Ухвала

від 29.01.2025 по справі 260/1000/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про залишення позовної заяви без розгляду

29 січня 2025 рокум. Ужгород№ 260/1000/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Деяк О.М.

за участю:

представник позивача: не з`явився,

представник відповідача: не з`явився,

представник третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Департамент екології та природніх ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державного підприємства «Воловецьке лісове господарство», якою просить суд визнати протиправною бездіяльність ДП «Воловецьке лісове господарство» та зобов`язати відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж лісового Заказника загальнодержавного значення «Росішний» загальною площею 461,0 га, вартістю 12571 млн грн., який знаходиться на території ДП «Воловецьке лісове господарство» та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року зупинено провадження у адміністративній справі за позовною заявою Державного підприємства «Воловецьке лісове господарство», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Департамент екології та природніх ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, про зобов`язання вчинити дії до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №925/1133/18.

Ухвалою суду від 31 липня 2024 року поновлено провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 14 листопада 2024 року було замінено відповідача державне підприємство «Воловецьке лісове господарство» (89100, Закарпатська область, смт. Воловець, вул. Фабрична, 2, код ЄДРПОУ 22114566) його правонаступником - державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (89300, Закарпатська область, м. Свалява, вул. Шевченка, 59, код ЄДРПОУ 45025512).

03 грудня 2024 року до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, клопотання мотивує тим, що відповідачем вжито заходів щодо усунення допущених порушень чинного законодавства. Зазначає, що філією «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» забезпечено проведення робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» площею 461.0000 га, та закріплення їх в натурі (на місцевості) на території Н.Воловецького лісництва. Тому порушення, яке оскаржувалось прокурором у даній адміністративній справі виправлено відповідачем самостійно та в повному обсязі.

У судове засідання сторони явку своїх представників не забезпечили.

В матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Відповідач та третя особа явку своїх представників в судове засіданні не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення такого.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На виконання вимог ч.13 ст.10 та ч.1 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4 ст.229 КАС України).

Розглянувши матеріали даної адміністративної справи, судом встановлено наступне.

Зокрема, позовні вимоги прокурором обґрунтовані тим, що відповідачем не вживаються заходи щодо винесення меж лісового Заказника загальнодержавного значення «Росішний» та не закріплено його межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює його належне використання та зберігання, існує ймовірність використання земельної ділянки не за цільовим призначенням оскільки межі заказника не відомо де починаються та невідомо де закінчуються, земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру.

Так, звернення до суду прокурор обґрунтовував порушенням інтересів держави у сфері земельних відносин та, посилаючись на статтю 131-1 Конституції України та неналежність здійснення уповноваженим органом, яким позивач вважає відповідача, захисту інтересів держави.

Частиною 4 ст.5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.4 ст.53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Згідно ч 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Отже, під час звернення прокурора до суду суд повинен з`ясувати підстави представництва інтересів держави.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17. У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст п.3 ч.1 ст.131-1 щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Зокрема у даній справі порушення інтересів держави прокурор обґрунтовував тим, що фактично державне підприємство «Воловецьке лісове господарство» неналежним чином виконує свої функції.

Разом з цим, суд зауважує наступне.

Пункт 3 ч.1 ст.131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Так, постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Ці висновки є релевантними і до справи, що розглядається.

З огляду на вище викладене, суд зауважує, що підстави для представництва повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. При цьому, самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини).

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

В постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права: прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача; оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

При цьому, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №807/965/17.

Так, земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

Статтею 27 Лісового кодексу України передбачено, Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин: забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; спрямовує та координує діяльність органів виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечує розроблення та виконання загальнодержавних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; затверджує державні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності; приймає рішення про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними природоохоронного та лісового законодавства; вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України та закону.

Постановою Кабінет Міністрів України від 25 червня 2020 р. №614 затверджено Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Так, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує: формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах повноважень, передбачених законом, біологічної і генетичної безпеки; формування та реалізує в межах повноважень, передбачених законом, державну політику у сфері лісового та мисливського господарства; формування державної політики: у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів; у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр; у сфері управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов`язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об`єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, а також здійснення державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами на стадії їх довгострокового зберігання і захоронення (далі - поводження з радіоактивними відходами); щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Проте, Кабінет Міністрів України та Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля) свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловлювали.

Враховуючи вище викладене та з огляду на правову позицію Верховного Суду, суд приходить висновку, що звернувшись до суду без передбачених законом підстав, прокурор перебрав на себе функції державного органу та Уряду.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищенаведене суд приходить висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для представництва інтересів держави, а отже не доведено і право прокурора на звернення до суду з даним позовом.

Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини першої статті 240 КАС України).

Таким чином, дану позовну заяву слід залишити без розгляду.

Керуючись ст. ст. 5, 53, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2-а, код ЄДРПОУ 02909967) до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (89300, Закарпатська область, м. Свалява, вул. Шевченка, 59, код ЄДРПОУ 45025512) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України, та може бути оскаржена безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини ухвали - протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного рішення.

СуддяЯ. М. Калинич