Рішення

від 20.01.2025 по справі 910/10953/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2025Справа № 910/10953/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова", 3. Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання договору недійсним, за участю представників: позивача - Торбєєва М.О., Руденка П.С., відповідача-1 - Будника Б.А., відповідача-2 - Лаган Я.Ю., Пономаренка В.М., відповідача-3 - Солдатенка А.М.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, у якому просив:

- визнати недійсним Договір про переведення боргу № 23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" (первісний боржник), Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (новий боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (кредитор), про переведення первісним боржником на нового боржника боргу, який виник у первісного боржника перед кредитором за Договором постачання природного газу № 7340-ПСО(ТКЕ)-39 від 26.10.2022 року;

- визнати недійсним Договір про договірне списання № 3 від 09.10.2023 року, що укладений між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.10.2024 року.

27.09.2024 року відповідачем-3 до суду подано відзив на позовну заяву.

02.10.2024 року відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву.

03.10.2024 року відповідачем-2 до суду подано відзив на позовну заяву.

09.10.2024 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідачів.

11.10.2024 року відповідачем-1 до суду подано заперечення на відповідь на відзив позивача.

14.10.2024 року відповідачем-2 до суду подано заперечення на відповідь на відзив позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2024 року.

11.11.2024 року позивачем до суду подано клопотання про долучення доказів у справі.

У судовому засіданні 13.11.2024 року суд ухвалив визнати причини невчасного подання клопотання про долучення доказів позивача поважними, поновити строк на їх подання та прийняти до розгляду та ухвалив задовольнити клопотання відповідача-1 про оголошення перерви та оголосити перерву у справі на 25.11.2024 року.

22.11.2024 року відповідачем-1 до суду подано пояснення у справі.

У судовому засіданні 25.11.2024 року судом оголошено перерву у справі на 04.12.2024 року.

У судовому засіданні 04.12.2024 року судом оголошено перерву у справі на 20.01.2025 року.

16.01.2025 року позивачем до суду подано додаткові пояснення у справі.

20.01.2025 року позивачем до суду подано додаткові пояснення у справі.

20.01.2025 року відповідачем-2 до суду подано додаткові пояснення у справі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним Договору про переведення боргу № 23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року, який виник у первісного боржника перед кредитором за Договором постачання природного газу № 7340-ПСО(ТКЕ)-39 від 26.10.2022 року та визнання недійсним Договору про договірне списання № 3 від 09.10.2023 року, що укладений на підставі Договору про переведення боргу № 23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року, на підставі статті 233 Цивільного кодексу України як такого, що укладений позивачем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах.

Позивач зазначає, що укладення спірних договорів вченні під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, такими правочинами порушене право власності позивача та право на вільне укладення договорів.

З метою надання послуг з постачання теплової енергії усім категоріям споживачів у місті Чернігів, для забезпечення успішного, своєчасного початку опалювального сезону у 2023-2024 роках, виробництва, постачання та транспортування теплової енергії, з використанням природного газу в якості сировини, позивач вимушений був укласти спірні договори задля укладання між позивачем та відповідачем-1 Договору постачання природного газу № 6373-ТКЕ(23)-39 від 10.10.2023 року.

Позивач зазначає, що тяжкою обставиною через, які останній був змушений укласти спірні договори була загроза зриву опалювального періоду 2023/2024 роках на території міста Чернігова в умовах воєнного стану, не забезпечення надійного та безперервного надання споживачам тепла, гарячої води з огляду на безпідставну позицію постачальника газу щодо умов укладення договору постачання природного газу. Оспорювані договори про переведення боргу, про договірне списання були вчинені позивачем саме для усунення тяжких обставин. За відсутності тяжкої обставин оспорювані договори не були б вчинені взагалі, оскільки обов`язок їх укладення законодавством не передбачено, договори містять вкрай невигідні для позивача умови. Отже, між тяжкими обставинами та вчиненням спірних правочинів є нерозривний причинно-наслідковий зв`язок. Уклавши договори про переведення боргу та про договірне списання, був укладений Договір постачання природного газу № 6373-ТКЕ(23)-39 від 10.10.2023 року, позивач отримав від відповідача-1 природний газ, а опалювальний період 2023/2024 років позивачем розпочатий своєчасно.

Судом встановлено, що 03.10.2023 року між Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (відповідач-1, кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" (відповідач-2, первісний боржник) та Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (позивач, новий боржник) укладено Договір про переведення боргу № 23-ПБ-6522 (Договір про переведення боргу) за умовами пункту 1.1 якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника заборгованість, яка виникла у первісного боржника перед кредитором за Договором постачання природного газу № 7340-ПСО(ТКЕ)-39 від 26.10.2022 року (зобов`язання), укладеним між первісним боржником та кредитором станом на дату укладання цього договору, а новий боржник приймає на себе заборгованість первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює первісного боржника у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 2.1 Договору про переведення боргу сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на дату укладання даного Договору дорівнює 893 851 219,07 грн.

Згідно з пунктом 3.1 Договору про переведення боргу до нового боржника переходять обов`язки первісного боржника щодо сплати суми заборгованості, що зазначена у пункті 2.1 цього Договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов`язань за Договором постачання природного газу № 7340-ПСО(ТКЕ)-39 від 26.10.2022 року.

09.10.2023 року між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (відповідач-3, банк), Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (клієнт, комунальне підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (сторона-3) укладено Договір про договірне списання № 3 (Договір про договірне списання), за умовами пункту 2 якого банк та клієнт домовилися до повного виконання грошових зобов`язань клієнта в частині розрахунків за переданий природний газ, що виникли на підставі укладеного відповідно до Положення про покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам; затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 року № 812 між клієнтом та стороною-3 Договору постачання природного газу № 7340-ПСО(ТКЕ)-39 від 26.10.2022 року (23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року) з урахуванням усіх додаткових договорів, угод, додатків, змін та доповнень, що будуть укладені до нього (Договір постачання) реалізовувати свої права та обов`язки за Договором (-ами) РКО.

Відповідно до пункту 2.1 Договору про договірне списання клієнт доручає банку та надає йому право здійснювати договірне описання коштів (шляхом підписання цього Договору надає свою згоду зі здійсненням кожного з дебетових переказів, які будуть ініційовані відповідно до цього Договору, і з дня підписання цього Договору кожен з таких дебетових переказів с акцептованим клієнтом) з рахунку (-ів) клієнта, на який (і) надходять грошові кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використано поставлений природний газ, а саме: № UA643535530000026005300361236 (Рахунки, а кожен окремо - Рахунок) на поточний рахунок cторони-3 № НОМЕР_1 відкритий АТ "Ощадбанк" у місті Києві (Рахунок сторони-3) або інший поточний рахунок сторони-3, реквізити якого будуть зазначені нею у повідомленні, передбаченому підпункті 2.1.2 цього Договору, для проведення розрахунків клієнта із стороною-3 за Договором постачання.

24.07.2023 року позивач направив звернення до відповідача-1 про надання інформації щодо порядку та документів, які необхідні комунальному підприємству для укладання Договору на постачання природного газу.

24.08.2023 року листом за № 125/3/2-7325 "Щодо договору про переведення боргу" відповідач-1 повідомив, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Договори постачання природного газу від 01.04.2022 року № ТЕЦ-2022-02, від 01.06.2021 року № 8420-НГТ-39 та від 26.10.2022 року № 7340-ПСО (ТКЕ)-39 для потреб виробництва відповідачем-2 теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води різним категоріям споживачів. Заборгованість відповідача-2 за вищевказаними договорами постачання природного газу на 23.08.2023 року складає 1 471 311 137,07 грн. На виконання частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" для укладання договору постачання природного газу позивачеві необхідно оформити переведення боргу за використаний природний газ відповідача-2, за яким відповідач-1 запропонував укласти Договір про переведення боргу та надіслав проект такого Договору.

Єдиний майновий комплекс КЕП "Чернігівська ТЕЦ" (ЄМК КЕП "Чернігівська ТЕЦ") є власністю територіальної громади міста Чернігова.

Починаючи з 25.12.2000 року ЄМК КЕП "Чернігівська ТЕЦ" перебував в оренді у відповідача-2.

Рішенням Чернігівської міської ради від 30.06.2022 року міста Чернігів № 18/VІII-6 створене Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради.

У відповідності до пунктів 2.1-2.3 статуту позивача комунальне підприємство створено з метою підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Чернігова, забезпечення стабільних надходжень коштів до бюджету міста Чернігова, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова шляхом здійснення господарської діяльності, пов`язаної з виробництвом та/або реалізацією енергоресурсів, виробництвом електричної енергії з використанням будь-яких джерел енергії, виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії в порядку визначеному законодавством України. Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі з метою одержання прибутків в інтересах Власника. Предметом діяльності Підприємства є здійснення будь-якої діяльності, що не суперечить чинному законодавству України. Основними напрямками діяльності Підприємства є:- виробництво електричної енергії з використанням будь-яких джерел енергії; комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерація) та використання скидного енергопотенціалу, виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря інше.

01.06.2023 року Чернігівською міською радою прийнято рішення № 32/VIII-11 "Про надання згоди та передачу у повне господарське відання комунальному підприємству "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради єдиного майнового комплексу, що повертається з оренди", яким визначено, що позивачу буде передано майновий комплекс у повне господарське відання після його повернення з оренди.

21.08.2023 року за Актом позивач прийняв у повне господарське відання ЄМК КЕП "Чернігівська ТЕЦ". Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 21.08.2023 року № 539 затверджений акт приймання-передачі ЄМК КЕП "Чернігівська ТЕЦ", що повернутий з оренди.

24.07.2023 року позивачем направлено звернення до відповідача-1 про надання інформації щодо порядку та документів, які необхідні комунальному підприємству для укладання Договору на постачання природного газу.

Розпорядження міського голови від 17.10.2023 року № 113-р "Про початок опалювального періоду 2023/2024 років на території міста Чернігова" розпочато опалювальний період на території міста Чернігова з 18.10.2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення ( чи оспорювання ) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження Позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17).

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 року у справі № 905/77/21 зазначив, що законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору ( такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17).

Частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі № 904/1907/15).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 року у справі № 905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і зазначив таке: окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав Позивача.

Заявлені у цій справі позовні вимоги про визнання правочинів недійсними не поєднані з позовними вимогами про застосування наслідків недійсності правочинів. Разом з тим, враховуючи те, що спірні правочини не виконані (докази відсутні), суд вважає, що вимога позивача до відповідачів про визнання недійсними Договору про переведення боргу № 23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року та Договору про договірне списання № 3 від 09.10.2023 року є ефективним способом захисту.

Як зазначалося раніше, позовні вимоги про визнання недійсними договорів заявлені позивачем, зокрема, на підставі спеціальної норми, а саме статті 233 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 918/598/18 зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності Позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

За змістом статті 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 року у справі № 910/5906/18 зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин) (постанова Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі № 910/13092/20).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом діяльності позивача відповідно до пунктів 2.3 Статуту Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради є, зокрема, виробництво електричної енергії з використанням будь-яких джерел енергії; комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерація) та використання скидного енергопотенціалу, виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря інше.

Розпорядження міського голови Чернігівської міської ради від 17.10.2023 року № 113-р "Про початок опалювального періоду 2023/2024 років на території міста Чернігова" розпочато опалювальний період на території міста Чернігова з 18.10.2023 року.

Суд зазначає, що на позивача покладено обов`язок безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання та гарячого водопостачання) споживачів. Водночас, такий обов`язок може бути виконаний позивачем за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії. Законом України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу можливе виключно на підставі договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з метою надання послуг з постачання теплової енергії усім категоріям споживачів у місті Чернігів, для забезпечення успішного, своєчасного початку опалювального сезону у 2023-2024 роках, виробництва, постачання та транспортування теплової енергії, з використанням природного газу в якості сировини, вимушений був укласти спірні договори, задля укладання між позивачем та відповідачем-1 Договору постачання природного газу № 6373-ТКЕ(23)-39 від 10.10.2023 року.

Крім того, позивач взяв на себе зобов`язання сплати борг за іншу юридичну особу без будь-якої компенсації майном чи грошима. Це, зокрема, не відповідає цілям господарської та статутної діяльності Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради, мета діяльності якого, зокрема, отримання прибутку. При укладенні спірного договору щодо позивача безсумнівно не було дотримано принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту оспорюваного Договору про переведення боргу вбачається, що він не передбачає будь-якої компенсації переданих позивачу боргів з боку відповідача-2. Більше того, позивач позбавлений можливості стягнути дебіторську заборгованість за Договором постачання природного газу № 8420-НГТ-39 від 01.06.2021 року, укладеним між відповідачами, оскільки він не є стороною означених правочинів, і права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості йому передані не були.

При цьому, позивач усвідомлював свої дії, але все ж таки був вимушений укласти оспорюваний Договір про переведення боргу та Договір про договірне списання, оскільки своєчасність опалювального сезону 2023/2024 років та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів міста Чернігова опинилось в залежності від монопольного становища відповідача-1, який ухилився від укладання з позивачем договору на постачання природного газу,.

Вищевикладеним підтверджується наявність нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням оспорюваних правочинів, які вчинялися виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин - запобігання зриву опалювального сезону 2023/2024 років у місті Чернігові.

Що стосується доводів відповідачів, що позивач є правонаступником відповідача-2 з посиланням на частину 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі якщо суб`єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб`єкт стає правонаступником за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії.

Тобто, частина 3 статті 2 Закону України "Про теплопостачання" встановлює випадок правонаступництва за борговими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб`єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.

В той же час, у цій справі спір стосується поширення дії частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" на перехід боргу від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" (підприємство приватної форми власності, власником якого відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є фізична особа) до Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (суб`єкта господарювання, майно якого є комунальною власністю, а засновником Чернігівська міська рада).

Тобто, мають місце обставини, за яких кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів цілісного майнового комплексу є різні особи.

У випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим власником користувачів є різні особи) відбувається перехід зобов`язань до нового суб`єкта, а тому і зміна особи кінцевого учасника (власника).

За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об`єктів теплопостачання конкретним суб`єктом господарювання - попереднім користувачем комплексом, який відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового, кінцевими власниками яких є різні особи, на нового користувача та особу, яка здійснює управління таким суб`єктом, буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи, що є неправильним.

Застосування цієї норми до цих правовідносин свідчитиме про наявність ознак дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права (аналогічна висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 910/5082/18, від 20.03.2019 року у справі № 910/7715/18, від 28.03.2019 року у справі № 910/5095/18, від 08.05.2019 року у справі № 910/5080/18).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб`єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), не підлягають застосуванню до цих правовідносин при вирішенні питання правонаступництва позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 року у справі № 910/8503/19 ).

Оскільки частиною 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", як спеціальною нормою, передбачено спеціальні умови переходу окремих зобов`язань від однієї юридичної особи до іншої та не визначено іншого способу (форми правочину щодо переходу до правонаступника обов`язків за договором постачання чи транспортування), ніж у статтях 520, 521, 513 Цивільного кодексу України, на таке правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи поширюються загальні правила щодо переходу зобов`язань на підставі укладеного між боржником та новим боржником правочину (договору), погодженого кредитором (пункт 23 постанови Верховного Суду від 03.04.2023 року у справі № 912/3485/19 (912/2642/19)).

Щодо застосування положень статті 22 Закону України "Про теплопостачання" суд звертається до висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 15/368, відповідно до яких вказано, що зазначеною нормою не передбачено іншого способу переходу прав та обов`язків у матеріальному правонаступництві, ніж шляхом укладення відповідного правочину з переведення боргу за погодженням з кредитором відповідно до приписів статей 513, 520, 521 Цивільного кодексу України, які є загальними при регулюванні сингулярного правонаступництва окремих прав та обов`язків між юридичними особами.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що спірний Договір переведення боргу та Договір про договірне списання були підписані позивачем вимушено, з метою виконання свого обов`язку із забезпечення початку та стабільного проведення опалювального сезону 2023/2024 років в місті Чернігові для недопущення непоправних наслідків життєдіяльності міста та збереження функціонування його мережі опалення та що за інших умов такі договори не були би укладені, та мають безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між укладенням спірних договорів та Договору постачання газу на період 2023-2024 років із Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради прослідковується.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що оспорюваний Договір про переведення боргу та Договір про договірне списання є такими, що укладені позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, що зумовлює їх недійсність відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, порушено відповідачами, а тому позовна вимога про визнання недійсним Договору про переведення боргу № 23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова", Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", який було укладено без дотримання вимог чинного законодавства та під впливом тяжкої обставини, кожна із яких є окремою і достатньою підставою для визнання цього договору недійсним є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи висновки суду щодо визнання Договору про переведення боргу № 23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року недійним, судом також задовольняється вимога про визнання недійсним Договору про договірне списання № 3 від 09.10.2023 року, укладеного між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", оскільки така вимога є похідною від первісної, що задоволена судом.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Судовий збір відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір про переведення боргу № 23-ПБ-6523 від 03.10.2023 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" (ЄДРПОУ: 24100060), Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (ЄДРПОУ: 44819434), Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ЄДРПОУ: 42399676).

Визнати недійсним Договір про договірне списання № 3 від 09.10.2023 року, укладений між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (ЄДРПОУ: 00032129), Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (ЄДРПОУ: 44819434), Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ЄДРПОУ: 42399676).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; ЄДРПОУ: 42399676) на користь Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (14000, місто Чернігів, вулиця Ушинського, будинок 23; ЄДРПОУ: 44819434) 2 018 (дві тисячі вісімнадцять) грн. 67 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 31/11, офіс 87; ЄДРПОУ: 24100060) на користь Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (14000, місто Чернігів, вулиця Ушинського, будинок 23; ЄДРПОУ: 44819434) 2 018 (дві тисячі вісімнадцять) грн. 67 коп. судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, Вулиця Госпітальна, будинок 12-Г; ЄДРПОУ: 00032129) на користь Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (14000, місто Чернігів, вулиця Ушинського, будинок 23; ЄДРПОУ: 44819434) 2 018 (дві тисячі вісімнадцять) грн. 67 коп. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.01.2025.

Суддя С.О. Чебикіна