Рішення від 06.11.2024 по справі 911/2290/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/2290/22

Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Валова Олексія Ігоровича

про скасування рішень та повернення земельних ділянок

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників:

від прокуратури: Філіпенко О.І.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в особі Української міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.11.2022 відкрито провадження у справі № 911/2290/22, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/2290/22 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Заступником керівника Київської обласної прокуратури в особі Української міської ради було подано заяву про зміну предмету позову у справі від 17.01.2023 № 15/1-887вих22, яка прийнята судом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.08.2023 у справі № 911/2290/22 за клопотанням представника відповідача призначено судову експертизу з питань землеустрою, проведення якої доручено Київському відділенню національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України, провадження у справі № 911/2290/22 зупинено до закінчення експертних досліджень і отримання господарським судом висновків експертів. Матеріали справи № 911/2290/22 надіслано до Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України.

Призначена у справі № 911/2290/22 судова експертиза з питань землеустрою необхідна для дослідження належності спірних земельних ділянок відповідача з кадастровими номерами 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069 до земель водного фонду та з`ясування причин та обставин їх первісної передачі у приватну власність.

В ході проведення судової експертизи експерт просив надати необхідні для проведення експертизи матеріали та докази.

У зв`язку з неможливістю надання учасниками провадження витребуваних експертом документів, необхідних для проедення експертизи, та необхідністю додаткового часу для їх пошуку та отримання, підготовчі засідання у справі № 911/2290/22 неодноразово відкладались.

В ході підготовчого провадення у справі № 911/2290/22 відповідач повідомив про відсутність у нього витребуваних експертом документів, оскільки відповідач не був учасником відповідних правовідносин. З метою виконання вимог експерта відповідач надав докази надіслання адвокатських запитів, які не виконані.

У підготовчому судовому засіданні 13.05.2024 Київською обласною прокуратурою на виконання вимог експерта надано завірені копії розпоряджень Обухівської районної державної адміністрації про надання дозволів на розробку та затвердження проектів відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069 та Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Одночасно повідомлено про відсутність в розпорядженні Київської обласної прокуратури інших витребуваних експертом документів.

Враховуючи, що на виконання вимог експерта до суду надані наявні в учасників провадження документи та повідмлено про неможливість віднайти частину документів, суд визначив про подальше проведення призначеної ухвалою Господарського суду Київської області від 23.08.2023 у справі № 911/2290/22 судової експертизи за наявними матеріалами.

Також у зв`язку з відсутність всіх витребуваних експертом документів та матеріалів, судом надано експертам Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» дозволи, необхідні для проведення експертизи у справі № 911/2290/22:

1) на отримання експертами, як сертифікованими інженерами-геодезистами відомостей Державного земельного кадастру, з використанням електронної ідентифікації із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, відповідно до пунктів 163, 187-194 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, та стратегії «Кадастр 2.0. Прозорість, доступність, інновації»;

2) на використання відомостей та інформації із загальнодоступних джерел.

Ухвалою від 13.05.2024 провадження у справі № 911/2290/22 зупинено на час подальшого проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Київської області від 23.08.2023 у справі № 911/2290/22.

05.08.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов супровідний лист від Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України № 790/16/408-16-23-21/24 від 31.07.2024 з доданими до нього матеріалами справи № 911/2290/22 та додатковим клопотанням експертів.

Зокрема, у вказаному клопотанні судові експерти для проведення експертизи просили надати: матеріали топографо-геодезичної зйомки земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069; урізу води водного об`єкту поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0068 з визначенням координат урізу води і відстані від урізу води до зазначених земельних ділянок та вирахуванням площі накладання на водний об`єкт зазначених земельних ділянок (якщо таке є) та оформлені у вигляді: план схем земельних ділянок з умовними позначеннями, їх геопросторових даних (точок, координат за результатами знімання) з визначенням території і площі використання землі не за цільовим призначенням (накладання на прибережно захисну смугу, водне полотно, тощо); флеш-носій) у версії програмного забезпечення АиіоСАО 2000 у відповідній системі координат (СК-63);

- сертифікати інженера-землевпорядника чи інженера-геодезиста, які виконували топографо-геодезичну зйомку, графічну та текстову частини.

- поземельні книги земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069 (зокрема координати, які внесені до Державного земельного кадастру станом на теперішній час);

- інформацію Державного Агенства водних ресурсів України (Басейнового управління водних ресурсів у Київській області) про статус водного об`єкту, який знаходиться поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.08.2024 поновлено провадження у справі № 911/2290/22 для виконання клопотання експерта.

Однак, учасники справи вимог ухвали не виконали. Відповідач надав пояснення від 01.10.2024 про неможливість надання витребуваних екс пертом документів.

В підготовчому засіданні 16.10.2024 прокурор зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що суду повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Прокуратура посилалась на достатність наявних у справі доказів та відсутність необхідності у проведенні експертизи, оскільки запитувані обставини, зокрема, належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду, досліджені та встановлені у висновку судової земельно-технічної експертизи від 29.01.2015 року № 16413/14-41, який покладено в основу судового рішення у справі Обухівського районного суду Київської області № 372/660/16 (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 року), в якому встановлено преюдиційні факти для справи, що розглядається.

З приводу витребуваних у клопотанні експерта № 36118/823 від 30.07.2024 документів та матеріалів, необхідних для проведення експертизи, прокуратура зауважила, що оскільки земельні ділянки наразі перебувають у фактичному володінні відповідача, саме відповідач може і повинен забезпечити надання відповідних документів та матеріалів.

Відповідач в підготовче засідання 16.10.2024 року не з`явився, в ході розгляду спору відзив не надав. Також відповідач не надав обґрунтованих пояснень щодо можливості та необхідності подальшого проведення судової експертизи.

Позивач та третя особа у підготовче засідання 16.10.2024 року не з`явились.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.11.2024.

28.10.2024 від Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експертизи від 07.10.2024, у зв`язку з невиконанням клопотання експерта № 36118/823 від 30.07.2024, ненаданням витребуваних експертом документів та матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

З приводу наданих відповідачем пояснень від 01.10.2024, суд зазначає, що такі пояснення не обґрунтовують поважності причин ненадання витребуваних експертом матеріалів, відповідач надав пояснення лише щодо неможливості надання Поземельних книг. Щодо решти витребуваних експертом матеріалів відповідач зазначив про їх відсутність, однак з огляду на характер витребуваних експертом матеріалів, саме відповідач може і повинен забезпечити їх надання, оскільки наразі є власником і фактичним володільцем земельних ділянок, тому саме відповідач мав замовити та провести відповідні топографо-геодезичної зйомки земельних ділянок та урізу води водного об`єкту поруч з земельними ділянками станом на теперішній час.

У зв`язку з чим, судом прийнято повідомлення Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України про неможливість надання висновку експертизи від 07.10.2024, у зв`язку з невиконанням клопотання експерта № 36118/823 від 30.07.2024, та залишено без виконання ухвалу Господарського суду Київської області від 23.08.2023 у справі № 911/2290/22 про проведення судової експертизи.

У судовому засіданні 06.11.2024 представник прокуратури зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, позовні вимоги не спростував. Позивач та третя особа у судові засідання не з`являлись, пояснень по суті позовних вимог не надали.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 06.11.2024 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Київською обласною прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства при оформленні речових прав на земельні ділянки водного фонду на території Української міської територіальної громади.

У зв`язку з чим, Заступником керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Валова Олексія Ігоровича, у якому прокуратура просить (з врахуванням заяви про зміну предмету позову):

Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпоряджання земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 63235032 від 03.02.2022 стосовно права приватної власності ТОВ «Траст Ексім» на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0067;

- № 63235728 від 03.02.2022 стосовно права приватної власності ТОВ «Траст Ексім» на земельну ділянку площею 2 газ кадастровим номером 3223151000:05:007:0068;

- № 63236023 від 03.02.2022 стосовно права приватної власності ТОВ «Траст Ексім» на земельну ділянку площею 2 газ кадастровим номером 3223151000:05:007:0069.

Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпоряджання земельними ділянками шляхом повернення на користь Української міської територіальної громади в особі Української міської ради з незаконного володіння ТОВ «Траст Ексім» земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067 площею 2 га, 3223151000:05:007:0069 площею 2 га, 3223151000:05:007:0069 площею 2 га.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29.06.2016 y справі № 372/660/16, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22.02.2017 та постановою Верховного суду від 04.12.2019, частково задоволено позов першого заступника прокурора Київської області. Визнано протиправними та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 16.01.2009 № 34 та від 10.08.2009 № 999, визнано незаконними та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 6,0000 га з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069.

В ході розгляду справи Обухівського районного суду Київської області № 372/660/16 визнано доведеними наступні обставини, за яких відбулось протиправне вибуття із державної власності вищевказаних земельних ділянок.

Розпорядженнями голови Обухівської районної державної адміністрації від 14.11.2008 № № 1750, 1752, 1753 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області площею 2,0000 га кожна, загальною площею 6,0000 га.

Розпорядженням голови Обухівської районної державної адміністрації від 16.01.2009 № 34 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність вказаним вище громадянам зазначених земельних ділянок.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 6,0000 га.

У подальшому незаконно виділені земельні ділянки були відчужені на користь інших осіб.

Так, на підставі договорів купівлі-продажу (під одним й тим самим номером) від 18.06.2009 № 2712 вказані громадяни відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_6 .

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 10.08.09 № 999 змінено цільове призначення земельних ділянок, належних на праві власності ОСОБА_6 з «для ведення особистого селянського господарства» на землі «для ведення індивідуального садівництва».

На підставі вказаних цивільно-правових угод ОСОБА_6 18.08.2009 видано державні акти: ЯЖ № 691957, ЯЖ №2891958, ЯЖ № 691959.

Згодом, ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу від 02.09.2010 за №№ 3427, 3420, 3474 відчужила спірні земельні ділянки на користь ОСОБА_7 , який відчужив їх на користь ОСОБА_2 , на підставі договорів купівлі-продажу від 10.09.2013 № 1071, від 22.08.2013 № 1387, від 22.08.2013 № 1386.

Суди усіх інстанцій у справі Обухівського районного суду Київської області № 372/660/16 встановили, що оформлення права приватної власності на спірні земельні ділянки відбулось з порушенням вимог ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 60, 61 Земельного кодексу України через законодавчо визначену неможливість перебування земель водного фонду, у т.ч прибережних захисних смуг, в приватній власності для ведення індивідуального садівництва, що, окрім іншого, підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 29.01.2015 № 16413/14-41, яка проведена згідно постанови слідчого від 25.11.2014 у кримінальному провадженні № 42012000000000007.

Правова позиція щодо неможливості відведення у приватну власність земель водного фонду викладена у постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14.

Крім цього, в судових рішеннях зазначено, що всупереч вимогам ст. 17, 20, 35 Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11.04.2002 № 502 розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації змінено цільове призначення земельних ділянок на підставі технічної документації, а не проекту відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням.

У випадку передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов`язковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 14.05.2014 у справі 6-35цс14.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29.06.2016 у справі № 372/660/16 виконано 24.01.2021 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів №№: 2435639, 2218968, 2220082 про скасування права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069 відповідно.

Водночас, незважаючи на наявність судових рішень, які набрали законної сили, а також їх фактичне виконання шляхом витребування у державну власність спірних земельних ділянок, установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.10.2013 № 2658 ОСОБА_2 здійснив продаж земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069 ОСОБА_1 .

При цьому, усупереч положень ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України в порядку, визначеному відповідно Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідні записи про право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки були відсутні.

У подальшому, 01.11.2021 складено акт приймання передачі майна до статутного капіталу №№ 1621,1622 та прийнято рішення одноособового учасника товариства № 2, відповідно до яких, спірні земельні ділянки ОСОБА_1 передано ТОВ «Траст Ексім» у якості негрошового вкладу до статутного капіталу.

Відомості про право власності відповідача до Державного реєстру речових прав внесено на підставі рішень державних реєстраторів з індексними номерами:

- № 63235032 від 03.02.2022 щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0067;

- № 63235728 від 03.02.2022 щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0068;

- № 63236023 від 03.02.2022 щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0069.

Враховуючи встановлення в ході розгляду спору у справі Обухівського районного суду Київської області (рішення від 29.06.2016 у справі № 372/660/16, яке залишено в силі за наслідками апеляційного та касаційного переглядів) факту протиправного вибуття земельних ділянок з власності держави внаслідок порушення вимог земельного законодавства, право власності на такі земельні ділянки у громадянина ОСОБА_1 набуто незаконо, безпідставно у спосіб, який порушує законодавчі обмеження, тому подальше відчуження такої земельної ділянки (передача до статутного капіталу відповідача) було незаконним і не створює підстав виникнення у відповідача права власності.

Таким чином, оформлення за ТОВ «Траст Ексім» права приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у т.ч. в межах прибережних захисних смуг, відбулося без волевиявлення держави за відсутності рішення органу, уповноваженого на розпорядження землями відповідної категорії, що суперечить вимогам Конституції та Земельного кодексу України і є підставою для скасування рішень про державну реєстрацію такого права та повернення земельних ділянок у державну власність.

Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не подав, в заперечення позовних вимог заявляв про необхідність призначення у справі судової експертизи.

За клопотанням відповідача судом було призначено експертизу, однак така експертиза не була проведена через ненадання відповідачем витребуваних експертом документів та матеріалів.

Як визначено ч. 4 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Враховуючи, що судова експертиза призначалась за клопотанням відповідача, для встановлення обставин, на які відповідач посилався в заперечення позовних вимог, однак відповідач не забезпечив надання необхідних для проведення експертизи матеріалів, обставини, на які відповідач посилався в заперечення позовних вимог, є недоведеними.

Таким чином, відповідачем позовні вимоги не спростовані, інших заперечень проти позову, аніж ті, які мали досліджуватись в ході експертизи, відповідачем не наведено.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. 328 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст.ст. 83, 84 Земельного кодексу України до земель державної і комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, вважається таким, що порушує публічний порядок, та є нікчемним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Таким чином, сукупний аналіз указаних норм законодавства свідчить про те, що право на укладання договору відчуження майна виникає лише у особи, яка набула це майно на законних підставах.

Водночас, спірні земельні ділянки є землями водного фонду в межах прибережних захисних смуг, які наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Про неможливість відведення у приватну власність громадян земельних ділянок водного фонду констатовано Великою Палатою Верховного суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-11.

Зокрема зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 Земельного кодексу України, статті 89-90 Водного кодексу України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та відведення.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц), у пункті 80 постанови від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Матеріалами справи підтверджується вибуття земельних ділянок з власності держави протиправно внаслідок незаконних дій як органу, уповноваженого державою на розпорядження земельними ділянками державної власності, так і громадян (попередніх набувачів), які мали усвідомлювати незаконний характер своїх дій, що призвело до безпідставного та незаконного набуття ними земельних ділянок водного фонду, відповідно і протиправного вибуття таких земельних ділянок з власності держави.

Відповідні обставини встановлені рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29.06.2016 y справі № 372/660/16, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22.02.2017 та постановою Верховного суду від 04.12.2019.

Отже, спірні земельні ділянки вибули з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, при цьому, розпорядчі дії органу, уповноваженого державою на розпорядження земельними ділянками державної власності, не свідчать про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаних земельних ділянок з державної власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння унормовано статтею 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на наведені норми, у власника земельних ділянок наявне право на їх витребування від осіб, які ними заволоділи незаконно.

Відповідно до частини 1 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

За змістом частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.04.2022 у справі № 676/196/20.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Приписами ст. ст. 319, 346 Цивільного кодексу України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності припиняється у разі, зокрема відчуження власником свого майна.

Отже, власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю належного йому майна, зокрема шляхом відчуження за своєю волею належного йому майна.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт вибуття спірних земельних ділянок з власності держави поза її волею в незаконний спосіб, такі земельні ділянки можуть бути витребувані у добросовісного набувача і для цього не вимагається наявності порушень в діях останнього, тому згідно ст. 388 Цивільного кодексу України, спірні земельні ділянки підлягають витребуванню у відповідача на користь держави в особі відповідного оргнану місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

В той же час, в межах позовних вимог, зокрема про витребування майна у добросовісного набувача, не порушується принцип співмірності інтересів власника та суспільства, оскільки учасники спірних правовідносин виступають з позицій рівності щодо цивільних прав та інтересів.

Зокрема, в данному випадку мова йде про відновлення порушенного майнового права держави на землю і держава виступає в якості постраждалого власника, а не суб`єкта владних повноважень, тому не йде мова про втручання держави у право на мирне володіння майном.

Крім того, відповідач в силу укладених з третіми особами правочинів у разі вилучення за рішенням суду земельних ділянок, має право вимагати від продавця відшкодування завданих йому збитків, якщо він не знав або не міг знати про наявність таких підстав.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 року у справі №911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) також зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункті 86) та від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38). Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №911/1050/19 (п. 23).

Крім того, набуттю відповідачем права власності на спірні земельні ділянки, передували незаконні дії попередніх власників, всупереч висновкам рішення Обухівського районного суду Київської області від 29.06.2016 у справі № 372/660/16, на виконання якого 24.01.2021 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0069, ОСОБА_1 01.11.2021 передав такі земельні ділянки до статутного капіталу відповідача у якості негрошового вкладу до статутного капіталу.

Відомості про право власності відповідача до Державного реєстру речових прав внесено на підставі рішень державних реєстраторів з індексними номерами:

- № 63235032 від 03.02.2022 щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0067;

- № 63235728 від 03.02.2022 щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0068;

- № 63236023 від 03.02.2022 щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0069.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Також, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц. Також до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 71 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 Цивільного кодексу України відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до бз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц.

Таким чином, законно набути прав приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду на час їх відведення із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі відповідач. Натомість, остання набула таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачем на землю стало можливим в результаті її купівлі.

Водночас, відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для водного об`єкту (стаття 1 Водного кодексу України) природних ознак (елемент довкілля, в якому зосереджуються води) спірних земельних ділянок знав або, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що водний об`єкт і земельна ділянка під ним вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норм статті 153 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Так, за ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порідку. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено Українську міську раду як орган, який згідно закону уповноважений представляти інтереси Української територіальної громади, як власника, поза волею якого спірна земельна ділянка вибула з власності та якого позбавлено можливості володіти та розпоряджатись, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада є первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень, а відповідно до ст. 10 цього ж Закону міська рада є представницьким органом територіальної громади і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження, визначені Конституцією та законами.

З урахуванням того, що спірні земельні ділянки знаходяться в адміністративних межах Української міської ради, й власником є саме територіальна Української міської ради

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, комунальної власності. на землі

Відповідно до правової позиці Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Обласною прокуратурою листом від 12.08.2022 № 15/1-543 вих-22 повідомлено Українську міську раду про виявлені порушення та ініційовано питання щодо вжиття відповідних заходів, однак останнім вказану інформацію залишено без реагування, а у відповіді на нього від 23.08.2022 № 2521/1-22 рада сама просить обласну прокуратуру звернутися до суду із позовом про повернення земельних ділянок. На даний час, будучи обізнаним про вищезазначене порушення законодавства позивач самостійно не вжив жодних заходів для повернення територіальній громаді спірних земельних ділянок.

Сам факт незвернення Української міської ради до суду з позовом в інтересах територіальної громади, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно дав би змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту права власності на землю, у зв`язку із чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів держави та для звернення до суду з таким позоном, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Свропейського суду з прав людини.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідачів в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою (08720, Київська область, м. Українка, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 35161650) права користування та розпоряджання земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 63235032 від 03.02.2022 стосовно права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім» (01004, м. Київ, вул. Антоновича, 22, оф. 8, код ЄДРПОУ 44487423) на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0067;

- № 63235728 від 03.02.2022 стосовно права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім» (01004, м. Київ, вул. Антоновича, 22, оф. 8, код ЄДРПОУ 44487423) на земельну ділянку площею 2 газ кадастровим номером 3223151000:05:007:0068;

- № 63236023 від 03.02.2022 стосовно права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім» (01004, м. Київ, вул. Антоновича, 22, оф. 8, код ЄДРПОУ 44487423) на земельну ділянку площею 2 газ кадастровим номером 3223151000:05:007:0069.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом повернення на користь Української міської територіальної громади в особі Української міської ради (08720, Київська область, м. Українка, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 35161650) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім» (01004, м. Київ, вул. Антоновича, 22, оф. 8, код ЄДРПОУ 44487423) земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067 площею 2 га, 3223151000:05:007:0069 площею 2 га, 3223151000:05:007:0069 площею 2 га.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Ексім» (01004, м. Київ, вул. Антоновича, 22, оф. 8, код ЄДРПОУ 44487423) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) 31 596,00 грн. витрат по сплаті судового збору за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 31.01.2025.

Суддя Т.П. Карпечкін