Постанова

від 29.01.2025 по справі 904/4061/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/4061/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Фещенко Ю.В.)

від 15.11.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.)

від 09.07.2024

у справі № 904/4061/23

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Укртрансгаз", Дочірня компанія "Газ України" "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

про зобов`язання повернути в натурі природний газ в обсязі 124 170,947 тис.куб.м.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Когутенко М.Г.,

відповідача - Азаренков С.М.,

третьої особи 1 - Мотлях О.О.,

третьої особи 2 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до суду з позовною заявою, в якій просило зобов`язати Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі - АТ "Оператор ГРС "Дніпропетровськгаз", АТ "Дніпропетровськгаз", відповідач) повернути позивачу в натурі природний газ в обсязі 124 170,947 тис. куб. м.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з ресурсу Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ВАТ "Укрнафта") для забезпечення потреб населення природним газом у квітні - червні 2006 року було спожито природний газ в обсязі 517 734,748 тис.куб.м, з яких: 124 170,947 тис.куб.м. спожито населенням Дніпропетровської області. Попри зазначене, ВАТ "Укрнафта" не здійснювала постачання природного газу населенню у квітні - червні 2006 року ані шляхом укладення договорів безпосередньо з газопостачальними організаціями на виконання рішення правління НАК "Нафтогаз України", оформленого протоколом від 14.04.2006 № 54, ані шляхом укладення договору з НАК "Нафтогаз України" на виконання вимог статті 4 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729. У зв`язку з наведеним, у квітні - червні 2006 року склалася ситуація, за якої природний газ обсягом 124 170, 947 тис.куб.м був спожитий населенням Дніпропетровської області, проте такі обсяги природного газу ВАТ "Укрнафта" для споживання населенням фактично не постачало.

Згідно з даними Дочірньої компанії "Укртрансгаз" у квітні - червні 2006 року постачальником такого природного газу для населення було АТ "Дніпропетровськгаз". Із зазначеного слідує, що АТ "Дніпропетровськгаз" здійснило відбір та постачання природного газу населенню у квітні - червні 2006 року обсягом 124 170,947 тис.куб.м без документального оформлення.

Оскільки "НАК "Нафтогаз" в силу приписів абзацу 10 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 179 є постачальником природного газу для забезпечення потреб населення України, враховуючи факт виникнення дефіциту обсягів природного газу у НАК "Нафтогаз України", саме у останнього існує обов`язок щодо врегулювання такого дефіциту. За таких обставин, НАК "Нафтогаз України" вимушено було відшкодувати АТ "Укртрансгаз" дефіцит природного газу, який виник внаслідок безпідставного відбору АТ "Дніпропетровськгаз" природного газу в обсязі 124 170, 947 тис.куб.м. Зазначене спричинило завдання НАК "Нафтогаз України" збитків у вигляді втрати означеного обсягу природного газу.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 у справі №904/4061/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обставинами недоведеності позивачем наявності складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки, вини та наявності шкідливого результату протиправної поведінки (збитків), що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 у справі №904/4061/23 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, АТ "НАК "Нафтогаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі №904/4061/23, ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АТ "НАК "Нафтогаз" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 26.06.2018 у справі №803/1362/16, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 (щодо застосування частини першої статті 316, частин першої, шостої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 626 ЦК України);

- від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (щодо застосування статей 1212-1214 ЦК України).

3.3. Також скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України відзначає, що у подібних правовідносинах на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 217, частини першої статті 218, частини другої статті 224, статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 22, 1116 ЦК України.

3.4. Крім того, підставою касаційного оскарження касатор визначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки вважає, що під час вирішення спору судами не були встановлені обставини, що мають значення для справи та не надано їм юридичної оцінки, а також не були досліджені докази, наявні в матеріалах справи щодо заподіяння відповідачем збитків позивачу, що призвели до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

3.5. АТ "Оператор ГРС "Дніпропетровськгаз" 27.12.2024 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.6. АТ «Укртрансгаз» 30.12.2024 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 (у редакції від 01.01.2006, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) потреба населення в природному газі задовольняється з ресурсів газу, видобутого підприємствами НАК "Нафтогаз України", ВАТ "Укрнафта" та іншими господарськими товариствами, частка держави в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків акцій, а також господарськими товариствами, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах інших господарських товариств, та іншими господарськими товариствами, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, та з інших ресурсів природного газу НАК "Нафтогаз України".

Вказаною постановою визначено, що НАК "Нафтогаз України" здійснює реалізацію природного газу населенню, установам та організаціям, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, підприємствам комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень промислових підприємств (в обсягах, що використовуються на виробництво електричної енергії, а також теплової енергії для населення, бюджетних установ та організацій, за умови ведення ними окремого бухгалтерського обліку та приладового обліку тепла і гарячої води, поставлених зазначеним споживачам) через дочірню компанію Газ України, дочірнє підприємство "Газ-тепло" та суб`єктів господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" підприємства, частка держави у статутному фонді держави яких перевищує 50%, а також господарські товариства, більш ніж 50 % акцій яких знаходиться у статутних фондах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, здійснюють продаж природного газу власного видобутку виключно для потреб населення.

Отже, на законодавчому рівні було встановлено, що НАК "Нафтогаз України" забезпечує потреби населення в природному газі з ресурсів газу, видобутого державними газовидобувними підприємствами (в т.ч. ВАТ "Укрнафта") та інших ресурсів природного газу НАК "Нафтогаз України". Натомість у державних газовидобувних підприємств був обов`язок здійснювати продаж природного газу власного видобутку виключно для потреб населення.

4.2. На засіданні правління НАК "Нафтогаз України" були прийнято наступні рішення, оформлені протоколом від 14.04.2006 № 54:

"1.1. Заступнику голови правління Шперупу В. М., члену правління, начальнику Департаменту ресурсів нафти та газу Гончаруку М. Г, члену правління, голові правління ВАТ "Укрнафта" Палиці І. П. в балансі природного газу поточного року, починаючи з квітня, передбачати, що обсяги газу для забезпечення потреб населення Дніпропетровської, Полтавської та Сумської областей будуть здійснюватися з ресурсів поточного видобутку ВАТ "Укрнафта". В наступних звітних періодах (травень-грудень) перелік областей може бути розширений (з урахуванням нерівномірності сезонного споживання) за рахунок Івано-Франківської, Миколаївської та Черкаської областей.

1.2. ДК "Газ України" (Болкісєв О. М.) в дводенний термін довести до відома ВАТ "Дніпропетровськгаз", ВАТ "Полтавагаз" та ВАТ "Сумигаз", що з квітня п.р. постачання газу для потреб населення Дніпропетровської, Полтавської та Сумської областей будуть здійснюватися з ресурсів ВАТ "Укрнафта". Терміни постачання газу з цих же ресурсів для потреб населення Івано-Франківської, Миколаївської та Черкаської областей будуть визначені окремо.

1.3. ВАТ "Укрнафта" (Палиця І. П.) протягом 5 днів укласти договори з ВАТ "Дніпропетровська", ВАТ "Івано-Франківськгаз", ВАТ "Миколаївгаз", ВАТ "Полтавагаз", ВАТ "Сумигаз", ВАТ "Черкасигаз" на поставку у 2006 році, починаючи з квітня, газу для потреб населення з ресурсів поточного видобутку ВАТ "Укрнафта" (за винятком обсягів для власних технологічних потреб підприємств ВАТ "Укрнафта" та обсягів газу, видобутого по спільній діяльності), а згаданим ВАТ забезпечити 100-відсоткові розрахунки з ВАТ "Укрнафта" за відпущений газ.

1.4. Заступнику голови правління Шперупу В.М., члену правління, начальнику Департаменту ресурсів нафти та газу Гончаруку М.1., ВАТ "Укрнафта" (Палиця І. П.), ДК "Укргазвидобування" (Шимко Р. Я.), ДК "Газ України" (Болкісєв О. М.) при зведенні підсумкового балансу фактичного споживання газу за квітень та наступні місяці п.р. суворо дотримуватися розподілу ресурсів газу ВАТ "Укрнафта" відповідно до пункту 1.1 цього рішення".

4.2.1. Судами встановлено, що вказані договори між ВАТ "Укрнафта" та ВАТ "Дніпропетровськгаз" укладені не були.

4.3. НАК "Нафтогаз України" надала до ДК "Укртрансгаз" розрахункові баланси надходження та розподілу природного газу на квітень - червень 2006 року.

Так, зі змісту листа НАК "Нафтогаз України" від 20.04.2006 № 6/1-556-3107 і розрахункового балансу надходження та розподілу природного газу на квітень 2006 року вбачається, що у квітні 2006 року розподіл природного газу для забезпечення потреб населення Дніпропетровської, Івано-Франківської, Полтавської, Сумської, Харківської та Чернігівської областей в обсязі 178,21 млн.куб.м. буде здійснюватися із ресурсів ВАТ "Укрнафта".

Зі змісту листа НАК "Нафтогаз України" від 26.04.2006 № 6/1-567 та розрахункового балансу надходження та розподілу природного газу на травень 2006 року вбачається, що у травні 2006 року розподіл природного газу для забезпечення потреб населення Полтавської, Чернігівської, Дніпропетровської, Сумської, Харківської, Івано-Франківської та Полтавської областей в обсязі 192,58 млн.куб.м. буде здійснюватися із ресурсів ВАТ "Укрнафта".

Лист НАК "Нафтогаз України" від 25.05.2006 № 6/1-714-3843 та розрахунковий баланс надходження та розподілу природного газу на червень 2006 року підтверджує, що у червні 2006 року розподіл природного газу для забезпечення потреб населення Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Сумської, Харківської, Чернівецької та Чернігівської областей в обсязі 188,79 млн.куб.м. буде здійснюватися з ресурсів ВАТ "Укрнафта".

4.4. Позивач вказує, що з ресурсу ВАТ "Укрнафта" для забезпечення потреб населення в природному газі у квітні - червні 2006 року було спожито природний газ в обсязі 517 734,748 тис.куб.м, з яких: 124 170,947 тис.куб.м. спожито населенням Дніпропетровської області, а саме:

- у квітні 2006 року населення Дніпропетровської області спожило 74 713,154 тис.куб.м.;

- у травні 2006 року - 35 845,954 тис.куб.м.;

- у червні 2006 року - 13 611,839 тис.куб.м.

Позивач зазначає, що ВАТ "Укрнафта" не здійснювало постачання природного газу населенню у квітні - червні 2006 року, у зв`язку з цим у квітні - червні 2006 року склалася ситуація, коли природний газ обсягом 124 170,947 тис.куб.м. був спожитий населенням Дніпропетровської області, проте такі обсяги природного газу ВАТ "Укрнафта" для споживання населенню фактично не постачало.

4.5. Сторонами не оспорюється факт того, що спірні обсяги природного газу реалізовувалися населенню, а не для власних потреб АТ "Дніпропетровськгаз".

На підтвердження зазначених обставин до позовної заяви долучені наступні документи: листи ДК "Укртрансгаз" від 15.05.2006 № 5899/64-04, від 15.06.2006 №7221/64-04, від 20.07.2006 №8624/64-04; інформація ОДУ ДК "Укртрансгаз" та ДК "Газ України" про реалізацію природного газу споживачам України за квітень, травень, червень 2006 року; інформація ОДУ ДК "Укртрансгаз" та ДК "Газ України" про споживання природного газу за регіонами України та окремими категоріями споживачів за квітень, травень, червень 2006 року.

4.6. З матеріалів справи також вбачається, що 19.12.2005 між Дочірньою компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Дніпропетровськгаз" (правонаступником якого є AT "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз") укладений договір на постачання природного газу № 06/05-1843 з протоколом розбіжностей та протоколом узгодження розбіжностей (далі - Договір № 06/05-1843).

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору № 06/05-1843 постачальник (ДК "Газ України") зобов`язується передати у власність покупцю (ВАТ "Дніпропетровськгаз") у 2006 році природний газ з урахуванням обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

У пункті 10.1 Договору № 06/05-1843 сторони визначили, що договір набирає чинності з 01.01.2006 і діє в частині поставки газу до 31.12.2006, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Пунктом 1.3 Договору № 06/05-1843 передбачено, що газ, що постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню та включає в себе обсяги розбалансування газу (відтоків/притоків).

Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом даного договору.

Пунктом 2.1 Договору № 06/05-1843 визначено, що постачальник передає покупцеві у 2006 році газ, з урахуванням обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), в обсязі до 993 585,000 тис.куб.м., в тому числі, зокрема, - у квітні 68 162,000 тис.куб.м., у травні 25 773,000 тис.куб.м., у червні - 14 675,000 тис.куб.м.

У пункті 5.1 Договору № 06/05-1843 (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) сторони домовилися, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки.

До Договору № 06/05-1843 також підписані: додаткова угода від 25.04.2006 № 1 щодо ціни газу з 01.05.2006, додаткова угода від 31.05.2006 № 2 щодо ціни газу з 01.06.2006, додаткова угода від 23.06.2006 № 3 щодо ціни газу з 01.07.2006, додаткова угода від 31.10.2006 № 4 щодо ціни газу з 01.11.2006.

4.6.1. Суди відзначили, що в матеріалах справи відсутні докази внесення змін до Договору №06/05-1843 в частині зміни місяців постачання газу чи доказів дострокового розірвання або припинення дії договору.

Будь-які посилання на те, що у вказані періоди (місяці) природний газ буде постачатися за рахунок газу ВАТ "Укрнафта" вказані додаткові угоди не містять.

Крім того, докази повідомлення відповідача про те, що спірні обсяги природного газу транспортуються та передаються поза межами договору №06/05-1843 та фактично належать ВАТ "Укрнафта" в матеріалах справи також відсутні.

4.7. Як встановлено судами АТ "НАК "Нафтогаз України" зверталося з позовом до ВАТ "Укрнафта" про укладення договору поставки щодо придбання обсягів природного газу видобутку 2006 року в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2006 у справі № 18/228, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2006, у задоволенні позову відмовлено.

4.7.1. У подальшому, ВАТ "Укрнафта" звернулося з позовом до AT "Укртрансгаз", в якому просило зобов`язати AT "Укртрансгаз" підписати акти приймання - передачі природного газу, направлені на підписання супровідними листами, в яких зазначалося про передачу до системи магістрального трубопроводу природного газу 639 686, 995 тис.м.куб. газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2006 у справі № 32/290, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2006, вищевказаний позов ВАТ "Укрнафта" було задоволено.

При цьому як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 05.12.2006 у справі № 32/290 касаційна інстанція визнала правомірним висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що посилання ДК "Укртрансгаз" на невідповідність актів приймання-передачі природного газу вимогам протоколу № 54 правління НАК "Нафтогаз України" від 14.04.2006 як на підставу відмови від виконання зобов`язань, передбачених угодою від 02.04.2002 № 29/11-462/100а-Г, є необґрунтованим, оскільки дане рішення є актом органу управління НАК "Нафтогаз України", а не актом чинного законодавства України.

Внаслідок зазначеного, ВАТ "Укрнафта" не було укладено з НАК "Нафтогаз України" договір про продаж газу власного видобутку для потреб населення у 2006 році, а видобутий газ був переданий на зберігання до підземних сховищ газу.

4.7.2. Крім того, ВАТ "Укрнафта" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" з вимогою зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди ВАТ "Укрнафта" у здійсненні його права власності на природний газ загальним обсягом 2 061 805,134 тис.куб.м., в т.ч. 517 734,748 тис.куб.м видобутку квітня - червня 2006 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі № 6/521, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014, позов ВАТ "Укрнафти" задоволено.

4.8. Позивач та АТ "Укртрансгаз" вказують, що у січні 2020 року АТ "Укртрансгаз" на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі №6/521 здійснило повернення (з іншого ресурсу, ніж ресурс ПАТ "Укрнафта" 2006 року видобутку) ПАТ "Укрнафта" 2 061 805,134 тис.куб.м. природного газу, в підтвердження чого позивач надав акт № 2/01-20 про рух природного газу в газосховищах, що обліковуються на рахунку зберігання замовника (ПАТ "Укрнафта").

4.9. АТ "Укртрансгаз" направило АТ НАК "Нафтогаз України" претензію від 23.12.2020 №1001ВИХ-Н-20-1108 про відшкодування завданої шкоди шляхом повернення природного газу в обсязі 517 734,748 тис.куб.м. природного газу.

АТ "НАК "Нафтогаз України" у відповіді на претензію визнало вказані вимоги обґрунтованими, що підтверджується витягом з протоколу засідання правління АТ "НАК "Нафтогаз України" від 23.12.2020 № 538.

У подальшому, АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" 29.12.2020 підписали акт приймання-передачі газу в ПСГ АТ "Укртрансгаз" від 29.12.2020 № 1-ПР 538 про повернення до АТ "Укртрансгаз" 517 734,748 тис.куб.м. природного газу. На підтвердження вказаного позивач також надав роздруківку торгового сповіщення з Інформаційної платформи оператора газосховищ від 29.12.2020.

4.10. Позивач зазначає, що оскільки у грудні 2020 року НАК "Нафтогаз України" були вчинені дії на врегулювання дисбалансу, який виник у зв`язку із споживанням населенням у квітні - червні 2006 року природного газу з ресурсу ВАТ "Укрнафта", а постачальником вказаного природного газу населенню був АТ "Дніпропетровськгаз", отже, саме АТ "Дніпропетровськгаз" здійснило відбір та постачання природного газу населенню у квітні - червні 2006 року обсягом 124 170,947 тис.куб.м. без документального оформлення. НАК "Нафтогаз України" вимушено було відшкодувати АТ "Укртрансгаз" дефіцит природного газу, який виник внаслідок безпідставного відбору АТ "Дніпропетровськгаз" природного газу в обсязі 124 170,947 тис.куб.м. Зазначене спричинило завдання НАК "Нафтогаз України" збитків у вигляді втрати вказаного обсягу природного газу.

На думку позивача, вина АТ "Дніпропетровськгаз" полягає у безпідставному невжитті заходів щодо врегулювання або компенсації вартості дефіциту обсягів природного газу, який виник у квітні - червні 2006 року у постачальника природного газу для забезпечення потреб населення Дніпропетровської області.

4.11. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- у спірний період існували договірні відносини між відповідачем та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", за якими остання взяла на себе зобов`язання забезпечити відповідача ресурсом газу для подальшої реалізації населенню, а відповідач взяв на себе зобов`язання щодо оплати за поставлений газ;

- тобто спірні обсяги природного газу були отримані відповідачем у період дії договору №06/05-1843. Доказів внесення змін до договору у частині зміни місяців постачання газу, дострокового розірвання або припинення дії договору, чи повідомлення відповідача про те, що спірні обсяги природного газу транспортуються та передаються поза межами договору та фактично належать іншому постачальнику (ВАТ "Укрнафта") в матеріалах справи відсутні;

- матеріали справи не містять укладених між ВАТ "Укрнафта" та ВАТ "Дніпропетровськгаз" договорів на поставку природного газу;

- матеріалами справи підтверджується, що ВАТ "Дніпропетровськгаз" не було ініціатором постачання у спірний період природного газу, належного ВАТ "Укрнафта". Інші постачальники не укладали з ВАТ "Дніпропетровськгаз" договорів на поставку газу населенню у спірний період;

- матеріали справи не містять доказів отримання прогнозних та підтверджених обсягів видобування газу на квітень - червень 2006 року від ВАТ "Укрнафта";

- відсутність підписаних актів приймання-передачі газу між АТ "Дніпропетровськгаз" та ДК "Газ України" не може бути підтвердженням обставин постачання його іншим постачальником, зокрема, ВАТ "Укрнафта" поза межами укладеного договору;

- АТ "Укрнафта" не було визначено як єдиний можливий постачальник природного газу для потреб населення;

- крім того, у справі № 6/521 встановлено, що, природний газ передавався ВАТ "Укрнафта" саме для зберігання, а не для реалізації населенню, у тому числі, через ВАТ "Дніпропетровськгаз"; відповідачами у справі № 6/521 не було доведено факт відсутності в ПСГ та ГТС АТ "Укртрансгаз" природного газу ВАТ "Укрнафта" видобутку 2006 року в обсязі 2 061 805,134 тис.куб.м. Саме у зв`язку з фактичною наявністю даного газу судом і була задоволена вимога про зобов`язання не чинити ВАТ "Укранафта" перешкоди у користуванні майном, яке було в наявності зберігача;

- враховуючи наявність договірних відносини між АТ "Дніпропетровськгаз" та ДК "Газ України" по забезпеченню газом населення на 2006 рік (на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729), приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що природний газ у квітні - червні 2006 року постачався населенню Дніпропетровської області за рахунок обсягів ВАТ "Укрнафта", в діях АТ "Дніпропетровськгаз" відсутня вина у заподіянні шкоди НАК "Нафтогаз України", яка є одним з трьох елементів складу цивільного правопорушення, що унеможливлює застосувати до відповідача цивільну відповідальність у вигляді стягнення збитків, отже, правові підстави для задоволення позову відсутні;

- наведене спростовує твердження НАК "Нафтогаз України" у справі, що розглядається, про те, що відповідачем у квітні - червні 2006 року було спожито природний газ не постачальника за Договором № 06/05-1843, а природний газ з видобутку ВАТ "Укрнафта";

- позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки, вини та наявності шкідливого результату протиправної поведінки (збитків), що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №904/4061/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.

Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі №904/4061/23 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі №904/4061/23; справу призначено до судового розгляду.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі №904/4061/23, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

6.4. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.5. У касаційній скарзі АТ "НАК "Нафтогаз" вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 26.06.2018 у справі №803/1362/16, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19; від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.

6.6. Так, у справі № 920/169/18 (на яку вказує скаржник) предметом позову були вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні грошові кошти перераховані відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався. При цьому позивач зазначав про відсутність у нього жодних зобов`язань перед відповідачкою щодо оплати юридичних послуг, адже такі послуги фактично не надавались та документально не підтверджені.

У постанові від 20.12.2018 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що суди попередніх інстанцій не встановили при розгляді справи усі суттєві обставини, необхідні для висновку про наявність чи відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Суд звернув увагу на те, що сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

6.7. У справах №826/16697/17, № 826/10933/14 та № 803/1362/16, на які також посилається скаржник, предметом позовних вимог були визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ про визначення грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій на виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2020 у справі №826/16697/17 зазначив, що: «За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому стаття 1 Закону №996-XIV визначає, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію».

Верховний Суд у постановах від 12.09.2017 у справі №826/10933/14 та від 26.06.2018 у справі №803/1362/16 зазначив, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

6.8. Крім того, у справах №905/49/15, №914/2267/18 та №916/922/19 , де предметом позовів було стягнення боргу з оплати товару на підставі договору поставки (та на які посилається скаржник), Верховний Суд відзначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

6.9. У справі № 917/1739/17 (на яку також посилається скаржник) предметом судового розгляду були вимоги Кременчуцької міської ради Полтавської області до фізичної особи - підприємця про стягнення збитків, завданих внаслідок неотримання орендної плати, яку позивач отримав би у разі оформлення відповідачем відповідно до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Тобто предметом позову у даній справі було стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019, керуючись приписами статей 22, 112-113 ЦК України, статей 93, 122-124, 152, 206 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України "Про оренду землі", дійшла висновку, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Тому суд касаційної інстанції зауважив, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Слід відзначити, що правовий висновок у справі №917/1739/17 щодо розмежування за правовою природою збитків і безпідставно набутого майна та застосування приписів статті 1212 ЦК України, сформульовано щодо стягнення коштів, які мав заплатити орендар за користування земельною ділянкою згідно з приписами статей 206 ЗК України, статті 21 Закону України "Про оренду землі" після припинення договору оренди земельної ділянки у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено.

6.10. Оцінюючи наведені вище правові висновки (на яких зокрема акцентує увагу скаржник), колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається, предметом позову є відшкодування збитків шляхом повернення в натурі природного газу, використаного покупцем виключно для реалізації населенню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок НАК «Нафтогаз України» набув природний газ в обсязі 124 170,947 тис.куб.м.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення, що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків.

6.11. Відтак, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістом критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за предметом і підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

Схожих висновків щодо неподібності наведених скаржником справ у подібних правовідносинах дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.04.2024 у справі №922/2873/23.

Відтак посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 26.06.2018 у справі №803/1362/16, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених статтею 300 ГПК України.

Отже, касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду, оскільки у цій справі суттєво відмінними є предмет розгляду (вимоги про відшкодування збитків в натурі) та матеріально-правове регулювання.

Колегія суддів відзначає, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6.12. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

6.13. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи №904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, на думку скаржника, на даний час відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування частини другої статті 217, частини першої статті 218, частини другої статті 224, статті 225 ГК України, статей 22, 1116 ЦК України.

З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.

6.14. Стаття 217 ГК України іменується як "Господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання", стаття 218 ГК України - "Підстави господарсько-правової відповідальності", стаття 224 - "Відшкодування збитків", стаття 225 ГК України - "Склад та розмір відшкодування збитків", стаття 22 ЦК України - "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди", а стаття 1166 ЦК України - "Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду".

Так, відповідно до частини другої статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такий вид господарської санкцій як відшкодування збитків.

При цьому статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Стаття 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: (1) протиправна поведінка особи, (2) настання шкоди, (3) причинний зв`язок між ними та (4) вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.

Верховний Суд зауважує, що у відповідності до положень статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).

