у зазначених актах сторонами наведено однакові дані щодо вартості поставленої у спірний період з лютого по травень 2023 електроенергії та щодо оплати електроенергії за період з січня 2022 року по 31 травня 2023 року, а наявні разходження лише в даних щодо вартості поставленої електроенергії у період, який передував спірному.

Отже, єдиним документом, в якому зазначено відомості про споживання відповідачем у періоді, що передував спірному, обсягів електроенергії на суму, яка значно менше здійснених ним оплат та наявність у зв`язку з цим переплати на суму, яка покриває заявлену позивачем до стягнення заборгованість спірного періоду, є односторонньо складений відповідачем акт звірки розрахунків.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Зазначена правова позиція неодноразово викладалась в постановах Верховного Суду, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20

Проте відповідачем не надано будь-яких первинних документів на підтвердження наведених в підписаному односторонньо з його боку акті звірки розрахунків даних щодо вартості поставленої йому позивачем у періоді, шо передував спірному електроенергії, і цей акт не містить посилання на такі первинні документи, а тому цей документ не є належним та допустимими доказом у справі.

Натомість, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, розрахунки за спожиту відповідачем електроенергію правомірно проведені позивачем на підставі інформації про обсяги розподіленої відповідачу електричної енергії, яка отримана позивачем від оператора системи розподілу, який виконує функцію адміністратора комерційного обліку, і при цьому позивач не має повноважень та не зобов`язаний самостійно здійснювати будь-які розрахунки, які стосуються визначення обсягів спожитої споживачем електричної енергії, враховуючи при цьому те, що чинним законодавством України і умовами договору не передбачено права постачальника електричної енергії не враховувати чи ставити під сумнів обсяги спожитої електричної енергії по споживачу, які передаються йому оператором системи розподілу.

У відповідності до п.п.12.4.4 "Кодексу комерційного обліку електричної енергії" (далі ККОЕЕ), затвердженого постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 311 у редакції від 20.03.2020 № 716, до дати запуску інформаційного обміну між учасниками ринку через Датахаб функції адміністратора комерційного обліку з ведення реєстрів точок комерційного обліку, адміністрування процесів зміни електропостачальника, адміністрування припинення електропостачання та агрегації даних комерційного обліку (упорядкування та об`єднання даних комерційного обліку електричної енергії окремих площадок та/або областей комерційного обліку, що здійснюється адміністратором комерційного обліку з метою подальшого їх використання при здійсненні розрахунків між учасниками ринку та/або формуванні статистичної звітності) виконують оператори системи за місцем провадження ними господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії.

У відповідності до п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії" (далі - Правила), затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - Постанова),Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

У відповідності до п. 4.3 Правил дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов Договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Відповідно до п. 10 Постанови до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії виконує відповідний оператор системи розподілу, у даному випадку АТ "Харківобленерго".

За вимогами п. 9.1.1 Розділу ІХ Кодексу комерційного обліку електричної енергії обмін даними між адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обміну Датахаб, що розробляються адміністратором комерційного обліку (АТ "Харківобленерго") та затверджуються Регулятором.

Оператором системи розподілу, який здійснює розподіл електричної енергії відповідачу, є АТ "Харківобленерго".

У відповідності до встановлених норм оператор системи розподілу АТ "Харківобленерго" адмініструє точки комерційного обліку електричної енергії, приймає від споживача покази засобів комерційного обліку електричної енергії, визначає обсяги електричної енергії, використаної споживачем та надає цю інформацію постачальнику електричної енергії, на підставі чого позивач і проводить розрахунки зі споживачами згідно з умовами договорів.

Матеріали справи містять довідку АТ "Харківобленерго" про фактичні обсяги споживання відповідачем електричної енергії за період лютий 2022 року - травень 2024 року. Зазначені в цій довідці обсяги споживання відповідачем електричної енергії співпадають з даними, які містяться в актах позивача, в тому числі в актах за березень - жовтень 2022 року.

Самі по собі обставини окупації міста Ізюм та Ізюмської області, на яких розташовані об`єкти електроспоживання відповідача та неподання ним позивачу заявок у цей період відповідно до умов п. 3.3. Договору на постачання електроенергії, на що посилається відповідач, не спростовують фактичне споживання поставленої позивачем електричної енергії, яке підтверджено даними оператора системи розподілу, й відповідно, зустрічний обов`язок з оплати вартості прийнятого товару.

Зокрема, такі обставини самі по собі не свідчать про об`єктивну неможливість електропостачання до об`єктів відповідача.

При цьому судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що відповідач з метою захисту своїх прав та інтересів, а саме оскарження фактичного обсягу спожитої електричної енергії за відповідний період до суду не звертався та не вчиняв передбачені пунктом 6.1. договору дії з реалізації своїх прав щодо: безоплатного отримання інформації стосовно ціни, порядку оплати спожитої електричної енергії, обсягів та інших параметрів власного споживання електричної енергії; звернення до постачальника з вимогами щодо надання пояснень стосовно отриманих рахунків/актів приймання передачі електричної енергії і у випадку незгоди з порядком розрахунків або заявленими обсягами споживання електричної енергії з вимогам щодо проведення звіряння розрахункових даних та /або оскарження їх в установленому цим договором та чинним законодавством порядку; оскарження будь-яких несанкціонованих, неправомірних чи інших дій постачальника, що порушують права споживача та приймання участі у розгляді цих скарг на умовах, визначених чинним законодавством та цим договором.

Щодо листа АТ "Харківобленерго" від 18.12.2023, в якому зазначено, що з 10.03.2022 було відсутнє електроживлення, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що цей лист не є доказом відсутності споживання відповідачем електроенергії у березні 2022 року, а навпаки підтверджує факт споживання останнім електроенергії з 01 по 09 березня 2022 року.

При цьому суд першої інстанції правомірно врахував, що в жовтні 2022 року територія, де знаходиться ДП "Ізюмський приладобудівний завод" в м. Ізюм, вже не була окупована, і доказів відсутності споживання відповідачем у жовтні 2022 року на противагу наданим позивачем доказам наявності такого споживання , матеріали справи не містять.

Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що обставини щодо введення воєнного стану, окупації міста Ізюм та Ізюмської області не є такими, що звільняють від сплати спірної суми заборгованості та самі по собі не мають преюдиційного характеру форс-можорних обставин для спірних правовідносин, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 12.1. Договору сторони цього Договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили (далі обставини непереборної сили), які не існували під час укладання Договору, виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійні природні явища надзвичайної сили, ембарго, блокади, епідемія, війна тощо), якщо ці обставини вплинули на виконання цього Договору.

Сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна повідомити іншій Стороні про їхнє настання/припинення і досягти домовленості щодо продовження строків виконання зобов`язань або припинення дії Договору. Дія обставин непереборної сили підтверджується довідкою (сертифікатом) Торгово-промислової палати чи документом іншого компетентного органу, що уповноважений посвідчувати обставини непереборної сили відповідно до чинного законодавства України (п. 12.2. Договору).

Якщо обставини непереборної сили будуть продовжуватися більше 3 (трьох) місяців, кожна із Сторін в односторонньому порядку має право розірвати цей Договір без укладання додаткової угоди, повідомивши (письмово) іншу Сторону за 20 (двадцять) днів до його розірвання, шляхом направлення письмового повідомлення на адресу іншої Сторони із зазначенням дати розірвання Договору (п. 12.3. Договору).

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості (Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №910/15264/21).

За наведеними положеннями чинного законодавства форс-мажорні обставини можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, але не від виконання зобов`язань, зокрема від сплати вартості поставленої електричної енергії.

Форс-мажор може бути підставою для продовження строку дії договору або виконання зобов`язань лише якщо про це прямо зазначено в договорі або в разі укладення сторонами додаткової угоди про це (відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21), тоді як у спірних правовідносинах сторони в порядку, передбаченому пунктами 12.2., 12.3 договору не змінювали його умови в частині поставки чи оплати електроенергії протягом певних періодів та не розривали договір у зв`язку з форс-мажорними обставинами.

При цьому колегія суддів зауважує, що предмет позову не містить вимог, які стосуються господарської відповідальності відповідача, а заявлені до стягнення нарахування за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК Україн, а тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.05.2024 у справі № 913/308/23.

28 лютого ТПП повідомила, що на підставі ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю (ч.1 ст.141 вказаного Закону).

Тобто, сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися.

За умовами п.6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Контекстний зміст ст. 14-1 Закону, а також вимоги Регламенту, дають підстави дійти висновку, що сертифікат, про який йдеться у зазначеному Законі, є індивідуальним актом, який стосується конкретних учасників договірних відносин, конкретного договору та конкретних договірних зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 21.07.21 у справі № 912/3323/20 наведено висновок, що існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами, а не лише сертифікатом ТПП України.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 01.06.21 у справі № 910/9258/20, від 21.07.21 у справі № 912/3323/20, від 20.10.21 у справі № 911/3067/20, від 08.07.21 у справі № 910/8040/20, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, від 25.01.22 у справі № 904/3886/21, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, сама по собі обставина непереборної сили (форс-мажору), навіть підтверджена сертифікатом ТПП, не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки за змістом наведених положень законодавства, для такого звільнення має бути наявним причиннонаслідковий зв`язок між відповідною непереборною обставиною (подією) і неможливістю виконання зобов`язання у спірних правовідносинах, тобто, що дана обставина безпосередньо вплинула на можливість своєчасного виконання певних зобов`язань.

При цьому колегія суддів наголошує, що, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99).

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності форс-мажорних обставин щодо спірних договірних правовідносин, зокрема, як це передбачено п. 12.2. Договору для підтвердження відповідних обставин, довідку (сертифікат) Торгово-промислової палати чи документ іншого компетентного органу, що уповноважений посвідчувати обставини непереборної сили відповідно до чинного законодавства України.

Крім цього, як зазначено вище, пунктом 12.1 Договору передбачено обов`язок сторін з письмового повідомлення одна одної про обставини непереборної сили, які перешкоджають належному виконанню цього договору досягти домовленості щодо продовження строків виконання зобов`язань або припинення дії Договору.

При цьому колегія суддів зауважує, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.

Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Проте у матеріалах справи відсутні докази відповідного повідомлення.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи скаржника щодо підтвердження сукупністю наявних у матеріалах справи доказів обставини відсутності електроспоживання на об`єктах відповідача за період з березня по жовтень 2022 в період окупації території міста Ізюму та Ізюмської області та наявність переплати за попередній спірному період в сумі 377797 грн, яка покриває заявлену до стягнення заборгованість за спірний період.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення основного боргу є законним та обґрунтованим.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на прострочені за Договором суми грошового зобов`язання з оплати поставленої у спірний період електроенергії, суд обґрунтовано зазначив про правомірність їх нарахування з огляду на наявне прострочення виконання відповідачем відповідних грошових зобов`язань за спірним договором та положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, які встановлюють зобов`язання боржника, який допустив таке прострочення на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням відповідних нарахувань та правильність розрахунку відповідних нарахувань.

Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржниками.

Керуючись ст.129, ст.43, пунктом 4 частини 1 ст.275, ст.282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 у справі №922/2424/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.01.2025.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.С. Хачатрян