Постанова

від 22.01.2025 по справі 346/5502/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 346/5502/22

провадження № 61-2231св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» - адвоката Андросович Ганни Сергіївни на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 рокуу складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» (далі - ТОВ «Євротранстелеком») звернулось до суду

з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

Позов мотивований тим, що 23 лютого 2020 року між ОСОБА_3 (боржник), ТОВ «Євротранстелеком» (поручитель), від імені та в інтересах якого на підставі довіреності № 20/08/2021-Д діяв ОСОБА_1 , Акціонерним товариством «Гоу Інвест АГ» (далі - АТ «Гоу Інвест АГ») і Акціонерним товариством «ГОУ ОСТ Інвест АГ» (далі - АТ «ГОУ ОСТ Інвест АГ») (поручитель), від імені яких діяв ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 укладено договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2.

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручителі поручаються перед кредитором за виконання обов`язку боржником щодо виконання ним його грошових зобов`язань за договором позики від 23 лютого 2020 року № 2, передбаченим статтею 2 цього договору. У разі порушення боржником обов`язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Позивач вказував, що він не видавав жодних довіреностей ОСОБА_1 щодо укладення будь-яких договорів поруки або будь-яких інших договорів. Від імені позивача на підставі підробленої довіреності було укладено договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2. При цьому зазначений договір поруки був укладений без волевиявлення на це позивача, що призвело до виникнення негативних для нього правових наслідків

у вигляді намагання стягнути з нього неіснуючий борг.

Враховуючи те, що довіреність ТОВ «Євротранстелеком» ОСОБА_1 не видавало, договір поруки, підписаний від імені позивача неуповноваженою особою, немає будь-яких доказів наступного схвалення цього договору поруки позивачем, ТОВ «Євротранстелеком» просило визнати недійсними довіреність № 23/08/2021-Д та договір поруки № 2 до договору позики від

23 лютого 2020 року № 2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

25 серпня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсними довіреність № 23/08/2021-Д та договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні оспорюваних правочинів не було волевиявлення учасника правочинів - воно не було вільним, і не відповідало його внутрішній волі, внаслідок чого відбулось порушення статті 203 ЦК України, і такі правочини не можуть бути дійсними в межах цивільного законодавства України.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Поваляєва О. Б. задоволено частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

25 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову

в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсною довіреності

№ 23/08/2021-Д, апеляційний суд виходив з її відсутності у матеріалах справи та неукладення між сторонами вказаної довіреності, що сторони не заперечували, а тому згідно зі статтею 202 ЦК України спірна довіреність

№ 23/08/2021-Д не спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з її недійсністю. Суд вказав, що не може бути визнаний недійсним договір, який взагалі не укладався.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки

№ 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2, апеляційний суд виходив із того, що спірний договір поруки підписано Бойківим А. М., який діяв в інтересах ТОВ «Євротранстелеком» на підставі довіреності

№ 20/08/2021-Д, яку позивач не оспорює.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 лютого 2024 року представник ТОВ «Євротранстелеком» - адвокат Андросович Г. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня

2024 року та залишити в силі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що в прохальній частині позовної заяви позивач помилково зазначив неправильний номер довіреності 23/08/2021-Д замість правильного 20/08/2021-Д. Вказує, що позовна заява містить посилання на довіреність № 20/08/2021-Д, на підставі якої ОСОБА_1 діяв при укладенні оскаржуваного договору поруки. Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення у мотивувальній частині не підтвердив та не спростував обставин нікчемності оскаржуваних правочинів, не визначив способу захисту, який є ефективним для захисту порушених прав позивача.

Заявник указує, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 січня 2021 року у справі

№ 905/2135/19, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, від 11 червня 2020 року у справі

№ 281/129/17.

Заявник також вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2024 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу

Русинчуку М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

20 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року матеріали справи і касаційну скаргу передано судді-доповідачу Коротуну В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Відповідно до копії договору позики від 23 лютого 2020 року № 2, укладеного між ОСОБА_4 (позикодавець) і ОСОБА_3 (позичальник), позикодавець передав у власність позичальнику кошти в розмірі

4 895 540,00 грн, що станом на дату укладення договору за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) гривні до долара США

(24,4777 грн) становить 200 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (за офіційним курсом НБУ станом на дату повернення) у строк не пізніше 20 жовтня 2021 року.