6.15. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що Верховним Судом вже досліджувалося питання щодо застосування норм частини другої статті 217, частини першої статті 218, частини другої статті 224, статті 225 ГК України, статей 22, 1166 ЦК України та висновок щодо їх застосування неодноразово та послідовно викладався Верховним Судом, що підтверджується наведеним вище у цій Постанові.

Отже, правовий висновок щодо застосування вищенаведених норм права (тобто з підстав зазначених у касаційній скарзі) наразі сформований і викладений у низці постанов Верховного Суду (див. пункт 6.14 даної Постанови). При цьому касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо необхідності відступу від таких висновків Верховного Суду або щодо необхідності формування іншого правового висновку щодо тлумачення вказаних норм права, аніж це наведено у даній Постанові. З огляду на що колегія суддів за доводами касаційної скарги не вбачає підстав для відступу від сталих та послідовних висновків Верховного Суду щодо застосування статей 217, 218, 224, 225 ГК України, статей 22, 1166 ЦК України.

Схожих висновків щодо сформованості на даний час висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 217, частини першої статті 218, частини другої статті 224, статті 225 ГК України, статей 22, 1166 ЦК України також дійшов Верховний Суд у постанові від 23.04.2024 у справі №922/2873/23, що ухвалена у подібних правовідносинах.

6.16. Колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у позові, дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки, вини та наявності шкідливого результату протиправної поведінки (збитків), що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірний період часу існували договірні відносини між відповідачем та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", за якими остання взяла на себе зобов`язання забезпечити відповідача ресурсом газу для подальшої реалізації населенню, а відповідач взяв на себе зобов`язання по оплаті за поставлений газ. Тобто спірні обсяги природного газу були отримані відповідачем у період дії Договору 06/05-1843, за умовами якого постачальник передає покупцеві у 2006 році газ, з урахуванням обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), в обсязі до 993 585,000 тис.куб.м., в тому числі, зокрема, - квітень 68 162,000 тис.куб.м., травень 25 773,000 тис.куб.м., червень - 14 675,000 тис.куб.м.

Доказів внесення змін до вказаного Договору у частині зміни місяців постачання газу, дострокового розірвання або припинення дії договору, чи повідомлення відповідача про те, що спірні обсяги природного газу транспортуються та передаються поза межами договору та фактично належать іншому постачальнику (зокрема, ВАТ "Укрнафта") в матеріалах справи відсутні.

Крім того, судами враховано, що матеріали справи не містять укладених між ВАТ "Укрнафта" та ВАТ "Дніпропетровськгаз" договорів на поставку природного газу. Як і не містять матеріали справи доказів отримання прогнозних та підтверджених обсягів видобування газу на квітень - червень 2006 року від ВАТ "Укрнафта".

Відтак, ураховуючи наявність договірних відносини між АТ "Дніпропетровськгаз" та ДК "Газ України" щодо забезпечення газом населення на 2006 рік (на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729), приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що природний газ у квітні - червні 2006 року постачався населенню Дніпропетровської області за рахунок обсягів ВАТ "Укрнафта", суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в діях АТ "Дніпропетровськгаз" відсутня вина у заподіянні шкоди НАК "Нафтогаз України", яка є одним з трьох елементів складу цивільного правопорушення, що унеможливлює застосувати до відповідача цивільну відповідальність у вигляді стягнення збитків.

6.17. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, застосували наведені норми права відповідно до вказаної вище у цій Постанові правової позиції, що ґрунтується на сталих та послідовних висновках Верхового Суду, викладених у постановах, що, зокрема, але не виключно, перелічені у пункті 6.14 даної Постанови.

Оцінюючи доводи касаційної скарги у цій частині, Суд зазначає, що останні фактично зводяться до заперечень обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

6.18. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Отже, зазначене в сукупності свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

6.19. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

6.20. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

Однак, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ «Нафтогаз України» з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Судом встановлено необґрунтованість наведених підстав касаційного оскарження. А тому, доводи касаційної скарги АТ «Нафтогаз України» в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору з наведених мотивів.

Крім того, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постановах від 22.12.2022 у справі №917/1216/21 та від 23.04.2024 у справі №922/2873/23 у подібних правовідносинах зі справою, що переглядається, дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг АТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 та 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, визнано необґрунтованою.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відхиляються Судом.

6.21. Отже, з огляду на наведене у цій Постанові колегія суддів відзначає, що доводи касаційної скарги у своїй сукупності не знайшли свого підтвердження, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.22. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі №904/4061/23 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі №904/4061/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі №904/4061/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець