Постанова

від 30.01.2025 по справі 592/7164/24

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року м.Суми

Справа №592/7164/24

Номер провадження 22-ц/816/369/25

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,

у присутності:

представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника Державної установи «Інфраструктура Сумщини» - Савенко Наталії Сергіївни ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2024року у складі судді Шияновської Т.В., ухваленого в м. Суми Сумської області, повний текст якого складено 27 червня 2024 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Інфраструктура Сумщини» про поновлення на роботі,

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 жовтня 2018 року її було прийнято на роботу до ДП «Дороги Сумщини» на посаду секретаря, в подальшому працювала на різних посадах, з 31 травня 2019 року була переведена на посаду провідного економіста відділу якості, технічного контролю та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, штучних споруд та безпеки дорожнього руху.

Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації начальника обласної військової адміністрації від 04 жовтня 2023 року № 547-ОД прийнято рішення про повну ліквідацію ДП «Дороги Сумщини» без правонаступництва та звільнення всіх працівників, та наказом ДП «Дороги Сумщини» від 27 грудня 2023 року №156 її звільнено з займаною посади згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації від 24 квітня 2024 року № 198-ОД визнано таким, що втратило чинність розпорядження від 04 жовтня 2023 року №547-ОД «Про ліквідацію державного підприємства «Дороги Сумщини», а розпорядженням від 24 квітня 2024 року №199-ОД запроваджено реорганізацію підприємства шляхом його перетворення в державну установу «Інфраструктура Сумщини».

Вказувала, що ліквідація підприємства не відбулася, розпочата процедура реорганізації, при якій припинення трудового договору можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників, відповідач відмовився поновляти її на роботі, до того ж до правонаступника перейдуть права та обов`язки роботодавця, підстави для припинення з нею трудового договору відсутні, а наказ про її звільнення є незаконним та підлягає скасуванню.

Зазначала, що вона про порушення свого права на працю дізналась 24 квітня 2024 року в день видання розпорядження «Про припинення ліквідаційної процедури державного підприємства «Дороги Сумщини».

Посилаючись на вищевказані обставини, просила суд поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду з вказаним позовом; визнати протиправним та скасувати наказ державного підприємства «Дороги Сумщини» від 27 грудня 2023 року №156-к «Про звільнення ОСОБА_3 у зв`язку з ліквідацією підприємства», поновивши її на посаді провідного економіста відділу якості, технічного контролю та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, штучних споруд та безпеки дорожнього руху державного підприємства «Дороги Сумщини»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 28 грудня 2023 року по день винесення судового рішення; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за 1 місяць.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2024рокувідмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Дороги Сумщини» про поновлення на роботі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирішуючи заявлений трудовий спір з приводу поновлення її на роботі та наведені нею у позовній заяві підстави позову, а також доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, що призвели до пропуску нею процесуального строку та не надав їм належної оцінки щодо поважності чи не поважності, не обговорив ці причини пропуску нею місячного строку, а лише формально послався на те, що вже отримала наказ про звільнення, а тому пропустила місячний строк, а також не враховано судом правові висновки Верховного Суду у подібних справах.

Наголошує на тому, що саме лише посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на приписи ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України не є достатніми для вирішення питання щодо поважності зазначених нею у позові причин пропуску строку на звернення до суду. При цьому суд не вказав на те, яким чином чи на підставі чого вона мала оскаржити його в місячний термін, враховуючи те, що підстави позову фактично зводяться до того, що у разі дотримання відповідачем ліквідаційної процедури, її звільнення не можна було вважати незаконним, проте підприємство у встановлений термін фактично ліквідовано не було, а відповідно і штат не було скорочено, що свідчить про відсутність підстав для її звільнення, про що їй не було відомо до 25 квітня 2024 року.

Звертає увагу суду на те, що дізнавшись про порушення своїх прав, вона невідкладно, через 10 днів звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі.

Вказувала, що на день її звільнення мала завершитися ліквідаційна процедура, про те вказана ліквідаційна процедура була продовжена, про що відповідач не повідомив її. У подальшому, відповідач скасував своє рішення про проведення ліквідації продовжував здійснювати господарську діяльність, про що їй стало відомо у квітні 2024 року.

Зазначала, що судом першої інстанції не перевірено чи мала місце ліквідація підприємства чи вказана ліквідація була удаваною з метою звільнення працівників, чи попереджав відповідач своїх працівників про те, що у день їх звільнення фактично ніякої ліквідації не відбудеться, що строк ліквідації продовжено, чи вказаної ліквідації взагалі не відбудеться як такої.

Від державної установи «Інфраструктура Сумщини» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначало, що на момент подання позивачкою до суду позовної заяви не існувало таких непереборних обставин, які мали бути враховані судом як поважними причинами пропуску строку позовної давності, адже позивачка могла оскаржити рішення засновника ДП «Дороги Сумщини» - Сумської обласної державної адміністрації, на виконання якого відповідачем здійснювалися заходи з ліквідації підприємства, а позивачем, у свою чергу, не подано доказів того, що на момент її звільнення не відбувалась процедура ліквідації підприємства. Окрім того, відповідачем надані суду докази того, що на момент звільнення позивачки відбулось припинення ДП «Дороги Сумщини» шляхом ліквідації, докази належного попередження працівника про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією, а також виконання передбачених законом заходів при звільненні працівника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду повністю не відповідає.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді провідного економіста відділу якості, технічного контролю та новітніх технологій, ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, штучних споруд та безпеки дорожнього руху державного підприємства «Дороги Сумщини» (а.с. 7).

Із попередження ДП «Дороги Сумщини» від 10 жовтня 2023 року № 1379 вбачається, що ОСОБА_4 письмово попереджена про те, що у зв`язку з припиненням шляхом ліквідації ДП «Дороги Сумщини» та утворенням комісії з припинення підприємства, відповідно до розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації начальника обласної військової адміністрації від 04 жовтня 2010 року № 547-ОД «Про ліквідацію державного підприємства «Дороги Сумщини», вона підлягає звільненню з займаної посади з 11 грудня 2023 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказане попередження позивачка отримала 10 жовтня 2023 року, що підтвердила своїм підписом (а.с. 36).

Наказом голови комісії з припинення Ткаченка А.В. від 27 грудня 2023 року №156-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 28 грудня 2023 року, про що на звороті міститься особистий підпис останньої (а.с.6-7).

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення працівника було розпорядження голови Сумської обласної військової адміністрації начальника обласної військової адміністрації від 04 жовтня 2023 року №547-ОД «Про ліквідацію державного підприємства «Дороги Сумщини» (а.с. 11, на звороті).

Розпорядженням голови Сумської обласної військової адміністрації начальника обласної військової адміністрації від 24 квітня 2024 року №198-ОД скасоване припинення шляхом ліквідації державного підприємства «Дороги Сумщини», а розпорядженням від 24 квітня 2024 року №199-ОД постановлено реорганізувати вказане державне підприємство шляхом його перетворення в державну установу «Інфраструктура Сумщини» (а.с. 8-9).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 без поважних причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, і підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір дозакінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Україниу зв`язку з ліквідацією, відповідно до розпорядження голови Сумської обласної військової адміністрації начальника обласної військової адміністрації від 04 жовтня 2023 року №547-ОД «Про ліквідацію державного підприємства «Дороги Сумщини» (а.с. 11, на звороті).

У подальшому, розпорядженням голови Сумської обласної військової адміністрації начальника обласної військової адміністрації від 24 квітня 2024 року №198-ОД скасовано припинення шляхом ліквідації державного підприємства «Дороги Сумщини», а розпорядженням від 24 квітня 2024 року №199-ОД постановлено реорганізувати вказане державне підприємство шляхом його перетворення в державну установу «Інфраструктура Сумщини».

Таким чином, права позивачки є порушеними і вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги позивачки є обґрунтованими.

Разом з тим,відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенісудом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення посилалася на ту обставину, що на момент її звільнення не було підстав вважати, що відповідач порушив її право на працю та незаконно її звільнив, оскільки підприємство припинялось через ліквідацію, а після видання 24 квітня 2024 року розпорядження «Про припинення ліквідаційної процедури державного підприємства «Дороги Сумщини» об`єктивно виникло порушення її права на працю, що підлягає поновленню.

Проте, звернення позивачки з приводу порушення її права на працю з підстав того, що вона дізналася про незаконність свого звільнення лише в квітні 2024 року, а до того часу вважала своє звільнення законним, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки ст.233 КЗпП пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення з днем вручення копії наказу про звільнення, а не з будь-якими іншими обставинами.

Встановлено, що ОСОБА_1 з наказом від 27 грудня 2023 року № 156-к про звільнення її з роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства ознайомлена 28 грудня 2023 року (а.с. 6).

Отже, передбачений ст.233 КЗпП України строк для звернення до суду з позовом у справі про звільнення, закінчився 28 січня 2024 року.

Однак, ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом лише 06 травня 2024 року.

Позивачкою не наведено інших обставин, які об`єктивно їй перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду.

За встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновленні на роботі та стягнення середнього заробітку, оскільки позивачкою без поважних причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом.

Колегія суддів зауважує, що на суд покладено обов`язок перевірити обґрунтованість позовних вимог та, при необґрунтованості вимог відмовити в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки відсутнє порушене право, а при обґрунтованості позовних вимог та пропуску строку без поважних причин, навести у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому суд вважає неможливим поновити строк, лише після цього зазначити про те, що суд відмовляє в позові саме внаслідок пропуску строку.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачкою визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовом, у судовому рішенні не навів мотивів щодо обґрунтованості позовних вимог.

З огляду на викладене, у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, на підставі п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення місцевого суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

РішенняКовпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2024 рокузмінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення місцевого суду необхідно залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 30 січня 2025 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

В. Ю. Рунов