Постанова

від 22.01.2025 по справі 180/1698/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1730/25 Справа № 180/1698/24 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргуУправління капітальногобудівництва,архітектури,житлово-комунальногогосподарства такомунального майнаМарганецької міськоїради на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради про зобов`язання внести запис до трудової книжки,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою, пред`явленою до Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради, на предмет зобов`язання відповідача внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про її звільнення із займаної посади відповідно до наказу №12-к від 17 червня 2022 року, обґрунтовуючи це тим, що 19 січня 2016 року позивач була прийнята на посаду головного спеціаліста відділу архітектури. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації були видані трудові книжки працівникам, 14 березня 2022 року позивач виїхала за межі України.

17 червня 2022 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади на підставі ст.38 КЗпП, в зв`язку з переїздом на постійне місце проживання. 07 липня 2024 року позивач в`їхала на територію України та 17 липня 2024 року звернулась до відповідача з приводу внесення запису про звільнення до її трудової книжки. Запис внесено не було з посиланням на те, що звільнився керівник, за підписом якого видавався наказ про звільнення позивача. Також позивачу було видано копію наказу про звільнення та зазначено, що наразі запис в трудовій книжці не актуальний, оскільки ведуться електронні трудові книжки.

19 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача та просила внести запис до трудової книжки.

24 липня 2024 року керуюча справами виконкому надала відповідь, де зазначила, що запис до трудової книжки вноситься власником або уповноваженим ним органом після видання наказу, але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - в день звільнення.

Позивач зазначає, що запис в трудовій книжці має значення для неї, оскільки від цього залежить її пенсійне забезпечення в іншій країні. Позивач звільнена із займаної посади дистанційно, інструкція про порядок ведення трудових книжок не містить заборони внесення записів до трудової книжки в інший проміжок часу, а відмова відповідача у внесенні такого запису до її трудової книжки порушує її трудові права.

Рішенням Марганецького міського судуДніпропетровської областівід 10жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради внести відомості до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади, відповідно до наказу № 12-к від 17 червня 2022 року.

Стягнуто з Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 5500 гривень.

Стягнуто зУправління капітальногобудівництва,архітектури,житлово-комунальногогосподарства такомунального майнаМарганецької міськоїради накористь держависудовий збірв розмірі1211,20грн (а.с. 56-60).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Управління капітальногобудівництва,архітектури,житлово-комунальногогосподарства такомунального майнаМарганецької міськоїради подало апеляційну скаргу (а.с.64-67), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та невірного застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, посилаючись на ст. 47 КЗпП та положення Інструкції №58, суд першої інстанції не взяв до уваги, що зазначені норми передбачають внесення належних записів про звільнення працівника до трудової книжки, яка зберігається у працівника, під час написання заяви про звільнення, а не після спливу двох років, і запис в трудовій книжці повинен чітко відповідати тексту наказу про звільнення.

Також скаржник зазначає, що за ці два роки змінилось керівництво підприємства, наказ про звільнення від 2022 року підписаний начальником Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради Д.М.Оськіним. Натомість, 03 квітня 2023 року ОСОБА_2 звільнився та 04 квітня 2023 року розпорядженням Марганецького міського голови від 03 квітня 2023 року №67-р призначений новий начальник управління Євдокименко Є.В.

ОСОБА_1 при подання в електронному вигляді заяви про звільнення не надсилалась поштою трудова книжка для внесення запису про її звільнення, як і не надавалась вона в день отримання копії наказу про звільнення.

Судом помилково встановлено, що 19 липня 2024 року позивач, нібито, зверталась до відповідача із заявою про внесення запису про звільнення до трудової книжки, однак доказів того позивач не надавала.

Також судом помилково взято до уваги твердження позивача, що вона весь час перебувала за кордоном, що, на думку скаржника спростовується отриманням особисто нею 22 червня 2022 року листа з копією наказу про звільнення, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням. Скаржник зазначає, що підтвердити стаж роботи можна і іншими документами, зокрема, довідкою №354 від 10 липня 2024 року про період роботи на посадах Управління з 19 жовтня 2016 року по 17 червня 2022 року, яка є у позивача.

У грудні 2024 року позивач,скориставшись своїмправом,передбаченим ст.360ЦПК України,подала відзив на апеляційну скаргу Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним і ухваленим без порушення норм матеріального та процесуального права. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 19 січня 2016 року ОСОБА_1 призначена на посаду головного спеціаліста Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради, 01 квітня 2016 року переведена на посаду головного спеціаліста відділу капітального будівництва.

З 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, в України введено воєнний стан, який неодноразово продовжено і триває на теперішній час.

10 березня 2022 року ОСОБА_1 виїхала за межі України, 07 липня 2024 року в`їхала на територію України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 .

Згідно наказу № 12-к від 17 червня 2022 року звільнено головного спеціаліста відділу капітального будівництва ОСОБА_1 17 червня 2022 року за власним бажанням, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, ст.38 КЗпП України.

Позивач, перебуваючи за кордоном, в зв`язку з бойовими діями, направляла заяву про звільнення через засоби електронної комунікації та в день звільнення була відсутня на роботі.

Копія наказу про звільнення ОСОБА_1 направлено поштою 17 червня 2022 року на адресу АДРЕСА_1 , де, зі слів представника позивача, проживає колишній чоловік ОСОБА_1 .

10 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про видачу довідки про період роботи, на яку отримала відповідну довідку № 354 від 10 липня 2024 року.

19 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про внесення запису про звільнення до трудової книжки.

Листом № Ч-586 від 24 липня 2024 року відмовлено у внесенні відомостей, оскільки на день звільнення трудова книжка зберігалась у ОСОБА_1 , а запис потрібно було здійснити саме у день звільнення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції суд вважає доведеною та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача зобов`язати відповідача внести запис про звільнення у трудову книжку ОСОБА_1 згідно наказу № 12-к від 17 червня 2022 року, адже, ст.47 КЗпП, пунктами 2.2, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Враховуючи, що позивач в день звільнення була відсутня, а вимогу про внесення запису надала у 2024 році, тому відповідач, на виконання вказаних норм діючого законодавства, повинен внести запис про звільнення позивача до її трудової книжки.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Відповідно до статті 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.4.,2.5. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року №58, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктом 4.1. Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктом 4.2. Інструкції визначено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Суд першоїінстанції такожзазначив,що питаннявнесення записівпри звільненнів порядку,визначеному ст.7Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»,законом неурегульовано.

Колегія суддів повністю погоджується з встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи та зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем до трудової книжки позивача запис про її звільнення у відповідності до наказу 312-к від 17 червня 2022 року не вносився, що є обов`язком роботодавця.

Доводи скаржника про те, що позивач тривалий час не подавала трудову книжку для внесення такого запису колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивач в день звільнення була відсутня на роботі та взагалі у країні, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем належними доказами.

Також не спростовано відсутність обов`язку Управління, враховуючи, що позивач перебувала у трудових відносинах саме з Управлінням, внести на вимогу працівника такий запис. Посилання скаржника на те, що за цей час відбулась зміна керівництва та наказ про звільнення позивача підписаний керівником, який вже є звільненим з роботи, також колегія суддів не може прийняти до уваги, адже, як керівник Управління, який підписав наказ про звільнення позивача 17 червня 2022 року, так само мав повноваження керівника, як і керівник Управління, який діяв і у 2024 році, і до внесення запису у трудову книжку позивача про її звільнення зміна керівництва юридичної особи, де працювала позивач, не має значення.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції, вірно з`ясувавши предмет позову, фактичні обставини справи, а також у повній мірі вивчивши надані докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з чим погоджується і колегія суддів у повній мірі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування, передбачені положеннями ст. 376 ЦПК України, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління капітального будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства та комунального майна Марганецької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Марганецькогоміського судуДніпропетровської областівід 10жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна