Постанова

від 28.01.2025 по справі 926/4354/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 926/4354/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

секретар судового засідання - Рєзнік А. В.,

за участю представників:

позивача - Фуркала С. О.,

відповідача - Логінової Т. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чернівецької міської ради (далі - скаржник, позивач, Рада)

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 (суддя Вибодовський О. Д.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 (колегія суддів у складі: Гудак А. В., Петухов М. Г., Мельник О. В.)

у справі № 926/4354/23

за позовом Чернівецької міської ради

до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач)

про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України від 11.08.2023 № 72/53-р/к у справі № 72/40-23,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. До Господарського суду Хмельницької області на підставі статті 31 Господарського процесуального кодекса України (далі - ГПК України) за підсудністю надійшла справа № 926/4354/23 за позовом Чернівецької міської ради (далі - позивач) до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, відповідач) про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 11.08.2023 № 72/53-р/к у справі № 72/40-23 (далі - рішення відділення АМК від 11.08.2023).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Чернівецька міська рада посилалася на те, що за рішенням відділення АМК від 11.08.2023 дії Чернівецької міської ради, які полягають у прийнятті рішення від 29.12.2014 № 1475 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Чернівців" (із змінами, внесеними рішенням від 04.02.2016 № 95), визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке може призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської територіальної громади, та зобов`язано Чернівецьку міську раду у двомісячний строк з дня отримання рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення. Зазначене рішення позивач вважає незаконним та таким, що обмежує права органу місцевого самоврядування, а саме права комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Чернівецька міська рада прийняла рішення 59 сесії 6 скликання від 29.12.2014 № 1475 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Чернівців".

2.2. згідно з рішенням 2 сесії 7 скликання Чернівецької міської ради від 04.02.2016 № 95 внесено зміни до Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Чернівців, затвердженого міською радою 6 скликання рішенням від 29.12.2014 № 1475, та викладено його в новій редакції (далі - Положення).

2.3. У пункті 1.2 прийнятого Положення визначено, що це Положення розроблене з метою визначення порядку та умов для отримання тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків (далі - ЛТМ) пересувних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - ПТС), регулювання організаційно-правових відносин, пов`язаних з оформленням договорів.

Суди встановили, що в рішенні відділення АМК зазначено, зокрема, таке.

2.4. Відповідно до пункту 3.1 Положення підставою для розміщення стаціонарної тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності є паспорт прив`язки ТС та правовстановлюючий документ на земельну ділянку.

2.5. Згідно з пунктом 3.2 Положення підставою для розміщення пересувних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності або літніх торгових майданчиків є паспорт прив`язки ПТС/ЛТМ та договір про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності.

2.6. Відповідно до пункту 3.3 Положення замовник, зацікавлений у встановленні ПТС чи ЛТМ, звертається до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради із заявою встановленого зразка про можливість розміщення ПТС або ЛТМ, до якої додає:

- графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ПТС/ЛТМ, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М1:500 кресленням контурів ПТС/ЛТМ з прив`язкою до місцевості;

- ескізні пропозиції вигляду;

- лист погодження (у разі наявності балансоутримувача території відповідно до пункту 3.15 цього Положення). Цей перелік документів є вичерпним.

2.7. Згідно з пунктом 3.15. Положення у випадку розміщення тимчасових споруд та літніх торгових майданчиків, передбачених пунктом 1.6 цього Положення, замовник, отримавши від балансоутримувача територій попереднє погодження у вигляді листа, в якому зазначається функціональне призначення, період розміщення і площа ПТС/ЛТМ разом із викопіюванням з генерального плану розвитку цієї території, звертається до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради у порядку, визначеному пунктом 3.3 цього Положення.

2.8. У пункті 3.8.1 Положення передбачено, що термін дії паспорта прив`язки ЛТМ/ПТС повинен відповідати терміну, визначеному Договором.

У ході розгляду справи № 72/40-23 адміністративна колегія Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановила, що окремі норми прийнятого Чернівецькою міською радою Положення (пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.8.1., 3.15. розділу 3) не відповідають вимогам Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм їх розміщення, затверджений згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068 (далі - Порядок).

2.9. Так, відповідно до пункту 2.1. Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі ТС) є паспорт прив`язки ТС.

2.10. За пунктом 2.2. Порядку визначено, що замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

2.11. У пункті 2.3 Порядку зазначено, що до заяви додаються:

- графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М1:500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості;

- реквізити замовника (найменування, прізвище, ім`я, по батькові, контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності.

Також у пункті 2.3 Порядку зазначено, що цей перелік документів є вичерпним.

Згідно з пунктом 2.6 Порядку для оформлення паспорта прив`язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає:

- схему розміщення ТС;

- ескізи фасадів ТС у кольорі М1:50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат;

- технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

2.12. У пункті 2.13 Порядку передбачено, що при оформленні паспорта прив`язки забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, непередбачених законом та цим Порядком.

2.13. Строк дії паспорта прив`язки ТС визначається органом з питань містобудування та архітектури відповідної ради або районної державної адміністрації з урахуванням строків реалізації положень містобудівної документації на місцевому рівні (пункт 2.17 Порядку).

2.14. За пунктом 2.20 Порядку встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки ТС.

2.15. На переконання відповідача, прийнятим Положенням Чернівецька міська рада встановила додаткові вимоги, не передбачені Порядком, внаслідок чого вступ на ринок суб`єктів господарювання ускладнюється, що може призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах.

2.16. Згідно з рішенням відділення АМК визнано дії Чернівецької міської ради, які полягають у прийнятті рішення від 29.12.2014 № 1475 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків i тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Чернівці" (із змінами внесеними рішенням від 04.02.2016 № 95), порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, які можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг i виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської територіальної громади.

2.17. Зазначеним рішенням зобов`язано Чернівецьку міську раду у двомісячний строк з дня отримання рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення.

2.18. Суди попередніх інстанцій також встановили, що відповідно до наданих відповідачем рекомендацій "Про припинення дій, що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції" № 72/02-рк/к, позивач повинен був припинити дії, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 3 статті 50, частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах шляхом приведення Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Чернівці, затверджене рішення 59 сесії 6 скликання від 29.12.2014 № 1475 (зі змінами внесеними рішенням 2 сесії 7 скликання від 04.02.2016 № 95) до вимог чинного законодавства України. Про результати розгляду цих рекомендацій необхідно було повідомити територіальне відділення протягом 60-денного строку з дня їх отримання. Суди попередніх інстанцій встановили, що із наявної у матеріалах справи переписки вбачається, що таких рекомендацій позивач не виконав.

2.19. У позовній заяві позивач зазначає, що об`єкти благоустрою та земельні ділянки комунальної власності є об`єктами цивільних прав, розпорядження якими від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування (ради або уповноважені ними органи). Позивач також вважає затверджене Положення таким, що не обмежує конкуренції, оскільки визначає підстави розміщення ТС, ПТС, ЛТМ на об`єктах комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, натомість розміщення ТС, ПТС, ЛТМ на підставі лише паспорта прив`язки без оформлення відповідного речового права користування на земельну ділянку чи об`єкт благоустрою комунальної власності призведе до порушення права комунальної власності територіальної громади, оскільки буде здійснене без відповідного волевиявлення власника такого майна, а саме територіальної громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

2.20. Оскаржуване рішення відповідача позивач вважає безпідставним втручанням у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень, яке спрямоване на обмеження права комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, що є порушенням статті 20 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень).

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 20.03.2024, залишеним без змін у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, в задоволенні відмовлено.

3.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявними у справі доказами підтверджується висновок відповідача про те, що дії Чернівецької міської ради, які полягають у прийнятті рішення 59 сесії 6 скликання від 29.12.2014 № 1475 (зі змінами внесеними рішенням 2 сесії 7 скликання Чернівецької міської ради від 04.02.2016 № 95), окремі положення якого не відповідають Порядку, є порушенням, передбаченим пунктом 3 статті 50, частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.

4. Короткий зміст касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі Чернівецька міська рада просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Чернівецької міської ради задовольнити повністю.

4.2. Підставою касаційного оскарження Чернівецька міська рада визначила пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 11.04.2024 у справі № 440/6751/21, а також в аналогічних постановах Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 440/7204/21, від 12.09.2023 у справі № 440/ 7212/21, від 17.10.2023 у справі № 440/6769/21, від 17.10.2023 у справі № 440/7213/21, від 15.11.2023 у справі № 440/7203/21, від 10.01.2024 у справі № 440/7211/21 - про те, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, який оформлюється відповідним органом за зверненням особи, яка бажає розмістити тимчасову споруду, у разі відповідності розміщення ТС містобудівній документації, будівельним нормам, існуючим містобудівним обмеженням тощо та за наявності документа про право користування земельною ділянкою.

4.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування частини другої - четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, а саме в частині необхідності оформлення суб`єкту господарювання речового права на земельну ділянку чи об`єкт благоустрою для розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності, малої архітектурної форми (літнього торгового майданчика біля закладу ресторанного господарства.

4.4 У касаційній скарзі Чернівецька міська рада також стверджує, що ця справа розглянута судами першої та апеляційної інстанції з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки підсудна Господарському суду Чернівецької області та Західному апеляційному господарському суду з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, щодо застосування частини третьої статті 30 ГПК України при розгляді спорів з приводу нерухомого майна.

4.5 Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.12.2021 у справі № 11-164сап21 та у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 823/1652/16 щодо правильного застосування норм процесуального права (статей 2, 236, 238 ГПК України) в частині обґрунтованості та вмотивованості судового рішення і виконання зобов`язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

5. Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення у цій справі залишити без змін.

6. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Верховний Суд ухвалою від 17.12.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 916/479/24 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Позиція Верховного Суду

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

7.3. Так, справі № 440/6751/21 предметом спору було визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2, 4 рішення Полтавської міської ради від 19.03.2021 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава" у частині продовження розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава, продовження дії особистого строкового земельного сервітуту та паспорту прив`язки на наступну тимчасову споруду згідно з додатком 1 до рішення ФОП; визнання протиправним та скасування паспорту прив`язки.

7.4. У справі № 440/7204/21 предметом спору було визнання протиправними та скасування пунктів рішення, паспорту, зобов`язання вчинити певні дії.

7.5. У справі № 440/7212/21 предметом спору було визнання протиправними та скасування пунктів рішення, визнання протиправними та скасування паспортів прив`язки, зобов`язання вчинити певні дії.

7.6. У справі № 440/6769/21 предметом спору було визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2, 4 рішення Полтавської міської ради від 19.03.2021 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності".

7.7. У справі № 440/7213/21 предметом спору було визнання протиправними та скасування пунктів рішення, паспорту, зобов`язання вчинити певні дії.

7.8. У справі № 440/7203/21 предметом спору було визнання протиправними та скасування окремих положень рішення та паспортів прив`язки тимчасових споруд.

7.9. У справі № 440/7211/21 предметом спору було визнання протиправними та скасування пунктів рішення, визнання протиправним та скасування паспорту прив`язки, зобов`язання вчинити певні дії.

7.10. Скаржник також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у постанові від 02.10.2019 у справі № 823/1652/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 11-164сап21 у питання застосування норм процесуального права, а саме статті 2, 236, 238 ГПК України.

7.11. Так, у справі № 823/1652/16 розглядався спір про зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

- зобов`язати Христинівську РДА змінити формулювання причин звільнення з посади першого заступника голови Христинівської РДА в розпорядженні від 29 вересня 2016 № 105-к та в трудовій книжці шляхом викладення формулювання в новій редакції: "згідно з положеннями частини 3 статті 10, пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації', статті 83 Закону України "Про державну службу", статті 24 Закону України "Про відпустки", п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинено повноваження посадової особи);

- зобов`язати Христинівську РДА виплатити вихідну допомогу в розмірі, передбаченому статтею 44 Кодексу законів про працю України.

7.12. Велика Палата Верховного Суду у справі №11-164сап21 розглядала скаргу на рішення Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 № 332/0/15-21 Про залишення без змін рішення Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 березня 2020 року № 675/1 дп/15-20 про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності.

7.13. Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник і які зазначені вище, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається.

7.14. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.15. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

7.16. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

7.17. Відтак, проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.

7.18. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7.19. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7.20. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

7.21. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.22. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.23. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.24. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

7.25. Відповідно до частини другої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

7.26. Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

7.27. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 за № 1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

7.28. Цей Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

7.29. Органи місцевого самоврядування мають дотримуватися норм та вимог, встановлених законодавством, зокрема і Порядком.

7.30. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.31. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

7.32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14- ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

7.33. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції

7.34. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у таку категорію справ.

7.35. Відповідно до частини першої статті 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- заборона концентрації, узгоджених дій відповідно до Закону України "Про санкції'; -порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

7.36. Суди попередніх інстанцій не встановили підстав, визначених статтею 59 Закону, для скасування оскаржуваного рішення АМК.

7.37. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

7.38. Щодо порушення судами першої та апеляційної інстанції правил територіальної підсудності.

7.39. Як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд Чернівецької області ухвалою від 31.10.2023 задовольнив клопотання відповідача про передачу справи на розгляд іншому суду; матеріали справи № 926/4354/23 за позовом Чернівецької міської ради до Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України передано на розгляд за територіальною підсудністю до Господарського суду Хмельницької області.

7.40. Згідно з постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 31.10.2023 у справі № 926/4354/23 залишено без змін.

7.41. Ухвалюючи зазначені судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що на спір у цій справі не поширюються положення статей 29, 30 ГПК України, а тому, оскільки місцезнаходження відповідача є м. Хмельницький, ця справа підсудна Господарському суду Хмельницької області.

7.42. Верховний Суд погоджується з таким висновком господарських судів та зазначає, що згідно з частинами першою, другою статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

7.43. Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

7.44. Водночас у статті 30 ГПК України визначено виключну підсудність господарських справ. Так, згідно з частиною третьою цієї статті спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

7.45. У постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин.

7.46. Позиція Великої Палати ВС ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.

7.47. Слід зазначити, що предметом спору у справі, що переглядається, є вимога про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, яким встановлений факт порушення Чернівецькою міською радою законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене частиною 1 статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.

7.48. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на незаконність та необґрунтованість оспорюваного рішення АМК внаслідок невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права тощо.

7.49. Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку із вчиненням, на переконання відповідача, Чернівецькою міською радою як органом місцевого самоврядування антиконкурентних дій, які полягають у прийнятті рішення 59 сесії 6 скликання від 29.12.2014 № 1475, а вказана справа за характером спірних матеріальних правовідносин не стосується обставин розпорядження Чернівецькою міською радою конкретним індивідуально визначеним майном територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області (зокрема, шляхом відчуження майнових прав на майно комунальної власності на користь третіх осіб), та не є спором з приводу використання нерухомого майна комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, як помилково вважає відповідач.

7.50. Отже, суди, встановивши, що місцезнаходженням відповідача є адреса: 29001, м. Хмельницький, вул. Героїв Майдану, 54, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, дійшли правильного висновку щодо територіальної підсудності цієї справи Господарському суду Хмельницької області.

7.51. Як наслідок, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з підстав порушенням судами правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.2. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, касаційне провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити.

8.3. Згідно зі ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Чернівецької міської ради у частині підстави, передбаченої п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 926/4354/23 - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір, сплачений Чернівецькою міською радою у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 926/4354/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Чернівецької міської ради у частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 926/4354/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова