Постанова

від 29.01.2025 по справі 215/3314/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/887/25 Справа № 215/3314/24 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

за участю секретаря судового засідання Черняєвої С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/3314/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди у зв`язку з профзахворюванням, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Квятковського Я.А., -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ПрАТ «Північний ГЗК» про стягнення моральної шкоди у зв`язку з профзахворюванням, в обґрунтування якої зазначав, з 02.07.1981 по 01.10.1981, з 04.08.1982 по 09.11.1982, з 16.01.1985 по 07.07.1989 та з 21.08.2006 по 11.02.2022 працював машиністом тепловоза по вивезенню руди служби рухомого складу цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру у відповідача в умовах впливу шкідливих факторів. 11.02.2022 звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України.

Відповідно довідки МСЕК від 13.07.2023р., йому первинно з 12.06.2023р., безстроково встановлено третю групу інвалідності та 35 % втрати професійної працездатності, з яких: 30% - ХОЗЛ; 5% - по тугов.

Згідно довідки МСЕК від 03.05.2024р., йому при повторному огляді з 22.04.2024р. безстроково встановлено третю групу інвалідності та збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 65%, з яких: 50% - ХОЗЛ; 15% - по тугов.

Просив суд стягнути з відповідача ПрАТ «Північний ГЗК» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 480 000 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково - стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 260 000 грн. без утримання податків.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» судовий збір у розмірі 2 600 грн. на користь держави.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Північний ГЗК», посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача.

При цьому, скаржник посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, в якій зазначено, що відшкодування моральної шкоди, як вид відповідальності роботодавця за заподіяну працівникові моральну шкоду, передбачає наявність умов і підстав її настання, яких на практиці налічується чотири, а саме: вина роботодавця, факт порушення роботодавцем законних трудових прав особи, протиправність дій роботодавця та причинний зв`язок протиправної поведінки роботодавця і моральної шкоди, що настала. Разом з тим, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Зазначає, що розмір відшкодування не відповідає усталеній судовій практиці та моральним стражданням позивача.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховані аргументи Відповідача про те, що чинне законодавство України допускає зайнятість працівників на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, оскільки в деяких галузях промисловості та сільського господарства не можна повністю виключити шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища і трудового процесу.

Отже, з огляду на зазначене, при 35% втрати професійної працездатності відшкодування моральної шкоди позивачеві у даній справі явно завищений.

Зазначає, що рішення суду повинно відповідати засадам виваженості, розумності та справедливості. Захист прав Позивача не може бути перетворено на звичайний бізнес, адже за загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити навіть до його неістотного збагачення.

Разом з тим, вказує на помилковість рішення суду в частині заборони виконання відповідачем функцій податкового агента.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював з 02.07.1981 по 01.10.1981, з 04.08.1982 по 09.11.1982, з 16.01.1985 по 07.07.1989 та з 21.08.2006 по 11.02.2022 у ПрАТ "Північний ГЗК" машиністом тепловоза по вивезенню руди служби рухомого складу цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру. 11.02.2022 звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію ст. 38 КЗпП України, що підтверджується трудовою книжкою, що також не заперечує представник відповідача (а.с. 6-8).

Під час роботи у ПрАТ в позивача виникли два професійні захворювання - хронічне обструктивне захворювання легень третьої стадії (пиловий бронхіт третьої стадії, емфізема легень третьої стадії) група В, Легенева недостатність третього ступеня. Хронічне легеневе серце, НК першої стадії; - хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість третього степеня (з помірним зниженням слуху), що підтверджується висновком ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 11.04.2024 та актом від 11.05.2023 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, (а.с. 12, 15-19).

Відповідно до п.п.13, 17, 18, 19, 20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 11.05.2023 року, на підставі інформаційної довідки про умови праці від 09.09.2022 за №ДН/4.6.3/4941-22, підготовленої Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області та згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 №248, умови праці ОСОБА_1 відносяться: - за вмістом аерозолю переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони - до 3 класу 1 ступеня (шкідливі); - за рівнем шуму до 3 класу 1 ступеня (шкідливі); - по напруженості праці - до 3 класу 1 ступеню (шкідливі). Загальна оцінка: умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеня (шкідливі). Хронічні професійні захворювання виникли через те, що працюючи з 18.06.1986 по 07.07.1989 та з 21.08.2006 по 11.02.2022 машиністом тепловозу УЗТ, цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру керував роботою локомотивної бригади, управляв локомотивом, утримував локомотив в справному стані, виконував службові ремонти. Внаслідок недосконалості технологічного процесу під час перевезення гірничої маси великовантажним автомобілем, підпадав під вплив підвищених параметрів вібрації та шуму. Внаслідок недосконалості технологічного процесу відкритого видобутку руди, підпадав під вплив шуму та пилу переважно фіброгенної дії з вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70%.

Причинами виникнення хронічних професійних захворювань позивача є: - пил переважно фіброгенної дії: концентрація пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70 % в повітрі робочої зони перевищував гранично допустиму в 1,2 рази та складала 2,4 мг/м3 при ГДК=2,0 мг/м3, згідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.07.2020 № 1596; шум: еквівалентний корегований рівень шуму на 5 дБА перевищував допустимий рівень та складав 85 дБА при ГДР 80 дБА, згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Державні санітарні норми виробничого шуму,ультразвуку та інфразвуку».

З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічних професійних захворювань запропоновано генеральному директору ПрАТ «ПівнГЗК» Скачкову А.А. дотримувати основних вимог в організації технологічних процесів та експлуатації обладнання згідно вимог гігієни та промислової санітарії: фізіологічного обґрунтування при обладнанні робочих місць відповідно «Правил охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відритим способом» (НПАОП0.00-1.24-10. Підвищити контроль відповідальних осіб за забезпеченням і використанням працюючими засобів індивідуального захисту органів дихання та слуху, інших засобів індивідуального захисту згідно з «Нормами безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам гірничодобувної промисловості» (НПАОП 0.00-3.10-08). Враховуючи роботу ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів та неодноразову зміну корівників структурного підрозділу та підприємства, конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламентні нормативи, встановити неможливо (а.с. 15-19).

Відповідно до інформаційної довідки про умови праці ОСОБА_1 , згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 №248 умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеня «шкідливі» (а.с. 9-11).

Як випливає з довідки МСЕК від 13.07.2023 року ОСОБА_1 , первинно з 12 червня 2023 року безстроково було встановлено третю групу інвалідності та 35 % втрати професійної працездатності з яких: 30% - ХОЗЛ; 5% - по тугов. Останній потребує медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення, санаторно-курортне лікування. Протипоказана важка праця в умовах виробничого пилу та шуму (а.с. 20, 21).

Відповідно до довідки МСЕК від 03.05.2024р., ОСОБА_1 , при повторному огляді з 22 квітня 2024 року безстроково встановлено третю групу інвалідності та збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 65%, з яких: 50% - ХОЗЛ; 15% - по тугов. Останній потребує медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення, санаторно-курортне лікування. (а.с. 22).

Згідно індивідуальних програм реабілітації інваліда №469 від 13.07.2023 та № 368 від 03.05.2024 ОСОБА_1 встановлено обмеження до самообслуговування першого ступеню, до трудової діяльності першого ступеню, рекомендовано медичну реабілітацію: лікування згідно стандартів, санаторно-курортне лікування, спостереження сімейного лікаря, ЛОР; фізична реабілітація: лікувальний масаж, лікувальна фізкультура (а.с. 23, 24).

ОСОБА_1 неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями, що підтверджується виписними епікризами (а.с.25-37).

Задовольняючи частково позовні вимоги, при визначенні розміру моральної шкоди, суд враховував, що позивач протягом значного часу працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, а саме більше 18 років, характер і тяжкість отриманих позивачем професійних захворювань, що порушують його нормальні життєві зв`язки та викликає фізичні і моральні страждання, ступінь втрати ним професійної працездатності 65%, тривалість розладу його здоров`я, періодичне лікування, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав необхідним позов задовольнити частково та стягнути на користь позивача 260 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, вважаючи суму, що просить позивач, завищеною.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано висновок ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 11.04.2024 та Акт від 11.05.2023 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання.

Причинами виникнення хронічних професійних захворювань позивача є: - пил переважно фіброгенної дії: концентрація пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70 % в повітрі робочої зони перевищував гранично допустиму в 1,2 рази та складала 2,4 мг/м3 при ГДК=2,0 мг/м3, згідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.07.2020 № 1596; шум: еквівалентний корегований рівень шуму на 5 дБА перевищував допустимий рівень та складав 85 дБА при ГДР 80 дБА, згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Державні санітарні норми виробничого шуму,ультразвуку та інфразвуку».

Отже, роботодавець ПрАТ «ПівнГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», що призвело до професійного захворювання позивача.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 260 000 грн., суд виходив з тривалості роботи позивача - більше 18 років в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, характеру та тривалості отриманого професійного захворювання, відсотку втрати позивачем професійної працездатності 65%, тяжкості вимушених змін в його життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації життя і свідчить про погіршення стану здоров`я, незворотності негативних наслідків профзахворювання.

Апеляційний суд в повній мірі погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 35% первинно безстроково, відповідно до довідки МСЕК від 03.05.2024 р., при повторному огляді з 22 квітня 2024 року безстроково встановлено третю групу інвалідності та збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 65%. У зв`язку з захворюванням у нього змінився образ і якість життя, він постійно відчуває виражену задишку при мінімальному фізичному навантаженні, іноді у спокої, приступоподібний сухий кашель, щоденні приступи задухи по 2-3 рази на день, які знімаються інгалятором сальбутамол, важкість у грудній клітці, головний біль, запаморочення при підвищенні АТ, періодичний біль у ділянці серця, відчуття частого серцебиття, виражене зниження слуху на обидва вуха, шум у вухах, загальну слабкість. Такий стан не дає йому можливості спокійно спати, займатися фізичною роботою, відчувати повний смак життя, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному стані.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року(з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, в даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство-відповідача).

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ПрАТ «ПівнГЗК».

Враховуючи вищезазначене, колегією суддів не беруться до уваги доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» щодо визначення розміру моральної шкоди, оскільки, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про стягнення моральної шкоди з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, то вони колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.

Головуючий суддя: О.В. Агєєв