Рішення

від 29.01.2025 по справі 191/676/23

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/676/23

Провадження № 2/191/176/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Окладнікової О.І., за участі секретаря судового засідання Заламай О.Ю., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Синельниківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

17.02.2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Синельниківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, який був залишений без руху.

05.03.2023 року на виконання ухвали ОСОБА_1 подав змінену позовну заяву з додатками, в якій просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 4/9 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є власником 5/9 частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і належить йому на підставі договору дарування від 28 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1252. 4/9 (8/18) частини вказаного будинку належали ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого міськкомунгоспом 18.04.1956 р. за № НОМЕР_1 , згідно із довідкою МБТІ від 15.02.2022р. № 25. Фактично з моменту його проживання з листопада 2010 р. іншою частиною 4/9 ніхто не користувався, не проживав і відповідно не обслуговував її. Будь які спадкоємці, які б успадкували цю частину будинку відсутні, а тому зазначений об`єкт нерухомості на даний час не має власника. На сьогоднішній день він продовжує проживати в цьому будинку, тобто добросовісно та відкрито володіє цим майном більше десяти років. Окрім того, відповідно до акту про проживання та користування домоволодінням АДРЕСА_1 він проживаю за вказаною адресою з листопада 2010 року по цей час. Також він має на руках оригінали документів на вищевказаний житловий будинок, що додатково підтверджує той факт, що володіє вказаною нерухомістю добросовісно. Відповідно до звіту про оцінку 8/18 частки нерухомого майна загальною площею 22,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість становить: 92116 грн. Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України: „Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном продовжує відкрито, безперервно володіти чужим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації..."

Ухвалою суду від 09.03.2023 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 08.11.2023 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У сьогоднішньому судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на те, що відповідно до законодавства України за ним має бути визнано право власності за набувальною давністю на іншу частину будинку, бо він давно нею користується.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, просила прийняти рішення по справі відповідно до чинного законодавства.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Таким чином, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. При цьому володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.Разом із цим добросовісність свідчить про те, що ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц).

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц.

У справі встановлено, що згідно із нотаріально посвідченим договором дарування від 28.06.2008 року ОСОБА_1 належить 5,9 часток будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23).

Відповідно до відповіді КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» ДОР» на запит адвоката Малютова С.В. від 15.02.2022 року за №25 власниками іншої частини (8/18 частки) будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого міськомунгоспом 18.04.1956 року за №1056 (а.с.29).

Вартість 8/18 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 становить 92116 грн., згідно із звітом про оцінку майна зробленого оцінювачем ТОВ «Експерт+» Мурахтановою А.Л. (а.с. 32-80).

24 грудня 2022 року було складено акт про проживання особи не за місцем реєстрації та користування домоволодіння з наступним змістом: «Ми, що нижче підписалися, (прізвище, ім`я по-батькові та адреси осіб):

1. ОСОБА_6 ,у.В.Авганцев 9,

2. ОСОБА_7 ,

АДРЕСА_2 . ОСОБА_8 , АДРЕСА_3

Цим актом засвідчуємо те, що за адресою: м.Синельникове. вул.Дмитра Бараболкіна, буд.62, починаючи з «01» листопада 2010 року ОСОБА_1 по сьогоднішній час, фактично проживає, користується та утримує 5/9 частини домоволодіння, що належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 28 червня 2008 року (зареєстрований в реєстрі за №1252) та 4/9 (8/18) цього домоволодіння, яке раніше належало ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого міськкомунгоспом 18.04.1956 р. з №1056».

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Синельникове, згідно із копією актового запису про смерть №470 від 07.11.2008 року (а.с.188).

Після смерті ОСОБА_5 Першою синельниківською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області була заведена спадкова справа №02-14 за заявою його дружини ОСОБА_9 від 11.03.2009 року (а.с. 230-231).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_4 , помер у м.Синельникове 12.05.2005 року, відповідно до копії актового запису про смерть №470 від 07.11.2008 року (а.с.228).

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Синельниківським відділом ЗАГС ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 48 років у м.Синельникове (а.с.233)

Відповідно до листа завідувача Першої синельниківської державної нотаріальної контори за вих.№01-16/787 від 10.10.2024 року після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , справа знаходиться на зберіганні в державному нотаріальному архіві Дніпропетровської області, спадкова справа №80/2003, видача свідоцтва про право на спадщину 07.02.2003 року. Спадкові справи після ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ними не заводилась (а.с.229).

Слід зазначити, що пропри те, що позивач зазначав у позовній заяві, що він має на руках оригінали документів на житловий будинок, що на його думку підтверджує факт добросовісного володіння (зворот а.с.21), будь-яких правовстановлюючих документів на 8/18 частки будинку АДРЕСА_1 він не надав. Ним були долучені лише документи, що підтверджують його право власності на 5/9 частки вказаного будинку.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.344 ЦК України, враховуючи недоведеність того факту, що позивач не знав та не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на 8/18 частки будинку, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для набуття позивачем ОСОБА_1 у власність за набувальною давністю 8/18 частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд бере до уваги те, що відповідачами у такій справі позивач зазначив лише Синельниківську міську раду, хоча при звернені до суду йому було відомо, що право власності на іншу частку будинку було зареєстроване за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

ВС у постанові від 09.07.2019 у справі №920/999/16 зауважив, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).

При відсутності спадкоємців, усунення їх від права наспадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Крім того, відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач- це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі№ 523/9076/16-цВелика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі№ 523/9076/16-ц(пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі№ 308/3162/15-ц(пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі№ 127/93/17-ц(пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі№ 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі№ 570/3439/16-ц(пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі№ 552/6381/17(пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі№ 757/39920/15-ц(пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі№ 520/17304/15-ц(пункт 63)).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі№761/23904/19також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Також Верховний Суд у постанові від 17.05.2021 року у справі №309/2340/15-ц зазначив, що висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників, адже незалучення особи до участі у справі позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.

Судом встановлено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 (співвласника будинку) є його дружина ОСОБА_9 за заявою якої Першою синельниківською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області була заведена спадкова справа №02-14 та яка також мала бути залучена позивачем у даній справі як належний відповідач.

Відповідно до ч. 1, 5-7 ст.81ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3ст. 89 ЦПК України).

З оглядуна вищевикладене,беручи доуваги всівстановлені судомобставини івідповідні їмправовідносин,належність,допустимість ідостовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язоку їхсукупності,суд доходитьвисновку провідмову узадоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведенням виникнення права власності за набувальною давністю та незалученням до участі у справі ОСОБА_9 (спадкоємця співвласника будинку) як співвідповідача.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати суд залишає за позивачем.

Керуючись ст. 344 ЦК України, ст. 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Синельниківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення буде складено 31.01.2025 року.

Суддя О.І. Окладнікова