Ухвала

від 30.01.2025 по справі 466/8797/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 січня 2025 року

м. Київ

справа № 466/8797/24

провадження № 61-464ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенко Ольги Миколаївни, на постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на об`єкт,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати за нею майнові права на об`єкт незавершеного будівництва - незавершену будівництвом двокімнатну квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в першому під`їзді на 5 поверсі, за будівельним номером 19 , загальна проектна площа 75,07 кв. м.

Одночасно позивачка звернулася із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на двокімнатну квартиру за вказаною будівельною адресою.

Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в справі. Зазначає, що забезпечення позову є важливим і передусім дієвим засобом унеможливлення ухилення відповідачем від взятих на себе зобов`язань, а також ефективним засобом забезпечення реального виконання судового рішення та захисту прав позивачки. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арешт нерухомого майна, яке фактично перебуватиме у володінні відповідача, обмежує лише можливість розпоряджатися ним.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на двокімнатну квартиру в будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024, за будівельним номером 19 , загальна проектна площа 75,07 кв. м.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» (далі - ТОВ «ЄвроЛьвів») задоволено.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру неспівмірні з предметом позову.

Апеляційний суд врахував, що на даний час квартира як об`єкт цивільних прав не існує, оскільки багатоквартирний будинок не прийнятий в експлуатацію та право власності на квартири як об`єкти речових прав не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав, тому, врахувавши предмет позову, а саме визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, суд дійшов висновку, що вжитий місцевим судом захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, тобто об`єкт який не існує, є неспівмірним з предметом позову.

Серед іншого Львівським апеляційним судом враховано, що на теперішній час функції забудовника передані від відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Девелопмент» (далі - ТОВ «Сіті Львів Девелопмент»), якому і належало право розпорядження спірним об`єктом на час забезпечення позову, проте ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» не залучене до участі у справі, права якого порушуються вжитими місцевим судом заходами забезпечення позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції констатував, що суд першої інстанції вжив заходи забезпечення позову щодо майна, яке не належить відповідачу.

У січні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенко О. М., на постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанцій, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2024 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду стосовно того, чи є співмірним заходом забезпечення у межах існуючого спору, накладення арешту на квартиру, яка недобудована, з урахуванням, що предметом спору є майнові права на неї, які відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Вважає, що апеляційним судом порушено пункт 1 частини першої, частину третю статті 150 ЦПК України та неправильно застосовано частину другу статті 190 ЦК України. Указані норми підтверджують, що саме накладення арешту на квартиру, яка недобудована, є співмірним заходом забезпечення позову у цій справі, що підтверджується висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22.

На переконання заявниці існує ризик того, що відповідач не виконає умови попереднього договору щодо передачі у власність позивачки спірної квартири, здійснить відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна третім особам, що підтверджується наданими доказами, тому накладення арешту на квартиру є співмірним та ефективним заходом забезпечення позову, що унеможливлює відчуження прав на майно, яке буде добудоване у майбутньому, до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі.

Вказує, що апеляційним судом фактично вирішено справу по суті спору, оскільки суд встановив, що на час вжиття місцевим судом заходів забезпечення позову, право розпоряджатися спірним об`єктом належало ТОВ «Сіті Львів Девелопмент».

ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, від 07 червня 2022 року в справі № 177/1632/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18, від 30 серпня 2023 року в справі № 753/23090/21.

Серед іншого, заявниця зазначає, що висновок апеляційного суду про належність майнових прав ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» не відповідає дійсності, оскільки результатом укладення договору від 26 березня 2024 року № 01-26/03-24 між відповідачем та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» є спроба перекласти фінансовий тягар несвоєчасного виконання своїх зобов`язань з будівництва та введення в експлуатацію будинків до 4 кварталу 2022 року. Однак, ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» не є новим замовником будівництва, оскільки єдиним документом на підтвердження передачі майнових прав є договір щодо організації та фінансування будівництва об`єкта від 26 березня 2024 року № 01-26/03-24, який не створив жодних юридичних наслідків.

Вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, обґрунтував її доказом, доданим відповідачем до додаткових пояснень, які повинні були залишитись без розгляду на підставі клопотання позивача, яке судом було проігноровано.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Судами встановлено, що предметом спору в цій справі є майнові права на об`єкт не завершеного будівництва - квартиру на підставі, укладеного 13 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄвроЛьвів» попереднього договору

купівлі-продажу квартири, за яким сторони зобов`язалися укласти основний договір купівлі-продажу квартири, площею 75,07 кв. м. на АДРЕСА_1 протягом четвертого кварталу 2022 року.

Як вбачається зі змісту ухали суду першої інстанції, постановленої одночасно з відкриттям провадження в справі без участі учасників справи, вжито заходи забезпечення позову саме на об`єкт незавершеного будівництва - квартиру, майнові права, зокрема на яку, передані ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», яке не було залучено до участі в справі та не перебувало в статусі відповідача.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження

№ 14-88цс20)).

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 915/113/20 зазначено, що: «заходи забезпечення позову, зокрема, такі як заборона вчиняти дії спрямовані на передачу у користування майна, щодо прав на яке виник спір, мають на меті запобігти невиправданому порушенню прав та інтересів позивача, тобто коли, невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду».

Разом з цим, позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві, тому помилковим є накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Вказане відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 902/611/22.

Тому, встановивши, що право розпорядження спірним об`єктом на час прийняття оскаржуваної ухвали місцевого суду належало ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», яке не є стороною у справі та не перебуває в статусі відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Вказане процесуальне порушення є достатньою підставою для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2024 року, тому доводи касаційної скарги, що: апеляційним судом фактично вирішено справу по суті спору; договір від 26 березня 2024 року № 01-26/03-24, укладений між ТОВ «Єврольвів» та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», не створив жодних юридичних наслідків, не мають правового значення за наявності обґрунтованих підстав для скасування ухвали місцевого суду.

Довід касаційної скарги, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд обґрунтував його (рішення) доказом, доданим відповідачем до додаткових пояснень, які повинні були залишитись без розгляду на підставі клопотання позивача, яке судом було проігноровано, Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки зміст скарги не містить відомостей щодо доказу, яке на переконання заявниці подано стороною відповідача та враховано апеляційним судом з порушенням порядку та строків подання до апеляційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, від 07 червня 2022 року в справі № 177/1632/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18, від 30 серпня 2023 року в справі № 753/23090/21 є необґрунтовані, оскільки такі висновки сформульовані за інших фактичних обставин.

Аргумент касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду стосовно того, чи є співмірним заходом забезпечення у межах існуючого спору, накладення арешту на квартиру, яка недобудована, з урахуванням, що предметом спору є майнові права на неї, які відповідно до статті 190 ЦК України є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав, суд касаційної скарги не враховує, оскільки в цій справі Суд погодився з висновком Львівського апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, зокрема з підстав, що таке вжиття відбулося шляхом накладення арешту на майно особи, яка не залучена до участі в справі та не перебуває в статусі відповідача, що є процесуальним порушенням, яке зумовлює скасування ухвали місцевого суду.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову апеляційний суд у межах вимог чинного ЦПК України здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову у цій справі у визначений ОСОБА_1 спосіб.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення заяви про забезпечення позову та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 , на постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенко Ольги Миколаївни, на постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на об`єкт.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян