Постанова

від 23.01.2025 по справі 922/407/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/407/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Лакіза В.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича (вх.№ 3172 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Прохоровим С.А.) у справі №922/407/23

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича, смт Покотилівка, Харківська область,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватна фірма "Агропромінвест", м.Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.11.2024 у справі №922/407/23 в позові відмовлено повністю.

10.12.2024 відповідачем подано до суду заяву про винесення додаткового рішення щодо стягнення з Харківської міської ради 127 920,00 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання заяви про винесення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Заяву відповідача вх. №30977 від 10.12.2024 про винесення додаткового рішення залишено без розгляду.

Ухвала обґрунтована тим, що обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути поважними та не підтверджують неможливості подання до суду доказів понесення судових витрат у встановлені строки, як засобами поштового зв`язку, так і через систему "Електронний суд", і подання таких доказів не ставиться в залежність від отримання рішення або належної роботи ЄДРСР, оскільки нормами ГПК України чітко встановлено, що вони подаються протягом 5 днів з дня прийняття рішення (18.11.2024). Враховуючи, що відповідачем було подано заяву про розподіл витрат на правничу допомогу з пропуском встановленого ст. 129 ГПК України строку, заява відповідача залишена без розгляду.

Фізична особа-підприємець Санін Юрій Костянтинович з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 у справі №922/407/23, поновити строк на подання заяви про винесення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомоги та задовольнити її в повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що повний текст рішення складено 28.11.2024, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 02.12.2024 та отримано засобами Укрпошти 04.12.2024. Представнику відповідача повний текст до особистого кабінету не надходив. Протягом останнього часу є проблеми до загального доступу до єдиного реєстру судових рішень, обумовлені частковими вимкненнями енергопостачання та засобів інтернет зв`язку. На засіб повідомлення «Дія» копія рішення відповідачу та його представнику не надходила. Зазначає, що надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє відповідача права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, враховуючи складену судову практику, для правильного складення остаточного розрахунку необхідно було саме повний текст судового рішення, оскільки не було враховано на які докази посилається суд та які взяв до уваги при ухваленні рішення суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2025 клопотання представника Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича- адвоката Тарасова П.Ю. про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 23.01.2025 о 16:30 годині у справі №922/407/23 задоволено. Ухвалено провести судове засідання в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку. Попереджено учасника справи, що згідно з частиною п`ятою статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

У судовe засідання в режимі відеоконференції з`явився представник відповідача Тарасов П.Ю. Однак, до початку судового засідання секретар судового засідання повідомив про наявні технічні проблеми зі звуком у представника, що також підтвердив Тарасов П.Ю. в телефонному режимі секретарю судового засідання. Наведені обставини унеможливили проведення судового засідання в режимі відеоконференціїї.

Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 06.01.2025.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про припинення фіксації судового процесу на підставі ч.3 ст.222 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 3 552 943,22 грн за використання земельної ділянки за адресою вул. Андріївська, буд. 2, м. Харків, з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 без правовстановлюючих документів.

У відзиві на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх.№14275 від 03.06.2024, вх.№14503 від 04.06.2024) відповідачем, зокрема, було зазначено, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу складає 60000,00 грн. Оскільки триває розгляд справи, остаточні витрати на професійну правничу допомогу визначити неможливо, їх буде надано до суду після закінчення розгляду справи.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.11.2024 у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено.

10.12.2024 відповідачем подано до суду заяву про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №922/407/23, в якій останній просив суд:

1. Прийняти до розгляду заяву про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

2. Поновити строк на подачу заяви про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

3. Постановити додаткове рішення про розгляд заяви про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

10.12.2024 відповідачем подано до суду заяву про поновлення строків на внесення заяви на подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №922/407/23, в якій останній просив суд:

1. Поновити строк на подачу заяви про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

2. Прийняти до розгляду заяву про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

3. Постановити додаткове рішення про розгляд заяви про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

Також 10.12.2024 через підсистему Електронний суд до суду надійшли ще дві заяви відповідача про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №922/407/23 ідентичного змісту.

16.12.2024 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржувану ухвалу.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Статтею 244 ГПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст.123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Як свідчать матеріали справи, у відзиві на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх.№14275 від 03.06.2024, вх.№14503 від 04.06.2024) відповідачем, зокрема, було зазначено, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу складає 60000,00 грн. Оскільки триває розгляд справи, остаточні витрати на професійну правничу допомогу визначити неможливо, їх буде надано до суду після закінчення розгляду справи.

Рішення суду у даній справі було прийнято 18.11.2024. Таким чином, відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, останнім днем строку для подання доказів щодо розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, є 25.11.2024 (з урахуванням вихідних днів).

Проте, заява відповідача про винесення додаткового рішення у справі щодо витрат на професійну правничу допомогу надійшла до суду лише 10.12.2024.

Таким чином, відповідачем не дотримано вимог подання відповідної заяви, визначених ч. 8 ст. 129 ГПК України.

10.12.2024 відповідачем було подано до суду також заяву про поновлення строків на внесення заяви на подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №922/407/23, в якій останній просив суд:

1. Поновити строк на подачу заяви про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

2. Прийняти до розгляду заяву про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

3. Постановити додаткове рішення про розгляд заяви про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі № 922/407/23.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилався на те, що повний текст рішення складено 28.11.2024, згідно інформації з єдиного реєстру судових рішень -оприлюднено 02.12.2024, отримано засобами Укрпошти 04.12.2024. Через підсистему Електронний суд повний текст рішення до Саніна Ю.К. та до адвоката Тарасова П.Ю. не надходив. Таким чином, на думку відповідача, останнім днем подання заяви на подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу є 07.12.2024 субота, а враховуючи робочі дні, останнім днем з дня оприлюднення повного тексту рішення є 09.12.2024. 09.12.2024 за допомогою електронного кабінету внесено заяву про подання доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №922/407/23, але у зв`язку з некоректною роботою, пов`язаною з нестабільним енергопостачанням та непостійним забезпеченням доступу до зв`язку за допомогою інтернету, постійно системою електронний суд повідомлялось про помилки, в зв`язку з чим відповідач просить вважати пропущений строк таким, що пропущено з поважних причин.

Згідно зі ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила вчинення відповідної дії (у даному випадку - подання доказів в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України докази щодо розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи подаються протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, а не після складання повного тексту рішення.

Обчислення строку з дня складання повного судового рішення здійснюється тільки при поданні апеляційної скарги на рішення суду. Тобто, у кожної процесуальної дії є свої чітко визначені норми та строки. У даному випадку це протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто до 25.11.2024.

Крім того, слід зазначити, що представник відповідача -Тарасов П.Ю. був присутній у судовому засіданні 18.11.2024 (в режимі відеоконференції), в якому було прийнято рішення у справі.

Частиною 1 статті 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Колегія суддів констатує, що прийняття до розгляду заяви поданої з порушенням встановлених законом та судом вимог щодо строків та форми подання буде прямим порушенням положень статті 13 ГПК України щодо змагальності сторін.

Додаткове рішення з підстав визначених ч. 8 ст. 129 ГПК України може бути прийняте судом лише у випадку дотримання учасником процесу вимог процесуального закону щодо строку подання відповідної заяви, зокрема, заяви, якою і суд і інші учасники процесу повідомляються зацікавленою стороною про обрання нею одного з можливих варіантів дій в частині строків подання доказів понесених судових витрат та про намір заявити їх до стягнення.

Також суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що в силу положень частини 1 статті 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Так, у справі "Sunday Times v. United Kingdom" ЄСПЛ вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom"). Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

Принцип юридичної визначеності, як складова конституційного принципу верховенства права, є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах, з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 також зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що порушення однією зі сторін процесу встановленого законом та судом порядку та форми подання заяв та клопотань автоматично породжує легітимні очікування іншої сторони на те, що судом вказана заява (клопотання) буде залишена без розгляду з підстав того, що заявником не дотримано визначених законом обов`язкових для сторін правил поведінки, в тому числі щодо порядку та строків подання процесуальних документів сторонами процесу, в зв`язку з чим колегія суддів вважає необґрунтованими твердження апелянта про надто суворе тлумачення судом процесуальних норм, що позбавляє відповідача права доступу до суду.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що для правильного складення остаточного розрахунку необхідно було саме повний текст судового рішення, оскільки не було враховано на які докази посилається суд та які взяв до уваги при ухваленні рішення суду, з огляду на те, що докази та норми права, на підставі яких суд приймає рішення, мають значення для обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду, і не впливають на своєчасність подання заяви для прийняття додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на проблеми до загального доступу до єдиного реєстру судових рішень, обумовлені частковими вимкненнями енергопостачання та засобів інтернет зв`язку, з огляду на те, що останнім не наведено обставин, які зумовлені та пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений процесуальним законом строк, подання заяви про прийняття додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та не додано жодних належних доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які у взаємозв`язку з відключенням електроенергії, завадили йому звернутись до суду з заявою у строк, установлений ГПК України.

Заявник не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих заходів, які б об`єктивно вказували на наявність непереборних обставин, що заважали йому вчасно підготувати та подати заяву про прийняття додаткового рішення.

Посилання заявника лише на загальновідомі обставини довготривалого відключення електроенергії, не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання заяви про прийняття додаткового рішення без надання відповідних доказів того, як саме ці обставини вплинули на роботу відповідача та обумовили пропуск строку на подання відповідної заяви.

При цьому, відсутність електроенергії, відсутність доступу до мережі інтернет, не можуть бути основною причиною для поновлення строку, оскільки вони не мають постійного та безперервного характеру, а тому не доводять фактичну неможливість подання відповідної заяви в строк, передбачений ч.8 ст. 129 ГПК України.

Крім того, відповідачем не доведено ні обставин перебоїв у функціонуванні Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, ні того, що ці обставини вплинули на можливість своєчасного звернення з заявою про прийняття додаткового рішення.

Апелянтом не доведено, що можливість вчасного подання ним заяви, у п`ятиденний термін після прийняття судового рішення, не мало суб`єктивного характеру.

Звернення з заявою про прийняття додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є суб`єктивною дією заявника та залежить від його волевиявлення.

Таким чином, викладені у заяві причини пропуску строку на подання заяви про прийняття додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не розцінює як непереборні та такі, що об`єктивно перешкоджали Фізичній особі-підприємцю Саніну Юрію Костянтиновичу вчасно звернутися до суду з заявою про прийняття додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання заяви про винесення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу та залишено без розгляду подану відповідачем заяву про ухвалення додаткового рішення.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 у справі №922/407/23 без змін як такої, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 у справі №922/407/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.01.2025

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза