Постанова

від 30.01.2025 по справі 520/11773/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 р. Справа № 520/11773/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., повний текст складено 10.10.24 по справі № 520/11773/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс»

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування положення

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати Положення про управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частині пунктів 2.2.36, 2.3.1, 2.3.5 стосовно надання працівникам Відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства та Відділів перерахунку пенсій №1-№4 управління пенсійного забезпечення права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах; судові витрати покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ключовим питанням для вирішення спору у цій справі є питання невідповідності норм Положення про управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (затверджено наказом начальника головного управління Пенсійного фонду в Харківській області від 15.12.2022 №1008) в частині пунктів 2.2.36, 2.3.1, 2.3.5 стосовно надання права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах в силу їх протиріччя нормативно-правовим актам вищої сили, а саме: ч.2 ст.19 Конституції України, п.п. 1, 7 Положення №280, п.п. 1, 2, 8, 10.12 Положення №28-2, п. 6.4 і додаткам 6 та 7 Інструкції №21-1. Зазначає, що саме на це ключове питання для вирішення спору ані відповідач, ані суд першої інстанції не дали жодної відповіді, аргументи ТОВ «Інтеренергосервіс», якими обґрунтовувалися позовні вимоги, залишились не спростованими.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 без змін. Зазначає, що відповідно до підпункту 10.12 Положення №28-2 начальник Головного управління Пенсійного фонду України у межах своєї компетенції видає накази організаційно-розпорядчого характеру з питань діяльності головного управління Фонду. Вказує, що розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які надсилаються підприємствам, не є наказами організаційно-розпорядчого характеру з питань діяльності головного управління Фонду. Стверджує, що розрахунки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливає на його права та обов`язки, і вже точно не є наказами організаційно-розпорядчого характеру з питань діяльності головного управління Фонду, а містять інформацію щодо сум пенсій, призначених колишнім працівникам позивача, які підлягають відшкодуванню, тому висновки позивача щодо неправомірності надання права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, є помилковими.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» подало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій підлягає оскарженню, більш того, вважаються узгодженими у разі їх не оскарження, отже видача відповідачем розрахунків створює для ТОВ «Інтеренергосервіс» значимі юридичні наслідки та підлягає оскарженню.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на розгляді в Запорізькому окружному адміністративному суді знаходиться адміністративна справа №280/10766/23 за первісним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ТОВ «Інтеренергосервіс» про стягнення 3 001576 грн 87 коп. відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій та за зустрічним позовом ТОВ «Інтеренергосервіс» про визнання протиправними дій органу Пенсійного фонду.

В рамках вказаної справи Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано клопотання від 12.04.2024 про долучення до матеріалів справи у якості доказу, у тому числі, копії Положення про управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на особливий період (далі Положення), що було підписане начальником управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Як вбачається з тексту Положення, воно мало бути затверджене наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, але в ньому не зазначається ні дата, ні номер такого наказу.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у своєму клопотанні зазначав, що додає завірену копію вищезазначеного Положення як доказ, що підтверджує право підпису від Головних управлінь ПФУ розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню.

Відповідно до п.п. 2.2.36, 2.3.1, 2.3.5 оскаржуваного Положення працівникам Відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства та Відділів перерахунку пенсій №1-№4 управління пенсійного забезпечення надано повноваження здійснювати своєчасне надання розрахунків на покриття витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій за віком, призначених на пільгових умовах, що включає і право підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, які підлягають відшкодуванню.

Позивач стверджує, що Положення про управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частині пунктів 2.2.36, 2.3.1, 2.3.5 стосовно надання права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, є протиправним та підлягає скасуванню, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відділи перерахунків пенсій № 1 - № 4 є уповноваженими особами, які згідно з пунктом 6.5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України 19.12.2003 №21-1, підписують розрахунки та передають їх підрозділам, відповідальним за направлення їх платникам.

Вирішуючи дану справу, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч.1 ст.4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно з п.п. 18, 19 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Так, правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин.

Водночас правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта і відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги.

Зміст вищенаведених норм свідчить, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або щодо прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

В межах цієї справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» оскаржує Положення про управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частині пунктів 2.2.36, 2.3.1, 2.3.5 стосовно надання працівникам Відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства та Відділів перерахунку пенсій №1-№4 управління пенсійного забезпечення права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Позивач наполягає на тому, що звернення до суду обумовлено захистом законного інтересу товариства, у якого є обов`язок з відшкодування виплачених пенсій на підставі розрахунку, який відповідно до оскаржуваного Положення підписаний неналежними особами, що тягне за собою його неправомірність, і як наслідок впливає на права та обов`язки ТОВ «Інтеренергосервіс» стосовно відшкодування коштів Пенсійному фонду України.

Водночас наголошує, що порушенням цього законного інтересу товариства є причинно-наслідковий зв`язок, опосередкованість якого не повинна впливати на можливість позивача звернутися до суду за захистом свого законного інтересу.

Так, у пункті 1 резолютивної частини Рішення від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 виснував, що обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України; в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що видаючи оспорюване Положення Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не здійснювало відносно позивача публічно-владних управлінських функцій, між ними відсутній юридичний спір, що, своєю чергою, не породжує для позивача і права на захист, тобто права на звернення із цим позовом.

Також оскаржуване Положення не створює для товариства прав та/чи обов`язків, що виключає можливість оскарження цього Положення позивачем.

Суд зазначає, що наведені скаржником твердження зводяться до незгоди позивача із розрахунком фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Проте, Положення про управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частині пунктів 2.2.36, 2.3.1, 2.3.5 стосовно надання працівникам Відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства та Відділів перерахунку пенсій №1-№4 управління пенсійного забезпечення права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, стосується внутрішньої діяльності та організації роботи виключно державного органу.

Колегія суддів наголошує, що за приписами ч.ч. 2, 3 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.4 КАС України позивач особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

У свою чергу, стаття 160 КАС України визначає обов`язок позивача зазначити предмет спору та зміст позовних вимог.

Отже, за змістом цих норм, саме позивач, звертаючись до суду, має право обрати відповідний спосіб захисту прав, свобод або законного інтересу, які він вважає порушеними.

В контексті обраного позивачем способу захисту, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване Положення за своїм змістом, характером та юридичним спрямуванням не може створювати юридично значущі наслідки для позивача, не зумовлює впливу на його права, обов`язки або інтереси, що унеможливлює їх порушення з боку Головного управління.

Вказаний висновок узгоджуються із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08.01.2025 у справі №120/5665/24, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді даної справи.

Отже, в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що заявлені позовні вимоги не породжують правових наслідків для позивача, що виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України.

Колегія суддів зауважує, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Пунктом 1 ч.1 ст.238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, колегія суддів вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.238 КАС України, у зв`язку з тим, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі судовому розгляду, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 319, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 по справі № 520/11773/24 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко