Постанова

від 29.10.2024 по справі 904/7022/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/7022/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від боржника: Павлова Ю.М., ліквідатор;

від скаржника: Чорнобривець Є.Є., представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2023 року (повний текст складено 13.11.2023 року) у справі №904/7022/20 (суддя Суховаров А.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Фітоліт-Лаймстоун"

до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

10.07.2023 року до господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" про визнання грошових вимог на суму 13 522 996, 00 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2023 року (з урахуванням ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 року про виправлення описки) у справі №904/7022/20 визнано частково грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" на суму 4 429 778, 62 грн. (податковий борг з єдиного соціального внеску) - 2 черга задоволення, на суму 1 471 343, 74 грн. (податковий борг з екологічного податку, податковий борг з орендної плати за землю, податковий борг по податку на нерухоме майно) - 3 черга задоволення, 1 062 433, 77 грн. (пеня) - 6 черга задоволення; в задоволенні решти вимог відмовлено.

Приймаючи вказане судове рішення в частині відмови в задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що такі вимоги були сформовані кредитором після визнання боржника банкрутом, що суперечить положенням ст. 59 КУзПБ.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2023 року у справі №904/7022/20.

Просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині відмовлених вимог та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що податкові декларації з орендної плати та податку на нерухоме майно №9018273485 та №9029297197 подано боржником до визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Тобто, грошові зобов`язання боржника по податковим деклараціям №9018273485 та №9029297197 виникли 09.02.2021 року та 18.02.2021 року відповідно, а термін сплати даних грошових зобов`язань відображено в ІКП по орендній платі та в ІКП по податку на нерухоме майно відповідними датами ("дата операції").

Тобто, строк виконання грошових зобов`язань, не визнаних судом першої інстанції, задекларованих ПАТ "ДТЗ" у податкових деклараціях №9018273485 та №9029297197, настав 23.09.2021 року.

Скаржник вказує, що ПАТ "ДТЗ" не було подано будь-яких уточнюючих податкових декларацій за аналогічний період, отже грошові зобов`язання по податковим деклараціям №9018273485 та №9029297197 підлягають визнанню у повному обсязі.

Щодо грошових вимог по сплаті єдиного внеску скаржник зазначає, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI, не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску у разі, якщо платник єдиного внеску перебуває в стані ліквідації.

Ліквідатор боржника згідно пояснень на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування пояснень зазначає, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не можуть виникати зобов`язання зі сплати обов`язкових платежів, оскільки господарська діяльність банкрута завершується і строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав.

При цьому, частина грошових вимог, яка була не визнана судом, відноситься до періоду після 21.09.2021 року.

Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не надали.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання зв`яливились ліквідатор та представник Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Інші учасники справи участь своїх представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.

У судовому засіданні 29.10.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Встановлено, що 23.09.2021 року на веб-сайті Вищого господарського суду України опубліковано повідомлення за №67268 про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод".

07.08.2023 року до суду звернулось Головне управління ДПС у Дніпропетровській області із заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" про визнання грошових вимог на суму 13 522 996, 00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області оскаржується тільки в частині відмови у задоволенні вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, що складаються з грошового зобов`язання у розмірі 6 559 439, 87 грн, в іншій частині ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2024 року у справі №904/7022/20 не переглядається судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі Закон).

На час відкриття провадження у справі та постановлення оскаржуваної ухвали набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); ім`я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви в обов`язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 Кодексу України з процедур банкрутства у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом.

Так, за змістом ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів).

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство (ст. 1 КУзПБ).

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора у справі про банкрутство законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку, та прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове визнання її вимог.

Порядок виникнення грошових зобов`язань щодо сплати податків та зборів визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України), положеннями пунктів 1.1. та 1.3 статті 1 якого унормовано, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Податковий кодекс України дає визначення грошового зобов`язання, яке є спеціальним для цілей податкового законодавства, а саме - грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (п. 14.1.39. ПК України).

Пункт 14.1.156. ПК України визначає, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

У постанові від 15.12.2020 року у справі № 904/1693/19 Великою Палатою Верховного Суду викладено правовий висновок про те, що аналіз приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень ПК України дає змогу дійти висновку про те, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються. Однак неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів законодавства про банкрутство.

В податковому законодавстві податковий обов`язок включає в себе обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1. ст. 36 ПК України).

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку (п. 37.2. ст. 37 ПК України).

Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску (п. 46.1. ст. 46 ПК України).

Пунктами 49.1., 49.2. статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Слід зауважити, що пунктом 54.1. ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Отже, можна дійти висновку, що наведені вище норми свідчать про наступні етапи податкового обов`язку платника податку за загальним правилом: виникнення об`єкту оподаткування, обчислення платником суми податкового зобов`язання, подання декларації, сплата податку у визначені податковим законодавством строки.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 27.09.2022 року у справі №380/7694/20 наведено висновок, що: "за загальним правилом обов`язок з обчислення суми податкового зобов`язання і зазначення такої у відповідній податковій декларації покладено на платників податків (крім випадків, передбачених ПК України). Строк для сплати податкового зобов`язання становить 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації (крім випадків, встановлених цим Кодексом). Якщо під час проведення перевірки контролюючий орган встановить порушення платником податків вимог податкового законодавства, що призвело до заниження у податковому (звітному) періоді суми податкового зобов`язання з відповідного податку та/або збору, обов`язок з визначення суми такого заниження покладено на контролюючий орган.

За змістом ст.58 ПК України визначення контролюючим органом такої суми відбувається за кожним видом податку та/або збору шляхом надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення, у якому також у випадках, визначених ПК України, визначається сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Така сума коштів, до якої входить сума податкового зобов`язання та сума штрафних (фінансових) санкцій, є грошовим зобов`язанням платника податків."

З наведеного можна дійти висновку, що за добросовісного виконання платником податків наведених вище етапів податкового обов`язку, платник податків уникає наслідків порушення податкового законодавства (зокрема, покладення на нього штрафних санкцій визначених ПК України), а податковий орган, в свою чергу, може належно виконати свій обов`язок з реєстрації, перевірки та обліку платників податків тощо.

Разом з тим, у випадку, коли платник податку в установлені строки не подає декларації або дані перевірок свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань та надіслати платнику податків податкове повідомлення-рішення про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання.

Положеннями п. 58.1 ст. 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Зазначена стаття встановлює загальні підстави і порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і не пов`язує із цією дією виникнення податкового зобов`язання у платника податку (п. 6.15, 6.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 904/1693/19).

Положеннями податкового законодавства визначено обов`язок платника податків подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, за кожний встановлений Податковим кодексом України звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню та обов`язок самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.

Отже, для цілей розгляду грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство та кваліфікації їх як конкурсних чи поточних, моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації за відповідним податком.

Вищенаведені висновки про застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.01.2024 року у справі № 903/51/20.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даному випадку, слід встановити момент виникнення грошових вимог податкового органу за кожним несплаченим боржником та заявленим контролюючим органом податком, який (момент) пов`язується із першим днем несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України, для подання податкової декларації.

Із матеріалів справи вбачається, що боржник самостійно визначив податкові зобов`язання, які є спірними, подав до контролюючого органу податкові розрахунки сум податку з орендної плати, сум податку на нерухоме майно, сум податку на доходи фізичних осіб, а також сум нарахованого єдиного внеску:

- № 9018273485 від 09.02.2021 за вересень 2021 року (термін сплати 30.09.2021) на суму 4 839, 33 грн;

- № 9018273485 від 09.02.2021 за жовтень 2021 року (термін сплати 01.11.2021) на суму 4 839, 33 грн;

- № 9018273485 від 09.02.2021 за листопад 2021 року (термін сплати 30.11.2021) на суму 4 839, 33 грн;

- № 9018273485 від 09.02.2021 за грудень 2021 року (термін сплати 30.12.2021) на суму 4 839, 33 грн;

- № 9029297197 від 18.02.2021 за 4 квартал 2021 року (термін сплати 31.01.2022) на суму 363 481, 86 грн;

- № 9433015673 від 08.04.2022 (термін сплати 08.04.2022) на суму 675 836, 38 грн;

- № 9433015673 від 08.04.2022 (термін сплати 08.04.2022) на суму 703 374, 58 грн;

- № 9433015673 від 08.04.2022 (термін сплати 08.04.2022) на суму 671 654, 51 грн;

- № 9433038694 від 12.04.2022 (термін сплати 12.04.2022) на суму 703 278, 99 грн;

- № 9433038694 від 12.04.2022 (термін сплати 12.04.2022) на суму 795 151, 40 грн;

- № 9433038694 від 12.04.2022 (термін сплати 12.04.2022) на суму 1 801 420, 40 грн;

- № 9138290917 від 26.07.2022 (термін сплати 26.07.2022) на суму 734 918, 45 грн;

- № 9138290917 від 26.07.2022 (термін сплати 26.07.2022) на суму 74 933, 93 грн;

- № 9138290917 від 26.07.2022 (термін сплати 26.07.2022) на суму 16 032, 01 грн.

Момент виникнення зобов`язання за несплаченою боржником сумою зобов`язання пов`язується із першим днем несплати боржником податку (обов`язкового платежу), що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України, для подання податкової відповідної податкової звітності.

Оскільки термін сплати по вищевказаним зобов`язанням настав після визнання боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури (23.09.2021 року), відповідно, вимоги в сумі 6 559 439, 87 грн заявлені безпідставно, у зв`язку з тим, що в силу приписів ч. 1 ст.59 КУзПБ у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає необгрунтованим посилання скаржника на те, що строк оплати вказаних грошових зобов`язань боржника перед податковим органом є таким, що настав 23.09.2021 року.

Отже, доводів скаржника по суті апеляційної скарги, які б впливали на правильність оскаржуваної ухвали у відповідній частині в апеляційній скарзі суду не наведено.

Враховуючи зазначене вище, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2023 року у справі №904/7022/20 в оскаржуваній частині є обгрунтованою.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2023 року у справі №904/7022/20 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2023 року у справі №904/7022/20 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 30.01.2025 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков