Постанова

від 30.01.2025 по справі 340/1899/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

справа № 340/1899/24

адміністративне провадження № К/990/30853/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Кашпур О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №340/1899/24

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (головуючий суддя: Пасічник Ю.П.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року (головуючий суддя: Дурасова Ю.В., судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.).

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив:

- визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо прийняття виконавчого документу від Одеської митниці Державної митної служби України від 22 лютого 2022 року за №7.10-5/20-06/8.19/5590, порушуючи частину четверту статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», в якому пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

- скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Улюшева Богдана Валерійовича про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 11 квітня 2022 року.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху, зважаючи на звернення до суду з пропуском строку звернення, встановленого частиною другою статті 287 КАС України.

10 квітня 2024 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що про існування оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 11 квітня 2022 року, позивач дізнався лише 14 березня 2024 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

22 квітня 2024 року на адресу Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов та матеріали виконавчого провадження НОМЕР_1.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишено без розгляду.

Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій щодо залишення позову без розгляду, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на них.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою від 17 вересня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою позивача.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Ухвала Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 17 вересня 2024 року у цій справі отримана позивачем 26 вересня 2024 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0600289444618).

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є (не)дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при залишенні позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами з цього процесуального питання, Верховний Суд виходить із такого.

Суд враховує, що частиною першою й другою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особі встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою й другою статті 287 КАС України встановлено десятиденний строк для оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні строки оскарження установлені частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII і частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.

У цьому контексті строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавець визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

У цьому аспекті «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

За змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У цьому контексті під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Своєю чергою, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За правилами пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно обставин цієї справи, позивач оскаржує дії та постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 11 квітня 2022 року.

Своєю чергою до суду із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 28 березня 2024 року, тобто майже через 2 роки після прийняття оскаржуваного рішення державного виконавця, тоді як стаття 287 КАС України встановлює десятиденний строк для звернення до суду.

Позивач наполягає, що пропустив строк звернення до суду із цим позовом з поважних причин, адже дізнався про існування оскаржуваної постанови лише 14 березня 2024 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження.

Проте, після отримання матеріалів виконавчого провадження, суди дослідили питання обізнаності позивача про прийняття оскаржуваного рішення державного виконавця.

Так, з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 11 квітня 2022 року направлялась на адресу позивача, яка зазначена у виконавчому документі ( АДРЕСА_1 ), та була вручена позивачу 19 квітня 2022 року (а.с.108-110).

Окружний суд також зазначив, що вказана адреса також зазначена у цій позовній заяві як адреса його проживання.

З огляду на це, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що граничний термін звернення до суду щодо оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження сплив 29 квітня 2022 року, а ця позовна заява без поважних причин подана майже через два роки з моменту прийняття оскаржуваного рішення державного виконавця.

Тобто, позивач, будучи обізнаним з фактом відкриття виконавчого провадження, не проявляв розумної зацікавленості та не звертався до державного виконавця з 2022 року до 2024 року, тобто протягом майже двох років.

У цьому контексті Суд повторює свою сталу позицію про те, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про них не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність його зусиль і належної старанності, особливо з огляду на реальну обізнаність з відкриттям виконавчого провадження.

У подібному аспекті Суд уже зауважував, що із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС України, випливає, що саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин (постанова від 31 березня 2021 року у справі №520/3047/2020). Проте, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, доводи ОСОБА_1 цього факту не доводять.

Отже, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій, перевіряючи дотримання строку звернення до суду, установили конкретні обставини, хронологію та послідовність дій ОСОБА_1 перед зверненням до суду за захистом свого права, які свідчать про те, що позивач дізнався про порушене право з 19 квітня 2022 року, за відсутності перешкод у реалізації права на звернення до суду, але цього він не зробив.

Стосовно доводу скаржника про введення в державі воєнного стану у контексті поважності причин пропуску строку на звернення до суду із цим позовом, Суд зазначає про таке.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указами Президента України дія воєнного стану продовжена і триває дотепер.

Варто наголосити, що після затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на апеляційне оскарження судових рішень, та їх обчислення до КАС України не вносилось.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Верховний Суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Оцінюючи довід скаржника про неможливість реалізації його процесуальних права через введення в країні воєнного стану, Суд констатує його необґрунтованість, адже скаржник не конкретизує, які саме конкретні обставини, зумовлені воєнним станом йому перешкодили вчасно подати до суду позов протягом майже двох років, та не надає доказів наявності таких причин.

З урахуванням установлених обставин справи, часу, що минув, а також пропорційності та юридичної визначеності, Верховний Суд погоджується із позицією судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обґрунтування не дозволяють зробити висновок про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Тож, установивши, що позов подано до суду з пропуском процесуального строку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував процесуальний закон та обґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду. Відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, тож у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі №340/1899/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

……………………………

…………………………..

………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

О.В. Кашпур,

Судді Верховного Суду