Відповідно до розписки про отримання коштів, що є додатком № 1 до договору позики від 23 лютого 2023 року № 2, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 кошти у розмірі 4 895 540,00 грн, що станом на дату укладення договору за офіційним курсом НБУ гривні до долара США (24,4777 грн) становить 200 000,00 дол. США та зобов`язався повернути їх позикодавцеві за офіційним курсом НБУ в день повернення у строк не пізніше 20 жовтня

2021 року.

Згідно з договором поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року

№ 2, укладеного між ОСОБА_3 (боржник) і ТОВ «Євротранстелеком»

в особі представника ОСОБА_1 який діяв на підставі довіреності

№ 20/08/2021-Д (поручитель-1), АТ «Гоу інвест АГ» (поручитель-2), АТ «Гоу Ост Інвест АГ» (поручитель-3) і ОСОБА_4 (кредитор), поручитель-1, поручитель-2 і поручитель-3 поручилися перед кредитором за виконання обов`язку ОСОБА_3 щодо зобов`язань за договором позики від

23 лютого 2020 року № 2.

Згідно з договором відступлення права вимоги від 20 травня 2021 року № 2-ц, укладеним між ОСОБА_4 (цедент) і ОСОБА_2 (цессіонарій), цедент відступив права вимоги на суму основного зобов`язання, вартість якого становить 200 000,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату видачі позики становить 4 895 540,00 грн.

Згідно з актом приймання-передачі документів від 20 травня 2021 року, що

є додатком № 1 до договору відступлення права вимоги від 20 травня

2021 року № 2-ц, ОСОБА_4 (цедент) передав ОСОБА_2 (цессіонарію) такі документи: договір позики від 23 лютого 2020 року № 2, підписаний між ОСОБА_4 (позикодавець) і ОСОБА_3 (позичальник) - 1 оригінал; розписку про отримання грошових коштів, видану ОСОБА_3 23 лютого 2020 року - 1 оригінал; договір поруки від

23 лютого 2020 року № 2, укладений між ОСОБА_4 (позикодавець), ОСОБА_3 (позичальник), ТОВ «Євротранстелеком» (поручитель-1),

АТ «Гоу інвест АГ» (поручитель-2) і АТ «Гоу ост інвест» (поручитель-3) -

1 оригінал.

Відповідно до копії журналу реєстрації довіреностей ТОВ «Євротранстелеком»,

у період з 02 січня 2020 року до 31 грудня 2021 року серед всіх довірителів, на користь яких за вказаний період були видані довіреності, прізвища, імені та по батькові такої особи, як ОСОБА_1 , немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Євротранстелеком» просило визнати недійсною довіреність № 23/08/2021-Д; визнати недійсним договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що довіреність

№ 20/08/2021-Д, на підставі якої ОСОБА_1 , діючи від імені та в інтересах

ТОВ «Євротранстелеком», уклав договір поруки № 2 до договору позики від

23 лютого 2020 року № 2, ТОВ «Євротранстелеком» не видавало.

Апеляційний суд, установивши, що ТОВ «Євротранстелеком» в особі представника ОСОБА_1 який діє на підставі довіреності № 20/08/2021-Д, уклало договір поруки № 2 до договору позики № 2 від 23 лютого 2020 року про відповідальність позивача перед кредитором за договором позики № 2 від 23 лютого 2020 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3 4 895 540,00 грн, що еквівалентно на день укладення 200 000,00 дол. США, фактично відмовив

у позові з тих підстав, що ТОВ «Євротранстелеком» не оспорює довіреність

№ 20/08/2021-Д.

Колегія суддів не може погодитися із цим висновком апеляційного суду

з таких підстав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову неправовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом

і обов`язком відповідача.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які зумовлюють певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Подібний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 (провадження N 11-192заі23).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Beles and Others v. the Czech Republic» (Белеш та інші проти Чеської Республіки), заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Walchli v. France» (Волчі проти Франції), заява № 35787/03, § 29).

Вирішуючи спір і відмовляючи в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ТОВ «Євротранстелеком» не оспорює довіреність № 20/08/2021-Д на підставі якої був укладений договір поруки, апеляційний суд наведеного не врахував, не надав оцінки предмету заявленого позову крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги, не врахував, що позивач оспорює видану довіреність, яка надала повноваження представнику на укладення оспорюваного договору поруки.

У зв?язку з наведеним оскаржувану постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржуване судове рішення суд касаційної інстанції скасовує

у зв?язку з порушенням апеляційним судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права касаційний суд не перевіряє.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» - адвоката Андросович Ганни Сергіївни задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов